* * *

моя стоматологиня замість "а тепер вкусіть" каже "а тепер зробіть кусь-кусь, будь ласка" що ж, наймилішу жінку в світі знайдено

* * *

Після сьогоднішнього ювелірного винесення військової частини росгвардії в історичному центрі Херсона орки влаштували масові перевірки по всьому місту. Хімарси у кущах шукають?

* * *

Чи вважаю я, що є жінки які справді хочуть займатися сексом за гроші? Певно є такі. Чи потрібна легалізація проституції? - Ні, адже легалізація це не тільки справа тіла однієї жінки. Легалізація збільшує торгівлю людьми і кількість жінок, які спати за гроші не хочуть, але мусять.

* * *

Якщо консервативна громадськість вважає кліматичні зміни природнім процесом, який протікає сам по собі та не потребує якоїсь особливої уваги, то чому ж тоді ця громадськість не ставиться так само до одностатевих шлюбів? Тільки-но чоловіки за руки взялися, і одразу апокаліпсис.

* * *

Перший заклад у Дніпрі, який прям нахуй да. Українськомовний кльовий бариста, охуєнні пончики, позиції до прайд-місяця, банка збору родині загиблого героя Азову. Всі відвідувачі шо я чув теж розмовляли українською. Тупо той Дніпро, в якому я б хотів жити.

* * *

Хвилин 10 навколо абсолютна тиша. Ні виходів, ні приходів. Усе навколо за селом догоріло, і нема вже і диму. І подумалось. Колись розірветься останній снаряд, впаде остання ракета, і більше не буде жодної. Загасне останнє полум'я війни, розвіється дим, і більше не буде горіти.

КОТОМАНДРИ

05:17 22.02.2013

КОТОМАНДРИ

 

 

 

                          Котомандри, або Дещо про життя одного кота

   Кіт Тимофій  справжній з коріння киянин, а став він ним, як і його мама та дідусь, завдяки своїй прапрабабусі кішці Глафірі, яку ще кошеням підібрав, неподалік свого будинку,відомий в котячих колах, професор від фармацевтики Арнольд Конрадович Вілінський. Отож Тимофій жив у вченій сім'ї. Точніше у сім'ї Євгена  Вілінського, правнука Арнольда Конрадовича та його дружини Інни. Оскільки у роду Вілінських всі чоловіки  вчені, Євген не став винятком, і теж зайнявся наукою, та ще й одружився на Інні, однокурсниці, теж фармацевті. Молоде подружжя дуже любить Тимофія і вважає його  членом родини. Доречі дітей у них ще нема. Правду кажучи Тимофій, і чути про дітей не хоче, а коли чує подібні теревені молодого подружжя, демонстративно виходить з кімнати. Він не терпить конкуренції. Звичайно, це тупий егоїзм, проте Тимофія докори сумління не проймають.

     Тимофію можуть позаздрити, чи не всі київські коти. Він має люблячих господарів, свій маленький котячий будиночок у квартирі,  повну миску запашних подушечок з м'ясом та сиром із реклами, ще й персональний багатогодинний огляд у щонайкращого київського ветеринара.  Але найбільше любить Тимофій дні, коли опріч нього в домі нема ні душі, тоді відчуває себе справжнім володарем. У такі дні він їсть не подушечки з реклами, які відверто кажучи, не вельми йому до смаку, а свої улюблені вуджені сосиски, та котлети, від яких ніколи в житті не відмовлявся. Вони завжди є у холодильнику і Тимофій це знає, бо любить котлети і сосиски, у сім'ї Вілінських не тільки він, а щей Євген, хоча він і  худорлявіший, за Тимофія.

    Але це ще не все. Тимофій «просунутий» кіт, і тому любить дивитися телевізор, як і мільярди інших котів. Разом з тим, він ще й меломан.  Також Тимофій є активним блукальцем світової павутини.  У «контакті» звісно він не сидить, а от музика, фільми, ігри та кліпи Тимофія вельми цікавлять більше. Та є у нього одна проблема, пов'язана з комп'ютером і Інтернетом.  Комп'ютер Тимофій з горем навпіл вмикає, а от щоб потрапити до Інтернету, неодмінно потрібна була «капосна миша», як називав її сам Тимофій. Комп'ютерна миша,  зроблена ну зовсім не для Тимофієвої лапи, отож як тільки миша потрапляє йому на очі, в голову відразу лізуть неприємні спогади.  «І хто її придумав? -  повторює Тимофій, як тільки бачить мишу, - якісь дві кнопки, та ще й коліщатко оце посередині, ну зовсім отут ні до чого. Ця миша, як ото навушники на Іниному плеєрі, ну зовсім для мене не підходить.»

     Також Тимофій дуже любить пригодницькі фільми про тварин, особливо про котів. І  чимось він був схожий на тих котів, з телевізора, чимось,  але точно не кольором хутра, воно у Тимофія  темнаво-сіре з невеличкими хмаринками, особливо на лапах, що створювало враження, вдягнутих   шкарпеток білого кольору. А от що стосується ваги, то Тимофій  далеко не худий кіт, він  «в міру натоптаний поживними речовинами», так завжди  каже Тимофій про себе, стоячи перед дзеркалом.  А от своєю лінькуватістю Тимофій точно відрізняється від котів з екрану. Він  дуже дуже  дуже  рідко виходить на вулицю з квартири, тому не має друзів, та сусідні коти, чесно кажучи,  недолюблюють Тимофія, а можливо і трохи заздрять, сміючись у Тимофія за хвостом. Кожного разу, передивляючись фільми про  американських суперкотів  Тимофій десь в глибині своєї котячої душі зітхає і заздрить їм, їхнім захоплюючим пригодам, і  відданим друзям. І кожного такого разу Тимофій тішить себе, думкою  що у фільмі все відбувається за спланованим сценарієм, і трюки виконані за допомогою комп'ютерної графіки,  а він обов'язково колись знайде собі хороших друзів і хто його знає можливо  колись (у своїх мріях Тимофій надає цьому слову особливо підтексту) когось від когось врятує, коротко кажучи, стане комусь у пригоді. Колись але не зараз, бо зараз у нього є важливіші справи, наприклад, спробувати нові подушечки.

 

                                                 Запах дітей. Вулиця

   Тимофій прокинувся пізно.  Надворі уже пече сонце - в ніс, в лапи, в губи.  Це йому не до шмиги. Судячи з цього,  день обіцяв бути спекотним, що не дуже подобалося Тимофію.

     Добряче потягнувшись, він зістрибнув з дивана у вітальні, і  почимчикував на кухню.  В квартирі окрім нього  уже нікого не має, Тимофій звик прокидатися тоді, коли Інна та Євген на роботі. Сьогоднішній ранок не став винятком. Отож прийшовши на кухню, Тимофій необачно глянув  на те місце де завжди стоїть його миска, і уже хотів було підійти до холодильника, але не зробив цього. Його здивувала одна річ, яка змусила  зупинитися і задуматися. Замість традиційної однієї, не повної миски з кормом, він побачив дві повні, а поряд іще і миску з водою.  «І щоб це могло означати», - подумав Тимофій. А потім хутко підбіг до холодильника і напружившись відкрив його дверцята двома передніми лапами. «Щооо?...»,-  вирвалося у Тимофія, як тільки  він зазирнув у середину. В холодильнику нічого не було окрім маленької баночки абрикосового варення, (його дуже любить Інна). Залишивши холодильник відкритим, Тимофій підійшов до кухонного столу і піднявши голову уверх подивився на великий календар, який висить угорі над столом. На календарі він поглядом шукає Червень (зараз йшов Червень), а знайшовши перший літній місяць, зупинив погляд на сьогоднішньому числі, яке було обведене червоним кольором. «Ай, згадав нарешті, - викрикнув Тимофій, - вони ж поїхали на семінар фармацевтів на чотири дні у Харків, тепер сам буду аж чотири дні, урраа..., тільки от сосисок немає і котлет також, слава Богу хоч подушечок додумались залишити. Трохи зітхнувши, Тимофій  поснідав і пішов до вітальні, де влігся на дивані і увімкнув телевізор. Десь з пів години Тимофій без жодної цікавості просто перемикав канали,  не знаходячи нічого, щоб могло його зацікавити, аж поки не натрапив на думку( на яку нізащо не натрапив би, якщо б: в холодильнику були сосиски, або принаймні котлети, Інна не забрала із собою плеєр, а Євген ноутбука) піти прогулятися на вулицю, де він не був з тих пір як їздив до ветеринара, півтора місяці тому. Але ця думка відразу здалася Тимофію нездійсненною, бо двері  зачинені, і як потрапити на вулицю не через двері він просто не уявляє. Та Тимофій знає ще один  шлях на вулицю, але цей шлях відлякує і насторожує його, адже він був досить небезпечним, вважає Тимофій.  Щоб його подолати потрібно спочатку застрибнути на підвіконня, потім якось дотягнутися до кватирки, тоді не втративши рівноваги  стрибнути на яблуню, точніше на одну з її гілок, на ту яка  найближче до вікна спальні Вілінських, а там уже і до землі не далеко.  «Цей шлях точно не для мене», - промурмотів Тимофій, глянувши  у вікно, з якого на нього дивилися обліплені зеленими яблуками віти. Тимофій сидить посеред кімнати в безпорадді, йому було якось соромно за себе, перш за все перед тими котами з фільмів. Вони спритні, рятують друзів, не бояться небезпеки, а  він навіть боїться стрибнути на дерево. Що вже говорити про щось інше. Також Тимофію було соромно перед своєю бабусею, яка сидячи на руках у Арнольда Конрадовича, дивилася на нього з портрета на стіні. Все Тимофій не міг більше сидіти без діла, він вирішив потрапити на вулицю, попри всілякі перешкоди. Цим Тимофій  доведе впершу чергу собі що він «кіт», а не «вайло», як називає його сусідка баба Люба, і що він нічим не гірший за тих котів з «телика».

     Отож Тимофій підійшов до вікна і стрибнув на підвіконня, яке було досить широким і слугувало полицею, куди Євген клав книги з Фармацевтики, і різні енциклопедії про лікарські рослини, та хімічні сполуки. Ті енциклопедії  дуже товсті і важкі. На підвіконні їх з десяток,  складені  одна на одну, вони утворюють маленьку вежу. її і використав  Тимофій, щоб добратися до кватирки, яка на його щастя виявилася відчиненою з обох сторін. «Книжкова вежа» була, майже, у рівні з кватиркою, що порадувало Тимофія, і він з неабияким завзяттям стрибнув на неї і висунув голову у кватирку. Тимофій вперше за пів року відчув цей запах, цей багатогранний запах вулиці. Вулиця пахла сонцем і асфальтом,  дитячим галасом, шурхотом автомобілів та розмовами перехожих. Це все  не бентежило Тимофія, ну може трішечки,але він не звертав на те бентеження уваги, бо ще дужче захотів погратися на вулиці, тим більше він має виконати поставлене перед собою завдання.

    Тимофій не став довго чекати, і відчувши запах вулиці,  приготувався вистрибнути з кватирки  на яблуневу гілку. Він відштовхнувся  задніми лапами від «книжкової вежі» і... як тільки він це зробив, від його дужого, і як він сам вважав, опинившись на гілці, правильного за всіма законами Фізики, відштовхування  нічого не залишилося. З гуркотом полетіли до низу чотири томи енциклопедії «Лікарські росли та трави», дві книги з серії «Лікарська Хімія», іще зо п'ять книжок. Та головним було не це, головним було те що Тимофій вдало опинився на яблуневій гілці, і уже було хотів злазити з яблуні на землю, як на радощах втратив рівновагу і впав з дерева. Від Тимофієвого падіння з дерева почали падати зелені яблука, і коли він опинився на землі одне яблуко впало просто йому на голову. Кілька хвилин  Тимофій мовчав, сидячи під яблунею у траві. Скажу вам по секрету, він чекав поки йому в голову прийде якесь відкриття, чи просто якась дуже розумна думка, але нічого не приходило і Тимофій мовив: «Значить, виявляється  про Ньютона, то все брехня, більше не буду вірити книжкам та котопедіям.  Розчарувавшись у всіляких там котопедіях, Тимофій усвідомив, що він на землі, йому стало радісно і він запишався собою.  Він виконав поставлене перед собою завдання, і прапрабабуся Глафіра напевне пишалася б їм. Відтепер Тимофій уміє не тільки їсти сосиски, дивитися телевізор і слухати музику, ще він уміє вилазити на вулицю, через кватирку вікна третього поверху, і по яблуні спускатися на землю (точніше було б сказати падати з яблуні, та Тимофій пообіцяв попрацювати над цим моментом). Тепер він не «вайло», бачила б баба Люба Тимофія зараз ніколи б більше не назвала його так.

     Напишавшись собою досхочу, Тимофій вирішив знайти хоч одного сусіднього кота, щоб поговорити, розпитати останні котячі новини, тай просто побачитись не кожного дня він на вулиці буває. Але жодного кота навкруги, як на зло не було. Тимофій вийшов на тротуар і роззирнувся, вмить за своєю спиною почув дитячий голос. «Хапайте отого тлустого кота, з білими лапами», - кричав якийсь хлопчик. «Яке зухвальство», - мовив Тимофій, розуміючи, що йдеться про нього. Він повернувся, щоб розгледіти нахабу, і побачив, як юрба  дітей, які голосно щось кричали, поспіхом наближається до нього. Тимофію нічого не залишалося, як тікати від цих дітей, адже він уже мав гіркий досвід, спілкування з ними. Просто колись, коли Тимофій був іще кошеням, до Вілінських у гості пройшла якась тітонька з маленькою дівчинкою, і звісно щоб та дівчинка не сумувала, слухаючи дорослі розмови, їй запропонували погратися з Тимофієм. Тимофій і сам спочатку був радий малечі, але коли дівчинка почала загортати його у носовичок, і затискаючи у руках колисати, примовляючи: «Спи, синочку, засинай», Тимофій змінив свою думку про дітей і завжди уникав їх. Тож, зараз Тимофій чимдуж почав тікати від них, тим більше їхні очі, як помітив він, не були такі ласкаві, як колись у тієї дівчинки, яка колисала його у себе на руках.

 

 

 

                                             Мандри і дощова вода

    Рятуючись, Тимофій біг по тротуару. Він не знав куди біжить, бо біг він туди куди бачили його зелені очі. На дорозі Тимофію зустрічались поодинокі ноги, тобто люди, але на них він не звертав уваги. Тимофій біг не обертаючись. Він хотів кудись звернути, щоб перепочити, адже так швидко він ніколи не бігав, але звернути нікуди. По лівий бік - крамниці, а по правий дорога, по якій нестримно мчать автомобілі.  Тимофій уже давно відірвався від тієї юрби дітей, але все одно він не переставав бігти (хоча і трохи повільніше), йому все ще здавалося що діти переслідують його. Та ось на шляху Тимофія трапилася зупинка , до якої якраз під'їхав трамвай. Не маючи змоги бігти далі, Тимофій вирішив сісти в цей трамвай, бо подітися  йому було просто нікуди, як вважав в той момент він сам. Пробравшись  поміж десятками ніг до дверей, Тимофій заскочив усередину, і скориставшись тим, що трамвай був вщент наповнений людьми,  хутко заліз під сидіння, біля дверей, бажаючи зостатися не поміченим.  Та раптом він  почув, як якась бабуся, зайшовши в трамвай запитала: «Чий воно, отой чималий, білявий кіт, що тільки-но промелькнув отуто». Після бабусиних слів, всі в трамваї загули і почали здивовано переглядатися. Тільки Тимофій, припавши до вібруючої підлоги трамваю, лежав тихо і спокійно, і здавалося що його тут не було, і тільки шалене биття Тимофієвого серця, видавало його. «Боже, як мені соромно, - думав Тимофій,- я так перелякався тих дітей, що забіг Бог знає куди, бачила б мене зараз прапрабабуся, посоромилася б напевне за такого безнадійного праправнука, я напевне ніколи не стану схожим на тих котів з телевізора».

     Та бентежило зараз Тимофія не тільки це, він переймався ще і тим, як він тепер потрапить додому, адже ні сном ні духом не знає куди їде цей трамвай. Тимофієві думки перервала зупинка трамваю, двері відчинилися і люди почали виходити. Тимофій вирішив теж тут вискочити, адже зараз йому все одно, де виходити, він не знає ні зупинок,ні маршруту, тільки знає що цей трамвай червоного з жовтим кольору, та це не важливо зараз.  Вибравшись з- під сидіння Тимофій, вискочив і опинився на аналогічній минулій, зупинці. «Он де він, той чималий, білявий кіт», - викрикнула все ж та сама, спостережлива бабуся, підійшовши до відчинених дверей ближче. Та двері зачинилися і трамвай рушив. Щоб не стояти на зупинці і не привертати до себе увагу Тимофій відійшов на тротуар і потихеньку пішов ним. «Виліз називається погуляти на вулицю, іще собі, щось там хотів довести, ну і де я цікаво?», - подумав Тимофій, обдивляючись все  навколо. І тут не очікувано  для себе він почув: «Друже, не скажеш, котра година?» Тимофій, здивовано роззирнувся, навколо нікого не було, окрім двох перехожих в кількох метрах від нього. «Я тут, коте-брате», почулося з гори. Тимофій підняв голову і побачив барвистого папугу, який сидів зверху на вивісці, на якій було написано «Одяг та взуття».

    - Не скажеш котра зараз година? - повторив барвистий папуга

    - Я що на екстрасенса схожий, - сказав роздратовано Тимофій - де ти у мене побачив годинника?

    - А чому «ми» такі злі? - запитав папуга.

    - А тому що «ви», - відказав Тимофій, - дуже нав'язливі, а у «нас» проблеми, і «нам» не до балачок, ще й до того спрага допікає.

    - А ти дотепник, - сказав у відповідь папуга - заходь за цей магазин, там побачиш сміттєвий бак, підходь до нього, я чекатиму тебе там.

    - А навіщо? - здивувався Тимофій

    - Як, навіщо, - сказав не менш здивовано папуга, - ти ж казав пити хочеш, думав напоїти тебе, тим більше я знаю одне місце, де води є  ціла бочка.

    - Ну якщо ти такий добрий, - мовив Тимофій звертаючись до папуги, то я зараз прийду. Тимофій і справді дуже хотів пити, адже на дворі було спекотно, а тим більше, після «пригоди з дітьми» у Тимофія в середині все пересохло тому і змушений був він погодитися на таку незвичайну пропозицію.

     Зайшовши за магазин, Тимофій побачив невеликого сміттєвого бака, на якому вже сидів і чекав його той самий барвистий папуга.

     - Ну, де ти є, - мовив папуга, побачивши Тимофія, -   думаєш мені приємно отут сидіти.

     - А де вода? - запитав Тимофій, - щось я її тут не бачу.

     - Та зараз буде тобі вода, почекай, - відказав папуга, перебираючи  сміття, - тільки от підходящу посудину знайду.

     - Я напевно найдобріший папуга з усіх папуг у Києві, - бубонів він, - до всіх з добром відношуся, а мені навіть ніхто часу не скаже. Та раптом він перестав говорити, бо знайшов залізну бляшанку з-під рибних концервів і затиснувши її у себе між ніг, піднявся у повітря і кудись полетів, крикнувши Тимофію: «Чекай мене тут, зараз буду».

      - Дивний якийсь, - сказав Тимофій, - краще я б з ним не зв'язувався.

     Тимофію своєї води довго чекати не довелося, не пройшло й десяти хвилин, як все ж той самий барвистий папуга приземлившись біля Тимофія поставив перед ним залізну бляшанку, в якій на дні була якась каламутна рідина, не дуже схожа на воду.

       -  І це ти хочеш сказати вода? - здивувався Тимофій, - по-перше, я й то більше б наплакав, а по-друге, ти хочеш запевнити мене в тому що її можна пити? Взагалі, де ти її взяв?

       - Цю воду можна пити, - запевнив Тимофія папуга, - це дощова вода з бочки що на буд майданчику, я кожен день її п'ю.

       - Дякую, тобі за великодушність, проявлену до мене, - ,відповів кіт, -  але воду твою я пити не буду.

       - Але я не маю більше ніякої води, -  почав виправдовуватися  барвистий, - вибач, що намагаючись допомогти, забрав твій час.

       - Та облиш, - зніяковів Тимофій (незважаючи на те що Тимофій був трішки егоїстичним котом, щирість папуги  змусила його розтанути), до речі ми ж так і не познайомились, мене Тимофієм звати, а тебе?

       - А мене Христофор, тобто Христофор Ембарго.

       - Ого, оце так імя - вирвалося у Тимофія, - а я думав що папуг називають тільки «Кєшами».

       - От бачиш я виняток з правила, напевне, та не тільки я, а ще й мої  брати Фернан та Себастіан

       - А де вони? - запитав Тимофій, - чому вони не з тобою?

      - Ой, Тимофію, мені стає так сумно коли я їх згадую, - відповів Христофор,- а ще сумніше мені стає від того, що нічим допомогти я їм не можу.

      - Що з ними, - насторожився Тимофій, - де вони?

      - Вони друже, у полоні у капосного Михася, раніше я теж там був, але мені пощастило вирватися із його рук. Просто він декілька місяців тому купив нас трьох у зоомагазині. Спочатку ми були дуже раді, тому що в нас з'явився хазяїн, але коли дізналися про його підступний задум, вирішили втекти, але втік як бачиш тільки я.

       - А що ж там був за задум у цього капосного Михася, що ви вирішили втекти - зацікавлено спитав Тимофій

       - Він вчив говорити нас усілякі   дурниці про своїх друзів, а нам нічого не залишалося, і ми повторювали, адже від природи в нас, папугах, закладена чудернацька здатність повторювати все що нам  скажуть більше 20 разів.  Також він забував нас годувати, і тримав у тісних клітках.

       - Чому ж ти відразу не розповів мені про це, - обурився Тимофій, -  їх неодмінно треба рятувати.

       - Просто я не хотів  тебе вплутувати в цю історію, - пояснював Христофор, - воно тобі треба, тим більше ти виглядав таким змореним, що мені самому захотілось тобі допомогти, а рятувати  братів я вже намагався, але все марно, після моєї втечі Михась став пильнішим.  Тим більше ти говорив що у тебе самого якісь проблеми. А до речі, що за проблеми?

         - Та забудь, то пусте, я просто, не можу знайти дорогу додому, із-за одного курйозу.

         - А на якій вулиці ти живеш? - запитав Христофор.

        - На вулиці Волта Вітмена у 12-му будинку у 9-й квартирі.

        - Справді, - зрадів Христофор, - так я знаю де це, тут всього одна зупинка. На вулиці Волта Вітмена був розташований зоомагазин у якому ми з братами жили, поки нас не купив капосний Михась. До того ж я  знаю де знаходиться твій 12-й будинок, я його добре запам'ятав, через те що біля нього ростуть  яблуні.

        - Ну, ти даєш, - захоплено заявив Тимофій, - і справді так, біля мого будинку  є яблуні.

        - Ну, дак що, - запропонував Христофор, - пішли я покажу тобі дорогу додому.

       На що Тимофій, на мить задумавшись відповів: «Ні, Христофоре, я все вирішив, я не піду додому, поки не допоможу тобі.

 

 

                                            Тимофій поспішає на допомогу.

       - Як ти не можеш зрозуміти, - пояснював Христофор, - що це практично не можливо. Ти думаєш я  не намагався рятувати своїх братів. Розумієш,той Михась, після моєї втечі став дуже уважним. Раніше він вікно відкривав, щоб свіже повітря було в квартирі. До речі саме через  це вікно я і вилетів, під час моєї втечі. А тепер Михась поставив на вікно сітку, і коли він  вдома  вікно завжди відкрите, але сітка, не дає нікому ні потрапити до кімнати, ні вибратися з неї.

        - А де взагалі цей твій капосник живе, - запитав Тимофій.

        - Тут неподалік на сусідній вулиці, - відповів Христофор.

        - А на якому поверсі? - знову запитав Тимофій.

        - На першому, - відрубав Христофор, - тільки вікно його кімнати, в якій і знаходяться мої брати виходить не на вулицю, а в двір.

        - Так, він живе на першому поверсі, - усміхнувся Тимофій, -  Богу дякувати, не треба нікуди дертися ( Тимофій згадав ранкові події). Бачиш сама доля хоче, щоб ми звільнили твоїх братів.  Не треба передчасно падати духом.  Тим більше я маю багато навичок, які нам допоможуть. Не дарма ж я передивився стільки фільмів про суперкотів. Та правду кажучи, я ще не застосовував своїх умінь на практиці, але то нічого страшного.

 - Ну якщо ти так наполягаєш, і справді прагнеш мені допомогти, то я тільки за, - погодився Христофор, - думаю у нас все вийде.

 - Звісно вийде, - підтвердив Тимофій, - від цього моменту ми команда, і будемо робити все разом. А з завтрашнього дня почнемо готуватися до нашої справи.                                   

    Тимофій відчував якесь певне піднесення. Такого відчуття у нього ніколи не було. І відчував він це піднесення, від того, що комусь потрібен. Все відбувалося немов у якомусь  улюбленому Тимофієвому фільмі.  Це, неабияк, тішило його. Тимофій поставив собі мету - звільнити Христофорових братів, адже якщо він це зробить  то підтвердить собі самому, що він нічим не гірший від котів-героїв з телевізора, і що він «кіт», а не «вайло», як казала сусідка баба Люба.  А головне тоді його прапрабабусі  кішці Глафірі не буде за нього соромно.

           - Ой, так їсти хочеться, - констатував Тимофій, - наче й пити перехотілося, а їсти закортіло.

           - А в мене нічого для тебе немає, як на зло, - відказав Христофор. Хоча я знаю одне місце, де завжди щось є поживне, це біля продуктового магазину через дорогу. Але я там не харчуюся.

           - Та ні дякую, - відмовився від пропозиції Тимофій, - з мене твоєї води вистачить. А знаєш в мене з'явилася чудова ідея, а чому б нам не піти до мене додому, ти ж знаєш дорогу. Тільки, якщо і підемо до мене, то  підемо як  стемніє, щоб не привертати до себе надмірної уваги.

           - Ну якщо ти запрошуєш тоді треба йти, - сказав Христофор, - а поки що давай про щось поговоримо.

           - Давай, - погодився Тимофій

      За балачками наші новоспечені друзі не зогледілись як навкруги стемніло. На втомлене місто опускалась ніч, беручи у свої тісні обійми все навколо.

           - Будемо йти, - сказав Тимофій надіюсь тут не далеко.

           - Та ні, - відказав Христофор, -  тим більше я знаю дорогу навпростець, через двори.

       По дорозі Христофор та Тимофій продовжували розмову, аж поки в одному з дворів, в самотньому бузковому кущі, щось не зашаруділо.

         - Що це там? - насторожившись, зацікавився Тимофій.

       Та раптом біля куща, засвітилися якісь дві маленькі кругленькі жовті плями.

         - Щоб це могло бути? - ще більше насторожився Тимофій.

         - Це напевно прибульці з іншої планети,- з пересторогою сказав Христофор, - і вони заберуть нас на своєму зорельоті, до себе, на іншу планету. О ні, що ж робити?

        Та неочікувано для Христофора з Тимофієм, ті дві жовті плями почали наближатися. Христофор піднявся у повітря і почав кружляти над неопізнаним об'єктом, аж поки не крикнув: «Тимофію, здається це кіт».

         - Так, я кіт, точніше кішка, - почулося від тепер уже опізнаного об'єкта, - а ви хто такі, га?

         - Нащо ж так лякати? - підходячи ближче відказав Тимофій, - я Тимофій, а це ось Христофор.

        - А я Мурляна, - відповіла кішка, - вибачте що я вас налякала, просто тут все таке незнайоме для мене, справа в тім що  я з Карпат, я взагалі то лісова кішка, і завжди жила у лісі. А два тижні тому  мене спіймали і привезли сюди у зоопарк, але мені там не сподобалось і я звідти втекла. І ось я перед  вами.

         - Бідолашна, - вирвалося у Христофора.

         - А тобі є де ночувати, - запитав Тимофій, якщо нема то пішли з нами, я не буду себе поважати якщо залишу леді на вулиці (на якусь мить Тимофій відчув себе джентльменом)

         - Я просто  не хочу бути для вас  тягарем, - запевнила Мурляна.

         - Ходімо хутчіше, - звернувся до Мурляни Христофор, - уже он темінь яка, тим більше нам у команду потрібна леді.

        - У яку команду? - здивувалася Мурляна.

        - Пішли з нами, - сказав Тимофій, -  все тобі розкажемо, можливо ще чимось допоможеш.

     Врешті решт Мурляна погодилась. І всі разом пішли до Тимофія додому.

     Коли весела компанія, яка по дорозі встигла стати дружньою, дісталася на вулицю Вітмена 12, Тимофію знову ж таки довелося лізти по тій самій яблуні, що і вранці. Чесно кажучи він її побоювався, але якось потрапити до квартири потрібно. Тимофій спочатку вперед пропустив Мурляну, розповівши їй, як і куди треба стрибати. І на здивування Тимофія вона виконала все як він їй і казав, і напрочуд швидко потрапила у квартиру. Тимофій просто забув що Мурляна не проста кішка, а лісова, і по деревах вона вміє лазити краще за будь якого місцевого кота. Тепер настала черга Тимофія, він дуже боявся осоромитись перед Мурляною, тож дуже акуратно і обережно лізь по яблуні, діставшись кватирки він стрибнув у неї, і...,(як він міг забути, що «книжкової вежі» не  має, вона зруйнувалася, ще вранці, коли Тимофій вилазив на вулицю),  пролетівши над Мурляною Тимофій  гепнувся на підлогу. Останнім до квартири залетів все ж через ту саму кватирку Хримстофор.

         - Накінець я вдома, - зрадів Тимофій, - ну що ж пішли на кухню, поїмо подушечок, бо нажаль в мене більше нічого не має, та будемо лягати спати, завтра в нас важливий день все таки.

      Тож повечерявши, втомлені друзі поснули.  Найбільш втомленим був Тимофій. Сьогодні він прожив день нібито не зі свого життя, адже цей день був таким не схожим на будні Тимофія.

       Ніч промайнула швидко, так швидко, що декому її було замало, щоб виспатись.

       Найпершою  прокинулась Мурляна, потім Христофор, і найпізніше  Тимофій, який, напевне, не прокинувся б так рано, якби йому не допомогли це зробити. Поснідавши, друзі почали обговорювати план  дій щодо, операції по звільненню братів Христофора. Операція була запланована на сьогоднішню ніч.

           - Але ж ми повинні назвати якось нашу секретну операцію, - заявив Тимофій,- у неї й досі не має назви. В усіх відомих секретних операцій були свої особливі і оригінальні  назви.

           - А давайте наша операція, - запропонувала Мурляна, -  буде без назви, а навіщо нам та назва здалася,  ми ж не від кого її не приховуємо, і до того ж ми ж не якісь там секретні агенти, щоб нам від когось переховуватись і шифруватись.

            - Я підтримую Мурляну, - сказав Христофор, - і справді навіщо нам та назва.

            - Добре, - погодився  Тимофій, - наша операція увійде  в історію як операція «Без назви».

       До сьогоднішньої ночі кожен готувався по своєму. Тимофій приміром дивився телевізор, а Мурляна роздивлялася квартиру, вона ходила по всіх кімнатах і щораз бачачи незнайому для себе річ, постійно щось запитувала у Тимофія. Тільки Христофор займався справою, він полетів «на розвідку», до будинку де жив капосний Михась. Папуга не довго був на розвідці, і незабаром прилетів з вагомою інформацією.

              - Вікно його кімнати розчинене, - повідомив Христофор друзів, залетівши до квартири, - звісно сітку з вікна він не знімав. Єдине що мене цікавить, як ми потрапимо в кімнату.

              - Друже, я ж тобі говорив, що її я беру на себе, - упевнено сказав Тимофій.

       Чим менше часу зоставалося до початку операції, тим серйознішав  Тимофій,  він боявся, що в них нічого не вийде, і  Фернан та Себастіан залишаться у полоні Михася, Мурляна та Христофор розчаруються в ньому і підуть геть, а він так і залишиться «вайлом», як казала сусідка баба Люба, яке тільки і знає що їсть сосиски, і дивиться телевізор.

       Як тільки сутінки почали огортати землю, Тимофій та Мурляна так само обережно як і вчора почали вибиратися, через славнозвісну кватирку на вулицю. Цього разу Тимофій використавши усі свої котячі здібності лазінні по деревах, ні разу не впав з яблуні і щасливо дістався  землі.

        Христофор уже чекав Тимофія та Мурляну на землі. Тож коли всі були в зборі він запропонував вирушати.

            - Чекайте, - попросив Тимофій.

        Він мовчки випростав перед собою лапу, на яку поклала свою лапу Мурляна, а на її лапу поклав своє крило Христофор.

             - Ми команда, - загукав Тимофій, - а тепер розпочинається операція «Без назви», все пішли.

        Коли друзі були біля будинку капосного Михася, сутінки вже повністю огорнули місто, а ніч міцно тримала його в своїх обіймах.

              - Ось це вікно його,-  вказав крилом Христофор, - на щастя відкрите, тільки б сітку, аби щасливо ліквідувати

              - Всім зрозуміло свої завдання, - запитав Тимофій, - значить ти Мурляно на підмозі, ти Христофоре відкриваєш клітки та звільняєш своїх братів, все інше на мені. Ну все, починаємо!

        Тимофій трохи відійшов від вікна щоб розігнатися і вибити собою сітку. В цей момент він  відчував себе героєм одного зі своїх улюблених фільмів, його серце калатало, немов саме не своє. Розігнавшись Тимофій з усієї сили стрибнув у вікно і вибив своїм тілом сітку, приземлившись на стіл у кімнаті. За ним у вікно хутко залетів Христофор, він підлетів до кліток, де сиділи його брати, і намагався їх відкрити, але маленькі защепки на дверцятах  не піддавались, не витримавши до кімнати заскочила Мурляна вона почала допомагати Христофорові, і спільними зусиллями вони відкрили клітку в якій сидів Фернан. Та від шуму  прокинувся Михась, він не міг зрозуміти що коїться, і почав з просоня шукати вмикач світла, увімкнувши світло він отетерів від побаченого: два папуги і кішка намагалися відкрити клітку, де сидів ще один папуга. Капосний Михась почав хапати папуг руками,але вони кружляли по кімнаті, роблячи так щоб він бігав за ними, даючи таким чином час Мурляні, яка з усіх сил намагалася відкрити клітку Себастіана. А Тимофій тим часом стрибнув зі столу на шафу, а з шафи, з криком «Тимофій поспішає вам на допомогу, друзі» стрибнув на  Михася, і в той момент Мурляна все ж таки відкрила Клітку в якій сидів Себастіан.

            - Мамо, -  закричав Михась, - на мене напав якийсь здоровезний тлустий кіт, і папуги повтікали.

             - Скільки вам всім повторювати, - сказав Тимофій вистрибуючи у вікно,-  я не тлустий, я в міру натоптаний поживними речовинами.

       За вікном на Тимофія уже чекали Мурляна, Христофор, Себастіан, та Фернан. Вони всі разом, безмежно раді  поспішали додому до Тимофія, та найбільше був радий Тимофій, він ніколи в житті не відчував себе радісніше.

       На наступний день, всі довго спали набираючись сил, а коли повставали то цілісінький день, аж до вечора гралися. Цей день був найщасливіший у Тимофієвому житті, адже, що може бути більш приємнішим від часу проведеного зі справжніми друзями, які тебе люблять, цінують, і готові прийти тобі на поміч у будь який момент.

                                                     *            *            *

      А до приїзду Інни та Євгена, Тимофій вигадав одну хитрість, щоб залишити своїх друзів жити у себе.

      Коли Інна Та Євген приїхали з Харкова то до них хтось подзвонив у двері (то був Христофор). Відчинивши їх, вони побачили перед собою трьох милих папуг і дуже красиву кішку, а біля них на підлозі лежала, неохайно надряпана Тимофієм записка, такого змісту «Прийміть у добрі руки». Звісно Вілінські, як безмежно добрі люди  прийняли до себе в родину всіх, але згодом все таки віддали родичам Себастіана та Фернана, а Мурляну і Христофора залишили у себе. Тільки не подумайте, що вони сумують  один за одним, ні вони часто зустрічаються і весело граючись, добре проводять час разом.

                                                     *            *            *

      Та найщасливішим у цій історії залишився Тимофій. Його мрії здійснилися. Він знайшов хороших друзів, і довів собі що він «справжній», кіт, та не просто кіт а суперкіт, нічим не гірший за котів з «телика».  А також він зустрів Мурляну...    

 

Михайло ЛОМОНОСОВ