* * *

моя стоматологиня замість "а тепер вкусіть" каже "а тепер зробіть кусь-кусь, будь ласка" що ж, наймилішу жінку в світі знайдено

* * *

Після сьогоднішнього ювелірного винесення військової частини росгвардії в історичному центрі Херсона орки влаштували масові перевірки по всьому місту. Хімарси у кущах шукають?

* * *

Чи вважаю я, що є жінки які справді хочуть займатися сексом за гроші? Певно є такі. Чи потрібна легалізація проституції? - Ні, адже легалізація це не тільки справа тіла однієї жінки. Легалізація збільшує торгівлю людьми і кількість жінок, які спати за гроші не хочуть, але мусять.

* * *

Якщо консервативна громадськість вважає кліматичні зміни природнім процесом, який протікає сам по собі та не потребує якоїсь особливої уваги, то чому ж тоді ця громадськість не ставиться так само до одностатевих шлюбів? Тільки-но чоловіки за руки взялися, і одразу апокаліпсис.

* * *

Перший заклад у Дніпрі, який прям нахуй да. Українськомовний кльовий бариста, охуєнні пончики, позиції до прайд-місяця, банка збору родині загиблого героя Азову. Всі відвідувачі шо я чув теж розмовляли українською. Тупо той Дніпро, в якому я б хотів жити.

* * *

Хвилин 10 навколо абсолютна тиша. Ні виходів, ні приходів. Усе навколо за селом догоріло, і нема вже і диму. І подумалось. Колись розірветься останній снаряд, впаде остання ракета, і більше не буде жодної. Загасне останнє полум'я війни, розвіється дим, і більше не буде горіти.

Сьогодні болить голова

20:48 05.05.2011

Сьогодні болить голова
Сьогодні болить голова Її тонке плаття вже світилося старістю, однак обережне носіння впевнювало ще не знаних знайомих у відмінному гардеробі жінки. Легким рухом вона поправляє хвилястий поділ, який щораз норовить оголити ноги вже до аморальної довжини. Потрібно впевнено приводити те плаття до тями, бо ж ще трохи й чоловіче бажання запропонує їй «піти на чашку кави», а вона, певно, погодиться. Та не варто, не сьогодні. Адже внизу ще зранку помітила невелику дірочку у бузковому шовку, та й увесь день цей недогляд мусолить їй пам'ять. Вже тричі запитувала у співробітниць про голку з ниткою, однак жодна таки їх не носить. Волосся… воно також масне. Не встигла помити, проспала, кава, підбори, болото, натовп у жовтій бляшанці, яка гордо йменується «маршрутним таксі», дощ, нема парасолі, мокрі ноги, дірка на подолі плаття… Не варто було вдягати сьогодні це плаття! Воно псує настрій. Вона вперто не хотіла сидіти за бланком зарплати й підраховувати чергові дебітно-кредитні прорахунки. Сьогодні візьме  відгул, бо відчуває, що як цього не зробить, то точно хворітиме. Напевне, грипом, ні ОРВІ чи ангіною, але точно чимось захворіє. -         Світлано Василівно, в мене страшенно болить голова, напевне піду до дому, бо сьогодні користі від мене ніякої… -         Ага користі, короста в мене сама від тебе, дурепо! Тобі аби лиш не працювати! Іди! Мені сьогодні аби був бланк! Ти чула!? Бланк! А ні – звільню. Іди, іди, не заважай хоч мені працювати. Все. Ще тиждень і наша героїня звільниться. От побачите! Точно звільниться. Вона… вже на порозі починає випускати з очей дощ та марно сподіватись, що надалі щось зміниться. -         Галю, ти що!? Ти що знову через ту дракониху? Та перестань! Ти чуєш мене?! Галю! - тримаючи в руках заспокійливе, намагається заспокоїти тільки що приниженого бухгалтера Людмила Гігіківна. Втім, зрозуміло, що ці даремні крики та зойки нічого не дають. Зрештою нашу Галю садять у холодний передвесняний  трамвай 40-ка річної давнини та кричать услід, що вони про все домовляться з драконихою. А Галі вже все одно. Їй набридло, що її вже 3 місяці називають дурою та витирають об неї ноги. Отак по-людськи набридло. Багато що може проїстися: улюблений торт, звичка бігати зрання, чути щодень про дур. Її ноги не слухалися, коли варто було вийти задля пересадки на інший вид транспортування людських тушок – бляшанку 432. Вона просто дивилася вдаль, кудись туди, де видніється кривий горизонт міста. Її туманний погляд усе ніяк не міг сконцентруватися на чомусь одному, а у голові грала тиха, спокійна увертюра Баха. Вона прихилилась до водянистого вікна та причинила очі; поряд з галасним ходом радянського трамваю починався сон.   Чорно-рожевий фон через хвилину почав рухатися. З нього вийшов високий чоловік з дорогою жовтявою краваткою та діловито поцілував Галю у щоку. Далі сів навпроти столу та почав наминати вівсянку. Чомусь у цей момент наша героїня, поклавши голову у теплу руку, з велетенською ніжністю споглядала за тим чоловіком. Це був її чоловік. З босими ногами, зате у костюмі. Ще трохи й краватка матиме пляму. Але ложка вправно лавірує у просторі та невпинно летить до рота.  Жінка радісно задоволена, що цього разу обійшлося без плям, а не так, як завжди. Далі одягаються шкарпетки і , як це не ганебно, босоніжки. Скільки не переконувала Галина, що це моветон: босоніжки носять лише на босу ногу, але завжди усі ті слова кудись вивітрювалися зі свідомості Сашка. Сьогодні теж. -         Ну, все. Я поїхав. Зутрінемося о 13. Поп’ємо кави! Не хвилюйся там з дрібниць. Все, я побіг. Цілую. Отак цілує, а не поцілував. Може, вона йому вже не подобається? Та ж ні, як була б не до смаку,  то вже б не водився з нею. А, може… Ех, залишимо це на потім. Сьогодні їй варто думати про геть інше. Сьогодні їй варто мислити про «Облік виробничих запасів. Застосування програми "1С:Бухгалтерія" для їх обліку». Господи, яка «мурня». Кому від того «Обліку…» стане краще у світі? Нікому. Тож, навіщо на це витрачати стільки часу?! Невідомо. Втім усе невідоме колись стає явним, і Галя, набираючи джакузі, почитує невпинно зростаючі формули, та намагається у них вникнути, коли ступає ногою у теплу воду. «Чому люди завжди звикли усе ускладнювати? Незавершене виробництво виступає у вигляді незакінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів. Напівфабрикати - це сировина і матеріали, які пройшли певні стадії… Ммм, слухай, а в мене красиві ноги! Недарма Сашко так шаленіє… До окремої групи виділяють малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року…  Гарно було б придбати нові штори! О ні, лише не зелені… Загальна характеристика рахунків з обліку виробничих запасів. Цей рахунок активний, балансовий, призначений для обліку господарських засобів. По дебету рахунку 20 "Виробничі запаси" відображаються… Треба влітку поїхати у Чорногорію. Оксанка була ж каже, що набагато ліпше, ніж та Туреччина…» Отак розмірковувала вона собі допоки вода й не охолола  та не погнала своєю неприязню дівчину гризти науку у найближчий салон краси.          Змушена була брати й Кузьку, бо дуже просився, шкрябав своїми неприродно  маленькими собачими лапками двері . Білий форд вже чекав нових поїздок і вона не змусила його геть занидітися…     -         Ей, женщіна, вам здєсь нє отель! ДЕПО! Ідіте домой спать! Ви слишитє? От жеш, вродє прілічная женщіна, а спіт і хоть би хни. Ау, просипайтесь! Может вам плохо? Так, чорт забирай, їй по вінця кепсько! Блін, « хрєнова» їй! Тільки що минуле приснилося, чи то вже майбутнє…. Вже почалось, мабуть… Отак минули фронди і жіронди, а вона залишилась сама, як посмішка Джаконди. Сама. Всіма грішми гордо поцілила напівчоловікові в обличчя (якось так по-феміністськи) та помчала до батьків на квартиру. І гори ті всі джакузі, форди, штори… Інші знайдемо. Будуть знати ті сволоти, як жінок на п’яну голову курвами називати. Ми ще такі, ми горді! Господи, яка ж дурепа. Якою дурепою себе вона вважала. Ба ні, не вважала, але десь глибоко все ж той черв’як пищав. Вона ж могла усе те повернути, чи взагалі не покидати все… Та могла вона багато. Була ж відмінницею, місіс інституту… Могла багато, а стала простою дурепою, з дірявою шовковою сукенкою, яку ще рік тому витягла з запасів давнини й на диво в неї помістилась. Сьогодні йде дощ, хоч весна ще офіційно не прийшла. Мокре волосся гойдається в неї перед очима. Галина йде навмання до дому. Вона знала це ДЕПО. Це було кілометрів за вісім від її житлової клітинки у цьому світі. Чомусь вулиці не вели до неї радісних людей: то пройшов дідусь «без точного місця проживання», ось йде мати з дитиною, втім дитина без ручки… Боже, це сон?! Сон? Ні, їй скажено холодно та мокро. -         Ти рано, Галюсько! Щось трапилося? -         Ні, мам. Усе добре. Під дощ втрапила. А наша Галя ж бреше! Навіть не каже неправду, а бреше. Їй погано! Трапилося! Вона зайшла у глухий кут. Вона не знає, як жити далі, а того далі не так довго й залишилося. Вона плаче від усвідомлення цієї безвиході, але плаче тихо, щоб не почула мати, їй не можна хвилюватись. Уся мокра й холодна вона сідає на свій зеленкуватий диванчик, що не змінився від колись 11-го класу. Біля ліжка відчиняє дерев’яну шухлядку та кладе на своє діряве плаття невелику металеву коробочку. Неквапно її відчиняє, витягає картонні прямокутнички. Десятки етикеток зі скаженими цінами. Шанель, Пєр Карден… О, ось і Прада від цієї сукні… Вони є, тоді й усе інше було. То був не сон!  Вона, курво, жила! Ще й як жила! Еге, взяла й кинула те все в лице нахабі… нахабам… -         От, дурепа – тихо посміхалася собі жінка у квартирі вже старенького будинку. Вона була задоволена. Вона жила.

Володимир МАЛИНКА