* * *

моя стоматологиня замість "а тепер вкусіть" каже "а тепер зробіть кусь-кусь, будь ласка" що ж, наймилішу жінку в світі знайдено

* * *

Після сьогоднішнього ювелірного винесення військової частини росгвардії в історичному центрі Херсона орки влаштували масові перевірки по всьому місту. Хімарси у кущах шукають?

* * *

Чи вважаю я, що є жінки які справді хочуть займатися сексом за гроші? Певно є такі. Чи потрібна легалізація проституції? - Ні, адже легалізація це не тільки справа тіла однієї жінки. Легалізація збільшує торгівлю людьми і кількість жінок, які спати за гроші не хочуть, але мусять.

* * *

Якщо консервативна громадськість вважає кліматичні зміни природнім процесом, який протікає сам по собі та не потребує якоїсь особливої уваги, то чому ж тоді ця громадськість не ставиться так само до одностатевих шлюбів? Тільки-но чоловіки за руки взялися, і одразу апокаліпсис.

* * *

Перший заклад у Дніпрі, який прям нахуй да. Українськомовний кльовий бариста, охуєнні пончики, позиції до прайд-місяця, банка збору родині загиблого героя Азову. Всі відвідувачі шо я чув теж розмовляли українською. Тупо той Дніпро, в якому я б хотів жити.

* * *

Хвилин 10 навколо абсолютна тиша. Ні виходів, ні приходів. Усе навколо за селом догоріло, і нема вже і диму. І подумалось. Колись розірветься останній снаряд, впаде остання ракета, і більше не буде жодної. Загасне останнє полум'я війни, розвіється дим, і більше не буде горіти.

Ностальгія

17:29 19.09.2009

Ностальгія

Сценарій короткометражного фільму-притчі

 

                                                                       «І мертвим і живим

                                                                                 і ненародженим…»

                                                                                                   Тарас Шевченко

 

 

Зоряній дівчині  присвячується

 

У головних ролях:

 

Марія – всі епізоди виконує одна актриса  20 – 25 років

Сцени видіння –       молодий актор  20 – 25 років

          Художник –              актор 50 – 60 років

 

Використання історичної кінохроніки.

Озвучення: Голос із  потойбіччя (роздуми художника, природні звуки, шуми.

Музика композиторів: В.-А.Моцарта, Л.-В. Бетховена,  О.Березовського, А. Веделя, Є. Доги.

 

 

Спекотний липневий день. Велика стара яблуня з покрученим стовбуром, віття обсипані червонобокими плодами. Високе небо, заплутане в рухлявих біло-оранжевих хмарах. Все це супроводжується природними звуками літнього села, співу півнів, гудінням джмелів, цвіріньканням птахів. Зненацька з височини небес звучить грім і небо освітлюють блискавки…

 

                                                  *

 

Стара сільська хата мазанка. Вікна, ніби очі хати. Біля  хати на ослоні літній і сивий  чоловік з білою довгою бородою в білому полотняному одязі  босоніж. Волосся  на голові перев’язано вузькою смужкою білої тканини. На колінах чоловік тримає маленьку дівчинку років п’яти-шести у довгій полотняній сорочці. Довге каштаново-золотаве волосся спадало нижче пояса дівчини і від вітру ворушилося, палахкотить вогняними хвилями…

Маленька біла смужка тканини також світиться на голові дівчинки Камера вихоплює  великі сіро-голубі очі дівчинки…

Дівчинка стає біля дідуся, який щось розповідає, однією рукою гладить дівчинку по голівці, а другою рукою вказує догори. Ще потужніше чути з неба відлуння   грому. Заворушилися листя і віття на яблуні…

Дівчинка підбігає до дерева. Охоплює стовбур, намагається вилізти на одну із його гілок. Вона піднімає голову до гори і десь там, високо, в небі бачить красиве велике самотнє червонобоке яблуко. Простягає руку, щоб достати яблуко. Її маленька долоня в уповільненому русі, ворушачи пальчиками, намагається дістати і зірвати яблуко.

Уповільнений кадр     яблуко відривається від гілки і  повільно  падає донизу, ніби пролітаючи через усі небеса і космічний простір. Гучно вдаряється об землю. Звучить космічна духовна музика геніального композитора минулого.

 

                                                    *

 

Музика змінюється тривожними звуками.

На небі густі чорно-сірі хмари. Грім і блискавка розсікають небо навпіл. З висоти камера фіксує панораму землі і повільним поглядом наближається донизу.

Маленька освітлена цяточка перетворюється на яблуню. Під яблунею на домотканому рядні, у білій довгій сорочці, горілиць, поглядом очей в небо, (в очах відбивається небо), живіт породіллі, опуклість і об’єм якого спотворює ніби гору. Камера знову і знову фіксує крупним  планом обличчя породіллі, яке випромінює тривогу, блаженство, радість, біль і передчуття щастя народження…

Перса жінки, як дві великі вершини підпирають небо…

Довгі пальці жінки, поступово в уповільненому русі, ніби піаніста доторкаються  до трави, заглиблюючись від напруги в землю. Звуки музики посилюються. Настає кульмінаційний момент. Камера фіксує живіт жінки на весь екран. Під полотном сорочки малюк перевертається,  причиняючи ще і ще біль і страждання жінці. Все це прочитується на її обличчі… Пальці жінки з поспішністю доторкаються до трави і землі, ніби щось намацуючи. Вітер шарпнув з новою силою, і яблука посипалися , падаючи на землю.

Пальці жінки намацавши одне із яблук, міцно затискають його в жіночі долоні, з якого замість соку, поміж пальців сочиться червона  рідина – кров. Тиша.

Музика змінюється пронизливим криком малюка. На обличчі жінки з’являється блаженна радісна усмішка. Очі наповнюються  слізьми, вуста намагаються щось вимовити…

Поливає рясний дощ, змиваючи від червоної крові немовля…

Дощ повільно затихає. Світанок. Чути кукурікання півня. Сільський хлів. Корова, овечки, кури…

На горизонті перші промені сонячного світла. Поступово перетворюються на великий  жовто-оранжевий диск сонця.  Вранішня земля дихає паром.

          На столі парує випечена хлібина.

На землі проступають відбитки  ніг матері і немовляти в направленні до горизонту. Камера фіксує прозору безмежність води, в якій відбивається  голубе небо…

 

 

                                                     *

 

Інтер’єр повоєнної сільської хати. Довга дерев’яна лава вподовж стіни. Три, чотири вікна. Шибки покриті візерунками інею від морозу. На покуті дерев’яний стіл, покритий клейонкою (скатертиною). На стіні, поміж вікнами,  оправлені в рамки під нахилом старі пожовклі фото дідів і молодшого покоління, прикрашені рушниками.

З іншого боку: піч і підпіччя заповнені горшками, баняками  у кутку. Сутінки. Горить каганець. Камера поволі переходить від одного предмету до іншого. На припічку дрімає кіт…

Старенький радіоприймач-капелюх. Хатню тишу раптово порушують звуки гімну Радянського Союзу: змінюється кадр за кадром  кінохроніка із часів революції, громадянської війни, колективізації, перших  п’ятиліток, голодомору. Акцент  на жінці і дитині.

 

*

 

        Звучання гімну завершується. У млі розтає зображення Кремля.

        Знову хатній інтер’єр. На печі  серед лахміття щось заворушилося. Хлопчик років п’яти відкриває очі, просипається. Біля печі серед рогачів і горшків молода жінка господарює, намагаючись на рогачі розмістити у вогні  горшки…

        Сінешні двері відчинилися і зимове повітря війнуло паром у хату.

Усміхаючись, у дверях, струшуючи з себе сніг, з’являється дідусь з бородою, в кожусі і з торбинкою в руках. Знімає кожух. Хукає в долоні. Наливає з відра воду в дерев’яні ночви і з торбинки висипає красиву сріблясту  рибу з червоними плавниками.

        Маленький хлопчик зачаровано дивиться на рибу, що плаває в ночвах. Він простягає руку в воду, і намагається впіймати  одну з них, зачаровано і здивовано її розглядає. Опускає рибу до ночов. Хлопчик похапцем збирає аркуш паперу в кутку на скрині. Бере з полиці маленьку коробочку з фарбами і невпевнено починає малювати  рибу, виділяючи червоні плавники і загадкові очі… Пензель стає усе слухнянішим і слухнянішим в його руках. Папір закінчився і хлопчик починає малювати на стінах хати. Риба плаває серед рушників, дивлячись допитливим поглядом із стіни.

Хлопчик малює і малює. Раптом в одну мить його рух руки зупинився, і пензлик зависає в просторі. Великі очі хлопчика схвилювало дивляться в безмежжя. Пензлик випадає з рук хлопчика. Він переводить погляд на матір й бачить її великі  очі. Камера повільно переходить на ночви з рибою. Знову на весь формат очі риби. Камера фіксує ікону-образ Богородиці з немовлям, приближаючись, зустрічаючись тільки поглядом очей хлопчика, Богородиці,  риби, матері, корови…  

Дідусеві  руки відрізають ножем голову риби.

У печі палахкотять червоні язики вогню. Жінка дістає на рогачі розпечену пательню. В уповільненому русі, кладе на пательню рибу, яка шкварчить і стогне жіночим голосом. Звучить жіноче голосіння.

Очі людські, очі Богородиці, очі риби, очі корови. Калейдоскопом змінюються на екрані, змінюючись голубим небом і білими хмарами, полем засіяним квітами, житом.

 

                                                       *

 

 

Інтер’єр майстерні художника. Вигляд згори. Незакінчений жіночий портрет на мольберті. Підрамники, рами, полотна розкладені по  кутках. На стінах картини. В кутках стелиться павутиння. Чути, як вода капає з крану. Биття пульсу серця. З-під дошки підлоги виглядає  щур, ворушачи вусами.

Стіл заставлений різним посудом, кілька порожніх пляшок з-під вина, горілки. Пробігає тарган. Біля столу в замурзаному фарбою і рваному одязі чоловік років тридцяти, художник.

Тремтячою рукою у  фарбі бере пляшку і  наливає у склянку вино, супроводжуючи дзеньканням скла пляшки об склянку…

Випиває вино залпом, бере до рук хлібину, розламує її навпіл і вустами притуляється до неї, вдихаючи в себе. І поринає у спогади. На підлозі  лежать  малюнки жінки з вінком і зорями на голові…

 

 

                                           *

 

 

У хатні двері  заходять молода і дружка. Обидві вдягнуті у святковий, весільний одяг, у великих вінках із сухих квітів уквітчані різнокольоровими стрічками. Камера зупиняється на усміхненому образі молодої нареченої. Уповільнені зйомки: Молода жінка (мама біля печі) чепуриться, поправляє білу хустку. Дідусь дістав з корзинки хустку і витирає вуса. Маленький хлопчик вискакує на піч і за комина спостерігає з цікавістю і здивуванням за ними. Дівчина кланяється, і по черзі цілує: спочатку дідуся, після дідусь закашлявся і випростався, а потім матір. Вручаючи кожному дивне випечене створіння з тіста – весільні символи-шишечки. Погляд і очі молодої допитливо шукають когось. Погляд молодої і хлопчика зустрілися. І молода повільною ходою наближається до хлопчика, пальцем запрошуючи до себе. Хлопчик зістрибнув на долівку, стоїть серед хати в довгій полотняній сорочці. Рукавом витирає замурзаного носа і сором’язливо опускає погляд донизу…

Молода дістала з кишені весільну хустину, своїми пальцями доторкнувшись до волосся на голові і обличчя витерла носа і своїми розпашілими вустами доторкнулась до вуст хлопчика, тут же дивне створіння з тіста переходить до рук хлопчика. Все в уповільненому русі. Пальці рук хлопчика повільно розламують весільну шишку і підносять до дитячих вуст. Земля під ногами хлопчика схитнулася.

 Знову кінохроніка: колгоспне поле. Жнива. Піонери і комсомольці. Із стусла комбайна рікою сиплеться зерно. Юнак років п’ятнадцяти підставляє свої руки, обличчя під потік зерна, розпроставши, ніби крила руки намагаючись злетіти в небо.

 

                                             *

 

 

Майстерня художника. У ліжку оголена постать художника – тридцяти років Тіло перевертається з боку на бік. Крупним планом обличчя. Вуста щось незрозуміле вигукують. Марення. Розплющує очі. Божевільний погляд невизначеність. Тіло декілька раз сіпнулося. Чути скрегіт дверей, які відчиняються в зоряне нічне небо. Чути якийсь божевільний жіночий крик на нічній вулиці.

Чоловік знову засинає.

Марево сну: степ, поля в різноцвітті і травах. Юнак і білому хітоні з домотканого полотна. Довге волосся до плечей, перев’язане смужкою-оберегом на голові. Юнка також в довгій білій сорочці у великому вінку з живих квітів і трав на голові. Юнка  зриває квіти, складаючи у букет. Юнак в уповільненому русі наближається до дівчини.. Погляди їхніх очей наближаються  і розчиняються в небі.

Вони усміхаються один-одному. Хлопець зачарований вродою дівчини. Її великі пружні перса від прискореного дихання погойдуються під тканиною. Хлопець приблизився, його рука намагається доторкнутися до персів дівчини… Дівчина перехоплює своєю долонею пальці хлопця.

Вони щодуху біжать полем, разом піднімаючись угору по засіяному трав’яним цвітом схилу. Не втримуються на ногах і падають. Беруть в обійми одне одного і обертом скочуються до низу. Квіти, земля, небо, хмари йде обертом. Рух зупиняється. Хлопець і дівчина в притик дивляться один-одному у вічі. Вуста молодят приближаються і об’єднуються в поцілунку…

 

 

                                       *

 

 

На обличчі художника заявляється усмішка. Просипається. Отвір дверей   знову промовляє і дихнув паром, зоряним небом. Чути незрозумілі слова жіночого шепоту. Війнуло вітром з отвору, де тріпотіли чорні крила чорного янгола. Чоловік на ліжку з усіх сил намагається піднятися з ліжка, але в муках і судомах не може цього зробити. Чорний янгол досконало-спокусливої дівочої вроди наближається до ліжка, повільно опустившись на коліна, наповнені бажанням  перса доторкнулися вуст чоловіка, ніжно гладячи руками шию чоловіка, який лежить, цілуючи усі його кінцівки.

        Сонний чоловік робить рухи супротив. Чорний янгол підіймає руку до верху. Сідає на чоловіка, як на коня. У руках янгола глечик, наповнений грошима. Янгол обсипає золотими монетами оголену фігуру, немов дощем, І на чоловіка  в уповільненому русі опускаються, падають американські долари. На весь екран фрагменти символів банкноти.

          Чоловік у гарячому поту злякано схоплюється з ліжка…

Тремтячими руками відкручує кран і прагне якомога швидше змити із себе бруд, ніби риба захоплюючи повітря вустами. Мокрий, не витираючись, підходить до мольберту. Швидким рухом ставить чисте полотно. Бере пензель до рук, швидко змішуючи фарбу. Чути тяжке дихання художника, стогін…

Різким рухом пензля фарба лягає на полотно. В уповільненому вигляді потоки фарби стікають з полотна і, ніби сльози, вдаряючись акордами музики.

Поступово на полотні почав проявлятися образ «Зоряної дівчини» у вінку з квітів, великими персами.

 Художник уже не пензлем, а пальцями клав фарбу, долонею розгладжуючи її на намальованих персах «Зоряної дівчини».

 

 

                                       *

 

Ранок.

Індустріальне місто із пташиного лету. Одноманітні сірі будинки спального району. Три великі труби ТЕЦ сіро-гірчичними клубами димлять у небо. Камера вихоплює з далечини пам’ятник над пагорбами Дніпра. Жінки, яка замахується мечем у небо…

Великий оранжевий диск сонця повільно піднімається над будинками- монстрами. З платформи метро, поїзд повільно рушає і з шумом і скреготом, мов той змій Горинич зникає у темному тунелі підземелля.

 

 

                                       *

 

 

Художник, якому десь п’ятдесят, а може шістдесят років. Неголений, втомлене від безсоння обличчя, скуйовджене волосся. Такі ж пом’ята сорочка і штани, із плямами від фарби. Старі нечищені туфлі, на одному уже відклеєна підошва. У лівій руці художник тримає  теку з малюнками. Другою тримається за поручень вагона. Пасажири різного віку і характерів. Дівчата, хто із цікавістю, а хто із зверхністю кидають погляди у його бік. По вагону метро проходить жінка з немовлям, жебрає. Натовп людей рухається на вихід з метро, заповнюючи вулиці міста. Чоловік пішов тротуаром, обминаючи білі і чорні авто. Маса народу, мов мурашки сірою масою кудись поспішала. Погляд художника зупинявся то на одному, то на іншому бомжі. Гурт чоловіків-пиятик, п’ють горілку із пластикових стаканчиків. Погляд художника зупиняється на молодій жінці з немовлям, яка стояла на коліннях і просила милостиню з протягнутою рукою. Тротуар навколо неї був всипаний монетами мідяками. Погляд жінки спрямований в безнадійність.

В свідомості художника, як на кіноплівці, виникають композиції малюнків, із його теки.

Напроти натовп також рухався, поспішаючи. Серед сірої маси людей, рухаючись повільною ходою, світилася дівоча постать. То була дівчина невимовної краси, із його сну. Враз він побачив її у  вінку з польових квітів. Також, як у сні….

Вони ішли назустріч один одному…

Якась незбагненна сила  зіткнула їхні тіла.

        Дівчина знічено, але безмовно поглядом вибачається. Присівши вона допомагає збирати розкидані по тротуару малюнки.

 Композиція трагічної долі Ісуса – шлях на Голгофу.  Чиїсь ноги мимохідь наступають на малюнки…

Погляди художника і дівчини зустрічаються. Світ немов уповільнюється у своєму русі. Дівчина розглядає малюнок  Марії з  вінкам на голові. І допитливо дивиться в очі художника.

Запитує:

  –Хто це?

Художник відповідає:

 – Це Богородиця.

Звучать космічна музика…

Дві постаті розчиняються в натовпі.

 

 

                                       *

 

 

Знову інтер’єр приміщення майстерні. Ранок. Чоловік прокинувся після ночі. Каплі води з крану і цокання годинника: на стіні – відлічують час Чоловік, із маленької пляшечки наливає в склянку ліки і випиває. Чути звуки, стукання пульсу, серцебиття. Чоловік долоню лівої руки притуляє до грудей і пальцями стискає їх.

Дивиться нерухомо на своє обличчя у дзеркалі…

Покрите щетиною, неголене обличчя.  Втомлений чоловік  нерухомо дивився на своє відображення. Враз одна за одною почали з’являтися світлини його обличчя від дитинства.

Чоловік  похапцем починає голитися.

Дістає з гардеробу новий одяг. Переодягається. Знову дивиться в дзеркало. Усміхнувся.

Звучить класична музика. (Моцарта, Баха чи Бетховена)

 

 

 

                                       *

 

 

Кімната. Фортепіано. Спиною до глядача сидить у довгій білій сукні дівчина. Хвилясте каштанове волосся спадає майже до стільця. Фрагмент рук. Пальці швидко перебирають клавіші.  Крупним планом обличчя дівчини. Очі. Губи ворушаться, ніби щось промовляють чи наспівують. Усміхається.

Знову людне місто.

На тротуарі стоїть  чоловік, тримаючи червону троянду. Знову і знову поглядає на годинник. Дівчина, висвітлена кольором і світлом, поспішає назустріч, іноді намагається бігти…

Чоловік, побачив дівчину, і поспішає їй назустріч. На мить вони зупиняються один перед одним. Дівчина невпевнено робить ще один крок вперед. Ніби не впізнаючи, зачарованими великими очима дивиться на  чоловіка, який протягує  їй  троянду і цілує дівчину.

Музика звучить і звучить.

Змінюються одна за одною сцени: Володимирська гірка, панорама Дніпра і лівого берега, Софія. Лавра. Майдан…

Зал затишного ресторану. Оформлення зали в космічному стилі. Столик на двох…Крупним планом келихи з червоним вином в руках чоловіка і дівчини. Приближаючись один до одного акордом музики вдивляються один одному в очі. Чоловік щось розповідає. Великі очі дівчини наповнюються сльозами. Сльози течуть по її обличчю і акордами музики падають до келиха.

Чоловік, пальцями руки, ніби гребінцем розчісує волосся дівчини,, доторкаючись до рожевих щік, чола, малинових губ, які в уповільненому русі ворушаться, щось промовляючи…

Поміж усіх цих епізодів у місті і ресторані майстерно накладаються малюнки художника олівцем із серії «Художник і Муза». Закохані підходять до великої архітектурної споруди костьолу, який своїми шпилями сягає  неба.

Органний зал з людьми, які сидять на лавах. Жінка-органіст зосереджено дивиться у вічність. Звучить космічна музика. Святі, немов вдивляються у кожного  з тих, хто знаходиться у залі. Їхні очі і очі людей немов зливаються, щоб бачити вічність і небо. в одне ціле. Долоня чоловіка повільно лягла на долоню дівчини і повільно стискає її пальці…

Від глибокого дихання перса дівчини під кофтиною ворушаться. У її уяві постають епізоди з дитинства. Малинові губи були напіввідкритими і також ворушилися. Із сіро-зелених очей дівчини збігла сльозинка. Їй ніби перехоплювало дихання від музики. Долонями своїх рук вона, ніби вимовляючи свою пристрасть до музики, опускає голову до низу і закриває обличчя…

 

                                       *

Вигляд робітні-майстерні зверху. На підлозі кімнати малюнки, ескізи та папери.

Білий прямокутник полотна на мольберті. На стільці, схилившись і обхопивши голову руками, сидить художник.

Музика і чоловічий голос лунає з потойбіччя…

Чоловік повільно підіймає голову, спрямовуючи погляд очей на прямокутник білого полота.

А музика все звучить і звучить…

Його руки беруть поруч зі стільця тубу з фарбою, другу, третю. Пальцями витискує фарбу на палітру. За мить біле полотно перетворюється на квітково-трав’яне поле – степ. Постать кам’яної «Скіфської баби»  з’являється на весь формат полотна.

Художник поспішає, з палаючим поглядом хапає пензель до рук і в екстазі експресивно змішує фарбу на палітрі і полотні…

Чути дівочий голос і сміх. Лунає давня дохристиянська мелодія пісні-веснянки. Хореографія танцю з дохристиянськими елементами поклоніння сонцю. Тіло дівчини просвічується від світла і дощу.

Погляд з пташиного польоту.

Поле в різнотрав’ї. По колу гурт дівчат у білих довгих сорочках, з довгим волоссям, у вінках з польових квітів – рухаються, наспівуючи мелодію пісні…

У середині кола, серед дівчат, великий камінь-пісковик, а біля нього   юнак років двадцяти в білому полотняному одязі з солом’яним обручем  на голові –   оберегом сонця. У нього довге, аж по плечі волосся.

 В ритмі музики і співу, він відсікає долотом шматок за шматком піщаника каменя. Проявляються перші обриси жінки з каменю з персами і вінком на голові. Камера зупиняється на одній із дівчат, збільшуючи її образ, обличчя. Великим фрагментом відокремлюються очі, погляд яких спрямовано на майстра-каменяра…

Він повільно  повертає голову до дівчини. Погляди дівчини і хлопця зустрічаються. В уповільненому русі, хлопець і дівчина тримаючись за руки, ніби пропливають по небу, споглядаючи землю від хмар…

На виднокрузі виглянуло і піднялося над землею сонце. Жовто оранжевий  диск, як всевидяще око…

Почулися тривожні вигуки і дівочі крики.

Дівчата розбіглися врізнобіч. Замість світлого сонця на небі з’явився круглий чорний диск. Із-за горизонту з’явилися чорні цяточки з-за гори і вершники на конях. Постаті їхні збільшувались, наближаючись до глядача. Дівчата розбіглися врізнобіч. Кожну з них  намагався наздогнати вершник-зі степу. Напівоголене тіло, великі, маслянисті губи в крові, вилуплені очі, крючкуваті великі носи, і брудні  руки,  які вимахували металевими клинками і шкіряними нагаями…

За однією із дівчат, яка щосили утікала рвонув кочівник. Нагаями шмагав коня. Сльозисте око, якого з’являється на весь формат екрану.

Юнак повертає голову і бачить, що дівчину, яку запримітив  в ритуальному весняному танку, в небезпеці…

Міцно затиснувши камінний молоток у руці, кидається на допомогу. Кочівники-вершники загороджують йому простір. Образ кочівника, їхні типи, один за одним заявляються на екрані.

Великі  вилуплені очі, смальцовите, смолисте розкуйовджене   волоссям, закривавлені губи. Кожне обличчя спотворювало хижацька посмішка.

Дівчина щодуху намагається втекти від кочівника. Спотикається, падає. Перевертається. Земля іде обертом. Знову підіймається і знову  біжить. Хазар помахом свого шкіряного нагая наздоганяє дівчину. Шкіра гадиною звивається, обхопивши шию дівчини. Її очі дивляться в небо.

На чорному диску сонця з’являються червоні маленькі цяточки –  то  кров.

Один з кочівників, які обступили хлопця, вказують лезом свого клинка на жінку з каменя, ніби запитуючи: «Хто це?»  Погляди кочівника і хлопця зустрічаються в енергетичному двобої.

Кочівник ногами зрушує коня з місця, приблизившись до скульптури і хлопця. Замахується металевим клинком на скульптуру і повільно опускає його.  Кінь стає на диби,  його іржання повторюється знову і знову…

На землі, зминаючи  траву, кочівник намагається заволодіти дівчиною. Його брудна та засалена в крові рука обмацує білу, тендітну шкіру  дівчини.

Дівчина своєю тендітною рукою вп’ялася в брудну щетину обличчя кочівника. В уповільненому русі відвертає від своїх грудей.

Рука кочівника хапається за сорочку на грудях і розриває її, оголюючи перса дівчини, які пружно погойдуються. Вмить, пронизуюче сяйво засліпило бажання, і намагання кочівника…

Закриваючи своє обличчя руками, відступає від дівчини, протягуючи брудну руку вперед.

 

 

                                       *

 

 

Кочівник своїм металевим клинком знову і знову, б’є по скульптурі. Хлопець намагається  захистити своє створіння і прикриваючи його руками. Руки майстра на голові скульптури, напружені пальці. Час знову  немов уповільнився. Клинок кочівника поволі розсікає повітря, опускається і гулко вдаряє по каменю і руках майстра. Цівки крові  розлітаються  врізнобіч. Декілька відсічених пальців повільно падають на землю. З ока кам’яної скульптури, потекла цівка червоної крові, і як сльоза краплинами падали на землю.

 

                                       *  

 

 

Кадри історичної кінохроніки.

Рушаться світові храми.

Війна у В’єтнамі. Афганістані, Іраку.

Страждання жінок, дітей.

Інші кадри. Презентації. Забави, розкішне життя багатіїв.

Виступи з трибун світових лідерів, президентів, військові наради. Берлін (1936). Москва, Київ та інші міста.

 

 

                                       *

 

 

Сучасне місто. Живий  потік людей і автомобілів. Серед натовпу крокує знайома дівчина. Замріяна. Поправляє довге волосся рукою. Зупиняється на пішохідному переході. Світлофор блимає кольорами освітлюючи  натовп:

-          Червона маса людей.

-          Жовта.

-          Зелена.

 

 

            *

 

 

Крупний план. У весь зріст фігура-постать дівчини. Від струнких ніг.

Камера поступово переходить на обличчя.

 Очі…

Знову натовп починає рухатись. В одній з авто відчиняються двері. Жирний лисий самовпевнений чолов’яга, типаж хазара-кочівника, обвішаний золотими ланцюгами, щось промовляє до дівчини, помахом руки запрошуючи до салону авто. Дівчина усміхається. Помахом голови в право-ліво продовжує свою ходу. Чолов’яга, як звір-хижак супроводжує її поглядом.

 

                                       *

 

 

Робітня художника. Чоловік сидить на стільці, з опущеною головою. З руками навхрест. З-під лоба поглядом дивиться на чистий прямокутник полотна. На полотні, один за одним уявляються  живі рухливі  портрети дівчини: у вінку,  без вінка, у світлій орнаментованій, вишитій сорочці. Портрет вагітної з животом,  руки побожно складені. Інший портрет – жінка місить тісто, ліпить  майбутню хлібину.

Іде кадр – великим планом – спечена хлібина дихає паром, поруч молода мама з оголеними персами годує темношкіре немовля, яке жадібно смокче груди жінки. Кадр зупиняється на малюку..

Роздається гучний дзвоник вхідних дверей. Чоловік раптово підіймається на ноги і відкриває двері. У дверях уявляється  постать дівчини. Вона зачаровано дивиться. Усміхаються один одному. В уповільненому русі наближаються. Обнімаються…

Художник  пестить дівчину її волосся, пальцями доторкується до обличчя, губ.

З великих очей  дівчини течуть сльози…

 

 

                                       *

 

 

Вся в білому  (білій тканині) кімната. Біле ліжко, розкладена біла тканина. Навкруги розкидані червонобокі яблука.

 На ліжку лежить дівчина в довгій білій сукні. Перевертається, сонна. Фрагментом ступня ноги, пальці, повільно чіпляють тканину і стягують до низу.

Фрагмент оголених перс. Як вишня світиться сосок…

          Дівчина потягується, усміхається, розправляючи руки, ніби білий янгол. Перса дівчини подаються повільно до верху. Її рука, пальці доторкаються до персів.

           Просвітлене обличчя дівчини з розкритими вустами, невимовні, як у риби, беззвучно промовляють до верху.

Звучить музика  композитора Доги з кінофільму «Мій ласкавий і ніжний звір».

Художник у цей час активно працює. Вигляд зворотного боку полотна. Підрамник від фізичного натиску пензля художника падає на підлогу. Він знову його встановлює і продовжує малювати.

По східцях, з верху другого поверху, повільною ходою іде  донизу дівчина у довгій білій сорочці. Висвітлюється її тіло. Спускається донизу дівчина-янгол, дівчина-мрія. Повільно наблизившись  до мольберта, вона входить у полотно…

 

                                      *

 

 

Художник замріяно крокує серед натовпу людей і автомобілів: шуми, скрегіт, виття сирен, сигналів. На ходу розглядає розкішні вітрини з манекенами.

Кадри: спогади краєвидів української природи.

Зупиняється біля вітрини мисливського магазину. Крупним планом опудала птахів, голови кабана, оленя, козулі і т.п. За прилавком продавець господар  - знову той же типаж хазара-кочівника,  показує відвідувачу зброю.

Погляд художника зупиняється на опудалі птаха. Уява малює велике пташине гніздо з тернового віття на голові кам’яної баби.

 Крупним планом. Яйця в гнізді. З одного прокльовується пташеня. Робить спробу розпростати крильця…

Знову чистий краєвид,  природа. Озеро. Чути квакання жаб, спів птахів, цвіркунів. З очерету вилітає дика качка.

У небі зграя птахів.

Фрагментом волосяні великі руки відводять затвор рушниці. На  весь зріст чоловік в мисливському одязі цілиться в небо. Лунає постріл, другий, третій і т.д.

Плівка кінохроніки. Дула гармат, ракет вогнем стріляють у небо, у великий оранжевий диск – сонце.

Повільно  підстрелений птах падає донизу і хлюпає у воду.

У воді плаває мертва риба, з розкритими зябрами і ротом.

Хроніка. Трупи жінок, дітей, руїни архітектурних будівель. Крупним планом голови вбитих, із розкритими ротами і очима. На все небо збільшується гриб – ядерний вибух. Небо перетворюється в чорний квадрат, поступово знову просвічується   – зоряним небом …  

 

 

                                       *

 

 

Знову багатолюдна рухлива вулиця сучасного міста з усіма її характерними ознаками…

Крокує дівчина – головна героїня, опустивши погляд, ніби переслідуючи когось. На тротуарному покритті відбитки червоного кольору – чоловічі ступні ніг. Крок за кроком. І губляться, стерті підошвами черевиків дорогі туфлі, кросівки, стоптані черевики бомжа…

Велика будівля архітектури бороко, з колонами і скульптурними левами – по боках.

Двері самотньо відчиняються, і вона знову бачить відбитки ніг на плитці зали…

Велика довга зала заповнена людьми різних типажів і характерів. Священик у рясі  обнімається з генералом. і цілуються в губи …

Напівоголені повії. Пихаті  чиновники в краватках.

Поміж собою перемовляються, розглядаючи картини на стінах. Камера вихоплює один за одним фрагменти ікон, накладаючи один на одного.

В уповільненому русі  здивовані святі дивляться в  камеру.

 

 

 

 

 

                                       *

 

 

        Художник сидить на стільці. На мольберті написаний портрет дівчини. Портрет, немов ожива, і дівчина виходить з прямокутника. Художник падає на коліна, притуляючись вухом до великого круглого живота, який перетворюється на земну кулю. Усе постає із пташиного лету.

        Художник енергійно, пристрасно, кладе фарбу різних кольорів. Веселки на полотно. Долонею своїх рук починає розгладжувати, змішувати фарбу…

Полотно перетворюється на чорний прямокутник. Супроводжується тривожною музикою.

 

 

                                              *

 

 

 

        У  протилежному  від входу кінці зали на стіні висить чорний прямокутник – картина на полотні.

Натовп поволі розступається. Постать в білому хітоні з дротяним колючим вінком на голові приближається до чорного прямокутника. Присідає на білий куб.

Фрагмент  закривавлених ніг і рани на них. Постать дівчини в білому наближається, стає на коліна перед постаттю. Ставить дерев’яні ночви з водою. В уповільненому русі своїми руками бере одну за одною ступні чоловіка і занурює їх у воду. Кров  змивається. Дівчина руками повільно змиває кров.  Рани кровоточать. Вона вустами доторкається до ніг чоловіка. Постать чоловіка підіймається в увесь зріст. Погляд очей дівчини спрямований вгору...

Монументальна чоловіча постать спрямовує рух в чорний прямокутник. Тиша.

Враз її пронизує дитячий крик новонародженого немовляти.

Постать чоловіка повертає голову у зворотній бік. Замість чоловічого лику на чорному прямокутнику виділяється чоловічий зоряний силует голови…

Чорний прямокутник поступово перетворюється в прямокутник зоряного неба…

 

 

 

 

 

                              

*

 

 

 

Знову велика зала. Звучить  музика Моцартівського «Реквієму».

Стіни увішані яскравими пейзажами–краєвидами. Камера вихоплює картину за картиною. Зупиняється  на чорному прямокутнику, на якому біжать рядки із іменами авторів кінострічки…

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Володимир ГАРБУЗ