Роман

(Цей роман є художньою видумкою. Всі імена, дійові особи, географічні місця і події є плодом авторської уяви і в жодному випадку не можуть вважатися реально діючими. Будь-яка схожість з дійсними подіями, місцями дії чи особами, які живуть нині чи відійшли в інший вимір, може бути лише випадковістю.)

Присвячується справжнім матерям

В одному селі пожежа знищила декілька господарств. Зранку на згарище зійшлися люди і побачили, що біля тину лежить обгоріла курка. Коли її перекинули, то з-під неї вибіг цілий виводок курчат. Усі зрозуміли, що квочка, спасаючи курчат від вогню, не могла їх заставити утекти, і накрила своїми крильми. Квочка згоріла, але курчата вціліли.

...Господь збирає справжніх матерів під Свої Дужі Крила (Євангеліє від Матвія 23:37).

ПРОЛОГ

Зимовий Тернопіль схожий на казку — численні парки додають місту неповторності і таємничості. А чого варте озеро... Озеро, яке вкрилося льодом... Озеро, на якому, здається, днюють і ночують рибалки, чаклуючи з вудочками над манюсінькими ополонками... Озеро, через яке люди сміливо протоптують численні стежинки у різних напрямках, скорочуючи власні маршрути чи просто прогулюючись, відчуваючи під ногами глибу води.

Біля моста, під яким вода з шумовинням падає вниз і біжить далі за течією річки, з-під льоду чується відлуння водопаду, і серце тьохкає від радості отого відчуття. Отак би стояла і слухала зимову пісню рідного Серета — мовляв, нехай зверху лід і зі снігу перина, та прийде весна, назло всім хуртовинам... Та прийде весна — крига скресне повсюди, й купатися знов будуть в озері люди!

Правда, річка співає й інші пісні — адже беручи свій початок з цілющих джерел, вона мріє про те, щоб такою ж чистесенькою і цілющою бути по всьому руслу... Знімаючи втому з людей, просить, щоб люди дбали про неї — ні, не віддячували, а просто не забруднювали, принаймні.

А ще річка оспівує почуття закоханих сердець, яких наслухалася теплими літніми ночами, зоряними вечорами і росяними ранками, адже понад річку ростуть кучеряві верби, під якими дізналися про силу перших поцілунків не одне покоління тернополян і тернополянок...

Прекрасний Тернопіль сяяв різдвяними вогнями.

Розкішний Тернопіль виблискував своєю величчю.

Милий Тернопіль кликав повертатися назад усіх емігрантів, які численними потоками помчали до Італії, Іспанії, Англії, Америки, Канади, Польщі, Португалії, Ірландії, Швейцарії, Росії шукати щастя.

Красивий Тернопіль зачаровував своїх гостей особливою аурою міста, яке розкинулося на терен-полі і стоїть, мов Божий престіл у всесвітньому храмі.

А магічна пісня води, яка долинала з-під товщі льоду і, неначе через мікрофони, множилася через численні ополонки, зроблені зранку рибаками, та стрімко падала через шлюзи — бігла до річки, аби вже у спокої співати приспів...

Тетяна стояла, мов зачарована, чи то боячись, чи то не бажаючи зробити бодай крок уперед...

Сяючий місяць над парком Топільче...

Загадкові вогні на набережній тернопільського озера...

Пісня води десь з-під ніг...

І вона — одинока жінка, яка хвилево з’єдналася з довкіллям і не хотіла виходити з такого блаженного стану. Навпаки, помаленько посуваючись у бік шлюзів, вслухалася у все голоснішу й голоснішу пісню води, яка, здавалося, кликала її до себе, розповідаючи про неповторну красу тих місць, де вдалося побувати їй і у вигляді роси, і у вигляді дощу, у цілющих криницях, у стрімких потічках, у малесеньких ставках, в озерах, річках, морях і океанах... Вода розповідала Тетяні, як без неї сохне все живе, як облітають нерозкриті пуп’янки квітів і як пропадає-сохне кремезний столітній дуб...

Як все оживає-наливається, як тільки-но вона — вода — з’являється... Як купаються у її ніжних хвилях лебеді...

Плавають дельфіни...

Ховаються раки...

Насолоджуються прохолодою слони...

І як уміє водограєм вигравати від щастя розумний кит.

Вода співала-розповідала...

А Тетяна, крок за кроком, непомітно для себе посувалася до шлюзу, не розуміючи, чому пішла пішки на вокзал; чому пішла через озеро; чому внутрішнє тепло виливається через сльози радості, що вона знову тут — у рідному місті, про яке майже двадцять років тому забороняла собі й думати, і яке, їдучи до Львова, обминала чи заплющувала очі, коли їхала у машині через центр: обманювала себе, що їй байдуже усе, що пов’язане з Тернопіллям... Відганяла від себе спогади, які численними зграйками чи поодинці колупалися у її пам’яті і тривожили зболену душу, ятрили незагоєні рани. Дивно, стільки літ минуло, а рани не гоїлися...

Боліли спогадами...

Щеміли піснями...

Мліли від солодких снів...

Тернопілля — то була територія, на якій Тетяна зазнала найбільших знущань і... найбільшого кохання.

Це вона з роками зрозуміла, що життя вміряє їй завжди усе на повну силу... І коли зазнавала великої радості, — не тішилася, бо знала, що невдовзі опиниться у ситуації великого смутку.

І навпаки...

А Тернопіль їй був особливо дорогим від того, що саме у цьому прекрасному місті вона бувала з батьком.

Ще маленькою...

Тут вона вперше скуштувала стиглий-перестиглий виноград, з якого аж капав сік. Продавець на ринку, широко усміхаючись до покупців, хотів просто так пригостити гарну дівчинку з туго заплетеними пшеничними косами, яка міцно-міцно трималася за батькову руку... Таня дуже хотіла скуштувати оте диво природи, але не брала задарма. Тоді батько дав їй десять копійок, і вона “купила” собі розкішне гроно рожевого винограду...

Що то була за смакота, — незабутня.

На Одещині навчилася сама вирощувати виноград, та й на Привозі його можна купити цілорічно... Однак чи зриваючи грона вдома, чи купуючи на ринку, Тетяна завжди згадувала оту щемливо-неповторну мить, коли вони з батьком були на ринку у Тернополі...

Ринок був там, де збираються ставити пам’ятник Соломії Крушельницькій... Уже й камінь про це нагадує і тернополянам, і гостям міста.

Трошки недобре місце вибрали, або ж збираються перекрити рух транспорту, не будуть же довкола пам’ятника машини розвертатися...

прикріплено файл "maria.doc"скачати >>