* * *

моя стоматологиня замість "а тепер вкусіть" каже "а тепер зробіть кусь-кусь, будь ласка" що ж, наймилішу жінку в світі знайдено

* * *

Після сьогоднішнього ювелірного винесення військової частини росгвардії в історичному центрі Херсона орки влаштували масові перевірки по всьому місту. Хімарси у кущах шукають?

* * *

Чи вважаю я, що є жінки які справді хочуть займатися сексом за гроші? Певно є такі. Чи потрібна легалізація проституції? - Ні, адже легалізація це не тільки справа тіла однієї жінки. Легалізація збільшує торгівлю людьми і кількість жінок, які спати за гроші не хочуть, але мусять.

* * *

Якщо консервативна громадськість вважає кліматичні зміни природнім процесом, який протікає сам по собі та не потребує якоїсь особливої уваги, то чому ж тоді ця громадськість не ставиться так само до одностатевих шлюбів? Тільки-но чоловіки за руки взялися, і одразу апокаліпсис.

* * *

Перший заклад у Дніпрі, який прям нахуй да. Українськомовний кльовий бариста, охуєнні пончики, позиції до прайд-місяця, банка збору родині загиблого героя Азову. Всі відвідувачі шо я чув теж розмовляли українською. Тупо той Дніпро, в якому я б хотів жити.

* * *

Хвилин 10 навколо абсолютна тиша. Ні виходів, ні приходів. Усе навколо за селом догоріло, і нема вже і диму. І подумалось. Колись розірветься останній снаряд, впаде остання ракета, і більше не буде жодної. Загасне останнє полум'я війни, розвіється дим, і більше не буде горіти.

Ялинка

19:17 23.05.2008

Тато забирав мене з садочка найпізніше - в перезмінку, як на зло, усе починало ламатися, і він зі своїми хлопцями мусив затримуватися, щоб нічна зміна могла дати норму. Мама, наскільки я пам’ятаю, завжди бурчала, та нічого вдіяти не могла. В нічну ремонтники не працювали.

Та я тільки радів з тих запізнень, бо в групі лишалось нас двоє-троє, і весь простір ігрової кімнати був до наших послуг.

Ми вивалювали на підлогу увесь арсенал кубиків-брусочків і починали будувати дзоти.

Ох, ці дзоти! Ми марили війною, коли по телевізору крутили фільми про війну, нас неможливо було відтягти! Гуркотіли танки, ревли в піке літаки, стукотіли кулемети, героїчно били ворога червоноармійці, і ми переносили все це в свої дитячі ігри.

"За родіну!" - кричали ми, скидаючи на ненависні "дзоти" бомби-бочечки зі старого лото, потім з дощечок робили катапульти і обстрілювали укріплення дерев’яними кубиками. Вихователька, вичавлений маленькими варварами лимон, допомагала нянечці прибирати на кухні, тож радості нашій не було меж.

Але скоро приходив тато, і примушував нас прибирати на арені бойових дій.

Так сталось і того разу. Тільки тато поспішав ще більше.

- Олику, вдягайся скоріше!

- Га?

- Не "гакай"! Треба йти додому, мама чекає.

- А чого? - не вгавав я, плутаючись в штанцях.

- Сьогодні старий новий рік.

Таке словосполучення загнало мене в глухий кут. Старий та ще й новий? Як це так?

- Олику, та що ти так довго? Рухайся!

Врешті шалік було туго зав’язано на шиї, і ми вийшли надвір.

Вечір наповнювало жовте світло ртутних ламп. Лапатий сніг роєм білих бджіл ударив просто в очі, так що я ледь не впав з ганочка. З гучним баламканням саночки упали на дорогу, я осідлав їх, і тато хутко повіз мене темними вулицями.

Ми їхали повз стадіон, облаштований під комбінатом, просто за подвійним бетонним муром, всередині якого несли цілодобову варту люті вівчарки. От прийде неділя, і ми з Павліком підемо їх дрочити. Або годувати - але то навряд, мама знає, навіщо я прошу хліб, коли йду надвір. Свариться щоразу, та нас це не спиняє. Найвищий пілотаж - запхати руку в діру в паркані. Тоді ти герой!

Комбінат світився безліччю яскравих вогнів, в променях прожекторів стовпи пари, що здіймалися над обробною фабрикою ("отдєлкою"), робили його схожим на Байконур. Дитяча уява послужливо перетворювала височенні труби котелень в блискучі корпуси ракет, що ось-ось стартують на Марс. Мене вмить охоплювало бентежне збудження, ніби це я хрипким від хвилювання голосом веду зворотній відлік: "дев’ять… вісім… сім…" Нарешті, коли лунає: "Пуск!" - мені здається, що найближча труба здригається, і поволі здіймається вгору…

- Що ви сьогодні в садіку робили? - голос тата вириває мене з країни мрій.

- Віршик вчили.

- Який?

- "Пролетів журавель

Сто морів, сто земель.

Пролетів, проходив,

Крила-ноги натрудив.

Ми спитали журавля:

Де найкраща є земля?

Журавель відповідає:

"Краще рідної немає!"

- Молодець! - хвалить тато.

Ми повертаємо до гуртожитку. Ліворуч в темряві тоне величезний пустир - там знаходиться траса для мотокросу. Минулого року тато затяг мене на змагання, але мені не сподобалось, надто рідко мотоцикли з’являлися в полі зору. А стрибки з трампліна швидко набридли, краще б мультики по телевізору подивитися… Зате літом ми класно ганяли там на великах! Мені якраз купили "зайчика", я вже навчився їздити без бокових коліс. От швидше б літо! Але ні, зимою теж класно - на санках з подвір’я, з вітерцем і з криком!..

Гуртожиток весь світиться, в тісних коридорах висить гидкий цибуляний чад. В "кубрику" сусідські хлопці тягають по горбатому синьо-білому лінолеумі машинки, але тато не пускає.

- Давай повечеряємо, а потім підеш побавишся. Добре?

Ага, потім! Павліка і Сашу заженуть додому, тоді з ким бавитися? Але тато невблаганний, тож я погоджуюсь.

Сердитий у мене тато.

Мама щось готує. Стіл накрито новою клейонкою ("ціратою"), на ньому вже стоїть кутя (оба-на! класно!), квашені огірки, парує бараболя, апетитно жовтіють шматочки смаженого минтаю. Запізніло помічаю, що в кімнаті, як і всюди, теж смердить горіла цибуля, і через хвилину розумію причину - мама мастила пироги з квашеною капустою.

Тато дістає пляшку, відкриває вишневий (мій улюблений!) компот, потім вмикає ялинку, і кімнату наповнюють різнокольорові зайчики.

Ах, ця ялинка! Тато ледве заніс її в кімнату, така вона була велика та пишна. Ми вбирали її цілий день перед моїм днем народження. Як класно, що день народження у мене за день до Нового року! Три дні суцільне свято - 30, 31, 1! Того року приїхали всі родичі з сіл, навіть похмурий і мовчазний дід Дмитро, якого я боюсь ще більше, ніж тата. А скільки було подарунків! Всі казали: кругла дата, а яка ж вона кругла? Цифру "п’ять" ніяк не покотиш, як би не намагався! Хвостик зверху заважатиме!

Вечеря починається. Тато запалює тоненьку свічку, встромлену в склянку з пшеницею, вони з мамою підводяться, тихо моляться, хрестяться. От смішні! Всі ж знають, що ніякого бога нема! То придумали неграмотні й темні люди, які не вірять в комунізм!

- Христос ся рождає! - тихенько промовляє тато.

- Славім його! - усміхаючись відказує мама.

Ми їмо кутю. У-у-у! Класно!

- Тат, а чо’ ми раніше тільки один раз кутю їли?

- Та чого раз? Того року ми в селі були, в баби Тані. Що, забув?

Я силкуюсь згадати, та марно. Воно й не дивно, заснув, мабуть, змучений добиранням до села…

- Підем завтра сіяти?

- Сіяти?

- Так. На старий новий рік хлопці ходять сіяти. Треба сипати зерно і казати: "Сію, сію, посіваю, з Новим роком вас вітаю! Сійся-родися жито-пшениця та всяка пашниця!" А ще можна так: "Не давайте копійки, бо порвуться кишеньки, а давайте паперові, будьте, люди, гонорові!"

- Баламут! - сміється мама…

…Вечеря закінчилась, мама пішла мити посуд. Тато вимкнув світло, нас чарує миготіння гірлянди, блискітки від скляних куль спалахують на стелі, мерехтять далекими зорями… Я вже впевнено повторюю примовляння маленького сіяча, тато хвалить мене. Зненацька хтось стукає у двері. Тато йде відчиняти, я не бачу, хто прийшов - тато розмовляє на порозі.

Гарний у мене татко! Сильний, розумний, а яку мені лопатку для снігу в садочок зробив! Полакував, ще й візерунок на черенку випалив! От!

Тільки випити любить. Мама тоді свариться, плаче, тато нервується, потім звучить це страшне слово: "Розвод." Це коли тато піде і не буде жити з нами.

Я не хочу! Хочу, щоб ми були разом!

Ну, чого вони сваряться? Тато, як п’яний, такий веселий! От на тому тижні ми зайшли в універсам, і він купив мені апельсинового варення. Мама б ніколи такого не купила, сказала б, що дороге, а тато - взяв та й купив! І дитячу залізну дорогу теж він купив! Я ж так люблю поїзди…

Зненацька світло засліпило мене. Тато, якийсь водночас і сердитий, і зляканий, нервово висмикнув з розетки вилку подовжувача, до якого була ввімкнена гірлянда на ялиці. Потім, узявши пляшку, налив у келишок горілки і випив, навіть не скривившись.

Сів, став дивитися на лісову красуню.

- "Виключіть, бо будуть проблеми…" - злий шепіт примусив моє серце тікати в п’яти. - Комуняки…

Я боявся бодай ворухнутися. В такому стані не треба тата дратувати. Проте, через кілька секунд, провівши долонею по обличчю, він глянув на мене уже без злості.

- Лягаєм, Олику, спати. Завтра в садік…

…Нарешті світло згасло. В темряві на ялинкових прикрасах відбивалися вуличні ліхтарі…

Олег Субчак