* * *

моя стоматологиня замість "а тепер вкусіть" каже "а тепер зробіть кусь-кусь, будь ласка" що ж, наймилішу жінку в світі знайдено

* * *

Після сьогоднішнього ювелірного винесення військової частини росгвардії в історичному центрі Херсона орки влаштували масові перевірки по всьому місту. Хімарси у кущах шукають?

* * *

Чи вважаю я, що є жінки які справді хочуть займатися сексом за гроші? Певно є такі. Чи потрібна легалізація проституції? - Ні, адже легалізація це не тільки справа тіла однієї жінки. Легалізація збільшує торгівлю людьми і кількість жінок, які спати за гроші не хочуть, але мусять.

* * *

Якщо консервативна громадськість вважає кліматичні зміни природнім процесом, який протікає сам по собі та не потребує якоїсь особливої уваги, то чому ж тоді ця громадськість не ставиться так само до одностатевих шлюбів? Тільки-но чоловіки за руки взялися, і одразу апокаліпсис.

* * *

Перший заклад у Дніпрі, який прям нахуй да. Українськомовний кльовий бариста, охуєнні пончики, позиції до прайд-місяця, банка збору родині загиблого героя Азову. Всі відвідувачі шо я чув теж розмовляли українською. Тупо той Дніпро, в якому я б хотів жити.

* * *

Хвилин 10 навколо абсолютна тиша. Ні виходів, ні приходів. Усе навколо за селом догоріло, і нема вже і диму. І подумалось. Колись розірветься останній снаряд, впаде остання ракета, і більше не буде жодної. Загасне останнє полум'я війни, розвіється дим, і більше не буде горіти.

Повість, що вічно пишеться

20:46 08.04.2008

Я не знаю нікого,

хто б тією чи іншою мірою не почував би

себе самотнім.

Габріель Гарсія Маркес

І

Теплий ранок важко дихав через тріщини асфальту. Сонце вгорі скидалось на смажену яєчню із темно-жовтим осердям і світлим, аж білим, фоном навколо. Пара, що підіймалось з долу забирала разом із залишками нічного дощу непотріб міста в небо, щоб він знову впав на голови тисяч мурашок потоком води завтрашньої зливи. Вони, мурашки, заклопотано бігатимуть вузькими тротуарами, юрмитимуться біля світлофорів, комбінуючи в голові цифри, паролі, шифри, промови, угоди... Ця картина настільки низька, що іноді навіть не шкода їх, котрі наївно ховають голови під парасолями. Шукають прихистку для голів під тонкою тканиною.

Особи, яких в народі кличуть бомжами дозбирують залишені вчора студентами пляшки з-під пива. Студенти з самого ранку вже сидять на парканчику, що біля майданчика гуртожитку, палять і жваво обговорюють вчорашній вечір, розриваючи час від часу гурт гучним реготом. Ось вона – безтурботність. Коли є ще в цьому світі щастя, то воно тут – в стінах студентських гуртожитків. За пів години розпочнуться лекції. Доведеться вбивати час в душних аудиторіях в очікуванні вечора.

Через прочинене вікно п’ятого поверху в кімнату прокрадалося важке дощове повітря, що давило на сплячого, ніби нагадувало про час, просило прокидатись. Вчорашнє пиво гуло в голові, резонансу йому додавав гучний сміх, що вскакував через вікно знадвору. Нарізка кадрів вчорашнього вечора змусила розплющити очі широко. Бажання проаналізувати те, що не зовсім пригадувалось надавало обличчю тупуватого виразу. Будильник на мобільному заграв втретє. З виразом лиця як в титана, що піднімає гору, підвівся з ліжка і виключив клятий телефон.

„Добре було вчора...” - ось висновок, що підкреслив чудову безтурботність вранішнього стану. В наступних півхвилини вміщається біглий погляд на годинник, одягання штанів, чистка зубів на кухні та коротка сварка з набридливою прибиральницею. На сніданок „з'їв чаю” та викурив сигаретку прямо в кімнаті. Всі вже на парах. Проспав першу. Через три хвилини сидів на другій - „Що ж? Чудовий початок важкого робочого дня, місяця, тижня... Яка різниця?!”

І був це день перший. Простий, щирий неквапний. Чудовий день. Пригнічувала лише погода, що була відверто не зимова. Глобальне потепління, чи що там ще...

На лекцію Йосиф приходив записати тему, план, пару визначень. Нудьга потужною, ба навіть надпотужною силою, виносила його сильну душу із слабкого тіла десь далеко за межі аудиторії. Туди, де весело, багато випивки, дівчат, і не треба корчити із себе розумника, ковиряючись ручкою в білому аркуші паперу.

На практичних же доводилось проявляти себе на повну. Хто сказав, що викручуватись, юлити, відбріхуватись це не мистецтво? Йому навиків у цих складних мистецьких справах вистачало на здачу сесії із збереженням стипендії. Завжди міг: „Ви знаєте, я не готовий але...”. Потік слів після „але” сильно залежав від ситуації, тому міг мінятись щосекундно. Йосиф мав дар переконувати.

Тож, пари являли собою нерозривний, непотрібний відрізок нудного часу, що розділяв процес сну та нескінченних веселощів.

Взагалі пари можна вдало використовувати для: планування вечора; мрій про зустріч з Олею; просто мрій (гмм.., просто мрії все ж попереду Олі); смс переписки; боротьби з бодуном; ігор на мобільному (морський бій і хрестики-нулики вмерли із народженням новітніх технологій); переморгування з одногрупницями; романтичної переписки на клаптиках паперу; віддаватись спогадам про недавні вечірки; для мистецтва орігамі (що обмежується виготовленням літачків :) ); розвитку творчості (малювання, прикрашання буденних парт святковими написами); для роздумів про пиво, що чекає на тебе по закінченню пар; ........упсссс, знов пиво...... ; іноді можна слухати лектора, а коли тобі зовсім погано – навіть записувати. О, Міністерство освіти та науки України, дякуємо тобі за надзвичайну юність майбутніх профі своєї справи. Маркетологом Йосифу себе уявити було вкрай важко. „Студент” – ніщо не звучить так весело, бадьоро і водночас поважно. Не дорослий і не дитина, вже багато чого можеш, але й багато чого тобі ще пробачається, сходить з рук. Пора найбільших перспектив і великих можливостей, але й високої вірогідності напартачити.

Україна зараз також така студентка. Вже не дитина, і далеко не доросла...

Йосиф любив проводити час з Олею. У неї був незабутній дотик. Найважливішим для нього в дівчині був дотик. Він розповідав усе, і не вмів брехати як слова, ховатись як погляд. І зрештою, все було дуже просто. Простий дотик жіночої руки міг викликати у нього два різних відчуття. Перше народжувалось теплою хвилею в його руці і поволі розповзалось по всьому тілу, особливо гріючи, навіть випікаючи в грудях. Це почуття – бажання близькості. Щирі люди завжди манили до себе. Це тепло, що переповнювало його зсередини тихо, але дуже нав’язливо шепотіло йому: „Ближче, ніжніше...” У другому випадку, коли жінка йому не подобалась, була нещирою, народжувались зовсім інші почуття. Вони ширились із грудей і швидким імпульсом проходили все тіло аж до руки і змушували її відсахнутись. Важке, наростаюче, пульсуюче відчуття товкло його грудну клітку десь там глибоко в його організмі, а може й в душі. Він ніби відчував у ці моменти всю вселенську брехню. Страшне, гнітюче відчуття.

У Ольги був найтепліший, найприємніший дотик. Він міг годинами сидіти і просто тримати її руку, чим, до речі, доводив її до сказу. Не розуміла дівчина, як нормальний молодий хлопець може біля неї просто сидіти, заплющивши очі.

Пари доповзли до свого логічного завершення. Всі студенти зібрались у столовій, перекусити і пожалітись одне одному на важке життя, тупих професорів, і мудрих лаборантів. Йосиф обережно відділився від натовпу і виглядав Ольгу. Найкращою альтернативою вечора понеділка для нього видалась зустріч з нею. Якраз тепер хотів її кудись запросити. Вона зайшла своєю звичною неквапною ходою, кинула на самотнього Йосифа погляд з висоти своїх дівочих принад. Але погляд був не зверхнім, більше приязним, як у сестри до меншого брата. Підійшла поважно, усміхнулась. Вони обійнялись, короткий чмок в щоку і..... Йосиф взяв її за руку. Тепло ширилось у ньому, розв’язало йому язик ліпше коньяку, слова лились плавно і впевнено. Сьогодні як завжди, пара десяток в кишені дозволяла сходити на каву, потім гуртожиток (з однокімнатниками все домовлено – йдуть десь гуляти), перегляд якоїсь нової романтичної мелодрамки... Із столовки вийшов присвистуючи і припригуючи, в очікуванні вечірньої романтики. Почував себе просто чудово, від вчорашнього п’яного дебошу в клубі лишилось лиш пару згадок. Голова майже не боліла, зовсім не нудило – всі мінуси недосипання та вживання алкоголю перестала давати про себе знати.

В той вечір Оля не прийшла. Подзвонила, чемно вибачилась, пояснила, що з’явились важливі термінові справи. От тільки чути її було погано через гучну музику, на фоні якої вона намагалась висловити щойно вигадані аспекти надзвичайності даної ситуації. Завжди був для неї надто дивним. Краще б не дзвонила.

Та хіба щось може зіпсувати йому вечір. Розмаїття інших перспектив додавало оптимізму. Вечір, друзі, пиво, сміх, багато сміху. Так жив і лише так вмів жити. Бездумність – ключ до спокою в доброму розумінні цього слова.

Ярослав Хороший

прикріплено файл "povist.doc"скачати >>