* * *

моя стоматологиня замість "а тепер вкусіть" каже "а тепер зробіть кусь-кусь, будь ласка" що ж, наймилішу жінку в світі знайдено

* * *

Після сьогоднішнього ювелірного винесення військової частини росгвардії в історичному центрі Херсона орки влаштували масові перевірки по всьому місту. Хімарси у кущах шукають?

* * *

Чи вважаю я, що є жінки які справді хочуть займатися сексом за гроші? Певно є такі. Чи потрібна легалізація проституції? - Ні, адже легалізація це не тільки справа тіла однієї жінки. Легалізація збільшує торгівлю людьми і кількість жінок, які спати за гроші не хочуть, але мусять.

* * *

Якщо консервативна громадськість вважає кліматичні зміни природнім процесом, який протікає сам по собі та не потребує якоїсь особливої уваги, то чому ж тоді ця громадськість не ставиться так само до одностатевих шлюбів? Тільки-но чоловіки за руки взялися, і одразу апокаліпсис.

* * *

Перший заклад у Дніпрі, який прям нахуй да. Українськомовний кльовий бариста, охуєнні пончики, позиції до прайд-місяця, банка збору родині загиблого героя Азову. Всі відвідувачі шо я чув теж розмовляли українською. Тупо той Дніпро, в якому я б хотів жити.

* * *

Хвилин 10 навколо абсолютна тиша. Ні виходів, ні приходів. Усе навколо за селом догоріло, і нема вже і диму. І подумалось. Колись розірветься останній снаряд, впаде остання ракета, і більше не буде жодної. Загасне останнє полум'я війни, розвіється дим, і більше не буде горіти.

Мій друг Вася

13:53 02.04.2008

Це було за шкільних років і тому пригадати достовірно усі факти цієї сумної історії мені навряд чи вистачить сил, кебети і, зрештою, терпіння. У ті далекі роки на світанку нашої незалежності я саме перейшов у восьмий клас. У школі на той час серед своїх ровесників я нічим особливим не відзначався. Якщо, звісно ж, не брати до уваги певних успіхів серед представниць прекрасної статі. Пацан як пацан. Прогулював уроки, курив у шкільних туалетах і по всяких там підворотнях. Але ізюминка історії не у цьому. Був у мене в ті далекі часи друг Вася. Не так щоби друг але товариш вже певно. Ми разом сиділи за партою, разом і прогулювали уроки. От тільки до дівчат я бігав сам. Була у мене тоді така особлива риса характеру. Егоїстична. Бувало після уроків замість того, щоби іти з Васею разом додому, я проводжав дівчат. Дуже часто ті проводжання закінчувались спочатку чаєм, потім підготовкою до уроків і, зрештою, ну, але справа не в цьому. Якщо я успішно ладив з дівчатами то Вася преуспівав, так би мовити, у дещо іншій сфері. Справа у тім, що мій товариш був, так би мовити, із неблагополучної сім”ї. Ще в ранньому дитинстві їх покинув батько і виховання Васі та його старшого брата було покладено на бабцю. І вже здавна, бувало, Вася, тижнями не ночуючи вдома, кочував собі з ватагами шарлатанів і злодіїв. Можливо, що саме цим Вася і притягував мене до себе. Дуже часто під час проводження спільного часу Вася розповідав мені усілякі темні історії з його власного життя. Я із захопленням слухав його, раз по раз покліпуючи очима й пускаючи з насолодою у стишену темінь густі клуби диму. А однієї з таких історій свідком став я сам.

Після уроків на шкільному подвір’ї тільки-но вийшовши на його край мені одразу ж в очі впала якась підозрілива суєтня. З цікавістю підійшовши ближче, я побачив свого товариша Васю. Той, дещо зверхньо поглянувши на мене, якось ніби про себе, кепкуючи, сказав, чи не міг би я скласти йому компанію і піти разом з іншими вибивати борг із одного лохана. Я, ні хвильки не вагаючись, одразу ж погодився. Нас було з десятеро. Вася, назбиравши усю шкільну голотьбу, вирішив таким чином справити яке потрібно враження на одного свого знайомого, винного йому певну суму. Підійшовши до будинку, де мешкав Васін боржник, кожен із завербованих ним зайняв свою позицію. Я ж як найблагонадійніший був висланий на площадку перед будинком з метою свистанути, коли той наближатиметься до під’їзду. Оскільки мобільних телефонів на той час ще не існувало, в усякому разі у нас їх не було точно, то я, зобачивши здалеку детально розписаного Васею його колишнього приятеля, подав умовний сигнал пацану, який сидів біля вікна, а той, у свою чергу, попередив усіх інших. Коли боржник зайшов у під’їзд, біля ліфта на нього з усіх сторін збіглися Васіні найманці. Прийшов зі двору і я. Уперше бувши на такого роду розборках, мені було достоту цікаво, як саме вони відбуваються і чим це усе закінчиться. Васін боржник не злякався, не заплакв і не став просити пощади. Він просто, вочевидь з безвиході, сказав, що згоден заплатити борг. Для такої процедури Васею торжественно були призначені місце і час. Після цього ми розбіглися. Радіючи, що кровопролиття вдалося уникнути, я з певним самовдоволенням, забувши до часу цю історію, вернувся додому.

Сталось так, що, коли прийшов час збирати данину, усі учасники попереднього наїзду з різних причин відмовились від запропонованої їм Васею участі. У назначений час і місце з Васею прийшов лише я. Надворі була зима. На вечоріючому льодяному майданчику гралися діти. Ми з Васею, пильно роздивляючись навкруги, обережно ступали до визначеного місця передачі боргу. У гурті навколишнього люду я, на хвильку утративши пильність, загубив Васю. Через деякий час я побачив його у супроводі двох дебелих хлопаків, котрі, акуратно схопивши попід руки, повели у невідомому напрямку. Не знаючи, що робити, я метнувся до ще одного шкільного товариша, котрий теж брав участь у спробі вибивання боргу. Разом ми, здійнявши переполох, підняли на ноги усю місцеву гонцловоту. Ті, розділившись на купки, розпочали пошуки Васі. А ми вирішили іти прямо до його дому з надією застати Васю уже там. Але, відчинивши двері, перелякана Васіна бабця лише помахала головою і сказала, що він ще не приходив. Розгублений вернувшись додому, я дізнався, що мій друг Вася був тут з надією попередити мене про небезпеку. Нещадно побитий і майже до гола обібраний, лише вимившись у ванній від крові, він вернув до свого помешкання. Коли, умиваючи з вулиці руки, я побачив на краях умивальника залишки його засохлої крові, страх опанував мною і я, на хвильку втративши душевну рівновагу, стояв із дещо розгубленим виглядом.

Усі подальші дні проходили у якійсь непевності і невимовному страху. Мої батьки по черзі забирали мене після школи. Довкола усе гуло про цей страшний випадок. Вася лежав удома, а я навіть не насмілювався його відвідати. Але якось, прийшовши до школи, Васіна бабця сама мене одвела до нього. Він лежав у своїй кімнаті з головою, розпухлою щонайменше у півтора рази. Так, що я не відразу упізнав його. Зі страхом подивившись на нього, я враз згадав приказку про побиття на гниле ябко. Так, саме такою у цей момент була його голова. Як гниле яблуко. Вася піклувався лише про одне. Аби, як до цієї справи докопаються мєнти, ми не говорили про одне і те ж різні речі. Він було вигадав свою історію про звичайнісінький грабіж серед білого дня і навіть не хотів чути моїх згадок про борг і свого колишнього товариша. Також я з цікавістю дізнався й усі інші подробиці цієї справи. Виходило так, що Васін боржник, не бажаючи повертати борг, найняв якихось двох дебелів для розправи над ним і всіма іншими, хто з ним прийде на місце цієї зустрічі. Підхопивши спритно Васю за руки, вони приставили йому до грудей ножа і повели у бік новобудов. Там, роздягши майже догола й повправлявшись на нім своїми кастетами, вони залишили його пораненого напризволяще. Те, що було потому я уже знав сам.

За час, поки Вася вилежувався, набираючи людського вигляду, міліція схопила його кривдників, а ті, у свою чергу, виказали їхнього замовника. Дебелими хлопаками виявилися справжні бандюгани із чималим послужним списком. До честі Васіного боржника, у своїх показанням той ані словом не прохопився про прелюдію до цієї карної справи. Вочевидь, йому не хотілося підливати масла в огонь, оскільки вслід за цим він спіймався ще на одній подібній справі. Через якийсь час відбувся суд і Васю як потерпілого, а мене як свідка потягли до судової зали.

А одного разу, випадково зустрівши на вулиці боржника, котрого саме випустили під підписку про невиїзд, я зрозумів, що влип по-справжньому. Той, погрожуючи мені, сказав аби я не смів з’являтися на суді. Дебели також, якось дізнавшись номер мого телефона, вочевидь, із сізо почали вечорами телефонувати й погрожувати мені розправою. Усе це лякало мене не на жарт, і я поволі став сторонитись компаній і гучних забав. З Васею дороги наші після закінчення школи розійшлись і я його більше не бачив.

Згадуючи тепер, після більш як десятирічної перерви, цю справу, я якось по-доброму, у глибокій задумі, посміхаюсь. Вочевидь мусило таке статись у моєму житті.

2008

Відгуки можна надсилати авторові на xytir@ukr.net

Петро Гнида