* * *

моя стоматологиня замість "а тепер вкусіть" каже "а тепер зробіть кусь-кусь, будь ласка" що ж, наймилішу жінку в світі знайдено

* * *

Після сьогоднішнього ювелірного винесення військової частини росгвардії в історичному центрі Херсона орки влаштували масові перевірки по всьому місту. Хімарси у кущах шукають?

* * *

Чи вважаю я, що є жінки які справді хочуть займатися сексом за гроші? Певно є такі. Чи потрібна легалізація проституції? - Ні, адже легалізація це не тільки справа тіла однієї жінки. Легалізація збільшує торгівлю людьми і кількість жінок, які спати за гроші не хочуть, але мусять.

* * *

Якщо консервативна громадськість вважає кліматичні зміни природнім процесом, який протікає сам по собі та не потребує якоїсь особливої уваги, то чому ж тоді ця громадськість не ставиться так само до одностатевих шлюбів? Тільки-но чоловіки за руки взялися, і одразу апокаліпсис.

* * *

Перший заклад у Дніпрі, який прям нахуй да. Українськомовний кльовий бариста, охуєнні пончики, позиції до прайд-місяця, банка збору родині загиблого героя Азову. Всі відвідувачі шо я чув теж розмовляли українською. Тупо той Дніпро, в якому я б хотів жити.

* * *

Хвилин 10 навколо абсолютна тиша. Ні виходів, ні приходів. Усе навколо за селом догоріло, і нема вже і диму. І подумалось. Колись розірветься останній снаряд, впаде остання ракета, і більше не буде жодної. Загасне останнє полум'я війни, розвіється дим, і більше не буде горіти.

Перспектива

15:26 19.02.2008

1

Спека мляво роз’їдала місто. Вона котилася вулицями, дихала в обличчя, залишалася до ночі.

Стиглі промені соковито розпочали черговий день, відправивши її темряву у минуле.

Повільний тролейбус № 18 спускався до своєї зупинки. На протилежній стороні вулиці причаїлася турфірма. По електронному табло жваво бігли червоні літери, складаючись у назви привабливих для відпочинку країн.

Сьома година ранку другого дня тижня розбудила далеко не всіх людей міста. Так здалося двом туристам. Вони були тут вперше і ненадовго. Юна парочка озиралася.

- А це точно Київ? – із сумнівом запитала дівчина.

Її хлопець чомусь подивився у синє небо і кивнув.

- Це він.

- А… Тоді хочу в Лавру.

Але її бойфренд не знав , де розташувалася історико-культурна пам’ятка. Тому гість звернувся до найближчого місцевого.

- Скажіть, як туди доїхати?

- Маршрутка 527 або автобус 24.

Надавши інформацію, молодий громадянин у світлому костюмі став пасажиром довгого тролейбуса.

Огнувши Софійську площу, останній зеленою гусінню поповз до наступної зупинки.

Небо, рівний асфальт , сонце і яскраві кольори…. Все місто ще наповнене деревами і парками , які останнім часом неминуче ліквідовують. Дерева кричати ще не наважились., а метри квадратні столичної території коштують більш ніж недешево. Але місто ще гарне . Дуже гарне. Будинки, люди і авто тут дорогі, самовпевнені і норовливі.

- Львівська площа. – пробубніло з динаміка.

Центральний район окупували державні установи і головні офіси банків. Втім, трапляються і філії. Скло, акуратна бруківка і пишні різнобарвні вазони не звертають уваги на спеку. Їм ніяка погода не завадить сприяти щастю клієнтів.

Тролейбус зупинився, зі скрипом відчинивши дверцята. Молодий пасажир покинув салон.

Подивившись на годинник, громадянин перетнув пожвавлену рухом дорогу і опинився у скверику. Круглий бадьорий квітник по центру щоденно освіжався щедрим поливом.

- Хороший ранок? – вдруге за сьогодні звернулися із запитанням до молодої людини.

Громадянин підійшов до лавочки з відпочиваючею білявкою і кивнув.

Якщо доля зібралась перетнути його з кимсь зі студентських років, то її вибір можна привітати.

- Що ти тут робиш?

- Снідаю. – зітхнула одногрупниця з минулого. – До речі, Ігор Євгенович, ти в курсі, що життя – лайно?

Ігор Гурем розсміявся. Ірина була дуже нестандартною колегою по навчанню: відверта і неординарна, вона відкрито симпатизувала непопулярному Гурему.

Ірина дожувала хліб і повідомила:

- Мені приємно тебе бачити.

Потім її погляд перебіг на обручку Ігора Євгеновича.

- Катя нормально?

- Так.

- Ну і слава Богу… А ти не став гіршим за два роки. Я дуже хочу, щоб вам щастило.

Приятелька підбадьорююче посміхнулась і , підхопивши сумочку, пішла геть. Ігор довго спостерігав за її ходою, доки не пригадав, чим ця дівчина цікава. Вона випадає з життя і часу міста. Її так і не поглинула система.

Адміністративний центр!

Тут дві треті перехожих – держслужбовці. І Гурем не виняток. Він перевів уважний погляд вбік найвищого – більше двох десятків поверхів - будинку. Поки що його вздовж розполовинили АМКУ та Податкова. Неприємна споруда, але там, всередині, є оранжерея. Якщо минути, розмахуючи перепусткою, кілька кордонів пильної охорони, можна поблукати серед екзотики.

Але Ігор звернув на Воровського. Йому не потрібна ДПІ. Він іде на роботу, де працівники мають значно нижчі оклади і ранги.

Держслужбовець минув кілька зачинених у зв’язку з ранньою годиною аптек і кафе. Перед банком мужик у спецодязі ретельно доводив до ідеалу чистоти бліду тротуарну плитку, змітаючи невидимий пил.

По вулиці щось будували і реставрували. За спорудами медичного закладу Гурем повернув вліво. Йому був потрібен будинок №29. Простий номер, без доповнень літерами А, Б, В, Г. Але кожен шукач неодмінно наштовхувався на початок абетки.

Вже 20й день поспіль Гурем незмінно бачив розгублених асортиментом 29х будівель людей. Сьогодні до нього звернулася жінка.

- Не підкажете, де тут Пенсійний? – невпевнено запитала вона у солідної молодої людини, яка, безсумнівно, може працювати з усіх 29х лише у страховій групі. Бо куди ще можна поспішати з таким заклопотаним виглядом і у такому костюмі?

- Тут вже немає Фонду. – чемно відповів не лише вражаючий, але й вихований молодий чоловік. – Дивіться.

Дійсно, великі літери напису із вказівною стрілкою вглиб двору перекреслено. Там же хтось поспіхом черкнув нову адресу.

- Дякую… – придивилась жінка. –А чому ж так?

- Аварійна споруда. – категорично заявив Гурем.

- А ви що там робите? – крикнула навздогін співрозмовниця, побачивши, що роз’яснювач прямує саме туди.

- Ми? – озирнувся Ігор Євгенович. – Працюємо!

І держслужбовець звично пройшов сходинками вниз.

Щільно огорожену територію підбадьорювала зелень: трава, дерева і трохи синіх квіток.

Різнобарвні лавочки під каштанами випромінювали затишок. Так, 22 дні тому втомлений будинок зітхнув з полегшенням.

Прийшли зміни. Він їх бачив за тривалі роки немало – від закладки фундамента до прискореної комп’ютеризаці минуло багато часу. Попередню установу надшвидко вивезли з його стін за півтори доби. Будинку це нагадало евакуацію. Хоча ні, зникли лише люди, великі важкі коробки з папером та десяток вазонів. ПФУ нарешті надали просторе приміщення.

Гурем прийшов на роботу. Він працював у новій для себе галузі менше року. Що змусило успішного помічника дорогого адвоката кардинально змінити життя – для багатьох загадка. Але Ігор – цілеспрямована людина. За 10 місяців він отримав 2 підвищення. На держслужбі – як на війні. Гурем це прекрасно знав.

Зліва від масивних коричневих дверей, на синій із золотими літерами табличці він вкотре прочитав напис : “Управління 027 (І/М) Шевченківського району м. Києва”.

Ігор Євгенович подумки щиро подякував долі за наданий шанс і впевнено увійшов до будівлі.

Ольга КИЙКО

прикріплено файл "перспектива.doc"скачати >>