(фрагмент роману)

Роздiл рудий

ЧЕСТАВ І ІРИСКА

— Хо-о-о!.. Хо-о-о!.. Хо-о-о!.. — мірно взревував натовп. Через плече Майстра Iриска бачила, як обличчя юнака зробилося жовто-білим, вкрилося зморшками страждання і дрібними росинками поту, а зіниці рудих очей стягнулися в малесенькi цяточки. Та з його вуст не зiрвалося ані звуку.

— Хо-о-о!.. Хо-о-о!.. Хо-о-о!..

Майстер різко скинув руки назустріч срібному сонцю, що зійшло над руїнами, і повернувся до натовпу, проголошуючи:

— Перший — на світанку.

— Ого-о-о-ой! — дружно завив натовп.

Пограваючи блискучою золотою бритвою, Майстер попрямував до дівчини.

— Ну що, жаднюго, так і не дала нікому скляночку?

Роза, котра стояла праворуч, всадила Iрисцi у бік тонку золоту голку. Дівчина сіпнулася. Ланцюги сумовито задзвеніли.

— Не вертися, носа вiдшматую, — пожартував Майстер, знизу вгору погладжуючи пишну бороду і демонструючи намисто iз сiмома рiзними мідними пiдковками на шиї.

— Чашечка могла тріснути, от вона і боялася, — примирительно сказала Лілія. — Цюю дуру з тріщиною ніхто б замуж не взяв. А от хоча би пососати коктейля... Ні, Iриска, ти i правда дурная, шо тікала од хлопців.

— Ви, покидьки, заткніть пельки. І особливо ти, бузкова.

Незважаючи на біль від голки і страх, Iриска здивувалася, оскільки це були перші слова, сказанi юнаком за час страти. Здивувалася вона і тій ненависті, з якою він дивився на Розу.

— Ага, то ти заговорив, — зловісно пробурчав Майстер. Він хотів одразу ж розправитися з юнаком, але передумав.

— Коли закінчуватиму сьогодні на заході сонця, повиєш ти в мене.

Не звертаючи більше уваги на прикутого, Майстер намилив Iрисцi чоло і маківку густою золотавою піною і заходився ретельно голити її прекрасне руде волосся. У кутках очей дівчини заблищали сльози.

— Не засмучуйся. Рудий колір дуже поганий. Хто рудий, той проти нас, — насміхався Майстер. — Зате я посаджу на твоє чоло прекрасну синю брошку.

прикріплено файл "16.zip"скачати >>