Відтепер ми будемо рухатись тільки вперед і вгору.

Віктор Ющенко, президент України

Володимир Литвин – єдиний з оточення Кучми, який зумів перейти по вузькій політичній стежці в нову владну еліту. Для когось це чудо – для нього важка праця над собою, а ще – застосування на практиці гіркого історичного досвіду нації, до якої він належить і виразником якої є. Якщо Ющенко виправляє помилки своїх великих попередників підсвідомо, виходячи з глибин своєї козацької інтуїції, то Литвин робить це свідомо і методично. Тільки лінивий не проводив паралелі теперішніх подій з епохою Чорної Ради (три гетьмани – три президенти) чи з епохою Центральної Ради (Грушевський – Литвин, Скоропадський – Кучма, Петлюра -- Ющенко). Тільки у Литвина є усвідомлене розуміння наслідків і результатів фатальних помилок нації та її провідників у найвідповідальніші часи.

З першого дня на посаді спікера парламенту, маючи погану кредитну історію (скандал з плагіатом, роль у касетному скандалі, просування рідного брата в генерали, сумнівність легітимності проходження Єди до Верховної Ради) Володимир Литвин позиціонував себе як ґаранта українських національних інтересів і послідовно відстоює свою лінію. Витримуючи шалений тиск політичних сил у парламенті, виходячи потрохи з силового поля Кучми, методично і наполегливо вибудовуючи свою політично-ресурсну базу, Литвин виростав і з посади голови ВР(всі його попередники на посаді мали одну вагому ваду – крісло їм додавало політичної ваги, але без нього вони, як Цинобер без чарівної волосини у Ґофмана, так і не могли піднятись до самостійної гри), і з себе самого (з кабінетного вченого, кулуарного гравця, що майстерно користується непрозорістю влади, виростає до публічного політика світового рівня).

Президентські перегони зробили з Литвина фігуру № 1 в українській політиці і центром притягання політичних сил з прицілом на вибори 2006 року. Саме Литвин увагомив створену у свій час з нічого адміністративним шляхом провладну АПУ, перетворивши її в НАПУ і вигравши перший бій з не позірними, а справжніми опонентами -- Засухами. Саме Литвин легітимізував претензії Ющенка на престол і унеможливив реальність інавгурації його опонента. Саме Литвин сказав переважаюче слово на переговорах у Маріїнському палаці. Саме Литвин був “політичним поштовим голубом” поміж українською політичною елітою і Америкою, українською політичною елітою і Росією.

Саме Литвин залишається найвагомішим політичним гравцем на полі реальної політики.

Кадри хроніки 1999 року, де Литвин впевнено крокує поряд з Кучмою в якості глави його адміністрації. Кадри хроніки 2004 року, де Литвин впевнено себе почуває у віп-зоні президента Ющенка.

Поки тривали баталії, Литвин не дрімав. Він витіснив на марґінес партії аґрарну складову (Гладій, Ващук) і готується на лютневому зїзді відмовитись від літери “А” в назві. Відтак буде лідером Народної партії України. В цьому є і чар (народна), і елемент конкуренції ( народна партія Костенка, а також проголошена Ющенком новостворювана Народна партія “Наша Україна”), і елемент небезпеки небажаних історичних аналогій (народну партію на початку минулого століття очолював Микола Міхновський, автор не зовсім політкоректної “Самостійної України”). Попри те Литвин накреслив свій шлях до великої влади.

Механізмом перемоги на виборах Литвин бачить широку коаліцію політичних сил і формування потужних фракцій у парламенті зараз. Фактично, парламентська більшість зараз добровільно формується довкола Литвина. Це різношерстна публіка – благородні і послідовні політики колишньої демплатформи в НДП (тобто ця партія завдяки їм стала тричі народною – просто феномен у світовій політичній практиці), легковажний співак-ректор Поплавський (на вибори йшов з різкою критикою влади, відтак у парламенті до тої влади ніжно притулився, тепер кинувся в обійми НАПУ, мотивуючи свій крок тим, що сам Литвин дуже прохав, ну так же прохав, що аж), вічний перебіжчик Майстришин (від Порошенка до Януковича – від Януковича до Литвина) та інші не менш колоритні істоти. Литвин занепокоєний ростом своїх рядів і різношерстністю складу. З таким багажем можна і не злетіти, а з такою крутою сумішшю можна злетіти в повітря. Тому Литвин дав добро Шарову на створення пройого фракції “Демократична Україна”, взяв під свій патронат фракцію Губського, витісняє аґраріїв з партії, спонукаючи їх сформувати окрему фракцію.

Реальна влада Литвина проявляється в усьому – у впливі на політичний процес, у реальній грі реальними фігурами, у нарощенні мязів, які дозволяють політику Литвину розраховувати на велике політичне майбутнє. Литвин не гребує жодними ефективними механізмами свого впливу. Віртуозно пакетом реалізує мрію президента Кучми – реформацію діючої Конституції, правда – у своїх інтересах. Формує політичну раду при голові ВР, в якій збирає всіх українських політологів. Останні після самознищення на українському політичному ринку своїх російських колег значно виросли в ціні. Підтримка Литвина дозволяє їм триматися на плаву, а їхні проекти політичних рішень і стратегій допомагають Литвину постійно бути на голову вищим за своїх соратників і опонентів.

Показовою є його публічна робота з системою місцевих рад. Всі попередники Литвина на посаді намагалися контролювати цю вертикаль, але при сильному президенті це було утопічним соціалізмом. Тепер ситуація змінилася – президентська вертикаль поруйнована новим президентом (цікаво, як він збирається реалізувати свою програму при такому розгромі дітища Кучми?), а ухвалення-неухвалення поправок до Конституції щодо муніципальної системи влади знаходиться в руках теперішньої парламентської більшості, а остання – в руках однієї людини – Литвина. Після спроб сепаратистських заяв і дій Литвин зібрав голів обласних рад. Відбулась доволі важка розмова, де місцеві лідери нації тупали ногами, вимагали, дозволяли собі не погоджуватися з ґуру Литвином. На аналогічній нараді після інавгурації нового президента вже ґуру Литвин був на коні, а голови обласних рад із вдячністю сприймали прохання Ющенка-Литвина взяти владу на місцях (а це більшості з них не важко зробити, адже багато хто з них тільки нещодавно перебігли з одного крісла в інше.)

Зараз Литвин допомагає новому президенту попрощатися з попередниками та їхнім спадком. Подейкують, що і призначення Юлії Тимошенко премєром не обійшлося без його діяльної участі. Тимошенко зараз – реальний конкурент завтра. Цього конкурента можна спалити на премєрському місці, яке сьогодні мало чим відрізняється від крісла камікадзе. Якщо цей план Литвину вдасться, наступним буде колишній патрон Кучма. Кучма сидів під час інавгурації у парламенті, як з хреста знятий – інавгурація є, а його вже нема. І ніхто вже не боїться. І ніхто вже не прагне. І ніхто вже... не лає. Кучма спробує себе ще раз. Завдання Литвина – зробити це неможливим. І він це зробить – не сумнівайтесь. Якщо Тимошенко “згорить” на посаді, а Кучма не “загориться” без посади, після парламентських виборів єдиним конкурентом Литвина залишиться президент Ющенко.

І тоді нас чекає бій гігантів. Голлівуд відпочиває. Боллівуд, мабуть, теж. А що скаже кіностудія імені Довженка?