В українській літературі – і тільки в ній – існує жанр химерного роману. Його започаткував народ, багатий на фантазію, він витворив багату демонологію – цілу низку добрих дияволів, мужніх лицарів та смішних веселунів, з якими постійно відбуваються різні перетворення. Першим химерним романістом був Микола Гоголь, який поєднав у своїй творчості похмуре тло німецької балади з веселою химерією української демонології. Потім Гребінка з його чудовою прозою, Олекса Стороженко з «Марком Проклятим», Олександр Ільченко з «Козаком Мамаєм», а далі -- шістдесятники Валерій Шевчук і Володимир Дрозд....

Але ми не про літературу. Ми про химерного президента Ющенка, який не тільки любить цей жанр, а й творить його – в політиці. Перша заява Ющенка-президента про те, що будинок колишнього ЦК має ауру Кучми, і тому він не годен там бути просто дивовижна. Ющенко демонізує не тільки Кучму-Медведчука, а й будинок, де вони тривалий час працювали. Але, до слова, всі представники влади по всій Україні працюють в приміщеннях колишньої компартії і комсомолу: МЗС, київрада, Київська обласна рада тощо. Набудували собі приміщень за роки незалежності тільки банки і Податкова адміністрація. Якщо пан Ющенко думає, що в цих нових спорудах аура краща, то... Але де дітися Ющенкові, якщо він справді не хоче тлумити свою козацьку душу в комуністичних апартаментах? Будинок вчителя? Але там пахне поразкою Центральної Ради. Жовтневий палац? Але там розстрілювали у підвалах невинних людей. Будинок НСПУ на Банковій, 2? Але це будинок Сєні Лібермана, та й письменники навряд чи погодяться зі своїм вождем Яворівським зробити такий подарунок новому президентові. Залишається тільки будинок з Химерами.

Щодо перейменування вулиці Банкової на вулицю Ґонґадзе – певне треба пошукати іншої вулиці для такої процедури, бо це не найкраще рішення в знаковому сенсі.

Богдан Губський привіз булаву з Варшави, а прапор ще звідкись і пропонує ці клейноди Богдана Хмельницького Ющенкові на інавгурацію. Дивний вибір у контексті того, що вчинив Хмельницький незадовго до своєї смерті. Булава показувала на Москву, а на прапорі написано «військо його величності». Кучма постійно уникав подібних аналогій – і ніколи не клав квіти до пам’ятника Хмельницькому, а в книжці «Україна не Росія» архіобережно не включив світлини двох українських гетьманів, які дратували б ніжне око росіян – Петра Сагайдачного та Івана Мазепи.

Сам Ющенко мислить себе в ряду Володимира Великого, Ярослава Мудрого... Очевидно, всі, хто був володарем України до нього, були його попередниками. Його завдання полягає в тому, щоб не відрікатись від одних і підносити у масовій свідомості інших, а брати краще у попередників і не повторювати їхніх фатальних помилок.

Химерним виглядає тривалий відпочинок Ющенка та його команди у повному складі. Відпочивають навіть журналісти, навіть 5 каналу. Юлія Мостова слушно зауважує збавлення темпу. А стрій, що збивається з темпу, перетворюється на непривабливе видовище. Не отримавши легітимної інформації, громадяни витворюють власну і живлять країну чутками. Чутки підживлюють деякі особи з оточення Ющенка (теперішнього чи колишнього) своєю дивною манерою спілкуватись з патроном через пресу. Так зробив Микола Томенко, так зробив і Віктор Лисицький. Це означає дві речі – вони не мають прямого доступу до президента і цей доступ вже тепер кимось жорстко контролюється.

Ми чуємо про те, що команда готує реформу виконавчої влади. Але виникають певні питання: хто входить у цю команду, чи це команда, що виграла вибори Ющенка, чому реформа готується в таємниці від народу, чому народ не бере участі в публічному обговоренні, і хто, власне, уповноважував команду щось готувати? Рибачук самопризначив себе на посаду керівника євроінтеґраційного органу. Цікаво, всі інші майбутні міністри діятимуть аналогічно? Ющенко мовчить, команда підпільно працює, а Олександр Зінченко на одній зі своїх віце-спікерських прес-конференцій переплюнув навіть легендарного ґосподіна Нєт (А.А. Громика), тільки це тепер звучить інакше – «не скажу». Якщо не скажеш, то чого йдеш до громадськості? Не зрозуміло.

Найяскравішою і найкрасномовнішою в плані химерії нової влади є прем’єріада. Боротьба розгорнулася недитяча, бо ціна питання – впливова політична посада, яка багато що дозволить тому, хто її обійме сьогодні.

Химерне розпочалось одразу ж після фактичної перемоги Ющенка. Два найпублічніші його соратники Порошенко і Тимошенко зчепилися за посаду прем’єра. У Тимошенко в кишені виявився своєрідний пакт Молотова-Ріббентропа, про який громадськість і не здогадувалась, а в Порошенка – кумівська посада і заслуги у виборчій кампанії. Тимошенко підтримала на посаду Львівська обласна рада, що обурило Порошенка, який чомусь відмовляє громадськості у праві обговорювати і підтримувати персоналії на посаду прем’єра. Порошенко, певне, забув, що саме громадськість зробила все, щоб у нього було про що сперечатись і за що боротись. Битву гігантів дещо приземлив сам Ющенко, який зробив низку заяв на тему майбутнього кабінету у стилі незабутнього Кучми: кабінет буде не партійний, а професійний, прем’єр не має бути в бізнесі і не має очолювати партію. Дивні заяви у контексті того, що ми йдемо до реалізації конституційної реформи – формування більшості, формування коаліційного уряду, відповідальність партій за своїх висуванців до уряду, розуміння керівником та членами кабінету політичних і економічних процесів. Політика – професія синтетична, яка передбачає вміння людини ухвалювати рішення і нести за них відповідальність. Єдиною вагомою ґарантією некорумпованості уряду є прозорість ухвалення рішень, публічність політики і незалежні ЗМІ. Всі гілки влади мають позбутися відомчих і державних ЗМІ, на утримання яких витрачаються шалені кошти, а рівень цих видань – нижче плінтуса, бо вони не для людей, а для влади, яка їх годує. Публічність – це пояснення громадськості своїх кроків, несення відповідальності за помилки і прорахунки. В такій системі координат можливі тільки політики, але аж ніяк не професіонали у певних сферах. Професіонали мають бути на рівні заступників і керівників департаментів. Політики йдуть, професіонали залишаються – система працює. Щодо бізнесу, невідомо, що краще – людина забезпечена чи людина бідна, яка, маючи важелі впливу зробить собі бізнес за короткий час на ім’я родичів чи друзів. Щодо партійності, то варто провести круглий стіл політичних сил, які готові сформувати більшість і уряд, і публічно вирішити це питання. А то виходить так – Віктор Андрійович сказали – і це закон. Ні, панове. Те, що, сказав Ющенко, це тільки те, що він сказав, і не більше того.

Опріч Тимошенко і Порошенка на посаду прем’єра претендують двоє колишніх – Кінах і Мороз. Перший забув, що на посаду прем’єра колись прийшов на рукотворній хвилі нищівної критики Ющенка, а власне його прем’єрство нічим колосальним не відзначилось – хіба що плутаниною: чи це уряд УСПП, чи це УСПП уряду. Мороз, який заявив, що його сила не входить в коаліцію, а підтримує персонально Ющенка цим самим унеможливив свою появу на чолі уряду. Ющенко – президент, а не приватна особа, і він прийшов до влади на чолі коаліції, яка претендує на формування більшості і уряду. Якщо СПУ, за словами її лідера, не входить в цю коаліцію, то про що мова? Опріч того, партія Мороза подала до парламенту законопроект про офіційність російської мови. Це що – політичне знущання чи політична проституція? Навіщо нам Янукович-2 у сивій обгортці?

Розмови про Пинзеника, Єханурова чи Рибачука несерйозні. Ні про яку технічність мови не може бути, бо кожен, хто прийде на посаду прем’єра, виросте до значної фігури. Так було з Пустовойтенком, так було з Марчуком, так було з Януковичем.

Тут є ще одна обставина, про яку чомусь не говорять. Криза ЄЕП-ЄЕС надає Ющенкові можливість відкрутити плівку і здійснити свій перший кадровий прорив. Проблема ЄЕП-ЄС стала значним лакмусовим папірцем для української еліти як у парламенті, так і в уряді. В уряді прихильниками ЄЕП були Янукович і Азаров. Їм протистояли міністр економіки і європейської інтеґрації Валерій Хорошковський і посол України в Румунії Антон Бутейко. Двоє чиновників на цілу країну цивілізовано подали у відставку, ціною посади відстоюючи державний суверенітет держави. Сам Ющенко, якщо пам’ятаємо, заявив з трибуни парламенту – Валера, браво.

Після відставки Хорошковський продав свій бізнес і пішов з політики. Якщо Ющенко хоче бачити на посаді прем’єра не людину бізнесу, не лідера партії, а професіонала, готового вести Україну в Європу, а одночасно з тим вести вигідний діалог з Росією, і рівночасно нове обличчя, здатне привести з собою команду однодумців – то Хорошковський найкраща кандидатура. Вона всіх влаштує, всіх помирить і дозволить втримати ситуацію в країні на плаву.

Ще одним виявом політичної химерії є розгляд у Верховному Суді скарги Януковича. Тягнення кота за верховний хвіст обридло усім – уже мають президентів Америка, Румунія, Абхазія, Горватія, ба навіть Палестина. А в Україні все ще граються в тата-мами, сидячи на пороховій бочці. Коли бочка вибухне – не буде ні тих, ні інших.

Українці втомилися від химерії. Вони чекають від політиків стабільності, спокою, заможності і певності у завтрашньому дні.