Казку знають усі, тому переказувати не буду. Була червона, а стала помаранчева. Але що, власне, сталося протягом сімнадцяти днів у листопаді-грудні минулого року? Громадяни України відстояли своє право вибирати. І все? Безперечно. Але і це дуже багато.

Справжня – мисляча еліта – розуміє сутність події, яка відбулася. Не розуміє традиційна еліта, яка сама себе оголосила владою. Владний волюнтаризм, що апелює до помаранчевої революції, породжує самодурну сваволю, елементарний “бєспрєдєл” і життя “по понятіям”, проти чого так ревно виступав кандидат у президенти Ющенко.

Якось Скрипін обмовився, назвавши Ющенка лідером помаранчевих. Виготовлення та роздача апельсинових медальок у вузькому колі якраз і свідчить, що Скрипін був недалекий від істини – Ющенко насьогодні не є президентом усіх українців, а є всього лиш лідером помаранчевих.

Це показав і фінал відбіркового конкурсу на “Євробачення”.

Іронія долі полягає в тому, що гурт “Ґринджоли” (троє недоладних хлопців з вулиці), який “співає”: фальсифікаціям – ні, махінаціям – ні, понятіям – ні став фіналістом і переможцем відбіркового конкурсу на участь у “Євробаченні” від України внаслідок фальсифікації (підміні понять), маніпуляції (зміна правил гри у фіналі гри) та понятіям (усього двох політичних персон – Томенка і Білозір). Ці дві персони знехтували постулатами свого патрона – чесність, професійність, патріотизм. Т а к чинити нечесно, бо нечесно ламати правила гри у фіналі гри, нечесно скасовувати конкурс, на який витрачено державні кошти, нерви, телеефір, людські ресурси (кошти і емоції телеглядачів, які повірили в чесність). Т а к чинити непрофесійно, бо троє хлопців з вулиці не є професіоналами. Міністр культури і віце-премєр з питань культури заявили своїми діями – а це і не обовязково. До речі, вони теж непрофесіонали за великим рахунком, і на фоні професіоналів виглядають непродуктивно і блідо, а на фоні “Ґринджолів” – якраз. “Хто був нічим той стане всим” – ось їх лозунг. До того ж, їх багато, їх не подолати... Зрештою т а к чинити непатріотично, бо Україна в себе дома виглядатиме клоуном, а текст передвиборної агітки зі ствердженням, що Ющенко – наш президент виглядатиме гімном тоталітарному режиму, де панує культ однієї особи.

Цікавими є не тільки дії, а й пояснення своїх дій Томенком і Білозір. Томенко вважає, що Майдан уже проголосував за “Ґринджоли”, тому вони мають право іти напролом, не рахуючись ні з конкурсними правилами, ні з законами мистецтва. Білозір пішла ще далі – а що таке правила? – каже вона. Це те, що ми міняємо. Нам народ дав владу і ми її від імені народу здійснюємо. Стоп. Кому народ дав владу? Обрано президентом України Ющенка, як самовисуванця. Йому довірено тимчасово до парламентських виборів 2006 року сформувати уряд і зреалізувати свою передвиборчу програму. Отже, за уряд Тимошенко ( в тому числі і за Томенка і Білозір) ніхто не голосував, владу їм не довіряв. Саме тому Ющенко цілком слушно скрізь заявляє – мій уряд. Тобто він – Ющенко – сформував уряд, він йому довірив реалізувати свою програму і він з нього питатиме, а вже з нього питатиме народ (і вже це досить красномовно робить, до речі).

Та не тільки Томенко і Білозір не розуміють суті речей. Цього не розуміють і політичні сили, які підтримали Ющенка на виборах. Виникає резонне запитання – на якій підставі УНР і НРУ оголошують себе партіями влади? За них народ не голосував, влади їм не довіряв. Делегування членів цих партій у міністри і керівники реґіонів – не партійне, а персональне, бо знову ж таки – за них несе відповідальність не партія, яка перемогла на виборах, а президент Ющенко, який переміг на виборах як самовисуванець. У цьому контексті дивним видається протестна каша щодо призначення Касьянова у Дніпропетровську – він, мовляв, підтримував Януковича. Але в цьому реґіоні переміг Янукович, а шановні представники “партій влади” програли вибори, провалили їх.

Помаранчева сверблячка чіпає і простих учасників революції – вони створюють численні партії, які не мають жодних перспектив, бо рушійній силі революції – малому і середньому бізнесу – партії не потрібні, їм потрібно право вибору: як працювати, з ким, де відпочивати тощо. Найактивнішою у помаранчевій сверблячці є так звана партія “Пора” на чолі з Каськівим. Гарну ідею він знівелював апеляціями до Буша створити на теренах України форпост американської демократії (що автоматично включає нашу країну в групу ризику з боку міжнародного тероризму) та публічною сваркою з громадською “Порою”. Маючи такі достатньо гнилі підвалини партія залишиться на папері і до парламенту не пройде, якщо не зблокується з якоюсь проющенківською силою. Але з якою? Їх буде мінімум три, кожна з них поборюватиме одна одну за право користатися торговою маркою “Віктор Ющенко”. Але марка буде витіснена іншою – “Володимир Литвин”. Принаймні її політичний і золотий запас з кожним днем збільшуються.

Все частіше згадується антиреклама штабу Януковича про вичавлений помаранч і викинутий у смітник – вона виявилась тепер доречною. Проте помаранчеві комісари ніяк не змиряться з тим, що помаранч вичавлено і все тиснуть з нього неіснуючий сік. Щоб він не прогнив у кишенях нової влади, треба від нього відмовитись і йти далі – до перемоги або поразки. Третього не дано.