Країна ще не готова переварити підсумки парламентських і муніципальних виборів і не готова зробити певні висновки. А шкода. Еліта мусить розпочинати чергову виборчу кампанію.

Хто програв?

Жлоби – не таки, костенківці, литвинівці, Кармазін лічно і проча дрібнота.

Не таки грали на грані фолу, але не додумались запросити кількох філологів у команду, аби їм пояснили психологію мови, вплив частки „не” на підсвідомість тощо.

Костенківці грамотно вели кампанію, аж поки у фіналі не вляпались в усе українське („їж українське, пий українське, сци українське, сери українське”). Та й, відверто кажучи, дебіл Костенко – давно вже не лідер. Йому на Ельбрусі кози пасти разом зі своїм „жіночним” прес-секретарем і не менш „креативною” жоною. Що ж до небажання Пінґвіна (він же Жовтяк) іти у відставку – невиправдане. Ти програв – то й іди. При чім тут показники в області і при чім тут земля? А от призначати двічі виборчо вкаканого Асадчева до Польтави – величезна помилка президента Ющенка. Величезна.

Литвинівці – повні кретини. І хай Бондаренко не ля-ля, що вони робили все правильно, а щось там, бач, на небесі, сталося такого. Програли, бо жлоби – економили на всьому, що стосується своїх активістів (мерзли, бідні, і цигарки в перехожих стріляли), а шалені кошти пішли на біґморди і іншу непотребну річ.

Чи не жлоби виграли?

Це велике питання.

Комуняки програли точно. Це їх паслєдній і рєшітєльний бой. Кукушки з виходом.

Социки теж не виграли – мало взяли. Ще й Рудьковський від Чернігова відкараскався – а це удар по партії. Семенючка каже, же націоналісти їй винні. Смішно.

Нусики програли, бо нема лідера, нема ідеології. А Президента своєю любвою до його тільки топлять у калюжу глибше.

Бютики – це ж не партія, а збіг богородиці: кожної тварі по парі. Розлетяться, як комарі на вітрі, лиш в Юльки щось забуксує.

Януковичі? Та вони ж поняття не мають, що робити і куди іти далі. Ганя Стеців вестиме україну в НАТО у відповідному комітеті, а малий Януковича вчить українську. А що вони з „вєлікім маґучім вчинили”? Обізвали реґіональним. Пушкін, і Турґєнєв, і Ахматова, бачте, писали на реґіональном донєцком нарєчії. Славно.

І сумно.

Бо нема політичної сили, яка б обстоювала інтереси України, її народу, її землі.

Буде?