* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

Упокорені «Україною»

08:29 16.07.2012

Упокорені «Україною»

 

 

 

        Сьогодні головні господарі світових банків - не тільки золотодоларового еквіваленту, а й банку ідеологій релігій, технологій генно-психологічного впливу, театралізовно- ритуального ґендлярства. Вони намагаються посварити нас, зіткнувши лобами не тільки народи світу, натравлюючи людину проти людини, стать проти статі, переконуючи, що людини може розмножуватись і існувати, як інкубаторські курчата. Демонструючи зразки антикультури через засоби масової інформації, зразки агресії,  бруду, брехні, лицемірства, гейсексуалізації і вульгаризації українців.

        Відомо, що Україна є одним із потужних космогонічно-енергетичних центрів світобудови, яка дала людству геніальних особистостей, які своїми науковими і творчими розвідками збагатили науку і культуру світу, стверджуючи, що людина - не одна в безмежному Всесвіті, що матерія тлінна, а дух і душа - вічні. Для підтвердження числені археологічні знахідки, знакові символи, відтворені міжгалактичною знаковою мовою самої природи в людині, її інтуїцією, підсвідомістю, генетичною пам'ятю. Нас намагаються переконати в зворотньому. Якщо висловитися сучасним терміном - потрібна справжня мова мистецтва, діалог з самим собою, з вічністю. І щоб там не говорили сьогодні з високих трибун, кинувши простому люду зерно розбрату, мовляв, сьогодні одна мова превалує над іншою, і так далі, потираючи руки від задоволення і зиску, що їм знову і знову вдалося зібрати врожай гірких сатанинських зерен. Мовляв, нехай слуги він міністерсько-просвітянських інституцій збудоражують народ, а ми вправно, як режисери, робимо свою справу. А вони нехай з'ясовують, нехай воюють поміж собою. Насправді, мова порядності, мова совісті, мова правди, мова моралі - одна на всіх. Тільки така мова може об'єднати не тільки Україну з Росією, а й народи світу. Образно подивимось, що відбувається в Україні. Можна проілюструвати сьогодення роликом з екранів телебачення, де голос за кадром милується зі золотаво-пухнастих створінь - інкубаторських курчаток: які вони милі й прекрасні, ми, люди, до них повинні ставитися з любов'ю, з розумінням самої суті природи, мовляв, от бачите, яке чудо природи вилупляється з яйця. Другим кадром ще захопливіше голос зачаровано продовжує: які вони прекрасні, коли виростають в такого білокрилого птаха. Не наголошуючи, що цей птах має крила, але літати не здатен. Третім кадром уже ошпарені, без крил і без голів, висять ці «янгольські» створіння рядами, готові до споживання. А четвертий кадр, дозвольте намалювати мені самому. Те ж саме я бачу, що торгівці від мистецтва, економіки, політики чинять з людьми, захвалюють їх, нагороджують, люблять, а потім умертвляють і з'їдають, з'їдають вишукано і підступно.

Безкрилість - проблема українців сьогодення. Відсутність внутрішньої свободи, незалежності духу - це складові окриленості людини. Про яку державність і яку країну ми сьогодні повинні говорити? Війни, революції, голодомори і репресії, територіальні міграції народів стали головним чинником експерименту на благодатній, Богом створеній території. Руйнації розквіту плодоносення духовності людини. Історичні реалії такі: кодування геном раба і роздвоєності свідомості особистості відбувається постійно в історичному часі. Цей процес сьогодні очевидний як ніколи. Образотворчо-обрядовий, космогонічний зв'язок Землі і Неба, як Людини і Бога є заблокований - декоративно-бутафорським зовнішнім підмінником, мертвим театралізованим сурогатом, сучасною мовою шоу - суржиком. Новітні психо-технологічні розробки поневолення людства стали дипломатично вишуканішими, підмінником справжнього, виробленого тисячоліттями образотворчою мовою: символами і знаками, обрядами, піснями тощо.

        Перші роки незалежності дали обнадійливий поштовх новому мистенню, стали з'являтися творчі особистості, які глибоко, на підсвідомому рівні творили в різних напрямках образотворення. Помилка українців не лише в тому, що вони не провели політичної люстрації, а і мистецької, духовної. Територію України з усіма її часово-просторовими паралелями потрібно було без сумніву і боязні розглядати як один із світових храмів людства, якому потрібно було навести лад, розмежувати торгівців-фальсифікаторів духовності і політики та справжніх митців-мислителів. Першим, активнішим, двох-трьохликим потрібно було вказати на їхні місце в суспільстві і попросити чемно поводитися в храмі, назва якому - Україна. Вказати їм їхнє місце,  поводити себе чемно, чесно, справедливо і по-божому, виконуючи конституційні закони. Не вийшло. Агресор з україномовним вишкіром, поглядом кочівника-споживача завоював справжніх природних українців хитрістю, підступністю і багатообіцяючим майбуттям. Одягнувши українську вишиванку і козацькі шаровари, заспівавши «української», став зорієнтовувати українців і так звану інтелігенцію «від мистецтва», продовужвати творити образи-символи минулого: смерті, страху, декоративної поверховості. Не викликаючи на діалог глядача, слухача, читача, не переживаючи не генному рівні, компілюючи український часовий простір, не наділяючи його духом минулого і сучасного сьогодення, не трансформуючи космогонічні образи в сучасність. Відсутність такого мислення стало блокуючим елементом і так забруднених космогонічних каналів генетичного зв'язку нації. Настрашені всілякими голодоморами, репресіями до розбудови і прогресу держави - цей цей страх поселився в генах українців. Ті, що залишилися живими, так і не змогил позбавитися внутрішнього рабства, ставши слухняними виконавцями зла, духовними асимільованими жертвами і до сьогодні, пережовуючи отруйний харч з одного баняка, зиркаючи в полумисок з задрістю один до другого, щоб не дай Боже ближній не зачерпнув зайвий черпак ідейно-релігійної некрофільскої «похльобки», хизуючись один перед іншим медалями та орденами, званнями, якими щедро нагороджує головний каган своїх вірних прислужників ідеології смерті, наших сліпих, глухих, духовно-кастрованих нащадків яничарів. А поодиноких духовних провідників перетворили на ворогів, чужинців, на своїй несвоїй землі. Згадаємо декого з них: духівника патріарха Володимира, політичного лідера В.Чорновола, митців В.Івасюка, А. Горську, безліч інших духовних воїнів. Василя Симоненка, Василя Стуса, які пішли з життя не з Божої волі. За теорією такого славетного письменника Олеся Бердника -  такі духовні будівничі України, люди миролюбивої вдачі щодо внутрішньої незалежності. Такі люди продовжують зберігати в собі той код справжності зв'язку з минулим, майбутні чесноти українства, з якими при зустрічі з «великими» узаконеними українцями з роздвоєною і розтроєною свідомістю, трансформованим геном і кодом, в таких людей завжди виникає прихована заздрість, підозра і настороженість і ворожий інстинкт хижака проти справжності. Вони відчувають себе духовно-генетичними убогими виродками, бездарними фальсифікаторами-переповідачами, компіляторами часу. Відчуваючи тягар і втому від постійної акторської ролі як наслідок виродження і фізичної трансформації тіла, психіки і душі. Повірте, я постійно з цим зіштовхуюсь у своєму житті, відчуваючи це всіма клітинами свого тіла ісвого єства. Такі люди спрямовують свої фізично-інтелектуальні сили не на духовне, тому що духовне у таких людей відсутнє. Вони використовують свою енергію не на розбудову держави, соціальної справедливості, мистецтва, а на боротьбу зі справжністю. Для них територія України перетворилася на велику сцену театру всіляких політично-релігійних експериментів. Які, зверніть увагу, чомусь відбуваються тут, у нас, на нашій не своїй землі, зрежисовані чужими режисерами-зайдами. Україна має чисельні культурницькі інституції, міністерства просвіти тощо, які не можуть захистити свою честь і гідність народу на своїй землі. І виходить на сьогодні так: світові глобалізаційно-сіоніські-масадські центри, фінансовані нашими коштами, спрямували свій прищурено-лукавий погляд на Україну, на її духовний і матеріальний потенціал, розглядаючи її не тільки як сейсмічно-економічно обнадійливу територію, але і як донорський духовно-релігійний ідеологічний центр майбутнього ковчега спасіння на сплюндрованій, згвалтованій планеті Земля. Сьогодні планета здригається від насильства, конаючи у судомах.

        Україна багата не тільки земельними енергетично-родючими ресурсами, але і має потужний енергетичний зв'язок з іншими цивілізаціями.

        Опустимося з неба на нашу грішну землю, в Україну. Загляньмо в чиновницько-культурницькі кабінети. Ми неодмінно побачимо такого собі опецькуватого чоловіка, співаючого ректора, чи пишучу моралістку жінку-літераторшу, неодмінно з атрибутикою українською - сорочкою-вишиванкою, і вишуканою українською мовою, але прихованим поглядом кочівника-агресора, заблокованим тлінним геном хижака-чужинця, без свого роду-племені. В образному баченні замість вишиванки, одягнувши такого персонажа в іншу одіж, увінчавши ярмолкою, і ми побачимо у великому «просвітницкому» шоумену образ співаючого ректора, - сучасного шинкаря з духовним отруєним напоєм. А високі чільники і мужі псевдодержави? - запитуєте ви. На то вона і псевдодержава, коли головним аргументом державності стає сало, горілка, вишиванка і матеріальний зиск. Не та справжня мова символу, а генно-модифікована. Мова поверхового академізму, брутальності, хижацтва і хитрощів, та мова, яка сьогодні не здатна захистити наших дітей, нашу честь і гідність від наступу новітніх експериментальних психотропних центрів: Пінчука, Мистецький Арсенал, ГогольФест, співаючих шоу. Як доказ - сьогоднішня художня виставка, яка відбувається у Національному художньому музеї під промовистою назвою «Міф: Українське бароко», де змішане грішне з праведним. Якщо українське бароко - це міф, то і сама Україна - також територіальне міфоутворення, і, мовляв, її Україну не потрібно серйозно сприймати. Просто жити на цій території, експериментувати з людьми. Варто адресувати це питання до органів безпеки і до експертів від мистецтва, політики і просвіти. То причому тут Росія? Путін? Чомусь ми не напружуєте свої мізки до аналізу. А чому Путін декому з політиків-гендлярів-кочівників вказав перстом залишити Росію, а декому місце знайшлося за гратами. Але більшість з них знайшла благодійний притулок в нас, в Україні, створивши ідейно-розважальні політичні шоу, стравлюючи нас, українців, один проти одного. Запитуємо вас, нас: так причому тут мова? Яку сьогодні наші прибулі, ображені Путіним шоумени намагаються виокремити головною причиною наших внутрішньо-державницьких негараздів. Вірніше і справедливіше було б вважати, що це «путінський десант» у нашій державі, десант носіїв психологічного впливу на нас з вами. Та ні. Всі аналітики, митці-просвітяни оніміли, ніби води в рот понабирали. Нуж-бо, сміливці! Що, проти своїх якось незручно, боязко і невигідно? Це я, «божевільний», можу говорити, творити, писати, тому що я не з вами. І не з ними. Я - кіт-прибулець, бездомний, який блукає сам по собі. Творчі спілки, культурницькі просвітницькі міністерства сьогодні не здатні протистояти технологіям агресорів своїм образотворчим потенціалом. Прибулі новітні шоумени-консультанти від мистецтва політики, економіки можуть тільки зауважити, що українська еліта не здатні глобально інтелектуально-філософськи мислити. Мовляв ми їм, «этим хохлам», «делаем искусство».

        Дєлают, проявляючи зовнішню декоративність, кохаючись в етнографізмі. Дехто з митців, відпустивши довге волосся і козацькі вуса, одягнувши вишиванку, маскуючись під українців (деякі отримали статус генія), продовжують продукувати сльозливі картини минулого, оплакуючи війни, голодомор, козаччину. Наш опонент добре знає беззубість і безсилля такого мистецтва. В чому причина таких творів? Колонізатор знає, що продукують їх їхні кровні, далекі і близькі одноплемінники: по духу і по бізнесу, де головним аргументом завжди було і є матеріальне збагачення і безпощадна експлуатація корінного населення. Мені болісно знову і знову звертатися до своїх колег по перу і пензлю. Шановні, скільки можна продукувати мертві твори? Зображувати сльозливі картини Голодомору, Гетьманщини і нікрофільське місиво фарб - цим самим програмуючи свій народ на упокорення і рабство, на хворобливість? І, нарешті,  духовний голодомор. А самі виконавці таких творів - на своє особисте зубожіння та знедолення. Якщо хтось скаже, що в нас насправді не існує справжнього мистецтва, і митців, які здатні протиставити свої твори такій навалі антиукраїнства, я не погоджусь з таким твердженням. Скажу - є. Були і будуть завжди. Але причина блокування справжності, обмеження творчого прояву, замовчування справжніх митців, зневаги з боку таких собі чільників від мистецтва влади, і самих канонізованих митців, таких собі людино-ненажерливих вовків в овечій шкурі. Сьогодні очевидна глобальна проблема українства, скажу більше - проблема всього людства, з висоти генно-політичних трибун мужі держав спрямовують свій потенціал на правильну вимову слова «правда». Прикро, що наші замасковані чільники-політики-актори побачили головну загрозу тільки в «москалеві», росіянах. Відомо, за дослідженням нашого сучасника, письменника Белінського, його історичної розвідки, москаль - це не росіянин і взагалі не слов'янин, «такої нації не існує», а такий собі хазар-кочівник, виродок-агресор-гендляр.  Якщо уважно вдивитися в таких «глашателів правди», скинучи з них поверхову маску, то побачимо якраз той образ співаючого ректора, режисера абсурду, такого собі шинкаря людською кров'ю. Бийте і знищуйте самі себе. Пийте горілку і закусуйте салом. Співайте. Наприклад, «Їхали козаки із долу до дому», де, мовляв, Галю козаки згвалтували, прив'язали до дерева і спалили, регочучи, хизуючись, співаючи цю пісню сьогодні. Фальсифікація цієї пісні - це фальсифікація нашої історії і нашої держави. Джерела говорять - їхали не козаки, а хазари. Така собі сфальсифікована круговерть. Я, як людина сьогодення, як співець волі великого художника Всесвіту, як виконавець Божої волі, зроблю своє спостереження із замальовок з життя. Нещодавно мені довелося випадково побувати на одному сімейному заході, одного високого чільника держави. Там зібралися представники влади, бізнесу, юриспруденції, податківці. Дехто був одягнутий в українські строї, говорили українською про свій приватний бізнес, про великі дорогі котеджі, лексуси, про подвійне громадянство, хто скільки заплатив і отримав, про своїх нащадків, які не збираються повертатися в Україну з-за кордону. Одна скромна жінка слов'янської зовнішності розмовляла російською. Їй зауважили - чому вона не розмовляє українською? Я точно знаю, що ця жінка володіє українською мовою. Їй мабуть в ці хвилини було некомфортно серед такого товариства, як і мені. У неї як в акторки, а умене як у художника ніхто не запитав: а як ви, митці, живете-творите, і де можна познайомитись з вашими творами? Я мабуть вперше в житті за зовнішньою шкаралупою побачив хитрих, лицемірних нащадків кочівників, які в будь-якому часі і в будь-якому середовищі здатні перевтілюватись. Мені не хотілось слухати їхні розмови українською, знахабніло-вульгарні оповіді про їхні матеріальні успіхи. Я подумав: у мене в домашньому гардеробі також є вишиванка, справжній витвір мистецтва (не китайська), але, зізнаюсь чесно, серед такого товариства мені не захотілося б одягати її. Мені стало соромно за усіх, їх і нас. Інший діалог відбувся в товаристві колег, друзів-художників, за обіднім столом на черговому літньому мальовничому планері. Як і годиться серед нашого брата, пили по чарці, другій, закусували салом. Після такої трапези ми, українці, завжди починаємо мислити «філософсько-политічно», шукаючи відповіді на одвічне питання: «Чому ми такі нещасні?». Шукаючи ворогів - москалів, росіян тощо. Мовляв, Путін і Росія у всьому винні. Я заперечив: «Це не правда». Росія - це штучне утворення. Дивімося в корінь. Хто сьогодні керує Україною, її матеріальним потенціалом? Ті керують і Росією. Мені мій колега, українець, заперечив: «Ти, Гарбуз, завжди вишукуєш не тих ворогів». Я хочу запитати, шановні. Вас всіх. Хто Жовтневу революцію, переворот зрежисував? Росіяни? Хто Голодомор зрежисував? Росіяни? Чиїм капіталом фінансувався гітлерівсько-німецький фашизм? Починаючи з проявів усіляких концептуальних мистецьких проектів і таке інше? Німецький народ? Та й Голокост не німці з українцями зорганізували. Це далекоглядні проекти розрахунку майбутнього на великий фінансово-територіальний зиск. А задля досягнення такої мети, маскуючи справжні наміри, можна пожертвувати декількома тисячами свого кровного люду. Спритні шахісти людських доль і народів світу добре зрежисували і відрепетирували справу своїх вікових намірів. Ще з часів перших біблійних потопів землян, наголошуючи, що людина - одна, тільки вона є на весь Всесвіт господар, а вони - вибрані Богом, тільки вони визначені Богом для всіляких експериментів над людськими долями. Страшно, коли націю і народ перетворюють в безликих рабів. А ще страшніше, коли раб стає «мистцем» в сьогоденні і в часі.

        «Тобі завжди все не так, - продовжували заперечувати товарищі по пензлю. - Росіяни -і тільки Росіяни - причина усіх бід в нашій Україні. - наполягав уже з агресією товарищ». От бачите, шановний, як гена раба і страху ми не можемо позбутися. То чого ми хочемо? Те, що я говорю, завжди стверджую у своїх картинах, символах, ілюстраціях, - відповідав я. «Тобі нема кому за це натовкти морду», - знову заперечив колега. Бийте. Бийте. Ось уже десять літ поспіль наносять удари такі українці з роздвоєною свідомістю і узаконені експерти від мистецтва. Б'ють влучно, майже в саме серце, від чого різким щемом віддаються рани минулого, мого пращура-двійника Скіфа-степовика. Болять і внутрішньо кровоточать. Історичним минулим у моєму тілі. На що душа відповідає: «Тримайся. Ти сильний. Ти справжній. Ти справедливий. Ти воїн духу свого часу».

Я точно знаю і відчуваю, що після кожного лукавого удару моїх опонентів мій образний зір стає глибоко прозорим. Мій пензель і перо стають влучнішими і загартованішими. З-під них будуть народжуватися все правдивіші і правдивіші образи. А ви... Бийте мене, свої і чужі. Бийте. Нехай вас ще і ще викручує жаба заздрощів і голоду ваших душ, і страх смерті. Хотілося закінчити свою оповідь словами наших духовних геніїв-воїнів - Тараса Шевченка, Павла Тичини і Ліни Костенко... Раби, підніжки, грязь Мокви... Ні, я не обмовився щодо Мокви. А ще хочу сказати - вам ніколи не відчути вічного лету душі у просторі і часі. Раби завжди кволі і убогі. Вони не здатні літати. Тільки за чаркою горілки можуть випускати свій смердючий пар. А щодо мене... Скажу словами Павла Тичини: «Я єсть народ, в якого правди сила»... Геніальна сучасниця Ліни Костенко в пік своєї зрілості  поетичними рядками зверталася до матері-Землі, запитувала, сподіваючись, що наступні покоління знайдуть вірну відповідь, розуміння справжності. «Земля моя рідна, нема на тобі притулку». Вона запитувала, чому поети твої тобі чужі? Дякую, Ліно Василівно. Дякую за благословення і за великий урок життя. Люблю і пам'ятаю. Пам'ятаю і знаю, чому поети своєї Землі, яка їх народила, стали чужими для неї?..

 

Володимир ГАРБУЗ