...то й баштан розіб`є. Ця видатна українська приповідка приходить на розум, коли бачиш цікаві процеси в українському, російському, американському і европейському дискурсах. Про що мова? А ось про що...

Видавництво „Основи” імені Соломії Павличко видало ошатний томик спогадів про неї. На презентації у припадку любові до померлої літературознавиці Оксана Забужко заявила: „Вона витворила покоління 90-х”, маючи і себе на увазі. Але спати з представником поколіннія 90-х і бути тим представником – то є ріжні, пані Оксасю, речі.

Безперечно, Соломія Павличко була цікавою людиною і є дуже мудрою мислителькою ув осмисленні українського художнього буття. Вона, будучи аґентом американського впливу в Україні, спромоглася пустити американські і европейські кошти на українську справу – видання „Основ” важко переоцінити. Так само важко переоцінити її праці з української та зарубіжної літератур – за рівнем розкутості, глибиною мислення і сміливістю суджень. Але до покоління 90-х вона не має жодного стосунку – ніхто ж у серйоз не бере малоздібного Андрія Бондара, що є нулем у поезії.

Взагалі, ми живемо в час, коли реальність стає неоднозначною, багатовимірною і непердбачуваною у найближчій перспективі.

Владну клепсидру перевернуто – тепер Кучмою працює Ющенко, а Ющенком – Янукович. Останній старанно повторює всі кроки свого шановного опонента -- і має шалені успіхи. Ющенко у ролі Кучми таких успіхів не має, бо не має ані того характеру, ані вміння, ані майстрів. Кожен прокол команди Ющенка можна сприймати як прикол, але в довгостроковій перспективі – це втрата Україною позитивного іміджу як у світі, так і всередині своєї країни.

Що завоював Майдан? Свободу і самоповагу українців, ширше – громадян України. Ющенкові варто було оголосити призов до влади спеціялістів, які здатні робити і правильно артикулювати зроблене в інформаційному просторі. Так само Ющенкові варто було вибудувати інформаційний та культурний простір, від якого залежить інформаційна безпека держави. Всього цього не зроблено.

Чи є потенціял? Безперечно. Засвоївши уроки Майдану, прихильники Жовтяка і сам Жовтяк показують, що з ними треба рахуватись і не брехати. При чім тут економічні показники, якщо ідеться про програш на виборах? Але в такому разі, чому не призначають переможців, а, натомість, професійного дириґента у Полтаву чи ВєрІванну на Київщину?

Ющенко та його найближче оточення досі сприймають Майдан як політтехнологію. Насправді це – явище, яке ще не раз дасть про себе знати. Той, хто бачив початок гри збірної України зі збірною Саудівської Аравії, був свідком того, як стадіон – у Німеччині! – єдиним хором виконував гімн України. Це було дуже сильно і багатообіцяюче.

Москалі вирішили копіювати Україну.

Перша копія – публічне святкування Дня Росії на Красній площі з діджеями і звьйоздами руской естради. Тільки співали квасно патрійотичну мурню, нецікаву загалові. І тому виглядало то все приторно і кирзачно. Вершиною цього несмаку і деґенерації був колективний спів гімну СССР з новими словами. Треба було бачити і чути, як карячились звьйозди, виконуючи цю абсолютну х... Виглядало, начеб підопічні Маслякова на черговому ка-ве-ені прикололись з серйозного твору, підставивши один текст замість іншого.

Друга копія – гістерика у Криму. Бабці, молоді москалолюби з цілої України, підтримка населення у вигляді банок огірків, сала, повидл і компотів, наметове містечко, плякати і прапори – все як на Майдані, тільки з іншим знаком. Щоправда, москалі передали куті меду, показуючи на своїх телеканалах по суті вільне волевиявлення народу. Глядачі в Москалії, повіривши картинці, скажуть – бліна, якщо бабці у Криму змогли переперти НАТО, чом би нам не показати пазурі і зуби нашим доморощеним Ґестапо? І пішла каша: події в Бутові, де народ пішов проти влади, Омону, судових виконавців. Члени Громадської палати вже почали піаритись на тлі цього спротиву; події на Півночі Росії, де недобросовісна авіакомпанія в парі з таким самим ґубєрнатором киданула людей. І вони пішли в пікети, перекрили дороги... До побутових вимог згодом можуть додатися політичні, національні і недалекий той час, про який слушно зауважує Антон Бутейко – розвал Росії не за горами.

А що ж наші стратегічні кидали?

Америка по самі вуха у своїх проблемах – їм не до нас. Тим більше, коли міністр оборони не здатен працювати з парляментом і виставляє на посміх всю країну – а – опосередковано – і америкосів.

Европа показала свої подвійні кожухи, боязнь перед Росією і неприховану корумпованість – чого вартий Шрьодер, який виступає за витіснення України з механізму транспортування російського газу до Европи заради великої російської душі. От фашистяка недобита – бридка, продажна і недалекоглядна. Начеб забув пакт Молотова-Ріббентроппа. Тепер хай, падло, начувається – кирзак Жіріновского-Іванова ще ступить на Бидленштрассе у самому Берліні. Взагалі, цілій Европі має бути соромно, що один з її промоутерів став дешевою підстилкою. І в кого? Отож бо. Інший німець – комісар Єврокомісії -- утішив нас : до 2010 року України в ЄС не буде. Та коби ж ваш ЄС до того часу не луснув і той комісар не збирав об`їдки на Бидленштрассе. Україна не пропаде і без ЄС-у. А от ЄС – казав сліпий – побачимось.

А що ж ненька?

Параліч влади в Україні – від нерозуміння природи влади і владою, і народом; від відсутності особистостей у владі і в партіях; партії не розуміють, що тепер вони відповідальні своєю репутацією за кожного неякісного висуванця зі своїх рядів і ця відповідальність настане на чергових чи позачергових виборах; власники коштів не розуміють, що вже сьогодні треба вкладати у цілком нову, чисту кадрово і ідеологічно, потужну партію майбутнього – ніша і перспектива є; від зневаги до простого народу – ні Литвин, ні Костенко, ні Омельченко не попрощались по-людському з людьми, які їх терпіли, шанували, а то й віддали за них свої голоси.

Що далі?

Дурні і дороги: ці дві проблеми мають бути подолані. Не змушуймо дурнів молитись – даймо їм лопати в руки, і хай будують нам добрі дороги.