* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

КАЗУС ТАБАЧЬНІКЬ'А

12:51 04.06.2011

КАЗУС ТАБАЧЬНІКЬ'А

Насправді ніякого  особливого «казусу Табачника» не існує, а є  феномен  постійно  однакової реакції на подібних персонажів, які завжди  траплялись в українській історії. Навіть тоді, коли  нації пощастить пережити важкі часи і на зміну  нам  прийде молода, вільна і освічена верства українців, вона теж не застрахована  від  випробування  новим табачником. Україна є і буде в перехресті світових інтересів, тому завжди  знайдуться бажаючі керувати нами замість нас і не для нашої користі. Ніколи не переведуться замовники на розумне, системне і безжальне викорінення вільного українського духу. Якщо екстраполювати  цю ситуацію на часи колонізації  Північної Америки, то промови  тогочасного міністра  освіти  про благо  їхньої освіти для  культури апачів  напевно були схожі на заяви та інтерв’ю Дмитра Табачника. Все ніби й  для  покращення  якості освіти аборигенів, але з особливим пієтетом до мови багатовікових колонізаторів і жодного слова про гарантований державою захист державної мови. Слухаючи його інтерв’ю радіо «Эхо Москвы»  хтось з російських слухачів із захопленням упізнав у ньому природженого міністра освіти Росії: "Это что, был отчет украинского министра о проделанной работе? Так такое, кажись, в Кремле надо говорить или на Лубянке, а не на "Эхе". Повний діагноз  казусу Табачника можна знайти в розумній  і дуже влучній статті  відомого журналіста  Окари  «Дмитрій Владимировичъ Табачникъ. Welcome to Russia!» (УНІАН). Вже відшуміли гучні і театралізовані антитабачниківські акції, після яких  талант  замовного борця з націоналізмом українців в Україні ще більше розцвів  і набрав сили. На жаль,  не було очікуваних серйозних  правозахисних дій  з боку  нашої розумної  і  патріотичної еліти.. Не думаймо, що  в нас немає умільців, здатних володіти правом, здатних чітко описати   склад  злочину  міністра. Цей «склад злочину» кожен простий українець інтуїтивно відчуває. Звісно, правова наука на службі влади  тут же доведе, що ніякого злочину перед українцями немає і згаданий міністр ще й заслуговує на подяку за  прогресивні новації,  демонструє таку глибину патріотизму, якої  не мають  жодні  націоналісти. Те, що пофесійна правнича думка не поспішає стати на захист  самобутності українців і  10-ї статті Конституції , не пробує штурмувати  своїми  поданнями так звані «корумповані українські суди», означає лиш те, що у світі  дух колоніалізму  залишився  тим самим, яким він був ще в часи  покорення аборигенів Америки і чорного рабства. Він ніколи добровільно не вивітрюється з тих територій, де  колись панував над душами і долями  аборигенів. Тимчасова слабкість звільненим націям не прощається ніколи  і  навіть маленька частка геному  невигнаного за межі держави колоніалізму може дати метастази ракової хвороби тихої самоколонізації за звичкою. Ті одіозні особи, які  нахабно зросійщують  унікальний світ українців -  всього лиш злі примари  сну  розімлілої, сонно окраденої, обережної і  ще не осмілілої на волі нації. Українцям не треба  спати, бо лихо ніколи не спить. Будьмо чесними перед собою – колоніальний російський дух за останні 20 років так і не вийшов з України, його можна лише вигнати  і вирвати з нашого простого життя як бур’ян. Старе покоління  звільнитись не змогло  і  тому мало навчило молодих. Досі ми  не навчились  формувати єдину і точну  національну реакцію на  дрібні  провокації  отого демона колоніалізму і тому він  росте, подібно до персонажа фільму жахів, лякаючи  своїм  надутим черевом , дратує  то спробами переписати підручники з історії, то закриттям українських шкіл, провокує депресію і бородато-компрачикосно  регоче нам в лице. Ці подразники не можна залишати в спокої, обмежившись публічною заявою чи організувавши флеш-моб, їх треба виводити як коросту, до останньої бацили. Антибіотик простий - варто нам перестати боятись,  як цей монстр  зменшується  і пропадає. Дух імперії  живе, поки ми  від нього захищаємось, тому він провокує нас на емоції і живиться нашими нервами.  А найкращий захист не  політичний, а ососбистий і він в руках кожного українця – просто треба жити так, ніби  немає ніякого табачника, тисяч  платних  «нтернет-тролів»,  смертельно шкідливого телебачення, продажних, найнятих політиків  і  фальшивих рятівників нації. Жити і не сприймати  штучного світу. Не просто ігнорувати, а  вимагати того, що потрібно для вільного українця, робити і підтримувати навколо себе український світ! Це ї є боротьба, але це боротьба «за», боротьба національного живого  за  власну  сферу існування і розвитку. Невже Дмитро Табачник  в епоху Інтернету може зробити щось проти  національного самоусвідомлення української молоді гірше, ніж це робили компартійні ідеологи минулого, включно з  Леонідом Кравчуком? Але ми і в ті часи були українцями, а хто хотів бути хохлом, є ним і в незалежній Україні. Тепер і Кравчук думає інакше, і  потуги адептів проросійськості  непереконливі. Поденники «руского міра»   всьо лиш сяк–так , шумно «відробляють» непогане чуже  фінансування. Найбільший ефект, який їм зараховується, це  марнування нашого часу на дискусії, відволікання на некультурні дрібниці і провокації з метою завадити  нашій системній, точній і невідворотній національній реакції.  Хто розумний, а серед українців таких дуже багато, завжди  знайде правильне, виважене слово і дію. Основна наша проблема не табачники, а власні галасливі панікери, мовлячі гаслами дурні і політикани, що спішать розбагатіти надурняк. Якщо не спішити жити лише для себе, не заздрити заслиненим від захланності,   некультурним мільйонерам, а робити  щось для перетворення людської  маси в розумну і дієздатну націю, потім стане легше і краще жити  всім. Ми допоможемо дітям не хабарем заради працевлаштування, а  залишимо їм добру українську родину, приємне товариство, в якому  взаємопідтримка українців понад усе. Остання  теза  рівнозначна  гаслу «Україна понад усе!», але не на прапорах політиків, а на практиці. За двадцять років ми  сказали стільки слів про національну ідею і  начитались різних цитат наших попередників, що вже пора   реально робити велику справу, не питаючи один одного як. Майдан, що стояв, мусить  рушити з місця  вільно, без  погейкування  мегафонів польових командирів,  розуміючи  своє величезне число українців, свою силу і правду. Ми повинні навчитись приймати  єдині загальнонаціальні рішення і  одностайно  їх виконувати, не відволікаючись на  голоси збоку. Якщо  в цей момент  трапиться нам поперек дороги щось табачниківське чи  щось харизматичне і збанкрутіле , воно буде зметене з дороги і нація піде далі, бо треба йти,  бути українцями, сильними в собі щодня.

 

М. Івано-Франківськ. 03.06.11                       Володимир Ференц