Історія України – це передусім духовна історія української нації: історія боротьби, історія мови, історія літератури тощо. Основою духовного життя нації є СЛОВО, а основним носієм цього слова є книжка. Так склалося, що в останні дванадцять років українська книжка в Україні упосліджена, зневажена недалекими і грошолюбними чиновниками, які на цьому заробляють грубі, ніде не зафіксовані гроші. Був такий замміністра фінансів Мат....чук, який казав Череватенкові, тодішньому голові департаменту кіно: “В Африці кіно нема. І нічого”. Ще якийсь мат... так само вирішив і за українську книжку – в Африці її ж нема. Але тут не Африка, тут Україна.

Може, тому і переважають у нашому політикумі недоріки, що книжок гарних не читають і не хочуть читати. Мислять російською і на російський інтерес працюють. Підсвідомо, духовно чуже їм все українське, тим більше його основа – українська книжка. Ич, чєґо захатєлі – думають вони, а вголос кажуть – ми вс робимо для розвою. Ич, как транжірят народниє дєньґі – думають вони, а вголос кажуть – кожна копійка має працювати на Україну.

Так от, панове, тут і виявляється слово і діло кожного.

Прем’єр Януковіч, який все ще жив по донєцкім понятіям, говорить ламаною українською, а думає політичною кашою, не може збагнути економічну вигоду від введення закону про видавничу діяльність для свого вутлого уряду і для своєї президентської перспективи. Він не розуміє, що видавці і інтелектуали – читачі, панове, читачі – скажуть йому різко і внятно – геть з посади, не маяч. Чємадан, вокзал, Данєцк. І так буде, якщо сам Януковіч не схаменеться і не стане на бік української книжки.

Віце-прем’єр і мінфін Азаров, що вперто не може опанувати братню собі, а нам державну, мову, який мислить і марить єепом, доклав максимум зусиль, щоб українська книжка наступні 5 років не приносила нікому нічого. Що йому з того? Мо, братья-славянє орден дадуть – орден дулі з маком. Лижіть, пане Азаров і не плямкайте. Кажуть, Азаров скоро відбуде послом на Азорські чи Анзорські острови. Пошвидше би. там точно української книжки нема. І не треба. Як і Азарова в Україні.

Пан Поrochenко, голова комітету ВР з бюджету, живе від шкандалю до шкандалю. То з бюджетом нахімічить, то з 5 каналом засвітиться у геть непривабному вигляді. Тепер ще й українська книжка ось. Бог любить трійцю. Може, пора і відпочити від ділов праведних? Канхвети – не книжки, хоч і там, і там поліграфія присутня.

А що ж наші писателі-депутати? А нічого. Народ бєзмолвствуєт. Що їм за біда – за комір не тече, жити є на що, видавництва в чергу вишиковуються по їх творіння, а державна програма суспільно значимих видань, як дійна корова... Тільки нащо нам такі писателі в депутатах? Толку з них, як з Янкеля Шмока.

Отже, ЯнИЧаров хоче, щоб український нарід читав виключно листівки і бульварні ґазети, якими ні підтертися, ні обтертися, і в які нічого путнього загортати не можна – псується одразу. ЯнИЧаров прагне в Європу через Маскву навприсядки – без всього українського, тільки з назвою Україна і з тризубом у чолі.

“В Африці ж нема”— золота фраза ЯнИЧарова. Але там і його, ЯнИЧарова, теж нема. Так давайте зробимо, щоби було – ого скільки країн, дивись, усіх цих діячів і працевлаштуємо – хай не маячать і не заважають нам в Україні робити українську справу.

Українська книжка була, є і буде.

ЯнИЧаров здохне і ми його закопаємо під плотом, як блудного пса – не місце йому в пантеоні благородних тварин.

От.

До речі – у Києві завершилась книжкова виставка “Книжковий світ” – справжній, істинний похорон української книжки. Дожилися, що люди книжки не купують і навіть не цікавляться нею. А поряд з книжками продають ширпотреб (на книжковій виставці!) Це велике досягнення уряду Януковіча-Азарова і Верховної Ради на чолі з Литвином. Приктметно, що колишній голова НСПУ Володимир Яворівський та його структури (зокрема видавництво “Український письменник”) книжкову виставку проіґнорували. Це вельми показовий занепад, що має насторожити всіх причтеників до української літератури.

ЯнИЧаров добре їсть, гарно спить, почуває себе незле – але час ЯнИЧарова сходить на пси. Бо читач скаже – ИЧ, падло, харей спати, дай мені українську книжку – змістовну, цікаву, ошатно видану і дешеву. А видавець гепне ЯнИЧарова в пузо – аж там йому смачно кавкне – і скаже: дай мені, падло, заробити і податки з мене не дери, бо здохнеш без мене. А агент з авторського права гепне ЯнИЧарова по репі, і скаже – дай мені, падло, заробити. А письменник репне ЯнИЧарова по гепі і скаже – дай мені, падло, гонорар і вихід до читача.

Чого вартий ЯнИЧаров без еліти?

Хай думає –

РЕПОЮ А НЕ ГЕПОЮ!