Торгова марка ЮЩЕНКО з кожним днем набуває неабиякої ваги на українському геополітичному ринку. Це помітно і неозброєним оком. Впертість Медведчука витворює колосальну прірву між ним і народом, інтересами його (о) проекту і інтересами України як держави. Зацикленість Мороза і Марчука на реванші-04 не дає їм змоги тверезо оцінювати ситуацію. Тимошенко занадто вразлива через своє неоднозначне минуле. Литвин так само через своє АП-минуле не може бути вельми самостійною фігурою – він говорить правильні речі, але робить те, що говореному суперечить. Трупний запах застояної їди показує її неспромогу адекватно мислити. Януковіч сам не знає, чого хоче, як не знають цього і донецькі загалом. А Ющенко – як міф української демократії і благополуччя невпинно набирає ваги.

Кучма мусить думати про майбутнє своїх капіталів – політичних у тому числі. Тому і боїться. Влада не може витворити анти-Ющенка з привабливим іміджем. Тому шукає шляхи до самозбереження. Їх два – так звана реформа і так званий ЄЕП.

Реформа дійшла до стадії абсурду – КС не встигає отримувати чергові шедеври конституційної мислі – домислились до того, щоб дати теперішньому парламенту політичного хабаря (пролонгація повноважень на рік) і спільно обрати президента парламентом (ціна голосу вразить бувалих, і кожен, хто не має депутатського мандата, кусатиме собі лікті не один рік). Народ? Та ну його – все ж для його ж блага: економія коштів, стабільність нестабільності, добрий звичний правитель Кучма і нікчемне його оточення...

ЄЕП показав всю примарність незворотності української незалежності, бездарність влади і опозиції у сфері відкритості політики і ухвалення збалансованих рішень, наявність відвертої п’ятої колони в Україні.

Що, власне, сталося?

Президент Кучма підписав Переяслав-2. Тоді теж був тільки військовий союз, що обернувся для України багатовіковим рабством. Проти виступили дві політичні сили (НУ і БЮТ, до них долучився Хорошковський, а разом з ним і прозахідна частина Пінчука). На амбразуру без заборола пішли дипломати Шпек і Бутейко. Вмили руки Грищенко і Лавринович. Чітко виокремилась п’ята колона, що люто ненавидить Україну – Азаров, якому Москва пообіцяла генерал –губернаторство в Малоросійській колегії (Путін в епілептично-вербальному припадку заявив про недопустимість національного чванства, маючи на увазі передусім Україну) і комуно-соціалісти, яким треба повчитися державної мудрості у президента Молдови комуніста Вороніна. П’яту колону треба усувати з політичної арени, і то негайно.

Що ще? А ніц.

Сильними політиками показали себе Тарасюк, Тимошенко і Хорошковський. Чи надовго вистачить їм полемічного запалу?

Та менше з тим. Ющенкові-президенту альтернативи нема. Влада капітулювала. Їда готова у повному складі лягти на стіл переможця. Треба домовитись з Морозом, Марчуком і Тимошенко. Пообіцяти їм пости і політичну перспективу.

Що ж до оточення Ющенка, то воно здатне привести його до влади, але втримати владу – не здатне. Тому приречене на відсторонення від справ протягом першого року президентського правління Ющенка. Одиниці матимуть можливість залишатись у команді. Всі інші – на смітник історії, писати мемуари.

Ющенка приведуть до влади американські гроші, технології Катерини Чумаченко і покоління тридцятирічних. Вони ж і стануть його опорою у першу президентську каденцію. Україна має шанс залишитися собою, стати Європою і бути у Європі.

Дай Боже!