Помаранчева ейфорія схлинула, польові командири кинулись у владу, тіньові командири пішли ще у глибшу тінь, а власники телеканалів розпочали свою діяльність у нових політичних умовах.

Після першого переляку все поступово унормовується. Журналісти залишились на своїх місцях при своїх інтересах у звичайних для себе умовах.

П'ятий канал залишився проющенківським каналом – він веде, на відміну від УТ-1, плюсів і інтера пряму трансляцію зі Страсбурга, що дивно. Щоправда, Томенко заявляє, що Ющенка не висвітлюватимуть так, як Кучму. Але ж його ніяк не висвітлюють, а це вже недоступність інформації у режимі он-лайн про діяльність президента в Европі, а народ хотів би знати... Дико виглядає слоган “канал чесних новин”, бо апріорі оголошує всі інші канали нечесними. А це не просто відсутність культури і смаку, а і елементарна недоброчесна конкуренція. На жаль, п?ятий канал так і залишився радіом в телеефірі – випуски новин щогодини невиправдані, бо одне й те саме протягом дня. Ведучі (особливо Шевченко і Скрипін) традиційно любуються собою, дискутують з гостями студії, нав?язуючи їм правила гри і здебільшого не чуючи їх. Багато ляпів, багато недоладностей у мові ведучих – таке враження, що літредактори на каналі просто відсутні. Тяжка ситуація у Ар?єва – треба казати про нову владу, а що? І як на це подивиться Порошенко? І чи дасть гроші на таку програму? Найцікавішим і найадекватнішим у нинішніх умовах залишається проект Романа Чайки “5 копійок”. Кумедний формат дозволяє “мочити” своїх, не озираючись на Порошенка.

Перший національний, як звичайно, у своєму стилі. Чутки про те, що імовірний кандидат на президента НТКУ Стецьків закриє ганделики, викликав спеціальне засідання профспілки (пияків, чи що?), яке звернулося з листом до президента. А перед тим та сама профспілка протестувала (теж листом) проти створення на базі НТКУ громадського телебачення. Дайте грошей – кажуть ушлі журналюги. Треба грошей – потвердив їхню вимогу оперетковий Іван Чиж. І це при тому, що на каналі розвинута страшна корупція – за сюжет у три хвилини під час виборів платиться близько 2000 у. о. Звичайно, з цих коштів до бюджету сплачується нуль цілих нуль десятих. Савенко у прощальному інтерв'ю на п'ятому казав, що кілька раз у нього прокидалася людська совість. А професійна? І де ґарантія, що його наступник не ставатиме на старі граблі?

Плюси зробилися такі як звичайно – їхню позицію пояснив ув одному з інтерв'ю Роднянскій: “Ми будемо проводити таку інформаційну політику на плюсах, яка не суперечитиме інтересам СТС ”. В цьому плюси послідовні, як ніколи. Позбувшись одіозного Піховшека, плюси не позбулись залежності від команди СДПУ (о). Заанґажованість каналу дуже добре видно по конфлікту “Томенко-Динамо Київ”, а також по виствітленню парламентських слухань з приводу українського кіно (як відомо – плюси і Роднянскій зацікавлені у приватизації Кіностудії імені Довженка).

Інтер повернувся в лоно СДПУ (0) – жорсткі щодо нової влади сюжети, фрази, трактування, левова частка ефірного часу опозиції на чолі з Януковичем, вишукування незадоволених новою владою – звична робота хлопців і дівчат.

Канали Пінчука, як і “Україна” Ахмєтова – в пошуках себе. Вони ще не визначились. Не канали, а їх власники, звісно.

Найпрофесійнішими і незаанґажованими виглядають “Тоніс” і НТН. Їх цікаво дивитися, вони вичерпні і рівновіддалені від усіх.

Якщо говорити про сітку мовлення, то на трьох національних каналах безроздільно панує російська попса, російські телесеріали, російсько-суржикова мішанина мов. Дивним видається низка програм – серіал Ніколая Сванідзе про російську імперію, програми “Хорошіє шуткі” і “Хорошіє пєсні”, “Самий умний” (начеб українські діти вчаться за російськими програмами), “Крівоє зєркало”, “Аншлаґ”, а тепер ще адаптовані для українців “КВК”, “Дальнобійники”, “Жди меня” і “Наши песни”. Цілком слушно українські діячі кіно заявили на парламентських слуханнях про відверту окупацію інформаційного простору України сусідньою державою. І це, справді, загроза національній безпеці держави. Проте, нова влада не розуміє, що інформаційний простір працює проти неї, толерантної і політкоректної.

Спеціалісти пропонують низку непопулярних, але ефективних рішень у цій сфері. На превеликий жаль, влада заходилась вибудовувати громадське телебачення замість сформувати цивілізований вітчизняний інформаційний ринок з ефективним самозахистом від нецивілізовного невітчизняного впливу. Віце-прем'єр Томенко після тривалої наради з керівниками каналів заявив журналістам, що керівники каналів не винні в уможливленні зомбування електорату, винні закони, які дозволяли їм це робити. Видно, совість заговорила тільки в Савенку, та й то при виході з...

Влада має збагнути – національні телеканали не можуть бути опозиційні і не можуть бути провладні – вони мають бути національні. Якщо це не так – вони працюють проти. Влада має зробити все для того, щоб український глядач самоідентифікував себе в екранних образах, інакше він піде знову на Майдан. Кажуть, Оксана Білозір пропонувала створити міністерство культури і комунікацій. Не дали. А дарма. Бо віз і нині там. На жаль.

Як свідчить звернення влади до ЗМІ, від якого слушно публічно відгородився спікер Литвин і яке полягає у проханні припинити інформаційну війну проти нової влади, влада нічого не збагнула. Власне, до кого воно звернене? До Пінчука, в якого відбирають “Криворіжсталь” і до Суркіса, в якого відбирають “Динамо” Київ і низку обленерго? Цікава тактика. Але в країні немає структури, яка б здійснювала інформаційну політику держави – ми дивимося на світ неукраїнськими очима, бо не можемо утримувати свої корпункти за кордоном, а відтак споживаємо чужу жуйку з чужими стереротипами і акцентами, які ніколи не співпадають з нашими національними інтересами. Редакційно-програмна політика національних каналів теж не є проукраїнською. В країні також немає структури, яка б займалась мовною політикою – саме тому на національних телеканалах панує мовна мішанина, яка не відповідає ні нормам української мови, ні нормам сучасної російської мови. Звідси – чимало мовних, а відтак фактичних (економічних, політичних) помилок. Неточність у мові – це неточність у діях.

Уряд Тимошенко має усвідомити вагомість завдань, що стоять перед ним у мовно-інформаційній сфері. Інакше -- ці завдання реалізовуватиме його успішніший і стабільніший наступник у травні 2006 року.