* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

Передстартові позиції

04:19 08.08.2007

Відомий анархістський лозунг “якби вибори могли щось змінити, їх би заборонили”, перед парламентською гонкою-2006 виглядає цілком об’єктивістським. І це попри те, що вибори до Верховної Ради відбуватимуться за новими правилами. Найоптимістичніший прогноз соціологів вражає – у депутатських кріслах наступного скликання ми знову побачимо близько 80% “старих” облич.

Це тільки здається, що діючі народні депутати та лідери найбільш відомих політичних партій роз’їхалися у відпустки до початку осіннього політичного сезону. У київських партійних офісах кипить робота – і швидше за все, після Дня Незалежності кожен з політичних гравців буде намагатися «вистрелити» тим, хто на що здатен.

Ажіотаж зрозумілий. Парламент, обраний за новою, партійною системою, має стати соліднішим центром впливу, ніж був до цього. Принаймні, такою була візуальна ідея проведення політичної реформи. Ось чому парламентські вибори багато хто називає “крутішими” минулорічних президентських. Хоча, що вже може бути крутішим?

Система противаг

Після парламентських виборів фактично закінчиться процес формування нової влади. Новий президент зможе заручитися (або не заручитися, як уже вийде) підтримкою нового парламенту, обрати у цій системі нового (як варіант – залишити старого) прм’єра і зайнятися виконанням передвиборчих обіцянок.

Єдиною “загвоздкою” може стати хіба що деякі нюанси, пов’язані з особливостями вибудуваної партійної системи. Після президентських виборів цю систему можна назвати біполярною. Умовна провладна коаліція протистоїть іншій коаліції – тій, яка декларує опозиційні до нового Президента гасла.

В тому, що перед парламентськими виборами пройшов певний водорозподіл, нічого дивного немає. Навпаки. Біполярність найкраще підходить українському народу, оскільки, як показує практика, йому найкраще виставляти оцінки по вертикалі – біле-чорне. Так було і під час президентських виборів, коли кожна з команд-кандидатів пропонувала визнати свого “клієнта” абсолютним добром, а супротивника – абсолютним злом. Так, очевидно, буде і в період парламентської кампанії.

Каста тих, хто пропонує «середній шлях» ще не надто яскрава, щоб говорити про їх феноменальну роль у наступній парламентській кампанії. Хоча спроби такі вже є і вони непоодинокі (Анатолій Кінах з ПППУ, Володимир Литвин з Народною, Валерій Пустовойтенко з “двічі народною”, Василь Гаврилюк з “Третьою силою” та ще ряд дрібних партій, заявлених як “помірковані”). Зрештою, сподіватися, що саме ця категорія “вистрелить” на виборах навряд чи варто в силу багатьох причин.

До бар’єру

При нинішньому 3%-му бар’єрі можна прогнозувати, що до наступного парламенту пройде не більше восьми політичних сил.

З одного боку, немає сумніву у проходженні умовно „провладного” блоку у складі Народного Союзу «Наша Україна», Блоку Юлії Тимошенко (БЮТ), Соціалістичної партії України та Народної партії.

Незаперечні перспективи переступити бар’єр є, принаймні, у трьох представників умовно „опозиційного” блоку – Партії регіонів, СДПУ(о), та Комуністичної партії України.

На грані між проходженням-непроходженням перебуває і Прогресивно-соціалістична партія Наталі Вітренко у блоці з “Державою” Геннадія Васильєва та “Братством” Дмитра Корчинського.

На цьому, очевидно, можна було б поставити крапку.

Хоча, стривайте. Незважаючи на те, що лише вищеназвані партії та потенційні блоки мають більш-менш стійке коло прибічників, не слід забувати і про ті політичні сили, які технологічно добре озброєні і готові на виборах 2006 повторити “подвиг Партії зелених”, сходу перестрибнувши виборчий бар’єр.

Таких небагато. Однак потуги окремих суб’єктів політичної діяльності, підкріплені значними фінансовими вливаннями, мають шанси вплинути на кінцеве рішення певної частини електорату.

Рейтинг... Ще рейтинг

Станом на початок серпня ще жодна із політичних структур офіційно не оголосила про створення політичних блоків. Отож, поки що можемо проаналізувати потенціал тих партій, представників, яких ми, очевидно, побачимо в парламенті.

Почнемо з партії Президента. Згідно з останніми опитуваннями громадян, виборчий рейтинг „Народного Союзу “Наша Україна” коливається в межах 15%. Водночас соціологи (наприклад, експерти з консалтингової компанії Мартін-груп) відзначають стале зниження рейтингу НСНУ з максимальних 37,5% у лютому до 14 % у липні 2005 р.

НСНУ не є ідеологічною партією, це – прапор Ющенка, його „персональна” партія. Тому і рейтинг її буде прямо залежати від популярності Президента та діяльності перших осіб партії. Найбільше прихильників партія має в Західній, Центральній Україні, а також на Слобожанщині та Поділлі.

Рейтинг партії супротивника нинішнього президента на виборах-2004 – Партії регіонів – також дещо знизився. З 24% у грудні 2004 – до 12-13% у липні. Так само, як і НСНУ партія немає яскраво вираженої ідеології і швидше за все під час виборчої кампанії вона буде опиратися на найбільш вдалі передвиборчі гасла Віктора Януковича. Це і теми зближення з Москвою, і ЄЕП, і обіцянки малозабезпеченим верствам населення (опора, в першу чергу, на пенсіонерів). Єдиною суттєвою різницею є те, що партія тепер не є “партією влади”, а позиціонується як опозиційна сила, тому, основний акцент, очевидно буде зроблений на критиці діючої влади. Після виборів-2004 не змінилося і „електоральне ядро” ПР – як і раніше Віктор Янукович може опиратися на більшу частину Сходу та півдня України.

Особистий рейтинг прем’єр-міністра Юлії Тимошенко сприяє і росту очолюваної нею політичної структури – Всеукраїнського об’єднання “Батьківщина”, яка робить ставку як на ліво-, так і на правоцентристський електорат. Рейтинг партії Тимошенко на сьогоднішній день – трохи більше 10%, але потенціал для його зростання залишається (в тому числі і за рахунок зниження прибічників перших двох партій).

Народна партія Володимира Литвина також потроху “нарощує м’язи” і до початку кампанії Литвин може підійти з рейтингом у 5-6%. Принаймні, 3% прибічників, які залишилися НУ у спадок від Аграрної партії, є досить сталим електоратом. Тим не менше, загальна ідеологічна складова партії (крім відстоювання інтересів аграріїв) не є яскраво вираженою, що дозволяє коригувати її в залежності від конкретних політичних реалій.

В останні місяці почав зростати і рейтинг ідеологічної структури – Комуністичної партії України. Різні опитування показують, що партія у вересні 2005-го стартуватиме з 7%. І це не так уже й мало, враховуючи те, що соцопитування не показують значний відсоток “комуністичних” виборців воліє не “світитися”. Потенційне творення виборчого блоку “КПУ плюс ліві громадські організації плюс “Русское движение” та йому подібні “малогабаритні” спілки” можуть додати рейтингу Компартії ще кілька десятих відсотків. Якщо ж комуністи грамотно побудують свою кампанію у регіонах, де вони мають серйозну підтримку (Схід, Південь України, Крим), то шанси КПУ набрати близько 10% голосів у новому парламенті зростають.

В досить пікантній ситуації опинилася Соціалістична партія України. З одного боку вона випадає з “капіталістично-буржуазної” коаліції Тимошенко-Ющенко, з іншої – делегувала своїх представників до уряду. З одного боку, для соціалістів дуже важливо не розпорошити свій електорат (який за своєю природою є опозиційним), з іншого - існує велика спокуса отримати дивіденди від “адміністративного ресурсу”. Особливо в областях, де представники Соцпартії очолили виконавчу гілку влади. Цим пояснюється і “різновекторна” поведінка СПУ: протягом останніх місяців окремі лідери СПУ дозволяють собі робити критичні закиди на адресу влади, тоді як інші – відбивають нападки на Ющенка та Тимошенко з боку Партії регіонів, СДПУ(о) та інших. Електорат соціалістів стійкий. Це дає право стверджувати, що і самостійне плавання здатне завести СПУ в парламентську пристань. За оцінками експертів, Соціалістична партія може розраховувати на 7-8% під час кампанії (сьогодні її рейтинг – в межах 5%).

Незважаючи на різке зниження рейтингу Соціал-демократичної партії (об’єднаної), тим не менше, партія залишається у списку потенційних переможців кампанії-2006. На негативний імідж партії особливо вплинула діяльність її голови Віктора Медведчука на посаді глави президентської адміністрації, а також дії партії під час виборчої кампанії 2004 р. На даному етапі партія продовжує втрачати впливових політиків, які переходять до інших політичних структур, включаючи структури колишніх супротивників. Тим не менше, партія залишається власником сильного фінансового, медійного і організаційного ресурсу і при вмілому користанні ним партія навіть самостійно може подолати 3%-й бар’єр. Форпостами СДПУ(о) залишається Закарпаття, Криму, Східних областей України.

Вже згадуваний вище альянс “трьох” – Прогресивної соціалістичної партії України, партії „Братство” та „Держави” також має шанси перетнути бар’єрну планку, хоча їх можна оцінити як “50 на 50”. Активізація настроїв радикально налаштованого опозиційного електорату, сприяє зростанню рейтингу цього гіпотетичного блоку.

Останні рухи Партії промисловців ті підприємців (підписання договорів про співпрацю з іншими центристськими партіями), очевидно, націлене на збір вузько сегментарного електорату, в основному – на середній клас. Однак рейтинг партії, який коливається в межах 1% не може стати запорукою гарантії її самостійного проходження до парламенту. Швидше за все, лідер партії Анатолій Кінах шукатиме можливість блокування з “провладними партіями”, які мають більш стійкі позиції. Наприклад, з НСНУ

Шукати партнерів, мабуть, доведеться і партії „Трудова Україна”, рейтинг якої коливається в межах соціологічної похибки. Тому про проходження у парламент самостійно “трудовикам” навряд чи доречно мріяти. „ТУ” займає ту ж нішу, що і Партія регіонів. У східному та південному регіонах України вони стануть навіть не союзниками, а конкурентами. Найкращий вихід для “трудовиків” домовлятися про формування блоку на базі ПР та вигравати гонку разом.

Очевидно, ще треба сказати кілька слів про партії, які на минулих виборах впритул підійшли до бар’єру, але не змогли його подолати. Все ще привабливим залишається та частина електорату, яка голосувала за Всеукраїнське об’єднання «Жінки за майбутне», Партію зелених України та Народно-демократичну партію. Сьогодні соціологи дають цим структурам від 1 до 2% голосів. Але ці відсотки, як зазначають дослідники, знаходяться у межах соціологічної похибки.

Звичайно, варто було б проаналізувати і “відсоткову спроможність” окремих блоків – тих, про які уже заявлено і тих, які гіпотетично можуть бути. Адже не виключено, що схрестивши “вужа з їжаком”, можна отримати летючого пегаса, здатного перелетіти будь-який бар’єр. А можна і не піднятися. Вже як вийде. Але це v тема окремої статті.

Віктор ШЛІНЧАК