Політичні психологи не дадуть збрехати -- в політиці ролі чітко розподіляються згідно домовленостей чи партійного припису всередині корпорації, або природнім шляхом.

Не секрет, що в українському парламенті кожне скликання відзначається голосами парламентських трибунів, визначених фракціями бути спікерами їхніх інтересів. Це, як правило, люди, не значні за вагою у фракції, не дипломати і не учасники закулісних перемовин. У них така роль – говорити. Якщо слідкувати щодня за сесіями Верховної Ради, то спостережемо, що комуністів спікерують Саламатін, Новак, Пузаков і Мироненко, соціалістів – невтомний Михайло Мельничук, нашоукраїнців – Кармазін, Яворівський, Черняк, СДПУ (о) Шуфрич. Фракції, що не мають яскравих ораторів, виглядають блякло та невиразно. Саме таких депутатів не вистачає у фракціях Литвина, Губського, Боґатирьової.

Зовсім інше навантаження мають рольові ігри в найближчому оточенні президента. Є тіньові лідери – впливові, сильні, з якими рахується сам президент, є фаворити, і є публічні блазні, що покликані збирати на себе весь негатив нації заради спокою свого патрона.

Пригадаймо 1994 рік. Леонід Кучма несподівано переміг на виборах. Його команда, що складалася з нікому невідомих молодих вовків, не приховувала своєї втіхи від перемоги. Дмитро Видрін, Віктор Небоженко, Олександр Разумков, Володимир Литвин, Дмитро Табачник, Сергій Лелик, Микола Рудьковський, Анатолій Гальчинський... Але не факт, що команда, яка допомагає взяти владу, може допомогти втримати владу в руках. Одна команда вміє одне, а інша команда – інше, і ці вміння дуже рідко перетинаються.

Спочатку з команди переможців вилетів Маленкович – він завжди так робить, це стиль його поведінки. Потім через прикре непорозуміння позбувся місця в команді Рудьковський. Прикрість полягала в тому, що він не розрахував директорські навики нового президента, і прийшов до нього вимагати нових рішень не за протоколом. Лелик вилетів з команди непомітно для публіки. Видрін, Разумков, Небоженко і Гальчинський пішли з команди гучно, з виляском важких адіміністративних дверей. Скандал був спрямований проти Табачника – тобто конфлікт визрів всередині команди, вибухнув і розірвав її на шматки.

Табачник тривало тягнув на себе всі негативні емоції суспільства, парламенту, всього політикуму загалом. У його світлі президент Кучма почував себе доволі комфортно. Перед ним стояла значна проблема – взяти самому владні повноваження, яких на початку своєї першої каденції він не мав. І хоча перший рік Кучминого президентства політики і журналісти влучно називали чорнобородою Дімократією, а про президента в?їдливо зауважували “Кучма працює президентом в адміністрації Табачника”, все одно час було виграно, Кучма став сильним володарем держави, і міг спокійно звільнити Табачника з посади. Власне, Табачник сам витворив собі посаду, увагомив її повноваженнями, демонізував у масовій свідомості. Своєю молодечою активністю і підкресленою публічністю Табачник викликав вогонь на себе. І цей вогонь спалив його як політика на довгі роки.

Єдиний, хто з першої Кучмівської когорти не йшов з команди, а якщо й ішов – то тільки вгору – Володимир Литвин. Наступники Табачника на посаді вже не могли знівелювати витворену посаду, а тільки унаочнювали її публічність і впливовість. Євген Кушнарьов вдавався до несвідомої клоунади, Білоблоцький був, як скеля незворушний, Литвин був найменш публічним главою адміністрації, а його наступник Медведчук – найбільш жорстким. Медведчук, якого масова свідомість демонізувала, протягом двох з половиною років збирав на себе весь негатив, що адресувався президентові. Відтак Медведчуку буде дуже важко позбутися цього негативу протягом багатьох років.

Донедавна Ющенка рятували Нестор Шуфрич і подружжя Януковичів. Януковичі робили це без зайвих хитрощів – вони просто такі є, і що тут вдієш. А от Шуфрич грав роль блазня заради виграшу часу його командою, а також боровся за місце під опозиційним сонцем. До речі, зараз СДПУ(о) пасував би саме такий лідер – Шуфрич. Тому, що послідовний. Коли Олександр Піддубний у своєму “Прояві тижня” показав Шуфрича в кулуарах Верховного Суду – сильним, хитрим, мудрим і людяним, мислячим політичним оглядачам було над чим замислитись. Прочитавши згодом “кредитну історію” Шуфрича, розумієш, це серйозна фігура на політичному полі.

Тепер ці двоє – Шуфрич і Янукович -- кожен у своїй ніші. Отже, Ющенкові треба знайти у своєму оточенні людей, які зможуть стати громовідводом для нього, давши йому можливість сформувати систему влади, розв?язати низку задавнених проблем, які не дають можливості країні розвиватись в напрямку розвитку демократії.

Але в Ющенка є проблеми – прозорість влади і відкритість через ЗМІ зводить до мінімуму міфотворчість електорату про коридори влади, а політикам доводиться завжди бути на світлі. Цим порушується загадковість політика, а також перевага оточення -- втаємниченість причетних.

Перші кадрові призначення нового президента свідчать – повернення до кулуарності, підкилимності політики не буде. Скасувавши структуру адміністрації президента, Ющенко скасував систему ЦК КПУ радянського розливу. Зінченко буде паперовим канцлером при Ющенкові, забезпечуючи його поточну роботу. Порошенко за специфікою роботи піде в тінь масової уваги. Юлія Тимошенко на посаді прем'єра – це ще один вагомий центр притягання політичних сил напередодні парламентських виборів. І цей центр сам потребуватиме громовідводів.

Що ж робити Ющенкові? В нього є два шляхи:

• Бути самому збирачем негативу. Оскільки президентові чи не щодня доводиться публічно говорити, він повторюватиме улюблені фрази, нові ідеї та сентенції швидко затруться, а інфляція слова – це доля пізнього Ґорбачова. Кучма виходив з подібної ситуації просто – призначав тлумача на публіку. Останнім таким тлумачем був Василь Базів.

• Перекласти цю місію на перевірені і загартовані кадри. Поки що в оточенні Ющенка бачаться троє таких персонажів – Василь Червоній, Володимир Яворівський та Юрій Кармазін. Червонія краще знають у Рівному – жодного дійства за його участі там без скандалу не обходиться. Ідея закону про люстрацію вже викликає вогонь на нього. Юрій Кармазін готовий говорити на будь-яку тему і з будь-якого приводу – була б камера і вдячний слухач (камера телевізійна -- уточнюю). Він вже зараз погрожує розправами опонентам Ющенка. Яворівський, який тривало шпетив своїх спілчанських опонентів за близькість до влади і поїздки в автобусах з номерами АП, тепер сам намагається протиснутися ближче до президента, та й проїхатись в оних автобусах нагоди не пропускає. Цей тріумвірат на посадах радників президента з різних питань міг би реально прислужитися президентові в якості громовідводу. Їм би побільше слова – ефіру, інтерв?ю в ґазетах і журналах...

  Безперечно, рольові ігри в публічній політиці виявлять всіх учасників команди Ющенка, яка привела його до влади. І ролі різні, і долі неоднакові. От тільки тримати владу в руках будуть зовсім інші. І громовідводи виростуть – з нових.