Критиків  переходу на 11-річну систему  загальної освіти вистачає. Люди стурбовані  труднощами забезпечення стовідсоткової  дошкільної освіти дітей  п’ятирічного віку і мають рацію. Дитячих садків явно не вистачає, а в сільській місцевості їх переважно немає. Жаль і дітей, в яких крадуть два роки безтурботного дитинства. Батьки протестують проти плати за  перебування  дітей  старшого віку у дитячих садках, адже середня освіта в Україні безоплатна. Інші резонно зауважують, що  реформи як такої немає, бо дванадцятий клас  просто виведений за рамки  загальноосвітньої школи  і «загнаний» в дитсадки. Зрештою, під час виборів, президент Янукович пропонував не це, а повернення совдепівської 10-річки. Не проти реформи  ті, хто вважає марним протирання штанів у сучасних класах школи, яка вчить довго, але як бути успішним в Україні не вчить. Вчителі занепокоєні можливими скороченнями штатів.  Політикам не до цього, вони дружно проголосували за реформу і пішли на канікули, щоб  підготуватись до місцевих виборів. А що від нової шкільної реформи Табачника  припасено  українській нації? Великий підводний камінь освітньої реформи  проступає на поверхню і мета нововведення очевидна. Дивує інше – чому ніхто з тих, хто береться рятувати Україну  цього каменя не бачить і в дружному опозиційному хороводі  обходять незручне питання нової реформи, бо треба  йти на нові вибори?  Що там наступні покоління, коли  рішається  справа конкретної влади  і місцевих ресурсів вже сьогодні, вірніше  цієї ж осені. А треба ж ще відпочити за бархатносезонні  політичні канікули . приглянути за родинним бізнесом і порахувати партійні штики! Особливо не хвилюється і  автор освітньої новації Дмитро Табачник. Якщо реформа школи нічого  в позитиві дітям і вчителям не дає, то має єдине обґрунтування- відроджуватиме і стабілізуватиме систему. Яка ця система в головах табачників, неважко догадатися. Радянська за формою і капіталістично-феодальна з змістом. І не дай Бог якогось українського буржуазного націоналізму! Головне –загнати всіх маленьких українців у дитсадки і замість мами і тата закласти в маленькі голови  цю модель  з допомогою традиційно російськомовних виховательок. Західна Україна  може й українською, але без Бандери і УПА, бо така буде стандартна програма і все контролюватиметься панами інспекторами. Тому ніхто у владі не журиться, що дитячих садків не вистачає, адже справа ця перспективна, розрахована на  створення нової історичної спільноти – «народа України». Поки народові задурюватимуть мізки політикою і безконечними виборами, від них  хочуть забрати власних дітей і зробити їх стандартно підготовленими, переконаними   співучасниками системи. Підводний камінь  освітньої реформи гарантує  бажану стабільність для багатіючи людей влади і обіцяний «руский мір»  в Україні для перестраховки капіталів від буржуазного націоналізму.  «Вссьо чотко!»- сказали б «Брати Гадюкіни»!