Аналітики на всі лади дружно відкоментували  несподівану  відставку  Володимира Семиноженка з посади віце-прем’єра. Більшість сходиться на тому, що в такий спосіб регіонали  намагаються «скинути» негатив  від діяльності  правлячої влади в гуманітарній сфері.  Також вважають, що ця відставка свідчить про початок  конкуренції  груп впливу  в середовищі влади.

Важко уявити собі пана Семиноженка в ролі офірного цапа. Про хибність такої думки аналітиків свідчить і те, що після звільнення регіонали його не забули і  без роботи не залишили. А от в ролі мавра, який зробив свою справу і потім його «пішли»,  Семиноженка  уявити можна. Хоча сам він це ніколи не визнає.  Справжня мета ходу Семиноженком має залишатись в тіні і не викликати особливої уваги журналістів.  Правда, одне з  інтернет-видань не  втрималось  і таки помістило статттю, переповнену  радістю з нагоди закриття «лабораторії геноциду». Так вони називають Інститут національної пам’яті під керівництвом патріарха  української політики – Ігора Рафаїловича Юхновського. Регіоналам нарешті вдалося  з допомогою хитрої комбінації  звільнити з посади директора інституту пам’яті, а без Юхновського розформувати ненависну інституцію буде простою бюрократичною процедурою. За словами Ігора Рафаїловича  Семиноженко запропонував  особисто очолити інститут за сумісництвом. Юхновський  побачив у цьому підвищення статусу установи і радо погодився, негайно написавши заяву про звільнення. Несподіване звільнення Семиноженка   і невідкладне оформлення звільнення з посади  Юхновського  - це дуже схоже на бездоганно організовану  акцію з  тихої нейтралізації Інституту національної пам’яті , не викликаючи  масового обурення патріотичних сил.  Адже заяву на звільнення Юхновський написав сам. За іронією долі національна пам’ять  українців нічого не вчить. Довіряти  владі не варто. Тим паче, що вона працює на себе  доволі  професійно , особливо в інформаційній сфері. Всупереч поширюваним чуткам про розкол в середовищі влади,  всі урядові звільнення  будуть  контрольованими і санкціонованими владою. Боротьба точиться лише в  дотичних до влади бізнесових колах. Проте кожне звільнення вищих чиновників  безперечно матиме крім офіційної  певну не афішовану мету, про яку націонал-демократи знати не повинні. Опозицію  ніби приваблюють до  уважного слідкування за театралізованими діями влади, щоб опозиція забула свою справжню місію – повернутись обличчям до народу  і   повернути собі владу  силою нації, а не  через помилки влади.