На жаль, Валуєвський указ,виданий з переляку за збереження перейнятої і декларованої Петром руськості Московського царства, моторошно доганяє Україну сьогодні. Значна частина домінуючих політиків у сучасній Україні продовжує творити щось схоже і цинічно-модерне, вправно жонглюючи термінами з так званих міжнародних угод в гуманітарній сфері і прикриваючись правами особи. Люди, які вважають, що російська має домінувати в Україні, чомусь є хворобливо агресивними . Психологи знають – агресивність винуватця полегшує докори сумління за службу історично несправедливій справі. Є такий в Криму нардеп-комуніст з пташиним прізвищем, до речі- уродженець україномовного села, який українську знає зроду, але поклявся заговорити нею аж тоді, коли російська стане державною мовою в Україні. Так і залишиться недоросійськомовним хохлом із тягарем валуєвського гріха на спині. Валуєвський комплекс неповноцінності - це моральний тягар не українців, а послідовників і потомків тих, хто забажав присвоїти собі чуже історичне гуманітарне начало, не відаючи, що подібне рівнозначно викраденню національної душі. Той, хто щось подібне вчиняє у мирському житті, позбавляючи жертву честі, чомусь намагається її фізично знищити і забути, щоб не бачити небесного осуду в очах живої жертви. Тому Валуєвський указ і численні заборони української мови є саме такою, зрозумілою реакцією викрадача історії життя, паспорта і заодно імені Русі-України. Знищити як окремий народ, щоб не чути слово осуду жертви! Українцям наказали вважати, що їх ніколи не було і не було їхньої української мови. Поки хтось вважає українців жертвою і самі українці в байдужій обороні, це ніколи не припиниться. У вільній Україні українців зусібіч заохочують переходити на російську, для зручності. Комплекс залагодження історичної вини колишньої Московії виправдовується українським самобутнім відновленням, а шляхом реального доведення теореми Валуєва. Мусимо визнати – словесні докори українців лиш загострюють почуття історичної вини тих, хто живе поряд з нами, але нас не визнає. Адже ніякої насильної українізації не було і людям імперії ніхто особливо не дорікав, сподіваючись на вільне відродження українське національне життя від основ. Українці по-християнськи, пробачили потомкам колишньої імперії Валуєвський указ і сотні з ним. Правда, в річницю цього ганебного акту громадські організації завжди нагадують, але тільки етнічним українцям , про необхідність остерігатись і не грати роль жертви-прохача у влади, яка з безсилим докором дивиться в очі закомплексованим і задурманеним пропагандою спадкоємцям Валуєва, ніби зумисно провокуючи їх на люте доведення правоти указу. Теоретично можна уявити собі гуманітарну колонізацію Англії англомовною колонією- Америкою чи змоделювати американізацію Франції. Адже саме європейськими колонізатами була створена сучасна Америка. Проте знищення європейського світу американським не відбулось. Спрацювали захисні механізми традиційної культури і націоналізму народів з великим історичним досвідом державності. Україна такого досвіду не має і традиційна культура інтенсивно руйнується зусібіч. Тому ніщо, навіть формальна державність не стоїть на заваді довершення указу Валуєва. Ніщо крім особи-українця з вірою в Бога і бажанням залишатись таким завжди на своїй землі. Не можна залишатись благодушним в час витіснення консолідованим і владним «русским миром» в Україні україномовного світу розрізнених і розгублених етнічних українців. За цю розгубленість інколи нам хочеться бити себе по щоках пере дзеркалом , бо невіра у власні сили провокує всіх бажаючих загнати українство в галицьку резервацію. Кожне слово просьби гарантувати державність української мови, несмілі побажання мати живе українське телебачення , толерантна розмова з тим, хто української не переносить – це провокує спадкоємців історичного гріха на агресивне доведення правоти Валуєва. Можливо це нонсенс і світ такого не бачив, але більшість у впливових структурах системи мають люди, які не шанують перше правило громадянина – користуватись державною мовою за межами власного дому. Термін «російськомовний громадянин» – це нонсенс з позиції Конституції, але цей нонсенс вперто тиражується політиками і вченими людьми. Пишуться довгі і нудні статті типу публікації Алєксєя Попова в тижневику «2000». Тим не менше, від сатисфакції Валуєва нас не рятує ні Конституція, ні влада, ні молитви до Мови і звертання до Бога. Вочевидь доведеться визнати неприємний для українців факт – ті молитви занадто красиві і зворушують громаду, але воздається нам по вірі, яка не така, як має бути в народу, що хоче залишитися в потомках. Запопадливий перехід на мову російського мовника , званий культурними манерами, насправді є посібництвом давній технології знищення україномовного світу, заміни його «руським миром», в якому праведний україномовний громадянин має щезнути - от і все доведення теореми Валуєва! Треба сказати собі, що російськомовних етнічних українців не буває і ніби-то тимчасове користування російською вже не є безневинною грою в свободу вибору мови. Синдром Валуєвського указу підживлює саме така легковажна гра в свободу вибору на користь мови російської. Це гра із дияволом, під час якої він росте і побороти якого потім буде неможливо, як неможливо повернути український світ з безконечних всетравних надр «русскаго міра». Можете і надалі користуватись свободою вибору російської мови, шановні українці, поки ви ще є! Вам ніколи і в столичній метушні вас не дуже цікавить, чи будуть українці завтра і чи будуть вони жити за Божими законами і національними традиціями на рідній землі. Всі, кому тимчасово зручніше російською, вважайте, що разом із зручною російськомовністю ви берете на душу частку валуєвського гріха і доводите правоту - української мови не було , нема і не буде. Замість вас іншим українцям доведеться доводити, що українці в Україні є.
