* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

ОСІНЬ ПАТРІАРХА. Оскома. Плачі. Якнамога.

04:25 08.08.2007

Природа українця полягає у тому, що він як правило сам собі створює перепони, а потім героїчно їх переборює. Щось подібного маємо і в Президента Ющенка.

Віртуозно натворивши центрів упливу; напризначавши на відповідальні посади в державі кумів, друзів, сусідів, знайомих; захопившись зарубіжними поїздками з презентаційними турами себе самого; запустивши маховик невиправданих і нікому непотрібних політичних репресій; запустивши маховики переділу майна на користь свого оточення; вперто не йдучи на діалог з опозицією президент Ющенко постав перед гірким фактом – йому важко керувати країною, бути володарем тут – важка, копітка, системна робота, для якої потрібен досвід, кадри, політична воля, харизма сильного лідера.

Ющенко одним нагадує Кравчука, в якого теж не було досвіду державної роботи (де б він в ідеологічному відділлі КПУ того досвіду й набрався?), іншим Ґорбачова в другій половині своєї радянської кар`єри, але найпосутніше те, що він кар`єрно виростав у оранжерейних умовах Нацбанку під могутнім прикриттям сильного Президента Кучми. Коли ж сам подався в політику, то завжди опинявся в програші – його завжди перегравали опоненти. Так було на парламентських виборах 2002 року. Так було і в 2004 році. Президентські вибори фактично виграла Тимошенко. Усвідомивши це, оточення Ющенка збагнуло, що їм не бачити парламенту наступного року як своїх вух і замість того, щоб змінити себе, вони повели війну проти Тимошенко та її сателітів.

Кучмі можна було пробачити багато що – він прийшов до влади 1994 року і збагнув, що в нього реальної влади немає. Тому крок за кроком, рішення за рішенням Кучма формував чітку систему влади.

Доки оточення Кучми (Волков, Пінчук, Табачник, Лазаренко) були в тіні – все було нормально. Їхній особистісний негатив не переливався в публічну сферу і тим самим не шкодив Президентові. Як тільки тіньові фігури запрагли публічності, вони одразу програли, а разом з ними і Президент. Те ж саме сталося і з Ющенком. Третьяков, Віра Ульянченко, Петро Ющенко, Мартиненко – люди мало публічні, або й відверто непублічні. Віртуози за лаштунками, на світлі вони губляться і нівелюють позитивний імідж Президента.

Урядова солянка колишніх опозиціонерів, яка звикла робити гучні заяви і не відповідати за них в опозиції, своїми заявами у владі спричинилася до швидкого падіння економіки та розбалансування її базових засад.

Вересень вимагав від Президента дій. Дії не забарились. Вони спричинили важку глибоку кризу української влади.

Помаранчева риторика і помаранчеві міфи стали сміттям. Це показав день у парламенті, коли Президент Ющенко нав`язував парламентові нового прем`єра. Він був неадекватним ситуації, відверто слабким, відірваним не тільки від ситуації в парламенті, а й від ситуації в країні. Від постійного ужитку відбулась колосальна девальвація політичного слова. Саме тому сміхом усіх загалом та гострою іронією журналістів зокрема сприймались тези Президента про відсутність в країні політичних репресій, про відсутність корупціонерів у владі, про відсутність адмінресурсу з боку помаранчевої влади на парламентських виборах тощо. Що ж до Єханурова, то його просто ніхто не слухав: Президент подався в кулуари відверто торгуватись (цього ніколи собі не дозволяв Кучма – не царське це діло), тим часом „гореєвроінтеґратор” (за влучним висловом депутата Шурми) Рибачук чомусь красувався посередині ложі уряду, хоча вже на той час знаходився на дещо іншій посаді, яка і передбачала шалену біганину в кулуарах (скидалося на те, що Ющенко працює Президентом у секретаріаті Рибачука, а не навпаки), а депутатам було байдуже на нового прем`єра. Його нарочита технічність і його нефонтанний бекґраунд – провал роботи Фонду держмайна, абсолютно сіра робота в міністерстві економіки тощо не робили йому честі в очах депутатського корпусу.Заява про заборону міністрам займатись політичною роботою (прес-конференції, коментарі) свідчить про нівелювання завоювань політреформи – коаліційний уряд, політична відповідальність, міністри-політики, відповідальні за свої заяви... Казав Єхануров і цікаві речі – зокрема, про підпорядкування ДПА, Держказначейства та митниці мінфіну.

Виступи представників фракцій розставили всі крапки над „і”.

Олег Зарубінський (Народна партія), Валерій Пустовойтенко (НДП-ТУ), Микола Нощенко („Вперед, Україно!”) виступили однозначно за новий уряд. Юрій Костенко (УНП) почав публічну торгівлю за місця в новому кабміні, мотивуючи це тим, що „економіка УРСР так і не переросла у економіку незалежної держави, а для багатьох міністрів попереднього уряду своя кишеня ближча до тіла”. Ігор Шурма (СДПУ(о)) виступив категорично проти, зауваживши: „Ми підтримали своїм голосуванням попередній уряд Тимошенко. І що? замість співпраці ми отримали репресії, отримали аґресію. Нам не потрібен технічний уряд, нам потрібен політично відповідальний уряд.” Олег Білорус (БЮТ) виступив однозначно проти нового уряду і цілком слушно вимагав від Президента логічних пояснень відставки уряду Тимошенко. Олександр Мороз (СПУ) замість того, щоб взяти політичну відповідальність за відставлений уряд, говорив про недопустимість лайки через телевізор. Василь Гурєєв (ПППУ) однозначно підтримав Єханурова, а Петро Симоненко (КПУ) однозначно його ж не підтримав. Зате підтримала від імені нусиків багаторічна соратниця Єханурова Ксенія Ляпіна. Так само вчинив і лідер фракції НРУ В’ячеслав Коваль. Різко проти кандидатури нового прем`єра виступили Раїса Богатирьова (ПР) і Богдан Гунський (ЄУ). ПРП красномовно промовчала.

Провал Єханурова став провалом Президента – його політики, його стратегії, його тактики, його апарату.

День між першим і другим голосуваннями був наповнений антиющенківським лайном у ЗМІ (сумніви в отруєнні, імовірність фінансування виборчої кампанії Березовським тощо). Павзою скористалась Тимошенко, щоб задекларувати свою готовність повернутись. Павзою скористався Григорій Омельченко, щоб нарешті виголосити свою нікому вже (чи ще) не потрібну доповідь по Ґонґадзе, яка все ще залишається дамокловим мечем нечесної і нечистоплотної політтехнології проти Литвина. Павзою скористався Святослав Піскун, щоб оголосити про „корупційну чистоту” Мартиненка і Третьякова, та про „проблеми” Порошенка (аналогія з Лазаренком аж ріже очі. Чомусь). Павзою скористався і сам Президент, який уперто запропонував парламентарям ще раз кандидатуру українського патріота бурятського походження і заради нього навіть пішов на перемир`я з Януковичем.

Зусилля Президента дали свої плоди – Єхануров уже реальний прем`єр на найближчі сім місяців.