От і сталося. В країні сформовані, за допомогою антизаконного свавілля, інститути нової влади – парламентська більшість "тушок" та "уряд найтовстіших гаманців".

Вони є не просто нелегітимні, яких більшість народу не підтримує, а нелегальні, бо створені поза рамками закону.

Ця "влада нелегалів" – наслідок реваншистських прагнень головних регіоналівських прихватизаторів економіки України. Власне, прагнення одне – відновити втрачені прибутки за роки правління їх помаранчево-демагогічних опонентів.

Одні злодії змінили інших, як кажуть в народі.

Посада президента – єдине по суті джерело їх легальності. Однак зрозуміло, що реальна діяльність "влади нелегалів" буде пов'язана саме із постійним виходом за межі Основного закону, де чітко обумовлено процес створення коаліції та уряду.

Якщо ж Партія регіонів не знайшла можливості сформувати коаліцію законно, то це означатиме, що всі прийняті рішення у Верховній Раді та уряді – будуть незаконні.

В таких умовах гарантувати виконання цих рішень можна буде лише за допомогою корупції та політично-адміністративного тиску. А відтак політичні опоненти Януковича "на місцях", у регіональній владі, зможуть легко і цілком у межах закону не виконувати рішення уряду.

Відкладення виборів до місцевих рад з тих самих свавільних міркувань скоро додасть Україні ще одну проблему їх нелегітимності.

"Влада нелегалів", підвішені у повітрі місцеві органи влади – стануть причиною повного безладу у державі. А країна так і залишиться заручником політичних ігрищ олігархічних партій.

Постає питання про вихід із наявного становища. І стосується воно у першу чергу – усіх громадян України.

Для них воно полягає у формулюванні стратегічної альтернативи владі олігархічних партій. А не у підтримці будь-якої опозиції, оголошеної їх же представниками – БЮТівської чи НУНСівської.

Інакше треба розуміти, що повернення помаранчевих до влади стане продовженням бездарного правління, свідками якого ми всі нещодавно були.

Бо сподівання на покращення становища України, якщо до влади знов повернуться "лідери Майдану" – не просто самообман, а самозневага. І це вже межує із психічною неадекватністю.

Стратегічна альтернатива таким чином – формування антиолігархічної національної опозиції.

Мета такої опозиції – у здійсненні революції національної, соціальної та історичної справедливості, та в подальшій побудові відповідної політичної системи.

Відтак ця мета виступає проти сучасної системи олігархічного панування у цілому, і олігархічної опозиції як її природної частини зокрема.

Основні її завдання полягають в усуненні від влади нинішньої псевдоеліти, та націоналізації прихватизованих підприємств.

Світоглядною основою такої опозиції має бути український націоналізм, оскільки він довів свою історичну необхідність та спроможність.

Його розробники мають детальну програму побудови такого соціального ладу, про який мріяли, і за який боролися численні покоління українців.

Сьогодні треба докласти всіх зусиль для проведення революційних змін за допомогою антиолігархічної національної опозиції.

Інакше бажаного майбутнього нам не дочекатися.

Юрій Ноєвий, політолог, для УП