Коли відшуміли помаранчеві хвилі для кого чуми, для кого революції, всі подивилися довкола – і що побачили? Моцик вітає від імені президента Ющенка партію НРУ, яка чомусь вважає, що вона перемогла на виборах і є партією влади (але якщо так, то чому вас вітає від Ющенка Моцик, а не Чорноволенко, чи Кендзьор, чи Лебедівський?) Кремень вітає від імені президента Ющенка Народну партію. Литвинівці тішаться, що не Кендзьор, Чорноволенко чи Лебедівський, але й крихта заздрості прослизає в очах – ич який, бути в самому серці політбюро (0) і отак от прислужитися, і вислужитися, і заслужити, і переслужити... Знову немає єдності в таборі Ющенка, а без Ющенка взагалі важко цю єдність надбати. Знову немає опозиції, як і в 1994 році... Знову...

Знову з'явились сумісники у парламенті. “Їх багато – їх не подолати” – так і хочеться заволати відомим слоганом помаранчевої чи то чуми, чи революції.

Історія питання складна і схожа на емоційну істерію: сумісники були завжди. Найвідоміші з них – Щербань, що довготривало суміщав посаду глави Сумської держадміністрації з депутатством, Володимир Рибак, що так само довго був і мером Донецька, і депутатом, а ще Андрій Клюєв, що будучи віце-прем'єром з питань ПЕК, був ще й керівником галузевого комітету в парламенті (чисто як у народній пісні “Сам п'ю, сам гуляю, сам стелю, сам лягаю”), а ще міністр оборони та його перший заступник Олександр Кузьмук і Дмитро Рудьковський, перший заступник СБУ Володимир Сацюк, ректор Сумського аґрарного університету Олександр Царенко та інші.

Теперішні сумісники теж не поспішають скласти свої депутатські повноваження. Тому заява віце-прем'єра Томенка про те, що урядовці негайно це зроблять, залишається воланням волаючого в пустелі. Та й сам Микола Володимирович... Але якщо ще кілька таких гучних заяв Томенка будуть урядом проіґноровані, він має небезпеку перетворитися у хлопчика для прес-конференцій, як це успішно зреалізував теж колишній комсомолець Сергій Тігіпко.

Але тема сумісників набагато глибша – депутати займають відповідальні посади в бюджетних установах, комерційних структурах, громадських організаціях з бюджетним фінансуванням. Володимир Яворівський, як голова НСПУ розпоряджається бюджетними коштами в мільйон гривень щорічно, а також майном на суму більше мільярда доларів, що приносить вузькому колу наближених осіб кілька мільйонів тіньових прибутків щорічно. Лесь Танюк очолює СТД, де теж є бюджетне фінансування. Микола Жулинський одночасно є директором інституту Літератури – винятково бюджетної структури. Михайло Поплавський є ректором вузу, який отримує з бюджету кілька десятків мільйонів гривень. Павло Мовчан рівночасно очолює “Просвіту”, яка теж без бюджетного утримання не обходиться. А скільки в парламенті почесних президентів, директорів комерційних структур. Недарма відомий усім Валентин Ландик пропонував руку (поки що без серця) Юлії Тимошенко, як претенденту на прем'єра, не від партії реґіонів, а від бізнесу. Тобто він визнав себе бізнесовцем у парламенті.

Скандал довкола імовірної відставки Романа Зварича унаочнив бізнесову проблему. І Зварич, і Єрємєєв виявилися учасниками бізнесових схем. В уряді таких чимало. Червоненко відверто заявив на каналі 1+1, що “Орланом” керує його дружина. 41 фірму нарахував у губернатора Харківщини Авакова його попередник на посаді Кушнарьов. Найяскравішим сумісником в Україні є Анатолій Кінах. Він настільки зрісся з УСПП і настільки боїться це УСПП втратити, що тепер його представляють отак, через кому – перший віце-прем'єр уряду, голова УСПП. Але це сумісництво небезпечне, тому що апріорі передбачає використання УСПП інфраструктури уряду, уможливлює доступ до уряду членів УСПП тощо. Деякі заяви Кінаха – про потребу ЄЕП, про вибіркову відмову від вільних економічних зон свідчать про його промислово-підприємницьку заанґажованість. Цікавою деталлю однієї з численних прес-конференцій віце-прем'єра Томенка було резонне запитання редактора “Бізнесу” Каневського про першого помічника президента Третякова, який водночас є бізнес-партнером Михайла Табачника, чи не вплине він на ситуацію з видавничою справою в Україні в негативному сенсі. Почервонілі віце-прем'єрові вуха засвідчили болючість питання, але нічого певного він сказати з цього приводу так і не зміг.

Чистих політиків дуже мало, бо політика не є сферою інвестицій, а відтак – немає професійних політиків. Слушно зауважив Віктор Пінчук – якщо моєму бізнесу не загрожуватиме нова влада, мені в парламенті нема що робити. Так само заявив і Ренат Ахмєтов – розвалите мій бізнес, я піду в політику (читай – в парламент).

Ситуацію мала б виправити виборча кампанія до парламенту і органів місцевого самоврядування на пропорційній основі. Але відбуваються дивні речі: замість того, щоб різко зменшити кількість партій, це їх немилосердно збільшило. Кожен хоч трохи відомий політик чи клерк вважає за честь і обов'язкову необхідність мати свою партію. І це при тому, що за словами Вадима Карасьова, президентська кампанія показала, що в нас є потужна двопартійна система – партія Ющенка і партія Януковича. При вмілому відрегулюванні політичної системи одна з них була б при владі, а інша в опозиції. Цивілізована зміна еліт при владі забезпечувала б ефективний рух вперед суспільства і України в цілому. Але партія, це не тільки лідер, а й апарат від столиці до району. І саме цей апарат кожної партії не готовий поступитися принципами.

Цілком очевидно – політика має бути поза бізнесом, за умови, що вона сама стане бізнесом. Тобто вона має достатньо забезпечувати політиків. Ще один вагомий арґумент для чистої політики – потреба залежності політика від виборця, а відтак залежності його публічного іміджу від незалежних ЗМІ. Інакше – сумісники стануть хронічною хворобою українського уряду і парламенту.

P.S. Коли матеріал готувався до друку, надійшло повідомлення, що шестеро сумісників подали заяви про складання депутатських повноважень.