* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

Перемагаючи страх

07:40 20.02.2010

Перемагаючи страх

Українські  страхи  перетворюються в затяжну хворобу, яка загострюється підчас виборів. Перший страх  - що хтось відбере в українців мову,  другий – що зробить Україну російсько губернією. На останніх виборах  навіть колишні національні авторитети теж залякували українців втратою мови, російською губернією і  катастрофою європейського цивілізаційного вибору. Застрашування самих себе, не показуючи як захистити рідну мову і  не орієнтуючи людей в сучасній геополітиці – це найгірше, що може бути на 19-му році незалежності. Через пару місяців заспокоїмось і буде трохи стидно, що нами маніпулювали чужі і свої,  залякуючи тим чи іншим кандидатом і  водночас підсилюючи давні  згубні страхи. Багатьом  приниження минулими виборами захочеться якнайшвидше забути і українці ще довго не зможуть дивитися в очі один одному. , але поспішати забутись не не варто. Якщо ми не зрозуміємо причин того, що відбувається з нами, через пять років нас знову  спробують спокусити, обманути, застрашити і змусити проголосувати за президента, який не живе цінностями українця –мовою, культурою і вірою. Підведуть до чергового вибору без вибору місцевої влади ф парламенту. На жаль тих, хто не піддався дуже мало, щоб нація  була в безпеці, а загроза українській мові зменшилась. Напевно ми не змінились з часів Івана Франка. Це він, звертається до нас з минувшини і  так само  дорікає  своїм  землякам  за  слабкість, породжену страхом, закликає більше не голосувати за менше зло, бо врезультаті обираємо зло. Перспектива нації в тому, що людей, здатний почути це застереження  буде достатньо. Хто з нас готовий стати в когорту цих громадян і  мати проблеми передовсім від своїх?

Тепер про наші страхи. Що загрожує українській мові насправді? В 90-ті роки ми були готові рішуче запровадити державну мову. Тоді національні політичні лідери  відверто не дуже радили цього робити, маючи страх перед реакцією Росії і потерпаючи за державну незалежність. Аналізуючи події тих часів, можна дійти дуже неприємних висновків для нас і нашої титулованої еліти. Нами маніпулювали з допомогою страху і застрашеної та обманутої і прирученої частини еліти з перших днів незалежності. Трохи пізніше проукраїнська частина Верховної Ради тимчасово формально погодилась на застосування російської мови в парламенті і  не пропонувала  редагувати старий Закон «Про мови в УРСР». Почувши це повідомлення, я відразу зробив для себе висновок - на відродженні покладено хрест і відчув неприємний холодок  на серці. Нам пояснювали, що старий закон чіпати не варто, бо проросійська  частина  зробить його ще гіршим, а наполягання українців на сприйнятті справедливого закону викличе незадоволення  російськомовного населення і цим зашкодить незалежності. Націонал-демократична частина кожного наступного складу парламенту  робила заяви  на захист української мови лише для форми, не вдаючись до радикального відстоювання вимог Конституції. Принаймні вони приєднувались до всіх можливих блокувань роботи парламенту, але ніколи й не думали блокувати парламент  з вимогою пріоритету державної мови. Звісно, вони нам пояснювали свою позицію власним побоюванням  розпуску парламенту, паралічу влади і багато ще чим, не говорячи справжніх мотивів – бажання залишатись депутатом  якомога довше. Навіть після обрання демократичної більшості не знайшлось достатньо вільних від страху чи матеріального розрахунку  націонал-демократів, щоб наполягти на поверненні конституційного мовного порядку роботи парламенту. Не знаходили в собі сили рішуче заперечити практиці призначення  на посади чиновників, які публічно зневажають  державну мову, не навчили навіть міліціонерів скрізь говорити від імені держави державною мовою. Коли голосувався за явно несправедливий Закон Про ратифікацію міжнародної Хартії регіональних мов, який надавав необґрунтовані преференції російській мові, націонал-демократів у залі  парламенту не було, бо більш за все вони боялись за долю Юлії Тимошенко, протестуючи проти її  правового переслідування режимом Кучми. В розпал цих президентських виборів 4 лютого 2010 року  Конституційний Суд відмінив  урядову постанову з про обов’язковість користування  українською мовою  вчителями шкіл не тільки на уроках, а й на перервах. Це сталось тільки тому, що в демократичному уряді і демократичній коаліції не знайшлось кому принципово захищати цю позицію міністра освіти в Конституційному Суді. Всі працювали на вибори. Мені довелось аналізувати практично всі  зареєстровані у Верховній Раді  проекти нової редакції Закону Про мови і  всі державні мовні програми, тому можу   стверджувати, що найпідступніший і найзгубніший для української нації проект нового мовного закону подав  залучений в демократичну коаліцію Олександр Мороз  за пару днів  до інаугурації  першого президента-українця Віктора Ющенка. В цьому проекті йшлося про так зване мовне самовизначення українців –бомбу під українську націю. На превеликий жаль, за весь час існування  .більшість  НУНС-БЮТ  навіть не пробувала прийняти новий закон про мови, хоч це був шанс українців, який може повторитись не скоро. Був добрий проект Гнаткевича і проект Мовчана. Чому? Не було б достатньо голосів, тобто  в демократичній більшості, які реально підтримують державність української мови. В ставленні до української мови реальна консолідована позиція Партії регіонів і  коаліції НУНС-БЮТ  є майже однаковою. Висновок один – в цій ситуації доля української  мови не залежить від однієї особи - президента, бо і за Ющенка  телебачення продовжило псуватися, а  сфера  застосування української мови звужувалась навіть швидше. Доля  української мови  залежить тільки від того, чи переважатиме у владі, бізнесі і  в інформаційній діяльності  число впливових  особистостей, які в щоденному житті, публічній  діяльності  та політиці говорять українською, керуються  самобутніми цінностями  українців і особливо  залежить від числа тих українців, які  ніколи  будь-де на теренах України не поступатимуться рідною і  державною мовою. Останнє важливіше, бо переважне число етнічних українців однією твердою і розумною мовною поведінкою може впровадити 10-ту статтю Конституції без  підтримки президента чи парламенту. Більшість владних і впливових людей не на нашому боці. І загроза українській мові є смертельною і реальною, яка наростає з кожним днем. Проте українську мову ми можемо втратити не з волі  якогось проросійського кандидата,  чи таких же депутатів, хоч вони є великою перешкодою. Це вже відбувається рік за роком  з мовчазної згоди лінивих, грішних і заздрісних, байдужих і мало віруючих в Бога і Україну українців, байдужих до щоденного вибору мови, байдужих до телебачення, що зросійщує наших дітей, до мови тих, кого обираємо і терпимо. . Загрозою для української мови є  заляканий і маніпульований  олігархами електорат Заходу і Сходу. Українство в небезпеку і тут не до розмов про якийсь європейський цивілізаційний вибір, бо цей вибір – елементарне повернення в українство. Тому на виборах ми не маємо права дивитись, який кандидат кращий, який краще обіцяє, а якими мовними, культурними і духовними цінностями наповнене його життя, як  він працює для збереженню державної мови і  як думає будувати європейську національну державу, якими є наші сусіди –Польща, Словаччина, країни Прибалтики.. В нашій ситуації найкращим кандидатом був би не такий красивий і не такий красномовний і багатообіцяючий етнічний українець або людина, для якої  рідною є українська мова і культурні та духовні цінності українців. Не можна вірити тим, хто хоче правити Україною, але не живе українським способом життя, а лиш гарно обіцяє, адже  приймаючи рішення  депутат і чиновник керується в першу чергу особистими цінностями-мовою, культурою, вірою. В кожній державі  влада є носієм гуманітарних цінностей корінного народу. Кожен з нас, який нехтує цими простими правилами при виборі влади є мимовільним ворогом самому собі і власної мови. Той, хто керується не розумом, а симпатіями чи ненавистю, не гідний  обирати долю нації. Мова справді в загрозі, але боятись не варто, бо тільки українці  можуть відвернути Божу кару, а нас таки більшість.. Хвороба задавнена і  все залежить тільки від небайдужості кожного з нас. Не можна вже покладатись на  владу чи  підтримку світу , бо вже не допоможе ні держава, ані герой подібний до Олекси Гірника, готовий повторити самоспалення на Канівській горі.

Щодо страху стати російською губернією – це занадто сумно, щоб бути смішним. Ми ж в ХХІ столітті, коли захоплення  територій економічно невигідне! Наша самостійність втрачається  щоденно і непомітно, щоб передчасно не злякати приспаних українців. Як? Через телебачення та інші засоби інформаційного впливу  руйнують  наші національні основи державності. Носіїв мови phjcsqoe.nm s перетворюють на лінивих?  заздрісних споживачів, лякливих, бідних і легко керованих та розрізнених людей, ладних заради копійки заробітку перейти на мову хазяїна. Такі люди під впливом агітації обирають погану для себе владу,  безпомічно лають цю владу ,  але  не маючи змоги на неї впливати. Під спритом ЗМІ  українці  допомагали топтати в болото імідж першого президента - українця. В нас вселяють розчарування і ненависть до обраної нами ж влади. То навіщо комусь таку територію захоплювати і  провокувати рух національного визволення, замість місцевої влади  нести відповідальність за годування тих, кого можна і так грабувати, перераховуючи надприбуток  в банки  приємних для життя держав? Навіщо захоплювати нашу територію, якщо незрима інформаційно-фінансова  війна може паралізувати нас якою завгодно кризою,  змусити нещасне населення  стати дешевою і смирною робочою силою, щоб закріпити все це   доведенням  до гріха зречення предків і рідної мови.

Це трохи страшнувата правда, але вона  не застрашує як невідомість  і панічні гасла про забирання мови чи російську губернію. Ми з успіхом можемо уникнути біди, якщо будемо самостійно приймати рішення, не  слухаючи жодного із титулованих представників національної еліти, які на кожних виборах лякають старими українськими загрозами і закликають обирати менше зло. Титуловані завжди стають першими жертвами, тому варто підтримувати народжених після проголошення  незалежності і тих, хто з- поміж нас, які роблять щось для нації задарма. Не треба обирати зло, навіть при відсутності вибору. Це порада на всі наступні вибори. Інакше з нами зроблять те саме знову і знову, вправно граючи на наших почуттях національного  переживання  за мову і державу. Зараз, у дні Великого посту  варто зробити хоч пару кроків  до звільнення української душі від страху. Боятись за рідну мову у своїй державі  безперечно є великим гріхом, адже мова дається Богом,  живе в кожному з нас  і відібрати її можна разом з життям. Треба спокійно і невідступно домагатись мовних прав і цього досить  В кожному з нас є те живе, що ми повинні передати нащадкам, не віддаючи  за гроші, ні  з розпачу  і байдужості чи з простого переляку. Страх  є гріхом, бо губить віру в Бога, віру  у наше українство, в здатність щось змінити у цій державі. Досі була ще надія на українську еліту першого призову, яка була з нами від початку проголошення незалежності, але на минулих виборах  ми переконалися в тому, що багато з них  теж стали жертвами страху чи ще якоїсь іншої спокуси. Тепер марних ілюзій немає - кожен з українців особисто відповідальний за Україну, не маючи на кого перекласти частку власного тягаря. Можливо це навіть краще, якщо до нас дійде ця чаша відповідальності, яка багатьох пробудить до змагання за своє право бути українцем в Україні. Нас багато і боятись гріх.   Слова Івана Франка про відповідальність кожного за долю мільйонів  є жорстокою правдою сьогодення.

Володимир ФЕРЕНЦ