Будь-які вибори найкраще виявляють реальний стан нації. Ми досі не знаємо наскільки суспільство наблизилось до  зрілого, громадянського стану, скільки серед нас громадян, скільки «хиткого електорату», скільки державно мислячих  і діючих людей, чи є серед нас справжні націоналісти. Усіх виборців можна умовно розділити на дві категорії: тих, хто  голосував  з мотивації політичної  і тих, хто керувався  вищими цілями нації і держави.   Насамперед треба  вилучити із загальної маси електорату тих, які переконано голосували за  Юлію Тимошенко. Це був типовий вимушено-політичний вибір кращого з двох не зовсім добрих для українців кандидатів з вірою, що Юлія Тимошенко свої обіцянки виконає. Таких виборців на Прикарпатті виявилось Ю=88,98%. Деяка частина з цих виборців тепер жаліє про свій вибір, тобто голосувала під психологічним тиском  виборчих технологій і  послухала порад псевдоеліти. Таких людей могло бути близько чверті  Юн=0,25* 88,98%= 22,25%. Проти всіх голосувало 2,84%. Це люди які ніколи б не голосували за Януковича, але не ризикнули просто проігнорувати вибори,  не бажаючи залишити комусь шансу кинути їхній бюлетень за Тимошенко. Цим виборцям, які мали можливість детально оцінити обох кандидатів і не піддались психологічному тискові  більшості,  Юлія Тимошенко здавалась небезпечнішою для перспективи нації і власних інтересів.  Відверто заявляти про позицію проти всіх, означало не піддатись спокусі проголосувати разом із більшістю за очевидне політично правильне рішення і    накликати на себе осудження  близьких друзів чи родичів. Безперечно, серед них були роздратовані люди, які голосували проти всіх  не за переконанням, а через те, що їх все це «дістало» - це протестний електорат. Можливо таких було близько 10%. Таким чином можна виокремити із голосуючих проти всіх справжніх державників і націоналістів, які свідомо не погодились на  вибір, який реально шкодить ідеї національної державності, тобто національній ідеї:  Д=0,9* 2.84% = 2,56%. Можна бути певним, що серед тих, хто голосував за Януковича було значне число тих, хто в такий спосіб бажав підсилити свою позицію проти Тимошенко, як до сильнішої загрози національним і особистим інтересам. Таких людей могло бути до 50% голосуючих за Януковича: Дя = 0,5 * 7.02%= 3.51%. Таким чином  громадян з твердою національною мотивацією голосування набирається  Дн=Д+Дя= 2,56%+3,51%= 6, 07% (49974 чол.) і це достатнє число для створення політичного державницького ядра на Прикарпатті. Якщо припустити, що не менше чверті голосуючих за ЮВТ  зробила це всупереч переконанню, не бажаючи конфліктувати з більшістю  Юн=22,25% (183182 чол.), державницьки налаштована частка виборців становитиме Дв=Дн+Юн= 28.32%. Цього числа достатньо для  формування  активної  частини громадян, які при наявності сильного і розумного лідера можуть   буквально через пару місяців  довести, що в Україні є і  зміцнюється єдина націонал-демократична  політична сила.  Після невдалої спроби самореклами на президентських виборах партії Костенка і «Свободи» Олега Тягнибока, маріонеткового переформатування РУХу і УРП «Собор»,  націонал-демократи практично втратили шанс самостійно попасти в парламент. Політичний вибір Тимошенко-Янукович  призвів до неприємного розколу націоналістів і  ввів у спокусу ієрархів українських церков. Виявилось,що значна частина публічно діючих націоналістів насправді націоналістами не є. Багатьом українцям теж болюче стидно за власний вибір. Тому Західна Україна  дуже поволі і болюче виходить із  передвиборчого потьмарення розсудку, а точніше – долає наслідки нейролінгвістичного програмування.  Партійна націонал-демократія  виявилась  зганьбленою, розбитою і ще більш розрізненою в депресії. Це закономірний результат необачної  участі національних лідерів в чужому і не по кишені дорогому виборчому ігрищі олігархів, де вони завжди будуть зайвими,  чужорідним тілом у політичній системі влади, поділеної між двома найбагатшими кланами.  Націонал-демократія об’єктивно заважає двом парламентським олігархічним силам БЮТ і ПР порядкувати і гарно збагачуватись навіть в умовах кризи. Не розуміючи справжніх причин поразки націоналістів,  дехто із молодих і нетерплячих поспішає звинувачувати у програші Тягнибока і Костенка, не розуміючи справжніх причин плачевного становища національних сил. Цього робити не слід і пора припинити втоптувати в болото самих себе вкупі з Ющенком, зганяючи злість на братах-українцях. Тільки разом можна вийти з глухого кута бідної  демократії, бо влада олігархів залишила націоналістам і націонал-демократам мають лише два варіанти: стати маргіналами  і арендувати власну  політичну  верхівку  до послуг олігархів, або вперто робити свою політику за власними правилами в середовищі народу і з часом стати тією силою, яка поховає олігархію в Україні.

Щоб вижити і перемогти, національні партійці  повинні за всяку ціну перемогти на   виборах самоврядування в якнайбільшому числі областей України, щоб довести свою виняткову корисність для простого громадянина та інтересів держави. Олігархічним  партіям треба перекрити доступ до місцевого самоврядування хоча б на заході України. Ми не можемо допустити, щоб міські ради перетворювались на міні-парламент, не дбаючи про каналізацію та очищення вулиць від снігу. В Івано-Франківську саме така ситуація «завдяки» фракції БЮТ. Ідеальним варіантом було б повернення  мажоритарної системи у місцеві вибори, але олігархія такого подарунку не зробить. Національним місцевим політикам доведеться переконувати громадян голосувати тільки за них і проти БЮТ. ПР та всіх парламентських сил. Нехай олігархічні  сили порядкують в парламенті, а в місцевій владі повинні бути  плоть від плоті національні  політики. Якщо БЮТ і ПР домінуватимуть в місцевому самоврядуванні, це означатиме витіснення націоналістів і націонал-демократів  з останнього бастіону і вже ніхто не заважатиме знищенню організованого  українства.  Неприязнь олігархів до українства і всього українського в Україні, починаючи з мови і національної демократії, має суто економічний грунт. Багатим господарям України зручне  не активне громадянське суспільство, а керована з допомогою центрального телебачення , байдужа трудова маса і електорат для виборів без вибору. Тому витіснення національної державницької сили  з політики відбувається з першого року незалежності з єдиною метою  – щоб не заважали неправедному збагаченню і не пробували робити національну демократію, здатну  контролювати владу.   На Прикарпатті на останніх  виборах БЮТ домінувала. Після програшу президентської кампанії вони  спробують з допомогою потужної пропаганди витіснити  націонал-демократів з місцевого самоврядування, а зайнявши їх місце оголосити себе справжніми націонал-демократами. А це серйозно загрожує плоть від плоті національній демократії, перетворенні  патріотів на ескорт у вишиванках, обслугу олігархічних структур. Часу на депресію чи роздуми в націоналістів і націонал-демократів практично немає.  Вже зараз хтось з національних політичних лідерів повинен хоч силоміць зібрати всіх патріотів у єдину партію і  не пустити  олігархів у місцеве самоврядування.