Скидається на те, що Ющенко знайшов свій політичний громовідвід, ним став не традиційно глава адміністрації президента (як у свій час Табачник і Медведчук), і не секретар РНБО (як у свій час Ґорбулін), і не силовики (як у свій час Кравченко і Деркач-старший), а віце-прем'єр з гуманітарних питань Микола Томенко. Його попередники на посаді так само займались нескінченними нарадами, які нічого не вирішували і ні до чого не приводили, так само відкривали-закривали урочистості і нагороджували винних і причетних, але ніколи не бігли попереду паротяга і не робили безліч заяв з приводу і без приводу. Здається, тільки раз Томенко відмовився коментувати – на цей раз проект готелю “Україна”. “Просто ще не знаю” – просто пояснив він свою відмову. А свою всеядність у коментарях Томенко пояснює тим, що його посада не обмежена вузькогалузевим принципом.

“Ні дня без скандалу!”— таке правило взяв собі за основу публічної діяльності публічний політик Томенко. Вивід уряду на ледовище – подиву гідний акт нового уряду, що вже озвучений в анекдотах. Висвячення кабінету після попередника Табачника – Томенко зі свічечкою в руках і з поглядом розумних очей – в камеру (правильно, бо інакше – навіщо висвячувати?) Скандал з Динамо Києвом – яскрава боротьба з політичними опонентами у стилі реґбі: Томенко на прес-конференції з приводу політичної реклами (!) кидає важкий мішок з піском у ворота Суркісів. Незалежні віднедавна від Суркісів суди розуміють кидок як сигнал до дії – і арештовують акції Динамо Києва. Суркіси б'ють опонентів (з-за непідкупної спини Томенка вигулькнула заможна хвігура Григоришина) телевізорними сюжетами – плюси і інтер з насолодою включаються у звичне для себе інформаційне побоїще. У розпалі боротьби Томенко встигає зачепити краєм вуха видатного музиканта Яна Табачника – мовляв, не видатний він, і не музикант, і шмат берега Дніпра прихватизував. Табачник начепив собі на груди зірку Давида і пішов у бій. Канали щиро посмакували цей інформаційний привід. Після цього Суркіси відфутболили першого президента (як хлопчика, що йому личить подавати м'ячі і бути від цього щасливим) до третього з сигналом “sos!” Третій не розгубився – оголосив, що його сорбонно-кембріджська мозкова машина на чолі з Зінченком шукає законних (!!!) підстав, аби він (третій) втрутився (!!!!) в ситуацію. Кучма відпочиває, панове. А Ющенко з відчуттям глибокого задоволення пасує м'яч (наразі ним є Кравчук) – Томенкові. Коло замикається. Вибух: обурення – фани, єврофутбочиновники, критики – Янукович, Ахмєтов.

Черговий скандал – найсвіжіший – з українським відбірковим конкурсом на Євробачення. Протягом тривалого часу держава тратила кошти на відбір учасників, роботу журі, оплату ефіру. І що ж? Прийшов Томенко і оголосив це все лохотроном від Орлових і запропонував свій – при фіналі конкурсу до нього волею віце-прем'єра уводяться чотири революційні групи, що пройшли гарт майданом, де діджеєм підробляв сам Томенко, -- “Тартак”, “Ґринджоли”, “Мандри” і “De Shifer”. Смак у пана Томенка полишає бажати кращого. Самооцінка революційних гуртів так само – професійна етика у них просто відсутня. Як результат – найбільше голосів набирає гурт “Ґринджоли” з піснею-речитативом, де височіє потужне “Ющенко –Так! Він наш президент”. Дивовижно. Уявімо собі – приїздить до Києва німецька група і співає “Шрьодеру – я, Ющенку -- найн”. Або французи... або ... та хто завгодно...

Міністр культури і мистецтв відбулась замогильним мовчанням. Томенко задоволений (собою), “Ґринджоли” шоковані, бо треба бути хоч кимось на сцені, конкурсанти обурені – бо їх відверто кинули, знищивши сенс їхньої з'яви на телеекрані, обурені і члени журі відбіркового конкурсу – їм – професійним музикантам і менеджерам – фактично плюнув у лице політолог-політик Томенко.

Чи задоволений такою діяльністю віце-прем'єра (читай прем'єра і президента) український народ, на який так люблять посилатися польові командири Майдану? Побачимо. 28 березня 2006 року. Уже зранку.