* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

Піст як шлях до щастя

06:06 04.12.2009

Піст як шлях до щастя

 

        З початком Різдвяного посту мову хотілося б повести про те, що це, власне, і яку мету собою несе. Та перш, ніж безпосередньо перейти до розгляду та тлумачення запропонованої теми, вважаю за належне порушити питання появи явища посту як такого.

        Перші християни істотно різнилися поглядами та діями від теперішніх. Найголовніша ознака була у тому, що носити звання християнина міг далеко не кожен та не у такий легкий спосіб як у сьогоденні. Адже нині можемо можемо спостерігати тенденцію до того, що віра стає явищем традиційним. Вона поступово набирає свого обрису за територіальним розмежуванням. Зокрема на Україні традиційним вважається православне християнство, про яке особливо можемо чути при порушенні питання щодо утворення Єдиної Помісної Церкви. Тим самим всяка народжена дитина супроти власної волі автоматично за рішенням традиційного світогляду громади стає православним християнином. На противагу  цьому спостерігаємо істотну відмінність у часи вже згадуваних перших християн. Людина, яка свідомо обирала шлях саме цього віросповідання, на перших порах називалася оглашенною, себто – нехрещеною. Зрозуміло, що саме таїнство хрещення служило основою усілякому християнству. Тож оглашенні мали право відвідувати Богослужіння, але до чітко вказаної межі – ектенії оглашенних, по завершенню якої розпочиналося таїнство причастя, де нехрещеним заборонено бути присутніми, що й служило стимулом для останніх до хрещення. Відповідним чином до цього готувалися, одним із важливих моментів чого був піст. В силу того, що церемонія хрещення відбувалася на великі свята – Різдво та Великдень, то й відповідно пости тривали 40 днів заздалегідь. Найцікавіше, що їжа, про що нині популярно говорити, як такої ролі не відігравала, хоча й мала у собі певну функцію. Справа у тім, що постуючи людина найперше очищалася, а почасту й формувалася духовно, тобто далеко не на матеріальній основі. Але щоб ліпше було сконцентрувати увагу на вище сказаному, потрібно було відректися від мирських відволікаючих насолод: скоромної їжі, розваг. Прикладом цього бачимо образ Ісуса Христа, який 40 днів та ночей постував у пустелі. Але що ж є допоміжною ланкою у доланні постуй чому його шлях дарує щастя?

        Спробуємо уявити вагітну жінку. В якому стані вона перебуває? В очікуванні появи того, хто звеселить її серце та душу. Такий момент доволі рідкісний, принаймні у сьогоденні, й тому жінка із трепетом готується до нього. Вона, безумовно, слідкує за чистотою та комфортом тіла. Вона намагається бувати там, де її емоції переповнюють позитивні відчуття. Вона подумки постійно перебуває поряд із майбутнім творінням, що зміцнює її та додає снаги. Отак само повинен жити християнин у пору чекання народження Ісуса Христа. Одразу безапеляційно можна зауважити, що на сьогодні це й не так легко, адже всі ми перебуваємо у щоденних спокусах, слабостях, проблемах. І я скажу, що так воно і є в дійсності, але нашою поміччю служать заповіді Блаженства, виконуючи які, кожен отримує вічне щастя. Дозволю собі розглянути кожну із посеред них.

1.   Блаженні убогі духом, бо їхнє є Царство Небесне.

Як відомо, людина має трискладову будову: дух, душу й тіло, з посеред чого дух є Безпосередньою природою Бога, Який промовляє: Я лагідний та смиренний. Тобто, щасливими будуть ті, хто виявлятиме смиренномудрість, адже: Яка бо користь від людини, якщо вона здобуде весь світ, а душу свою занапастить?

2.   Блаженні ті, що плачуть, бо вони втішаться.

Кожен має ті чи інші печалі: втрата рідного чи близького, хвороба, проблема. Та найбільша печаль, то є усвідомлення перед Богом своєї гріховности. Прикладом чого виступає плач апостола Петра після відступництва.

3.   Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю.

Злопам’ятливість, бажання помсти, гнів, лють – усе це ми спостерігаємо зусібіч. Що від цього маємо? Війни, вбивства, втрати. Але щастя маємо у лагідності, яку дарував нам Ісус, розп’ятий на хресті. Після того, як Його побили, принизили, відреклися від Нього, Він всеодно просить у Батька: Прости їм, бо не відають, що діють.

4.   Блаженні голодні й спрагнені правди, бо вони наситяться.

Почасту в реаліях життя ми постаємо перед вибором сказати різку, але все ж таки правду чи то ницо змовчати, закривши на все очі. Та усе це стається, зокрема вибір другого, бо люди живуть теперішнім, не замислюючись над будущим. Позаяк, все має своє логічне завершення та підведення підсумків, коли й стають всі спрагнені, так званої, справедливости. Але щоб отримати її згодом, потрібно уже бути голодним, а отже й творити власноруч правду, не піддаючись світським спокусам.

5.   Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть.

До згадки приходить притча про Доброго самарянина, який чималу міру милосердя спрямував у адресу юдеянина. Отак і ми маємо дарувати іншим матеріальне й водночас духовне милосердя. До першого належить:

        нагодувати, напоїти, одягти, вилікувати, прийняти, відвідати та

схоронити бідного.

Духовне милосердя виявляємо дещо іншим, більш клопітким та

зосередженим чином:

        навернення грішника словом, ділом, а найперше прикладом;

        вчити істині та добру;

        порадити ближньому у його скруті;

        розрадити засмученого;

        ніколи не відповідати злом на зло;

        від усього серця прощати образи;

        молитися за всіх Богу.

6.   Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать.

Безумовно, що мова не стосується фізичного бачення Творця, адже Він безтілесний. Натомість пригадую один із релігійних фільмів сучасності “Стигмата”, де міра наближення до Бога передавалася у перенесенні на собі усіх Ісусових страстей: пробиття рук та ніг, терновий вінець та інше. Себто, той, хто очищає своє серце від гріхів та обмежує себе земними радощами, здатен уздріти облик Всевишнього.

7.   Блаженні миротворці, бо вони синами Божими наречуться.

Пригадаймо собі слова Писання: Не меч, а мир вам несу. Однією із головних місій Ісуса Христа було несення спокою та злагоди у родини, поселення, країни. В силу пануючих байдужості та егоїзму світ все більше охоплює павутина розбрату, війни ненависті. Але щасливий той, хто власним душевним миром та смиренням уміє встояти перед цим муром, який теж не вічний.

8.   Блаженні гнані за правду, бо їхнє є Царство небесне.

Як часто політики, начальники, керівники організацій люблять тішити себе тим, що вони керують, що вони є царями цього земного світу. А тим часом інші, серце яких не затьмарене погордою, зверхністю та себелюбством, відкривають народові очі на правду, за що їх цькують, засилають, ґвалтують та вбивають. Проте, навіть після цього на них чекає їхня нагорода – вічне правління у Небесному Світі.

9.   Блаженні ви, коли ганьбитимуть вас, і гнатимуть, і зводитимуть

на вас усіляке лихослів’я та наклепи – Мене ради. Радуйтеся і веселіться, бо велика нагорода вам на небесах.

          Мені часто задають питання: Для чого людині дане життя, сповнене труднощів, проблем, втрат, страждань? Звісно, що я не Бог й тому не здатен знати точної відповіді, але таки вважаю, що це теж має пояснення. Закон Божий гласить, що Царство Небесне береться силою. Отому всі негаразди і є випробовуванням кожному, долання чого й буде шляхом до Царства Божого. Й як казав Тома Кемпійський: Чим вища міра духовности – тим тяжче жити посеред людей. Із-за пануючої атмосфери нелюбові загал перестає розуміти подібних людей, а з тим починає ганьбити, поливати брудом, цуратися. Проте Бог є і Він завжди збереже.

        Як і у всякому ділі, на шляху до щастя людина теж потребує поради, зміцнення, утіхи. Чим виступають сповідь та причастя – провідний мотив кожної відправи. Тож саме до цього й варто прагнути за кожної ліпшої можливості, адже возєднання через Дари із Творцем робить нас вищими, досконалішими, бо не дарма промовляється: Святеє святим. Власне й основою усілякого служіння є відтворення Тайної Вечері, на якій Ісус дарував апостолам, із любови до них, часточку Себе.

        На завершення лише зауважу, що саме дотримання переліченого вище й послужить багатьом торованим шляхом до щастя та отриманням його, міра якого неосяжна, а ціна неокупна.

 

      

Тарас Духовний