* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

„Вибори мера столиці: хто на старті?”

18:19 11.11.2007

В Україні загалом і в Києві зокрема відбувається інформаційна революція. На черзі революція самоврядності. Вона має створити реальні передумови для відродження громад шляхом самоорганізації мешканців міст.

10 листопада 2005 року

м.Київ, вул. Хрещатик 2

Прес-реліз

Відбулося засідання Українського клубу – діалогового майданчику, створеного з метою експертування найбільш гострих проблем суспільного розвитку. Темою для розгляду стали вибори мера Києва 2006. Особлива увага приділялася аналізу передвиборчої ситуації в столиці.

На думку учасників засідання, в Україні загалом і в Києві зокрема відбувається інформаційна революція. На черзі революція самоврядності. Вона має створити реальні передумови для відродження громад шляхом самоорганізації мешканців міст.

Учасники засідання відзначили, що столиця має стати форвардом політичних зрушень. На сьогодні ще не можна говорити про лідерство Києва у цьому сенсі.

Експерти виокремили низку факторів, що обумовлюють характер та специфіку виборів мера столиці. Серед них було виокремлено так званий „фактор Омельченка”.

Учасники засідання відзначили, що наразі О.Омельченко є лідером по всіх соціологічних дослідженнях. Його позитивом можна назвати стабільність, прогнозованість та політичну гнучкість. Основними недоліками його конкурентів було відзначено пасивність у міжвиборчий період, а також неконсолідованість.

З іншого боку, учасники засідання відзначили неоднозначність „кредитної історії” мера Києва та нездатність вирішити системну кризу, в якій опинилася столиця. На думку експертів, мер мав би сформулювати місію Києва як світового міста. Він мав би запропонувати відповіді на глобальні загрози. Учасники засідання наголосили, що стратегічні проблеми Києва досі невирішені. Зокрема, столиці не вистачає територій. Мер мав би ефективніше вести діалог з керівництвом київської області і розширити межі Києва. Бо протягом п'яти - десяти років столиці загрожує вичерпання „життєвого простору”.

Також експерти звернули увагу на низку таких соціально-економічних проблем міста:

- непрозору бюджетну політику;

- „дерибан” земельних ділянок;

- забудову Києва (із знищенням парків, скверів тощо);

- підвищення тарифів на комунальні послуги та проїзд;

- транспортні проблеми.

У цьому контексті учасники засідання запропонували обговорити феномен „колективного Омельченка”. На думку експертів, інші кандидати на посаду київського міського голови будуть мало чим відрізнятися від Олександра Олександровича. Вони говорять про владу в місті, але не про самоврядування. Для зміни „колективного Омельченка” на мера як лідера громади потрібна харизматична фігура. Це має бути новий колективний механізм, що відтворить інтереси громади.

Експерти виокремили такі основні моделі київських міських виборів 2006:

- протиріччя „Омельченко – АнтиОмельченко”. Згідно цієї схеми, перевагу над О.Омельченком може здобути лише харизматичний політик, професійні якості якого будуть прямо протилежними характеристикам О.Омельченка.

- „варіант наступника”.

Ця модель може бути впроваджена у випадку досягнення домовленості між О.Омельченком, його „протеже” та керівництвом НСНУ. Реалізація такого сценарію залишає відкритим пи(ння вирішення проблем міста.

У засіданні взяли участь:

Олексій Усачов (Центр політичної реклами) – ведучий

Андрій Єрмолаєв (Центр соціальних досліджень „Софія” ), Володимир Лупацій (Центр соціальних досліджень „Софія”), Роман Кухарук (Центр політичної реклами), Володимир Фесенко (Центр прикладних політичних досліджень „Пента”), Сергій Дацюк (Корпорація „Гардарика”), Марина Вєтровая (Російський медіа-центр), Іван Салій (Громадське об'єднання „Вибір”), Гладчук Вадим (ВО „Молодь – надія України”), Борис Безпалий (Народний союз „Наша Україна”), Василь Мовчан (Народний союз „Наша Україна”), Вадим Місюра (СДПУ(о)), Ігор Гаврилов (Партія зелених України), Валентина Сустана (Партія зелених України), Віталій Черняховський (Форум порятунку Києва), Юрій Перч (ГО „Зелена столиця”), Мирослав Пітник (Асоціація міст України), Олександра Григор'єва (ГО „Київська ландшафтна ініціатива”), Валентин Халецький (ГО „Громадська Рада України”), Віталій Комов (Київська міська рада депутатів), Володимир Бондаренко (Інститут політичних досліджень), Петро Бурковський (Школа політичної аналітики), Ірина Рожкова (Європейський інститут інтеграції та розвитку), Олександр Литвиненко (УЦЕПД ім. Разумкова), Олег Соскін (Інститут трансформації суспільства), Сергій Толстов (Інститут політичного аналізу і міжнародних досліджень), Максим Овчеренко-Федоров (Київський міжнародний інститут соціології), Наталя Погоріла (Центр „Соціс”), Володимир Шуваєв (Центр соціальних і політичних комунікацій), Олексій Голобуцький (Агентство моделювання ситуацій), Ярослав Павловський (Агентство моделювання ситуацій), Віталій Бала (Агентство моделювання ситуацій), Леонард Левицький (Центр порівняльних соціальних досліджень), Світлана Конончук (Український незалежний центр політичних досліджень), Іван Рибалко (Чернігівська агенція регіонального розвитку).

Виступи та пропозиції

учасників засідання Українського клубу на тему :

„Вибори мера столиці: хто на старті?”

Роман Кухарук ( Центр політичної реклами )

Шановні колеги ! Сьогодні дуже насичений день ріжними подіями поточної політики. Ми ж спробуємо проглянути стартову сторінку виборів у місті Києві.

Міський голова Олександр Омельченко слушно заявив, що після помаранчевої революції у Києві нічого не змінилося, опріч прізвища президента країни. Він тільки не врахував одного – змінились кияни. За кілька тижнів столиця українізувалась: активна молодь, що брала участь у акціях, залишилась в Києві – і змінила його. Кияни вибороли собі два права: вибору і на свободу слова. В умовах свободи слова програв не тільки Тигіпко і не тільки Ющенко, кожен день програє Омельченко та його команда. Вони дуже легко себе почувають у тіні, під килимом, з телефонною трубкою в руках. А тут треба пояснювати, виправдовуватись, боротись, почувати себе дискомфортно. З іншого боку Київ – столиця, в якій половину населення складає різномаста обслуга, яка має психологію обслуги. Сподвигло на революцію цю категорію тільки одно – на її місце претендувала обслуга донецька. Тому ця категорія пішла боронити свої права.

Кредитна історія Омельченка неоднозначна – балансування за режиму Кучми і за режиму Ющенка приносять нам чимало невтішного для нинішнього міського голови, про що б він волів забути. Але тяжко. Йому дуже везе – карта падає йому в руки: четверо в уряді, відсутність належної альтернативи у НП і НСНУ, позірна стабільність у столиці. Проте є і небезпеки: нові технології, можливість Майдану, спрямованого проти Омельченка. Ідея скасування районних рад налаштувала проти Омельченка мікроеліти в районах. Будівельне лоббі розуміє, що Омельченко вже не може беззастережно відстоювати їхні інтереси.

Двоє з колишніх друзів Омельченка – Микола Томенко і Віталій Кличко становлять для нього величезну загрозу. Томенко знає виборчу машину зсередини і має колосальний ресурс – підтримку Юлії Тимошенко, яка обов`язково замовить слово, а Кличко відтягне голоси своїх прихильників у спорті.

Черновецький і Бондаренко стануть зброєю нещадної боротьби проти нинішнього мера.

Після невдачі у блокуванні з НП і ПР РПУ може спрямувати свої фінанси і зусилля команди на боротьбу за мерство у Києві свого лідера Юрія Бойка.

Є амбіції у Поживанова. Якщо йому не дадуть керівництва в регіонах, він піде на вибори. Піде на вибори і Анатолій Коваленко, якщо його висуне Народна партія.

Таким чином персональний пасьянс зрозумілий.

Чи зрозумілий політичний?

Омельченко кілька разів намагався опанувати всеукраїнський політичний рівень – і там було видно весь негатив його постаті і неспроможність працювати на національному рівні. Для успіху тепер йому треба переграти опонентів, здати невиразно-одіозну команду, накреслити позитив перед киянами, відмовитись від державних ЗМІ і кучмівських підходів до піару, а також від адмінресурсу, фальсифікацій і ні за яких умов не допустити Майдан проти себе.

Що для народу? Важко сказати. Нерозведеність муніципальних і парламентських виборів шкодить країні: народ всю увагу звертає на парламент, а муніципалів пропускає повз, хоча життя народу напряму залежить від місцевої влади – її ефективності – а не від парламенту. Відсутність партійного мислення у еліти (іменні блоки – це політичне топтання на місці, коаліція навиріст) не формує партійну систему, а деформує, нівелює і дискредитує її. Так само шкодить повернення недоторканності на місцевому рівні – це не тільки проблеми для Луценка, це й проблеми для чистої політики, бо бізнесовці, замість того, аби наймати на роботу професійних політиків чи вкладати в них кошти, самі стають політиками – у вільний від основної діяльності час.

Компроматні скандали останнього часу притупили смак до цього. А поводження нової влади під час цих скандалів не робить їх ефективним інструментом через інститут відставки.

Що ми отримаємо після виборів?

Нічого втішного.

Де вихід?

В новій політичній силі, яка свідомо не братиме участі у цих виборах, сформулює ідеологію праґматичного патріотизму і готуватиме себе і свій електорат до наступних перемог на всіх електоральних рівнях. Формула успіху така – яскравий новий лідер, технологічно-креативна команда, пакет позитивних ідей, зрозумілих усім, набір ресурсів (фінанси, медії, партактив).

Треба зважати на те, що електорат, особливо кияни, тепер обиратимуть с в і д о м о, а це зобов`язує. В умовах свободи слова, небезпеки Майдану, можливості законного відсторонення від влади новообраного мера буде великий попит на нове, свіже, перспективне. І той, хто скаже впевнено „Є така партія” візьме владу в руки міцно, впевнено і надовго.

Дякую.

Вадим Гладчук ( ВО „Молодь – надія України” ):

Ця виборча кампанія буде дуже важкою для опозиційних до Омельченка кандидатів, я скажу трошки пізніше чому. Ну, передусім, сьогодні мене особисто як і більшість киян хвилює забудова в Києві, коли фактично знищуються ті парки, сквери, які століттями в Києві розбудовувалися, ріст тарифів на житлово-комунальні послуги, ріст тарифів на проїзд в громадському транспорті, ось зараз наші хлопці підходять вже чекають біля українського дому, ми йдемо збирати підписи проти подорожчання проїзду в метро, нова технологія, це так звана диференційована оплата проїзду, будуть нові магнітні картки безконтактні, це омельченківці хочуть зробити під патронатом самого Омельченками з цим боремося і ми бачимо, що вища влада, Президент, нашу боротьбу не підтримує, тому що з 20 числа вартість проїзду може зрости в півтора-два рази, принаймні від гривні до двох. Не вирішені в місті Києві транспортні проблеми, за часів Омельченка, ось за тією інформацією, яку ми маємо, побудовано, десь, до ста кілометрів доріг в місті Києві, тобто фактично нічого не робиться, Київ, столиця наша задихається в пробках, скасовуються пільги для працівників правоохоронних органів в громадському транспорті. Омельченко сьогодні намагається обмежити права громадян на мирні збори, це рішення, яке готує сесія Київради, хочуть заборонити громадянам влаштовувати „майдани”, по великому рахунку, а взагалі-то, це є порушення статті Конституції 39, і по великому рахунку, можна кваліфікувати як зловживання владою і службовим становищем і до того ж є стаття Кримінального кодексу, яка передбачає кримінальну відповідальність для тих осіб які перешкоджають мирним зборам. До речі, Омельченко дуже часто і постійно, мабуть, пан Безпалий підтвердить, звертався до суду для того щоб заборонити під час виробної кампанії проводити представникам, які підтримували Віктора Ющенко проводити мітинги в місті Києві, збори і т.д. ця практика стала, так би мовити, визначальною для нинішнього керівництва міста Києва. В Києві досить великі проблеми з теплопостачанням і водопостачанням, постійно проривають і колектори, постійно прориваються труби, так мовити народом, так би мовити, і ця проблема жодним чином не вирішується в місті Києві. Квартирна проблема, в Києві будується житло, але люди його не отримують, отримуються лише олігархи, і будується житло, як правило, тільки в центрі і квартири є недоступними для більшості громадян. Сьогодні районні ради в місті Києві позбавлені, фактично, будь-яких можливостей, тоесть, будь-яких прав, тоесть, мова йде про те, що в Києві знищене місцеве самоврядування.

Віталій Бала ( Агентство моделювання ситуацій )

• (20:49-25:14)

Дякую, ну я не буду балотуватись, так що скажу що програму говорити не буду сьогодні. Я хотів би зупинитися на специфіці київських виборів. Ви, знаєте, що Агентство моделювання займається ще з моменту президентської кампанії цією темою, по київських виборах, і на нашу думку є декілька тез, які я хочу надати вашій увазі.

Ну, по-перше, я не зовсім би погодився, хоча так не коректно, зовсім, говорити, мені здається, що мотивація виборів в парламент і мотивація виборів в Київ, буде дещо іншою, якщо на загальноукраїнському рівні це буде мотивація і люди будуть голосувати, я маю на увазі, в першу чергу кияни, за декларант, цієї абстрактної ідеї, європейський вибір, там, російська мова, в НАТО чи не в НАТО, з Росією чи не з Росією, то в Києві, все-таки більш конкретно буде цікавити людей це чисте подвір'я, відповідальність чиновників та інше.

Друга теза, на місцевих виборах, на нашу думку, значну роль будуть в цій виборчій кампанії відігравати фактор громадських ініціатив, я маю на увазі те, що до політичних партій все-таки буде менш, довіра більше ніж, скажімо, до громадських ініціатив, я маю на увазі в першу чергу, як від громадську ініціативу до форуму порятунку і декілька партій пов`язаних з зеленим рухом.

Третя теза, специфіка виборів в Києві, мається на увазі, пропорційна, вона не дасть можливість, хто би не переміг, мати, я би так сказав, епоха князівства Київського закінчиться в 2006 році, адже прийдуть до ради люди, на мою думку, ну час покаже, мені здається, що більшість з них буде, якщо переможе Олександр Омельченко, вони будуть налаштовані проти нього, незалежно від того від якої партії вони пройдуть, і тому, я не говорю вже про районні ради, і тому керувати Києвом , як керувалося до цього часу, вже буде просто неможливо. В зв`язку з цим, розумієте, були спроби з ліквідації, переформування, там, адміністративно-територіального устрою Києва. Більш того, мені здається що все-таки треба об`єктивно говорити, що на сьогоднішній день, все-таки Олександр Омельченко є об'єктивно лідером по всім соціологічним дослідженням і, скажемо так, теоретично перемогти його на сьогоднішній день, ну реально не може ніхто. У той же час, моє агентство про це вже говорило, я ще раз хочу на це наголосити, ми говоримо про те, що не переможність Олександра Омельченка, це насправді є технологічним міфом, але для того щоб цей технологічний міф можна було спростувати треба було завчасно готуватися до цих виборів і знайти, скажемо, кандидата, який би зумів протистояти Олександру Олександровичу, вкласти як інтелектуальні, матеріальні ресурси. Я думаю, це все можна було б вирішити. До речі, з приводу, як перемоги, не перемогти Омельченка можна говорити про 2, скажемо, так, напрямки, це перший, це відбір голосів, він може бути сліпий, тобто, висуваються в свій час Григорієм Омельченко, то люди голосують так і свідомий, до речі, сидить в президії Іван Миколайович Салій, який, ну, тут особливість полягає, наприклад, я трохи відступлю, полягає в тому, що забрати лекторат у Омельченка насправді може тільки та людина, яка по психотипу схожа на Омельченка. Всі решта будуть топтатися на тому лектораті , я маю на увазі, всі інші кандидати. От Іван Миколайович Салій сидить тут, не будемо робити рекламу, це якраз який підходить і він би зміг забрати, і я дивуюся з усього, що хто з потенційних кандидатів, хоча б і не бере в свою команду щоб добрати якийсь відсоток Олександра Олександровича і долучити до свого відсотку. І остання заява Кличка з приводу того, що він, скажемо, іде із спорту, теж, скажемо так, дає їжу для роздумів, як в політологів, експертів і політтехнологів, але мені здається, що насправді, напевно це було б, хоча більшість, безумовно кажу, що це був би найкращий вибір, але особисто для мене мені здається, що не може боксер керувати таким великим містом, який є все-таки столицею великої європейської держави, при всій повазі, при всіх заслугах, які людина зробила на певній ниві свого життя. Але, мені здається, тут мають прийти професіонали, і в першу чергу, все-таки, напевне, і політики. Дякую за увагу.

Сергій Дацюк ( Корпорація „Гардарика” )

• (25:20-32:40)

Дякую панове. Дуже добре що ми так зібралися про це поговорити, тому що, я так розумію, тема у нас торкається мера, а ми так тільки про Омельченка і говоримо, да? Так склалося, що створений цей міф, тому давайте ми цей міф і будемо обговорювати.

Перш за все, в чому геніальність Омельченка? І дійсно така, що з усіх політиків минулого, минулих часів, часів Кучми, як це тепер прийнято називати, виділяються тільки дві людини, які залишилися – це Омельченко і Литвин, але навіть Литвин заздрить Омельченку. А заздрити є чому. Якщо прагматично поглянути на політику, то політика в нашій країні досі не будується на принципах, вона будується на інтересах, лише коли є якийсь інтерес до змін у якоїсь окремо взятої політичної групи тоді зміни відбуваються. Чому відбувалися зміни на рівні центральної влади, тобто, чому пішов Кучма? Тому що було створено дуже вузький прошарок наближених „до тіла” осіб, це так звана сім`я, які більш нікому не давали нічого. От якби ділився сім`я Кучми, ділилася б з Тимошенко, з Порошенко, з іншими людьми, то, можливо, революції і не було б, не садили б в тюрми, ділилися б просто. Геніальність Омельченка у тому, що він створив унікальну у країні систему кругової поруки, коли дають, ну, і відповідно беруть, усім і всі. На сьогодні, фактично, така система кругової поруки створена у Київраді, якщо ви знаєте, то 95 відсотків людей ім. Давали, а вони, відповідно, взяли земля в Пуще-Водиці. Теж саме відбувається і щодо земель і потім і після цього факту, єдине що про це все менше повідомляють, ну, чи повідомляють для тих хто цим цікавиться, у цьому сенсі ми маємо унікальну ситуацію кругової поруки, яка дозволяє не здолавши кругову поруку взагалі не дає можливість нічого робити з Олександром Олександровичем.

Тому, якщо ми змінимо мера одного на мера іншого, а систему, яка умовно, я її так називаю кругової поруки, не зможемо змінити, то, фактично, ми не матимемо іншу якість влади.

В мене є два афоризми. Перший: „Скажіть мені, як ви ставитеся до Омельченка і я скажу який ви киян” і другий афоризм „Скажіть мені за що ви критикуєте Олександра Олександровича і я скажу чи є у вас політичне майбутнє і яке воно”. В цьому сенсі мені дуже цікаво слухати, коли хтось за ті чи інші речі критикує Олександра Олександровича, тому що слухаючи як це робиться я роблю висновок, що, фактично, люди які його змінять є нічим не ліпші за Олександра Олександровича.

У Києві щось зміниться тільки тоді, коли буде нове мислення, нові управлінські підходи. Жоден з кандидатів з названих сьогодні, таких нових управлінських підходів не демонструють. Чи ви думаєте, вони з`являться? Десь звідкись, несподівано, неждано, негадано, от візьмуть і з`являться ці управлінські підходи. І де ж візьметься це мислення? Може і живе серед нас якийсь геній-політик і ми про нього нічого не знаємо. Може таке бути, але, мені здається, це все-таки малоймовірно. Я хочу звернути вашу увагу на те, що сьогодні є досить небагато речей зміни у яких можуть призвести до прориву у місті. По-перше, це змінити ситуацію з „дерибаном” земельних ділянок, ще раз звертаю вашу увагу, 80 відсотків часу сесій Київради – це „дерибан” земельних ділянок, не продаж, а безкоштовна роздача. 80 відсотків часу, от решта часу це все решта, а 80 відсотків часу – це роздача земельних ділянок. Ще значна кількість часу – це бюджетний „дерибан”. Якщо проглянути бюджет то ви побачите, що більше грошей іде на будівництво, освіту, медичне обслуговування, от на такі от статті витрат, але найцікавіше що коли фінансується будівництво, то повернення у бюджет, ну от скажімо, я не знаю, ще не вдалося проглянути бюджети 2004-2005, але щоб вам було зрозуміло, повернення коштів у бюджет, чи доходів, аж на рівні продажу однієї квартири, щоб ви просто собі уявляли.

Є такі речі про які взагалі сьогодні говорити страшно, бо тобі просто погрожують фізичною розправою. Я не буду тут детально про це розповідати, але просто натякну, що той хто хоче розібратися просто в ситуації з парковками, його жде дуже багато відкриттів. Я вважаю, що це найідеальніший бізнес, коли грошу беруться просто з повітря, от з повітря, нічого не вкладає. Так от щоб ви просто розуміли, що коли такі гроші беріться з повітря, то навіть була ситуацій, пам`ятаю, по-моєму в кінці 2003, коли ще місто залишилося винне парковщикам і мусило їм ще доплачувати. З рештою є речі, які вже неможливо відновити, мені кажуть що там в центрі міста не так забудовано, не так виглядає, озеленення зменшується, це поступового можна витерпіти, але деякі речі не відновлювані от, наприклад, якщо використовувати в пільговому режимі, тобто, не відновно, інфраструктуру усю: транспорт, водозабезпечення, житлозабезпечення, енергетичне, не відновлюване використання, то щоб відновити знадобиться, приблизно, 20-30, а по деяких випадках, навіть, до 50 років. Тобто, фактично, те, що було закладено ще у радянські часи невідновне використання закладає сьогодні таку ситуацію, коли ми „залазимо у кишеню” до своїх нащадків і, фактично, ми змушені будемо потім викидати шалені гроші із міського бюджету для того, щоб цю інфраструктуру відновити. І, фактично, якщо от перший, ну, умовно кажучи, момент муніципальної політики - це „дерибан” земельних ділянок, то от таке от, другий – це те, та непрозора бюджетна політика, то третій – це не відновлюване використання інфраструктури.

От власне оце я і хотів почути від нових кандидатів на посаду мера, а вибачне мені, звинувачення в окремих якихось речах, підкреслювання що то те не так, то те не подобається, що в тому він не правий, то в тому не правий.

Мені потрібна стратегічна політика нового мера. Ще раз звертаю вашу увагу, це рішення у питаннях землі, ефективного розпорядження корпоративними правами міста, це бюджетна політика, інфраструктура, от той хто дасть відповідь на ці основні пріоритетні політичні питання, той власне і зможе бути мером нової якості. Дякую

Андрій Єрмолаєв ( Центр соціальних досліджень „Софія” )

• (39:24 – 45:38)

Я дуже дякую, ну, власне, я теж вважаю, що архітектура і транспорт це у нас такий собі „архітектурний більшовизм”, але, ви знаєте, все-таки , для мене є межа між розмовою на мітингу стосовно, там, політичних програм, між розмовою стосовно господарських проблем, це мабуть, цікаво, але все-таки, мені здається, більш важливим сьогодні є експертна розмова. До чого я веду? Як на мене, слід говорити , якщо вже ми говоримо про феномен мерії і муніципалітету в цілому в Києві, ми маємо говорити не стільки про прізвище мера, а тільки феномен колективного Омельченка.

Я глибоко переконаний, що більшість тих людей, які, ну, яких я поважаю, які ідуть на мерські вибори, насправді, на жаль, мало чим будуть відрізнятися від тієї діючої мерії і не тому що в них якась інша психологія чи вони будуть заражені якимось вірусом, а тому що вони говорять про владу в місті і не говорять про самоврядування і я, окрім декількох тез, Сергія Дацюка, ще не почув визначення по суті про що іде мова в Києві, тому дозволю собі кілька тез саме з цього приводу.

Ну, по-перше, ще 2 роки, до речі, завдячуючи тоді активній роботі центру „розомколу”, який проводи дуже змістовні семінари, ми тоді говорили про пріоритети демократичного розвитку була висунута теза, що Україна в часі, фактично, три революції, не в сенсі майдану, а в сенсі радикальності змістовності завдань, це революція інформаційна, революція самоврядна і революція підприємницька. Мова йде про радикальні зрушення в системі відносин саме в цій царині суспільного життя. Інформаційну революцію ми переживаємо зараз, нова влада робить все можливе і неможливе, щоб відбувалася підприємницька революція силоміць і таксисти показали як це може бути. А от що стосується революції самоврядності, формально це дійсно пов`язано з реформою політичної системи, але справа не лише в цьому. На сьогодні демократичні зрушення в загально національному форматі, як то виборчі процеси, формування інституцій загально національного демократичного розвиття створить реальні соціальні передумови для відродження громад от цих самих одиниць самоврядності, які здатні організувати те саме громадянське суспільство про як йде мова. Зверніть увагу, в більшості міст за останні 3-4 роки стихійно формуються господарський, профспілкові, політичні рухи пов'язані із самоорганізацією громадян, як мешканців міста Львів, Харків, Київ, Одеса, ну можна міста ще називати, і за характером цей процес дуже нагадує процес національного відродження, але в такому локальному масштабі, мова йде про історію, про спадщину, ро колективну свідомість, про сторічну пам`ять і т.д. і відповідно про соціальну справедливість, організацію, логістику розвитку міста, як, якщо хочете, домівки громади, і т.д. і цьому сенсі, звичайно, скрізь призму цієї молодої самосвідомості громади, наприклад, ці теплиці Омельченка чи там інші споруди, мені показували, наприклад, у Львові шикарна споруда, яку створив один із банків і яка повністю випадає з ансамблю старого міста. Все це дійсно виглядає як такий собі волюнтаризм, який не пов`язаний ні з інтересами громади ні з її баченням свого обличчя, а пов`язаний з бізнесовим інтересом, чи корупцією, чи „дерибаном” землі, як казав колега. Тому перша теза: „Доля Києва і доля більшості міст і мерії, відповідно, пов'язані з революцією самоврядності.” Практична сторона справи, в чому може бути це полягати? Якщо кандидати в мери і їх політичні команди не будуть працювати на місці кожного будинку, кожної вулиці, в напрямку форматі „домкому”, в напрямку самоорганізації мешканців з приводу облаштування власного місце проживання, то все що вони будуть говорити на мітингах, на жаль, це буде, як у нас в останній виборчій кампанії, оце „знаменитые списки майдана”, які ніхто не збирається виконувати.

Друга теза. Ситуація в якій опиняється Київ, ми говоримо про столицю, а столиця в більшості країн і на сьогодні, поки що, і в Україні, є форвардом політичних зрушень. Відповідно місія Києва, можливо, буде лідером самоврядної революції, але, на жаль, судячи із ситуації, яка склалася в місті , де був майдан, де було більшість політичних подій пов'язаних з незалежністю, на жаль, втрачає цю ініціативу. Як на мене, от більш реальні шанси стати форвардом зрушень самоврядності саме міської громади може бути Львів, Вінниця або Харків, і це реальність, цю амбіцію, на жаль, Київ, не приймає, оскільки Київ переймає найгірші традиції політичної боротьби за владу, яка притаманна центру за Президентською посадою чи за Кабмін. Отже це і є тест на здатність Києва з точки зору самосвідомості громад і нових лідерів, які претендують на лідерів громад, стати лідером самоврядної революції. Відповідно які напрямки можуть бути в цьому плані, я глибоко переконаний, щоб змінити колектив на Омельченка на мера як лідера громади мали б підтримати якусь харизматичну фігуру чи то там це буде Тимошенко, чи Томенко, мені, чесно кажучи, поки що всерівно. Я завершую. Це має бути новий колективний, ну якщо хочете, не орган, а механізм, що відтворює інтереси громади на рівні муніципалітету, я переконаний, що мають бути залучені лідери професійних гільдій, профспілок, от цих молодих громадських організація, які зараз з`являються в окремих мікрорайонах і відстоюють землі. Якщо активісти будуть залучені цим лідером в спільне керування, антикризову політику міста, це і буде перший крок до самоврядної революції в місті Києві, а не самі вибори. І на останнє, гостре питання, яке постає постійно: влада і столиця. Ви знаєте, в мене складається враження що є якийсь не підписаний але всім зрозумілий договір між новою владою і мерією міста. У міста є шикарний, такий, комерційний об`єкт Майдан, який здається в оренду під час заходів в обмін на стабільність. Ніякої політики, пропозицій і, я вже не кажу про якусь там стратегічне мислення нової влади стосовно власної столиця, а не лише не бачу, бачу, навіть, ігнорування цього, коли була цинічна розмова протягом року, кого буде висовувати партія „Наша Україна” в мери, оскільки величезні рейтинги, Ющенко скаже і ця людина переможе, ну я просто був в „захваті”, в кавичках, в лапках, від такого підходу до долі столиці самоврядування і майбутнього громади. Дякую за увагу.

Валентин Халецький ( ГО „Громадська Рада України” )

• (50:43-57:14)

Я дуже вдячний засновникам цього заходу за те що вони знайшли можливість його провести, бо саме необізнаність киян і робить оті стереотипи, міфи, про які дуже багато казали і основний міф діючого мера – це конкретність. Конкретність тих негативних, позитивних справ, які зроблені в місті Києві, тобто, конкретно виділені ділянки, конкретно зроблено одне, друге, третє, і це конкретне дає можливість відчувати, що на сьогоднішній день у виборах може перемогти тільки той кандидат, який буде робити конкретні справи. І якщо ці справи будуть в інтересах киян, то і його можливості будуть більш вдалими. В даному обсязі, можна сказати, що всі ті інтереси, які є на сьогоднішній день, не тільки у кияна, але і в інших мешканців, можна поділити на три: це поїсти, це одягнутись, це криша над головою. От більш конкретних інтересів знайти дуже важко і на сьогоднішній день ті крупи, які роздавалися, про які говорилося саме, і говорили про перше, ті можливості транспортні говорили про друге і можливість неможливість купити житло, на сьогоднішній день пересічному киянину, говорили про третє.

Тому, на сьогоднішній день, на мій погляд, має перемогти у цьому і зруйнувати міф не тільки Омельченка, а і міф Кличка, і тим паче міф пана Томенко, той хто запропонує модель міста, як муніципального сектору економіки, як муніципальної корпорації, по обслуговуванню саме киян. І якщо в цьому, в цій системі кожний з киян побачить конкретні свою вигоду безпосередньо, то тоді це можливо. Чи є серед тих хто сьогодні претендує на ці посади такі люди? Безперечно є. Але жоден з них не подумав про те щоб це ввести в систему і в зв`язку з тим що влада перестала цим займатись, обійматись, вона зайнята, безперечно, проблемами своїх участків в Кончезаспі, там, чи ще чим, то тоді і виникає от той ефект революції, про яку сказав пан Єрмолаєв, революції самоврядування. Але, ви знаєте, люба революція має після себе реакцію, і сьогодні ми дуже вдало наблюдаємо реакцію на, так звану, Помаранчеву революцію, фарс Помаранчевої революції, бо це безперечно був фарс і на нього і треба дивитися як на театр, в якому були актори і ці актори довели сьогодні свою бездарність. Тому, якщо перейти до самоврядування, можна сказати, якщо влада не вирішує проблеми, то населення вирішує їх одноосібно і вирішує дуже вдало. Воно знайшло можливість в тій фіскальній системі податків не платити ці податки, воно знайшло можливість в тій системі не розподілу, чи в ганебній системі розподілу ділянок, знаходити ділянки, і т.д. вирішують от ті проблеми, тому дійсно іде еволюція самоврядування, а не революція, і йде еволюція заміни старих стереотипів новими, і на це треба дивитися відкритими очима, тоді це можна побачити. Якщо все це знову замалювати в якийсь колір, неважливо в який, біло-синій чи помаранчевий, і знову знаходити якісь тенденції розвитку революції і т.д. і т.д. То я хочу провести такий приклад, в історії вже це було у вигляді трагедії, це було у лютому сімнадцятого року, тоді була Буржуазна революція, вона була трагедією, після того була Жовтнева і пан Мороз дуже добре готовиться до своєї соціалістичної революції. Він жодного дні не сидить в Києві, їздить по Україні і розказує, що ось скоро-скоро, вже почнеться, ви тільки заждіть бо воно вже на часі. Але в даному випадку не вистачає тільки одного, не вистачає, є таке російське слово „созидательной идеи ”, бо творчої ідеї воно в українській мові може інтерпретуватися по-різному , ось тому такою творчою чи такою „созидательной” ідеєю і може створення моделі як міста, моделі області, моделі села, як корпорації по обслуговуванню населення. Якщо така корпорація буде створена і якщо знайдеться носія цієї корпорації і ідеї, а я дуже знайомий з роботами Івана Салія, він дуже багато в цьому напрямку мислив, але не довів до остаточного визначення, а що це таке, що це каже місто і чому саме інтереси мешканців міста виходять на першу, на першість. Тому мені б дуже хотілося б, щоб в цьому змаганні яке відбудеться дійсно перемогла людина, яка обіймалася б конкретними справами, яка б мала конкретний план дій і яка б конкретно задовольнила б інтереси киян. І мені б дуже хотілося б щоб ці круглі столи були більш націлені саме на поінформованість киян, щоб вони вийшли в пресі, вийшли в газетах, з конкретними думками тих хто в них приймає участь. Дякую.

Борис Безпалий ( Народний союз „Наша Україна” )

• (57:20 – 1:01:15)

Дякую, шановні колеги, я хотів би зосередитися тільки на темі. І говорити не про втрачені можливості, а про те що є і може бути.

Мотивація вибору людей, яка всім нам відома, це очікування від кандидата того що він зробить те або інше, слабкою мотивацією є компромат, слабкою мотивацією є визначення якихось болісних проблем. Голосують за того з ким пов'язують бодай якісь надії, ну, переважна більшість, і ті якраз виграють в умовах мажоритарної системи відносної більшості. З цієї точки зору Олександр Олександрович Омельченко має стабільний „не вибитий” електорат, який на нього зорієнтований, який від нього очікує поступового поліпшення, байдуже, там, в якій, обґрунтовано він всі свої роки працює саме на цю електоральну групу, мабуть вона може звузитись по відношенню до минулих виборів, але залишиться домінуючою. З ним ще пов`язуються прогнозованість, знають, що чекати, стабільність, попит на яку зріс, після роз`єднання в „Помаранчевій команді” на сьогодні попит на стабільність в Києві зріс і це теж є аргументи.

Наступний фактор на користь Омельченка, це політична гнучкість, він в боротьбі на київському рівні за посаду мера, часто спирається на підтримку, в тому числі, тих міських партійних організацій, які на центральних виборах ідуть іншими списками, ніж ті, де фігурує Омельченко, це ми дуже яскраво бачили в 2002 році, це так є і зараз і, я можу сказати, це дійсно серйозний фактор який, до речі, свідчить про неабияку політичну майстерність. Тобто, і на сьогодні, оця „гойдалка” суспільних очікувань в плані стабільність-революція схиляється достатньою мірою для перемоги Сан Санича на план стабільності, на бік стабільності.

Що стосується інших кандидатів, новий міф – малоймовірно, по-перше, немає часу, по-друге, кияни, сучасний Київ, от в Києві дійсно, як на початку сказали, що змінилося – змінилися кияни, кияни на міфи щоб клюнули, в достатній кількості, дуже сумніваюсь, і це до речі, колосальний результат Помаранчевої революції, я б навіть те явище, яке у нас є , охарактеризував як „помаранчева свобода”. Цього нічого не було, це є і внутрішня свобода і можливості зовшінього його вияву. Що стосується давніх знайомих, наприклад, тут шановний є Іван Миколайович Салій, добре відомий киянами. Я б відзначив їхню слабкість на виборах, якщо вони будуть балотуватися, це стосується і інших, ну от Іван Миколайович переді мною, приємно його вітати. І я можу сказати, що їхня пасивність між виборами це є дуже потужний контраргумент, як в пісні „где ты раньше был?”, тобто, якщо людину бачать в 2002 році на виборах, потім активно бачать її і 2006 році і не дуже-то бачили в 2004 році, це не дозволить. Наступний аргумент проти всіх інших кандидатів, це неконсолідована опозиція, Омельченко вигравав абсолютною більшістю, я б не став прогнозувати виграє від на це й раз абсолютною чи відносною більшістю, але висновок і підсумок я зробив би такий. На цих виборах переможе або Олександр Омельченко або чудо.

Іван Салій ( Громадське об'єднання „Вибір” )

• (1:06:02-1:16:37)

Боря я хотів би тобі щось сказати...Тому що ми ще не знаємо, що буде нам тепер з „помаранчевим чудом”, якщо вже „чудо” для них Олександр Олександрович , то тоді і „помаранчеве чудо”. Або вже Мартиненко, забули? Вже забули. Я хотів би наголосити, що дуже важливо щоб під цю виборчу кампанію кияни не ухилилися від самої кампанії і щоб все-таки була, якщо не боротьба, як на рингу, то щоб все-таки було протистояння і пошук ідей і нових особистостей, тому що це ж треба дожитись 2,6 мільйона народу за 10 років, а нікого крім самого такого оригінального і найкращого і не найгіршого Омельченка ми не знайшли , чому я не найкращий і не найгірший, тому пішли в президенти, набрали процент, ходили двічі „Єдністю” на вибори в ВР, набрали по відсотку, тобто, сусіди кругом мерів обирають Президента, тобто, є ще ж масштаб особистості. При всьому при тому, якщо говорити по цім, ну, то визнаєте, що будівельний бум, на рівні, так би мовити, підземних просторів, це не є саме високоінтелектуальне заняття сьогодні народу і не є велика перспектива всієї України.

Тобто, я хотів би наголосити, що хто б не переміг, але в даному випадку ухилятися від активної виборчої кампанії недоречно і дуже важливо, що клуб до цієї теми повернувся. І, наступне, я хотів би наголосити ще ж є столична функція, столична ж функція не тільки виборювати у Пинзеника бюджет, там або іще щось, столична функція полягає в тому, що ми повинні на виклики часу давати відповіді.

Я вам перерахую які столична функція, які ми ідеї подарували устами того ж самого Олександра Олександровича, як я тепер зрозумів, прихильника „Нашої України”. Це перше, що Сан Санич наполягає щоб вибори були мажоритарні 2 роки підряд, він говорить: „Київ не готовий”, значить який завгодно регіон готовий, а Київ завжди був не готовий. З точки зору столичної функції було сказано: „ми найкраще, найліпше інших проведемо цю, скажімо, роботу.” Ви знаєте, реформа, була адміністративна реформа, вже була, видумали сім районів, ну, тут же розуму рівно для 4-ого класу, якщо чесно, ну, слава Богу подолали це.

Тепер інша альтернатива, ми райради розженемо, зробимо 70 органів самоврядних, але ці органи ніколи не попадуть до міського голови, це говорить про те, що вся влада концентрується в місті, ні про яке самоврядування не може бути і мови. Тобто, немає якихсь захоплюючих або новітніх ідей і, таким чином, я можу вам сказати, Леонід, ви ж знаєте, що проблема в чому полі гала? Пішов би Брежнєв через 10 років, прийшов би, ну, хто там, зараз багато про Хрущова, прийшов би Хрущов, через 8 років. Тобто, життя показує, що через 5, вчора мені один знайомий сказав велику думку, а я її повторю тільки, лікар, до речі, сказав. На рівні міста треба міняти керівників через 5 років або призначати розумних. Розумієте, навіть якщо все нормально, то потрібні оновлення і я , все-таки, сподіваюсь, на те що, Олександр Олександрович, його є за що критикувати і є за що підтримати і місто ж не занепадало за Сан Санича. Але я вам чесно скажу, я можу перерахувати, я не знаю скільки в мене там по регламенту, скільки він не вирішив стратегічних питань для Києва, в принципі ні одного, єдине, що з вами до цього так відносимося, тому що одна справа забудувати Бессарабку, і от-там поставити зараз „монстра” знову над цією Бессарабкою і там то стирчить, чи біля спортзалу, а інша справа було вирішити стосунки з Київською областю до тих пір, поки земельний кодекс ще туди - сюди дозволяв, і розширити межі Києва. Сьогодні не має межі, вони кажуть: „30 років немає”, ну, і у вас її не затвердили, ви ж намалювали в генплані півтора Києва, а вам не дали, навіть, одного гектара додатково. Ви ж намалювали 11 районів підпорядкувати Києву в вигляді столичного регіону, тобто мер хоче бути київським і ще 11 обласних районів, а показали фігу. І за такий, це ж „вобше потрясно”. А пішли на вибори, набрали процент, тобто, якби у нас була система цінностей, ну, я знаю, то звичайно, київська влада сильно не відрізняється. Тепер абсолютно недоступна інформація по фінансам міста Києва, то що сказали, що там 40 мільйонів по бюджету для „Арсеналу”, я вам повинен сказати, це ж тільки по бюджету, а поза бюджетом це більше 100 мільйонів. А більше 100 мільйонів – це вся дотація на транспорт пасажирський, вот вам забаганка, тому що хотілося бути як Суркіс, „Арсенал” створений для того щоб перемогти „Динамо”, більше ні для чого не створювався „Арсенал”, ні для того щоб футбол підняти в Україні, ну і перемагали, зразу ж ходили, а тепер, там, по-моєму, на дванадцятому чи стонадцятому місці. Уже тепер не цікаво. До речі, перед цим хокей був. До речі, дуже багато спірних питань, наприклад, костний мост, інститут серця, чомусь ми все створюємо. Ну, так, Амосова пропадає, там уже ж всі мережі і ім`я, туди ми не вкладаємо, будуємо своє щось. А, в принципі, це загально державні проекти, тобто, набираємо кредитів, кредити беремо один а іншим, я хотів би вже й знати як киянин, по-перше як вони витрачаються, по-друге, як їх повертати і яка потреба в цьому, тобто я хотів би, сказати що, я не збираюся сьогодні детально аналізувати ситуацію.

Ситуація в місті не є винятково позитивною, не є винятково перспективною, тому що ні місія міста Києва не сформована і нам про неї, взагалі, ніхто не доповідає. Ви розумієте, от насправді і до людей вже перестали виходити. Ну я вам скажу, яка ситуація сьогодні, торговий капітал, або торгівля сьогодні дають ВВП на одного працюючого більший чим в промисловості.

Таким чином, здається, що всі ми повинні стати, начебто, торговими працівниками. Тому що, але якщо імпорт, що тоді в ВВП іде, а це заробітна плата цим людям, надбавки, там, прибуток, але на імпортний товар, ми що багатші стаємо? І таких серйозних питань, скажімо, Київ, як центр науки, або інформаційних технологій, до чого він, завжди, і до сьогодні він має шанси, абсолютно не обговорюють тематику, абсолютна безглузда остання ідея по семи районах, безглузда була.

Районні ради – це просто злочин буде політичний, якщо це зробиться і не відстоїть місто і це в компетенції, в принципі, Київради, щоб ви знали, якщо навіть в конституційній реформі цього не буде, районних рад в місті, то закон „Про столицю” відносить і Конституція все це до компетенції Київради. Але тепер пішла, „хрущовки”, втягнули були Юлію Володимирівну, Сан Санич знає і Поліченко що робить з „хрущовками”, вони знають 40 років що робить з „хрущовками” і ні одну не відселили, но, взяли ... видно, що викручуються.

Тепер Віктор Андрійович поки розібрався з пчолами і „Арсеналом” вже художнім, тепер, виявляється, він буде виносити підприємства. Ви „вобще то соображаете”, що то агломерація повинна бути і в агломерації мер Броварів не повинен бути начальником ЖЕКу в Сан Санича. Я хоч одне розповів тепер ні один мер не хоче в Київ, тому що я кажу: „ви що, от ти розумієш про що ти говориш? В тебе є територіальна громада.” Тобто абсолютно безглузді ідеї, винести сьогодні 150-200 підприємств з Києва, то я повинен сказати, як 500 тисяч народу перевести туди на роботу. Ви зараз з лівий на правий не можете перевести. А як же тоді робити? Так, ми зараз пішли „валом”, по-перше Віктор Андрійович подивився , тому що Дорошенко на „Ленкузні” треба знести там всі мости, і Манхеттен побудувати, а Мартиненко і Борисов хочуть „тілічку” винести, а Сан Санич „я все это сделаю”, ви Віктор Андрійович тільки попереду. Це ж понімаю пішов він так помаранчевий наший, каже що ми пізніше нього прийшли, та ще ми знаємо ми самі переживаємо.

Тому я повинен сказати, що столиця повинна продукувати інтелектуальний продукт. Я його, якщо чесно, зразок, це виклик, глобалізація, ми повинні стати світовим містом. Хоч в чому то ми повинні щось запропонувати, як не запропонують то „бред” і красти вміють бюджетні гроші, так ховають і крадуть, що ніхто нічого не знає, депутат сидить Комов, він депутат там вже „сто лет” він, думаєте, де бюджетні гроші. Ну знає, але не може розказати, бо документів немає. Розумієте, „дерибан” міста бюджетний, хтось тут говорив, і земельний дійсно налагоджений прекрасно, в принципі, стратегії міста немає і, я хотів би, просто сподіватися що ми загальними зусиллями зробимо виборчу кампанію в Києві зразковою в умовах розвитку демократії. Навіть, якщо вона, ця демократія і носить характер „помаранчевої ілюстрації кадрів.

Ігор Гаврилов ( Партія зелених України )

• (1:22:31-1:24:22)

Дякую організаторам за надане слово. Я послухав сьогодні всіх наших виступаючих, в мене склалося таке враження, що ми дещо все-таки „романтизуємо” вибори міського голови в місті Києві, і не надто прагматично до цього ставимося. Надаємо більше уваги, скажімо, речам таким, емоційним, але треба зважити все-таки на те, що вибори в місті Києві – це боротьба між великими грошима і більш великими грошима, любов виборців раціональна і, як правило, ті послуги, які вже зроблені, вже не є, не відчуваються послугами. І виграє завжди людина, яка не більше робить, на жаль, а яка більш обіцяє. В місті Києві 75 відсотків населення це не є кияни, і вони завжди, ці люди, ці 75 відсотки, будуть віддавати перевагу людині не киянину, але яка склалась як особистість в Києві, от і, звичайно, в цій ситуації має великий шанс знову залишитися мером міста Києва Омельченко, або інша людина, яка може консолідувати біля себе більший капітал або бути представленим більш серйозною корпорацією спільників, яка може капіталом перебити, так сказати, от цей клан, так сказати, Омельченка. І я думаю, що до цього треба приділяти значно більше уваги чим емоції, більш речей романтичних, скажемо. Дякую.

Володимир Фесенко.

( Центр прикладних політичних досліджень „Пента” )

• (1:31:18-1:33:00)

Остання теза. Чесно кажучи, я слабо вірю в те, що Віталій Кличко буде суперником чи альтернативою Омельченку, враховуючи їхні достатньо дружні особистісні стосунки, кажуть, що там є і бізнесові спільні інтереси, я більше вірю в варіант, скажемо так, наступника. От. Але, якщо домовляться між собою, і пан Омельченко, і пан Віталій, і, я думаю, що і „Наша Україна”, ще є третій інтересант , який, я думаю, також зацікавлений в такому розвитку подій, інша річ, що якщо навіть такий варіант відбудеться залишається відкритим питання стосовно, от, тих проблем, які існують в місті і про які треба говорити.

На мій погляд, зараз, фактично, у громад кості і у багатьох політичних сил просто немає іншого вибору, якщо нав`язувати потенційним кандидатам на посаду мера, а також тим політичним силам, які братимуть участь в виборах, фактично новий порядок денний. От просто ставити перед ними конкретні запитання і вимагати відповідь, як вони будуть вирішувати от ці проблеми, про які ми сьогодні казали. Проблему транспортну, проблему житлову, проблему розвитку інфраструктури, проблеми бюджетні і проблеми земельні, от треба щоб кожний кандидат на посаду мера і кожна політична сила, яка буде брати участь в виборах, щоб вони відповіли на ці запитання. Це не буде, звичайно, стратегія системна, але хоча б ми зможемо оцінити хто є що. Дякую.