Кожного дня з ранку до пізньої ночі я працюю, бо знаю – до пенсії ще довгих пару років. Трохи прожив і напевно знаю - людській природі противно працювати. Якби дав людині волю не працювати, вона б ніколи не працювала, адже була створена для життя в раю. Турбота про хліб щоденний ніколи нікому не приносила і не приноситиме задоволення. Багаті люди це добре знають і вчать власних потомків секретам науки користування чужою працею. Людина - не робоча сила, вона є особою духовною, прагне творити і самовдосконалюватись, одержувати задоволення від земного життя. Працюючи на хазяїна, кожен з нас втрачає свій унікальний талант художника, філософа чи оригінального майстра. Праця на хазяїна чи державу вбиває в нас значну частку життєвого часу і Божої подоби, закопує в землю природжений талант. Робітники плавлять сталь, селяни засівають поле, вчителі спалюють нерви з учнями не тому, що це комусь в Україні потрібно. Вони працюють за порівняно невеликі гроші і при цьому дехто може робити це талановито і унікально. Не праця є основою суспільства, а чесна ціна вимушеної людської праці. Тому від слів «Вона працює», «Україна працює», мені стає якось гірко і не по собі. Подібні заклики , хай благородні і від серця – це вирок нашої вічної бідності, бо ми ще пам’ятаємо комсомольські заклики ударно працювати на державу чорно робити в колгоспах чи біля заводських верстатів.
Розумні люди кажуть, що багатство суспільства вимірюється не грошима, а часткою вільного часу громадян. Багаті за свої гроші купують собі волю від необхідної праці. Великі гроші потрібні, щоб бути вільними - подорожувати, купувати якісні послуги і оздоровлюватись, розвивати власні таланти чи захоплення, а ще для особливого задоволення правити народом. Дуже багатими всі бути не можуть, але кожен з нас, попрацювавши пару годин на працедавця, до легкої втоми, за одержану платню повинен мати змогу теж купити собі необхідні речі, послуги для відпочинку, розваги, мати час займатись творчістю і час на спілкування з Богом не поспіхом, а з розумінням власного земної і духовноі місії. Місія людини – це те, що наповнює життя змістом і , зрештою, утримує на цьому світі. Колись в Україні буде такий порядок і влада не рекламуватиме свою працю, чиновник не імітуватиме працю зранку до до пізньої ночі , бо встигатиме за дві години зробити свою справу непомітно для ока громадянина. Зранку до пізньої ночі можна працювати лише на себе. Якщо хтось говорить, що він щось подібне робить для всього народу, він просто нас дурить, щоб сподобатись чи використати нашу прихильність. Уряд повинен працювати тихо, безшумно, мов японська пральна машинка і безпіарно, як трактор. Мені не цікава особа прем’єра чи депутата- ми платимо податки і їх наймаємо на роботу. Знати по імені ми повинні тільки тих, хто є нашою родиною, другом чи того, кого прямо обираємо громадянським голосуванням - президента. Національних геніїв ми шануємо і пам’ятаємо аж по смерті, звертаємось до їхньої мудрості при потребі в скрутний час. Бога треба б весь час мати в душі, на гадці, відчувати вищу силу, що присутня духовно і дає силу життя. Для того, щоб осягнути це, потрібно зупинитись і стати наодинці з Творцем, потрібен вільний час. Ті, що дурять нас і прирікають на бідність, безжально крадуть у нас цей вільний час, який є цілком реальним і називається свободою. Так, свобода –це не символ, а спосіб вільного життя людини. Надмірна праця вбиває свободу, виснажує передовсім духовно, до неї самі силують невідчепні думки про гроші, щоб заплатити за річ, їжу і за утримання родини. Надмірна праця вкорочує життя, женучи дні в скаженному темпі. Понеділок- середа- п’ятниця, а далі лише суббота і неділя для себе – так мало, що не до роздумів над призначенням цих днів. Сенс вихідного дня витісняється самопримусом домашньої роботи чи приробітку і Людина проживає життя швидко, стрімко і безцільно, мов робоча худобина. Як кажуть, зайшов у двері молодим, а незчувся як ноги ледь виносять тебе пенсіонером і згадуєш своє життя, мов сон. Таких нас мільйони і дуже багаті люди думають, що втрачений вільний час життя людині можна компенсувати соціальною подачкою із стягнутих з народу податків. Життя компенсувати неможливо. Не в цьому справедливість влади. Ми працюємо, Але з нами щось не так. Завжди було щось не так. То панщина, то колгоспне поле і наші батьки співали заборонену переінакшену радянську пісню про Україну, де придумали собі такі слова: «Україно-рідна мати, не вкрадеш- не будеш мати. Не вкрадеш – не будеш мати і здохнеш на весні». Була тяжка праця селян, а їм за те – голодомор, моїм батькам - праця за трудодні. Праця! Праця! Праця! Тепер теж праця як благо, аби не стати безробітним. Праця за що дадуть, почесна праця раба. Не в радість була українцям праця і не приносить достатку тепер. На слух приходить оригінальні слова з пісні «Сестрички Віки» - «Україно!Україно! Нічого не маєш – тяжко заробляєш, але все співаєш- рокен-ролл, рокен-ролл!» Тепер ніхто не співає. Цю роботу за народ роблять майданні попсовики і це має означати, що настала пора виборів. Для тих, хто все має і бракує лиш влади – це час творчої праці на себе, бо в них є все –лиш не вистачає отого пекельного задоволення, влади над людьми, володіння часткою спаленого у котлі праці життя, щоб своєю енергією рухати чужі бистроїзні потяги. Таки правий був Іван Франко. Тим, що наверху хочеться влади, а народові простого хліба. Вони і є влада і влада кричить сама собі, що вона працює, пише великими буквами «Вона працює» .Вона – це Влада. Вона працює на вибори, а це означає, що мені доведеться працювати більше і купувати меньше, щоб витримати все це сповна.
