Ніколи не був прихильником Юлії Володимирівни Тимошенко. Але навіть враховуючи моє більш ніж скептичне ставлення до прем'єр-міністра і її ініціатив, ловлю себе на думці, що потайки останнім часом співчуваю їй. Співчуваю по-людськи. Як співчуваю будь-якому шахісту, суперник якого грає з ним не в шахи, а у Чапаєва. Чи у підкидного дурня.

Саме такі асоціації виникають останнім часом, коли читаю стрічки новин і слухаю заяви високо посадовців із вулиці Банкової. Практично будь-яка з цих заяв спрямована на те, аби обмежити прем'єра у повноваженнях, зв'язати по руках і ногах, змусити добровільно відмовитися від власного функціоналу. По суті, відбувається цікава гра. Як у театрі – перед розподілом ролей. Юлія Тимошенко заявляє режисеру (Віктору Балозі), що вона хоче зіграти роль Маргарет Тетчер, а він їй відповідає: «Ні, для Вас ми придумали роль Єлизавети ІІ». «Як???» - обурюється Юлія Володимирівна. – «Адже цю роль традиційно грає Віктор Андрійович!». – «Ні, тепер Віктор Андрійович буде грати роль Брежнєва, якому ми вішатимемо чергові медальки, збережемо за ним необмежені і не прописані в Конституції повноваження і час від часу показуватимемо по телевізору»

Юлія Тимошенко не хоче змиритися з тим, що роль Маргарет Тетчер у цьому сценарії просто не передбачена. Тетчер – це символ реформ. А наша п'єса – про застій. І за рік перед президентськими виборами в Україні нікому ніякі реформи не потрібні. Потрібна видимість діяльності, імітація роботи, ілюзія стабільності.

Саме тому у Тимошенко намагаються відібрати повноваження. Аби не надто проявляла ініціативу.

Пам'ятаєте, ми вже мали у своїй історії період, коли Кабінетом Міністрів і профільними міністерствами керували держсекретарі? Тоді будь-яке розпорядження з Банкової мало неухильно виконуватися прем'єр-міністром. Вставав собі зранку Віктор Медведчук – людина з посадою, не регламентованою Основним Законом – і казав: «Мені здається, що сьогодні наш уряд повинен збільшити дефіцит бюджету на 4%». Або «Мені здається, що завтра надої молока мають зрости на 4 тисячі тонн». І Анатолій Кирилович Кінах казав: «Єсть!» і ставив завдання тому чи іншому міністру. І міністри мусіли виконувати. Приблизно так виглядала картинка.

Ми вже мали приклад, коли Роман Безсмертний у 2005 році збирав усіх міністрів з нашоукраїнською партійністю і йшов за отриманням цінних вказівок на ту ж таки вулицю Банкову. Тепер функції Мойсея для міністрів-нашоукраїнців, який має водити цей балогообраний народ на політінформації, буде виконувати Юрій Єхануров.

Нічого не міняється… Таке враження, що в Україні немає інших проблем, окрім того, якими чином зв'язати по руках і ногах Юлю. У Росії – дві біди: дурні і дороги. У українських політиків – три біди: дурні, дороги і Юлія Тимошенко. Дороги відклали на далеке майбутнє – можливо, прийдуть інвестори, які хочуть в комфортних умовах подивитися чемпіонат світу з футболу, і самі ж для себе побудують дороги. З дурнями якось вирішується само собою: зрештою, можна провести ще один лохотрон і одні (ті, що щиро вірять в можливість докорінних змін шляхом виборів) обирають інших (тих, що платять мільйони за місце у списку).

А от Юля… З нею потрібно щось робити. Не з країною, а саме з нею. Бо набирає бали. Бо рейтинг росте. Бо виплачує заощадження. От заберемо у неї повноваження – думають на Банковій – і стане вона більш слухняною…

Відомо, хто в Україні думкою багатіє. Зрештою, ціла Україна вже сімнадцятий рік багатіє думками – з приводу та без. Лише одиниці в цій країні багатіють фінансово. Можливо, саме тому у нас так багато думають… ІЦ при цьому не розуміють: чим більше повноважень заберуть у Тимошенко, тим більш вразливим стане Президент. Адже розширивши за рахунок прем'єра повноваження – він збільшує і частку своєї солідарної відповідальності за ситуацію в країні. Якби наші Верховний Тато були дійсно мудрі, то вони би віддали Верховній Мамі максимум повноважень – майже диктаторські повноваження. А так…

…Коли через два роки Центральна виборча комісія оголошуватиме результати президентських виборів і виявиться, що Ющенко не отримає другого терміну, не варто дивуватися. Подякувати він має насамперед своєму оточенню, яке в гірших традиціях хохляцької (не української, а саме хохляцької, за принципом «як не з'їм, то понадкушую») натури робить з нього чергового авторитарного лідера, такого собі «політичного Плюшкіна», що назбирав купу мотлоху і не вміє нею розпорядитися.

І тоді не питайте, хто привів Юлю до влади. Бо відповідь буде очевидною.