* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

Політико-соціальний аспект руху світового капіталу для України.

19:39 05.11.2008

Політико-соціальний аспект руху світового капіталу  для України.

Після здобуття незалежності у 1991році, багато економістів пророкували Україні світле майбутнє. Базувались ці прогнози на відірваному від уявлення про світові економічні процеси економічному та науковому потенціалі України на той час. Із самого початку свого існування Україна, як держава зіткнулася із реаліями світової економіки, які значно відрізнялись від політичних промов та обіцянок світових лідерів.

Україна, отримавши незалежність у 1991 році, не мала не тільки ринкових інституцій але і достатнього управлінського досвіду в рамках планової економіки. Тоді перед керівництвом країни виникло питання, як розвиватися, або на основі використання власного наукового потенціалу, або на основі закордонного досвіду та рекомендацій світових економічних та фінансових організацій. Керівництво країни обрало другий шлях розвитку, що обумовило хаотичне втілення в життя досвіду Росії у переході до ринкової економіки та втілення в Україні рекомендацій світових фінансових та економічних інституцій. За період реформ із 1991 року по 1999 рік, Україна втратила 45% свого економічного потенціалу, що в свою чергу обумовило катастрофічні наслідки для добробуту народу України.

Спробуємо коротко проаналізувати причини на перший погляд невдалих рекомендацій світових економічних інституцій для України. Для розуміння природи цих рекомендацій потрібно позбутися міфу про те, що ці організації є благодійними помічниками, а керуватися науковими поняттями, що кожна організація, особливо економічного напрямку, має своїх засновників і впроваджує в життя саме політику, яка вигідна її засновникам. Із історії відомо, що фундаторами таких організацій як Світовий Банк, Міжнародний Валютний Фонд, ВТО є провідні країни світу, в яких сконцентровано найбільші фінансові ресурси та які є активними експортерами капіталу, а отже і є провідниками експансії цього капіталу в інші країни. Тому рекомендації світових економічних організацій направлені не на вдосконалення економік країн, що розвиваються, або країн із транзитивними економіками, а на створення найкращих умов для експансії своїх транснаціональних корпорацій на територію інших країн.

Світовий рух капіталу має як негативні, так і позитивні сторони. З одного боку, це створення робочих місць та нових можливостей для національних бізнесів, з іншого – це побудова шкідливих виробництв, вимивання наукового потенціалу в метрополію, створення залежності політичної еліти країн імпортерів капіталу від транснаціональних корпорацій. Забезпечення балансу між негативом і позитивом цього процесу в значній мірі забезпечується якістю держаних управлінських рішень, а от же якістю політичної еліти держави.

Для отримання орієнтирів поведінки країни в процесі руху світового капіталу розглянемо деякі аспекти, які є основними чинниками цього процесу.

Передумови, що обумовлюють міжнародний рух капіталу:

• Інтернаціоналізація господарського життя.

• Поява можливості вигіднішого вкладення капіталу за кордоном.

• Відносний надлишок капіталу на внутрішньому ринку і відсутність умов його ефективного використання.

• Прагнення власників капіталу застосувати його там, де існують низькі ціни на сировині; на матеріали; на енергію; на транспорт; на напівфабрикати і т.д.

• Економія фінансових ресурсів від застосування нижчих митних тарифів і пільгових тарифних заходів в країнах, куди переміщається капітал.

• Можливість стабільного постачання національних підприємств імпортною сировиною.

• Прагнення забезпечити збереження і чистоту навколишнього середовища в країнах-експортерах капіталу.

• Існування різних шляхів і форм міжнародного руху капіталу і його ефективнішого застосування за кордоном.

При здійсненні експорту капіталу суб'єкти керуються економічною доцільністю, що полягає в наступному:

• отриманні додаткових прибутків;

• встановленні контролю над іншими об'єктами;

• обході протекціоністських бар'єрів на шляху руху товарних потоків;

• наближенні виробництва до нових ринків збуту;

• отриманні доступу до новітніх технологій;

• збереженні виробничих секретів шляхом створення зарубіжних філій;

• економії на податкових платежах (наприклад при створенні підприємства в СЕЗ);

• зниженні витрат на охорону навколишнього середовища.

Економічна доцільність імпорту капіталу полягає в:

• можливості розвитку певних нових і старих виробництв;

• залученні додаткових валютних ресурсів;

• розширенні технічного потенціалу;

• створенні додаткових робочих місць.

Як бачимо, причини які є рушієм експорту капіталу, значно ширші тих потреб, які є причиною, що спонукають країни залучати цей капітал до розвитку власних країн.

Світові експортери капіталу при його експорті, крім економічної доцільності, фактори якої викладені вище, керуються також інвестиційним кліматом в тій чи іншій країні.

Інвестиційний клімат є сукупність економічних, політичних, юридичних і соціальних чинників, які зумовлюють ступінь ризику іноземних капіталовкладень і можливість їх ефективного використання в країні.

Інвестиційний клімат є комплексним поняттям і включає ряд параметрів: національне законодавство, економічні умови, митний режим, валютна політика, темпи економічного зростання, темпи інфляції, стабільність валютного курсу, рівень зовнішньої заборгованості і т.д.

Діяльність світових економічних організацій і направлена в основному на забезпечення умов для імпорту капіталу в ту чи іншу країну, що зводиться в основному в уніфікацію правил поведінки країни експортера капіталу із зрозумілими та зручними правилами для транснаціональних корпорацій. В якості прикладу можливо навести:

• Вимоги ЕС уніфікації українського законодавства с ЕС, що означатиме консервацію нинішньої сировинної структури Української економіки.

• Вимоги світових фінансових інституцій до курсової політики НБУ, що сприяє залежності України від світових інфляційних та кризових процесів.

• Вимоги світових фінансових інституцій до параметрів бюджету України, а саме до зменшення соціальних витрат та дефіциту бюджету.

• Діяльність західних політичних організацій по встановленню в Україні політичної влади, яка повністю виконуватиме їх рекомендації.

Прикладом втручання в політичне життя країни, а також прикладом як сприймається Україна західними інвесторами є деякі розділи Стратегії партнерства з Україною 2008-2011 Світового Банку.

Так в цій стратегії в розділі Економічна ситуація в Україні відзначається, що «… з 2000 року в Україні спостерігається стрімке економічне зростання зі щорічними середніми темпами приблизно 7,5 відсотка. Період відновлення економічної активності розпочався завдяки настійним реформаторським зусиллям, що їх почав докладати уряд тодішнього прем‘єр-міністра Ющенка, сьогоднішнього Президента України, і продовжили наступні уряди. Було досягнуто макроекономічної стабільності, приватизовано ключові підприємства та розпочато процесс законодавчої й інституційної реформи». Цікаво, що це положення документу, абсолютно не відповідає дійсності, адже економічне зростання почалося на початку 1999 року за уряду Пустовойтенко, до того ж жодної згадки про зростання економіки з темпами 12% при уряді Януковича. Тобто можливо зробити висновок про політичну ангажованість співпраці Світового Банку із Україною.

В розділі Соціальний розвиток, Світовий Банк відзначає, що в Україні «Швидке економічне зростання спричинило стрімке скорочення масштабів бідності останніми роками. Рівень бідності помітно скоротився: з 31 відсотка в 2001 році до 8 відсотків в 2005. З початку економічного піднесення в 2000 році Україна дійсно зазнала одних із найшвидших темпів скорочення бідності в усьому регіоні ЄСА».

Цікавим є те, що аналіз бідності, проведений Світовим банком, базується на понятті абсолютної бідності, тобто на межі, за якою громадяни не можуть задовольняти свої елементарні потреби, тобто помруть з голоду. Цей метод суттєво відрізняється від формули, що застосовується в Україні для оцінки масштабів бідності. До того ж цей метод значно відрізняється від стандартів ООН, щодо визначення бідності.

Чому ж Світовий Банк застосовує саме таку методику? Відповідь можна зрозуміти, якщо вважати, що цим документом можуть керуватись експортери капіталу, оцінюючи рівень витрат на робочу силу в Україні. Тобто, навіщо платити більше, якщо за версією Світового Банку, нинішніх зарплат вистачить для небідного існування Українців.

І все ж таки, приклади Китаю, В’єтнаму, Білорусі, Казахстану демонструють, що при правильній державній політиці по співпраці держави із експортерами капіталу, інвестори приносять значну користь розвитку держави. Відмінність цих країн від України полягає в наявності біля керма цих країн політиків, незалежних від світових економічних інституцій, а політична система характеризується більшою досконалістю та стабільністю чим в Україні. Отже, можливо зробити висновок, що успішність економічного та соціального розвитку України, знаходиться в площині створення в Україні досконалої політичної системи, яка була б незалежною в прийнятті рішень від світового капіталу.

Всеволод Степанюк