В українському інформаційному просторі занадто багато всякої мішанини і серед замовного політичного чтива можна знайти унікальні речі, які можуть вийти тільки з-під пера захищеного недоторканністю і поважним званням, дивно мислячого нардепа. В цьому сенсі стаття Дмитра Табачника “Украина перед рассветом” в інтернет-виданні «Версії» є своєрідним відкриттям жанру –політтрилера, що плавно переходить в програму нещадної боротьби проти українського націоналізму. Хоч Дмитро Табачник вважається начитаною людиною, стиль у нього доволі важкий, зате яка експресія! А яка послідовність у вишукуванні найменших проявів українського націоналізму! Можна пересвідчитись, прочитавши його останнє інтерв’ю одному з інтернет-видань. Не менш цікаві і доволі несподівані коментарі відвідувачів сайту, яких пан Табачник дивним чином зумів довести до піку нервового збудження.
Проте твір академіка “Украина перед рассветом” неперевершений, принаймні реакцію свого колеги після прочитання описати не берусь – нема таких слів в українській мові. Стаття вражає яскравою і доволі некультурною риторикою на адресу чинного президента, але згодом можна дістатися до опису сокровенних мрій нардепа. Це романтична мрія про особливий “Український світанок”, де остаточно не буде українських націоналістів разом з осоружним Ющенком. В сутінках біля ледь освітленого кабінетного стола авторові ввижається : “сам Ющенко кажется повелителем нечистого Вием или ведьмой, пытающейся запугать народ полетами в гробу исторических мифов и призывами с того света шухевичей, бандер и прочих упырей”. Нервово виблискують скельця окурярів академіка, рука посмикує сивіючу лопатисту борідку, вгору піднято якийсь палець, а затим паралізуючі холодом слова: “Близится крик петуха, что прозвучит над Украиной после президентских выборов, и с ним близится предрассветное поспешное бегство своры вампиров, с 2005 года пьющих кровь из народа!” Ну хіба не талановино як для політичного трилера?
Можна б іще розважатись шедевральним гумором нардепа-академіка, але це не більше як моторошний літературний вступ до серйозної політичної програми: “Україна перед світанком”:
1. Перехід України до федеративно-земельного устрою. Тому, що збереження унітарності загрожує “огаличенням”(тобто українізацією) Великій Україні. Мотивується ще й тим, що Велика Україна вже не буде “утримувати депресивний Захід”.
2. Запровадження дерржавного статусу російської мови як права “російського народу -одного з державотворчих в Україні”
3. Відмова від державної політики етнічної уніфікації і від гасла ”титульна нація”.
4. Відмова від державного вмішування в конфесійне питання і від гасла “Єдина національна церква”
5. Державні гарантії проти проведення фашизації, пропоганди фашизму і культитвування націоналізму.
6. Державні гарантії нейтралітету України.
Заключна теза в суто в ленінському стилі: “Без реализации перечисленных пунктов победа над агрессивным национализмом будет неполной и , в итоге, уйдет в песок”. І тут же дає дуже цінні поради для гарантованої перемоги: “нельзя бороться, не затрагивая главного, человеконенависнической идеолологии Ющенко и его клики, терпеть в составе правительства или называть коллегами одиозные фигуры вроде Васюныка, Вакарчука, Вовкуна, Сагана”.
На мій погляд, важко назвати цих людей націоналіствами – звичайні українці і до жодних націоналістичних організацій напевно не належать. Хоча за особливою радянською логікою українці завжди є прихованими націоналістами. Отже вся шестипунктова програма боротьби з ющенківським насліддям після президентських виборів швидше за все зводиться до етнічних зачисток українців-націоналістів при владі, яких там не густо. Тому розлогі розмірковування академіка Табачника про фашизм в Україні можна розуміти по-всякому, очевидно він має бути дуже схожим на подобу “кровожерного” українського націоналізму.
Отже шестипутктова програма нещадного викорінення українського націоналізму стартувала задовго до президентських виборів. Умовний сигнал подано - “Україна перед світанком!” Українці, тримайтеся! Бо можливо хтось ненароком побачить вас в образі фашиста за незгоду з одним з шести пунктів антинаціоналістичної програми чи за елементарне бажання почути у відповідь українську мову. За перевіреною радянською комуністичною технологією програму знищення українського націоналізму будуть реалізовувати , звісно ж , руками самих українців та їхніми голосами на виборах.
У них все сплановано і тому в Дмитра Табачника напевно є підстави для романтичної кінцівки власного політтрилера, яку подаю в перекладі державною мовою:”Скоро світанок. І треба зустріти перші промені пробудженого сонця, знаючи, в якому керунку прямувати…” “Вірною дорогою ідете, товариші!”- сказав би вождь світового пролетаріату. А ми й не здогадувались, що для декого боротьба з українським націоналізмом це вічна революційна романтика, захоплююче полювання в Україні на недобиті рецидиви українського буржуазного націоналізму. В азарті вони можуть собі на мить забути про проголошення незалежності, але раптом голос обачності приходить до тями - не варто видражнювати і виманювати на себе отой український націоналізм, від гріха подалі… Тому навіть найсміливіші і захищені недоторканністю давні винищувачі націоналізму роблять це в тиші кабінету, піонерським скрипучим пером із зірочкою, здригаючись від придуманного жаху і відчуваючи захребетний холодок від одного слова -“націоналізм”. А тремтяча рука пише і пише політтрилера за ще свіжими картинами нічного марева минулої комуністичної ери , наївно сподіваючись залякати звичайних українців їхнім же націоналізмом.
