* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

ЩЕ РАЗ ПРО ЦІННОСТІ

19:31 17.02.2009

Безглуздо заперечувати будь який досвід, особливо масштабу людства, тим паче в ім’я людини. Але здається що саме це намагається втілити людство в окремо взятій країні. Та й то в спосіб який людина винайшла природнім шляхом заради майбутнього. Мова іде звичайно про традицію, поняття настільки ж незаперечне наскільки революційне. Найбільш заперечуванні речі на загал й виявляються найбільш стійкішими, найвиразнішими, звісно з погляду прийдешніх поколінь. Однак ті ж самі абстрактні, по відношенню до минулого, покоління здається принципово збиваються на манівці тим самим потверджуючи непересічну "надлюдську" потугу справжніх цінностей. Цінностей, що вічно прокладають собі шлях, вічно молоді оскільки завше стверджуються, істинні не тому що ти їх можеш проголосити, скоріше про них "помолися в потаємній кімнаті", а тому що вони не підлягають побутовому ритму життя обмеженого одним поколінням і тому залишаються осторонь, понад, конкуренції політичної чи економічного зиску, освячуючи і зустрічаючи кожне нове покоління людини як батьки новонароджене немовля. Що з’являючись на світ наївно, але цілком виправдано, переконане що про нього є кому подбати. Про те що його сподівання, немовляти, економічно не обґрунтоване й "політично" можливо недоцільне може здаватися з багатьох прогресивних та логічно обґрунтованих точок зору, але вона ніколи не відмовиться від цілком містичного відчуття що вона "мала право" на батьківську опіку. Маючи надто очевидні приклади зради "святої віри" людина жахається з "революційної камбоджийської сім’ї", але принади "диявольської" зваби незчисленні і спокушені бажанням володіти світом і уподібнитись Богові людина чим далі вишуканіше і винятково з прогресивних поглядів заступає світло і з поквапливістю сучасного політичного життя прагне перевтілитись в божественну особистість від виборів до виборів, прагнучи усвідомлювати досвіт минулих і відповідальність перед майбутніми поколіннями у виборчих технологіях.

Демократія, увінчує закономірність розвитку людського духу, символізує супротив "вищих" цінностей "деспотичним" і намагається посісти місце уявленої істини. Ідеологія що існує поряд з людиною від "початку світу", первинний общинний устрій (саме з вбивства "Батька" народжується психіка людини яку ми відрізняємо від тварини за Фрейдом) що можна вважати за підсвідоме "одвічне прагнення людини до демократичного урядування"... що власне і не заперечується але виконується, проникає у прозірливий й передовий античний світ, характеризує період розквіту римської могутті як республіканський, середньовічний ренесанс та просвіщенну добу. Стара як гріх. У освічених сучасників, на загал прогресивно мислячих, такого роду порівняння не просто виглядають надто абстрактними а й викликають побоювання випасти з конкурентного аспекту у опіумні сентенції відсталого віку. Обтяжені гонитвою за "сучасними" знаннями які дозволяють конкурувати у сучасному світі, ствердитись як людині в очах людства, вони нажахані самим припущенням критичної думки стають невольними рабами "знання", жертвами цивілізації що вимагає від пересічної людини, для того аби "урядувати над самим собою", володіти знаннями наукового рівня. Отже людина "добровільно" й "свідомо" встановивши для себе непоборну планку самореалізації і ніколи її, у захмарному переважному числі, не досягнувши й не здатна бути громадянином в тому значенні який поняттю "громадянин" надавала демократія у своєму невинному віці коли виснувала цілком абстрактні речі натхненна "містичною вірою", відмовляється від критичного мислення ідеалізуючи саму себе. Чому потрафляє і що підживлює "Володар людства" навіюючи оманливе відчуття особистого урядування над самим собою "по праву", не делегуючи власне "Батькам" відчуття відповідальності у принципі наслідування поколінь, без особистої відповідальності перед минулими поколіннями, зобов’язаннями перед суспільством що втілені у традиційних поняттях сім’ї, культурної ідентифікації, державних устремлінь. Ти людина!.. трубить змій, те чого ти прагнеш закон! І одразу пропонує тобі модель політичної ідентифікації за якої ти відповідальний тільки перед тим що визначаєш для себе сам, правда від зворотнього, не досвід поколінь що розкриває безмежну повень визначень а те що ти особисто протиставиш досвіду. А нумо, ти творець, відтворюй своє особисте сприйняття світу. Уяви що у тебе немає історії, складно? Я тобі допоможу, уяви що історії нема у майбутнього, адже справжній творець той хто ні до чого не прагне. Перетворивши одразу життя на ілюзію. Ілюзія за яку хапається сучасна людина - кінець історії. І звичайно людина намагається заповнити порожнину сурогатом свободи вираженим тезою: мій обов’язок людини це забезпечити "свободу вибору" кожної людини, моя політична позиція активна і вимагає особистої активної участі, акумуляції усіх життєвих сил!.. і провалюється у сутінки бездіяльності, морок аморфності та безсилої апатії позбавленого посвяти життя. Отримавши згоду Володар звичайно пожинає плоди збираючи у скриню пиху ницості, усеперемагаючу жадобу до наживи, невблаганність та байдужість до ближнього як рівного у загальній збайдужілості до показної і спустошливої зацікавленості у "загальній справі".

Тихо і заповідно, як церковний дзвін, лунає голос що невблаганно пробивається десь "зсередини" відлунюючи в поглинутому "самовизначенням" голосі розуму історична пам’ять що з таємничих глибин "спільної історії" промовляє до свідомості через ментальність твого роду про те що демократія "існувала" лише як міф, саме як абстрактна цінність спонукала до теоретичного осмислення "народовладдя", суверенітету народу, представницького урядування та розподілу влад, викликала щирі дискусії з міфічними опонентами такими як "лібералізм" та "соціалізм". У звитязі цілком містичної боротьби народила поняття сучасної "свободи", слова, плюралізм, права народів на самовизначення. Поставши як історичний факт лише в останні десятиріччя сучасного покоління (загальне виборче право, деколонізація) ідея представлена розвитком, ЯК ПРОЦЕС становлення перерахованих суспільних феноменів, втрачає свою просвітницьку потугу. Перетворившись у реальність що може сьогодні протиставити християнська, демократична чи соціалістична партії Німеччині будучи елементами "закінченого" циклу політичної розбудови державної демократії? Франції Угорщини чи Росії? Уряди країн що "постали" як демократії презентують міжурядову політичну ідентифікацію, і Україна у тому числі... окрім урядової ідентифікації.

Розбещений пропагандою демократичного колосу "кінця історії" мозок прогресивної, освіченої людини з натовпу не вагаючись винесе вирок: наш недолугий уряд... наша злочинна влада... країна дурнів... нездатен усвідомити логічний розвиток демократичної ідеї періоду міжурядової демократії персоналізує демократичне урядування. Прив’язуючись до періодичних виборів, авангарду просвітницької демократії, ототожнює демократичне урядування з персонами Ющенко, Янукович, Кучма тощо... в мент позбавляється лушпиння у вигляді народовладдя, свободи думки і т. д. Спонукані, в дусі старозавітного восхваляння містичної влади освяченої виборчою демократією, з образами Обами, Кваснєвського, Путіна як дурний зі свічкою розбігаються по братських демократіях "що розвиваються" осяйні великою місією просвітництва свободі людей. Вільно і незалежно міркуючи про "містичну культуру" урядових демократій Росії, США країн західної Європи, силкуючись познати велич "свободи істинного духу" вдивляючись у привід віддзеркалення найбільш допитливі вивчатимуть досвід близьких далеких сусідів намагаючись відшукати те що ніколи не втрачали. І лише одиниці усвідомлюватимуть що урядова демократія країн центральної, східної Європи є ані чим іншим як практичним втіленням теоретично визначеним періодом ідеологічного зародку демократії доби протистояння і супротиву, колішні республіки рад послід і свідчення розпаду ідеологічної потуги, і настання періоду вирізнення "супротиву заради загального прогресу". Саме цей відсоток знаходитиметься "у влади" в період державної залежності від міжурядової ідентифікації зорієнтовуватиметься "ліберальним традиціоналізмом" до демократії минулого, сподіватиметься на те що В САМОМУ ПРОЦЕСІ зродиться новий приклад політичної державності.

Великий послух звернений до себе засвідчить що саме цей досвід являється головним формуючим фактором національної самобутності українського народу, ідея що стоїть осторонь і звеличується над потугами осмислення сучасності. Утворила республіку за абсолютизму, федерацію з монархією напередодні зародження самого поняття національної державності, конституювала національну автономію задовго до ходи народів за демократичне урядування, до м’язової рефлексії усвідомлена того що таке зваба "прогресивних ідей" та супротив що передує загальному усвідомленню.

Гриць ПИЛИПОВИЧ