* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

ЯКОЮ Є НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ, ЩО ОБ’ЄДНАЄ УКРАЇНУ?

08:22 23.04.2009

ЯКОЮ Є НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ, ЩО ОБ’ЄДНАЄ УКРАЇНУ?

Єдиною перешкодою для обмеження наших

завтрашніх досягнень є наші сьогоднішні сумніви.

Ф. Рузвельт

Сучасна система державотворення в України знаходиться на етапі серйозної перебудови і носить принципово новий фундаментальний характер. Визначені пріоритети національної політики в провідних сферах людської життєдіяльності, основними з яких є формування національних і загальнолюдських цінностей, забезпечення соціальних та культурно-освітніх потреб українського народу. Уряд, проводячи реформи, в своїй більшості прагне зберегти культурно-історичні надбання та традиції, виховати шанобливе ставлення до українських національних святинь, мови, історії та культури.

Проте, однією із головних проблем сучасного українського соціуму є відсутність в його активі ефективної та дієвої національної ідеї, яка б хоч трохи змогла б об’єднати пошматовану політикумом Україну та повернути її громадянам віру в завтрашній день.

Дослідники відзначають, що «увесь хід світової історії на кожному з її етапів переконливо свідчить про те, що за всіх часів поява справжньої і діючої національної ідеї потрібна була для мобілізації населення тієї чи іншої країни на певний соціокультурний чи економічний прорив. Це є основним і в цьому контексті єдиним історичним сенсом існування національної ідеї в якості системоутворюючого цивілізаційного феномена» [2].

Для внутрішнього усвідомлення, прийняття та утвердження власної національно-об’єднуючої ідеї варто звернути увагу на приклади тих країн, в яких ця проблема перейшла із зародкової стадії до свідомої реалізації й вже принесла чималий результат, не дивлячись в багатьох випадках, на свою простоту й почасти банальність.

Для прикладу візьмемо Сполучені Штати Америки – країну, яка складається з дуже великої кількості етносів, які змогли об’єднатися під прапором єдиної національної ідеї.

Науковці вказують на те, що так звана «американська мрія» (розуміється як «кожному власний будинок») виникла практично одночасно з утворенням США і сформульована в Конституції цієї країни як загальний добробут і забезпечення всім членам суспільства та їх нащадкам благ свободи. Саме ця ідея допомогла країні перетворитися в одну з наймогутніших у світі.

Аналіз історичної літератури свідчить, що багато в чому економічний та соціокультурний прорив США був забезпечений у своїй більшості «американською мрією», яка з одного боку, стала консолідуючою ідеєю, спрямованою на об’єднання різних етносів в єдину американську націю як громадську спільність, з іншого – прагматизм, утилітарність та відсутність особливих «розумностей» дозволили створити своєрідну модель досягнення успіху, що припускала в кожного рядового американця – незважаючи на його матеріальний і соціальний стан – наявність особистих амбіцій, невтомного оптимізму, високого ступеня заповзятливості [2].

Приклад ще однієї країни, яка є світовим лідером з розвиненості багатьох соціальних сфер є досить показовим в контексті проблеми, що розглядається. Після розгрому Японії в 1945 році національну ідею, яка була надзвичайно сильною до того – ідею японського духу, японської божественності, японського патріотизму – було зруйновано. І тоді в напіврозореній війною країні народилося гасло: «виживати, потім – збагачуватися». Але у міру того, як збагачення успішно прогресує (за даними журналу «Forbes», Японія зберігає свою репутацію притулку азіат¬ських багатіїв – тут мешкають 53 мільярдери), стала відроджуватися і сама національна ідея – ідея підвищення політичної ролі Японії в світі, яка значно поступається її економічному впливу. В умовах наростаючої глобалізації Країна Висхідного Сонця змогла створити гнучку економічну систему і досягти гармонійного поєднання цінностей традиційної східної культури і надбань західної демократії.

Варто відзначити, що приблизно на цей же шлях, але за своїм власним «рецептом», вступив і Китай. Основою буття китайців є поняття «Великого Китаю». Назва Китаю – «Чунго», що означає – «Серединна держава», тобто та, яка розміщується в центрі світу. Майже п’ять тисячоліть історії зумовлюють надзвичайно високу національну свідомість нації. Iз самого народження кожен китаєць вважає, що його країна найкраща і що все китайське теж найкраще. Хоч би де мешкали китайці, яких би політичних чи філософських поглядів дотримувалися, вони завжди віддані ідеї «Великого Китаю», для них головне – процвітання їхньої батьківщини.

Національна ідея в китайському вимірі зводиться до такого: є імператор і є його піддані. Обов’язок імператора – піклуватися про підданих, якщо ж він не виконує своїх обов’язків, піддані мають право скинути імператора. Також китайці чітко усвідомлюють, що кожен з них – це тільки частина великої системи – Китаю, і оскільки Китай – найліпша країну світу (на думку кожного мешканця Піднебесної), то кожен китаєць повинен бути першим і найліпшим у своїй справі.

Історичний дані яскраво свідчать, що патріотизм китайців вдало використав Ден Сяопін. Розпочавши свої реформи, він дав зрозуміти китайській діаспорі, яка стояла на антикомуністичних позиціях, що Китай повертається до традиційних конфуціанських цінностей, і діаспора почала вкладати в економіку своєї Батьківщини мільйони доларів. І тільки потім до Китаю прийшли іноземні інвестори, що дало підняти економічні показники країні на дуже високі, як на наш час, показники [1].

Ще одна країна, що вдало в практичному вимірі використала свою національну ідею – це Латвія. Метою, яка об’єднала всіх латвійців наприкінці 1980-х років, був вихід зі складу Радянського Союзу і відстоювання власної незалежності. Тому гаслом, яке виражало національну ідею, став вислів: «На початку хоч босоніж, але разом будемо йти в незалежність». Таким чином латвійці готували себе до можливих труднощів, тому, коли відбулися кардинальні зміни в особистому житті кожного латвійця, приміром, різке зростання цін за відсутності будь-яких пільг і субсидій, вони сприйняли це спокійно. Позитивний та вагомий результат такого об’єднання людей на основі національної ідеї не примусив себе довго чекати.

Аналіз історичної літератури свідчить, що у французів не було національної ідеї, а була, як казав де Голль, «деяка ідея Франції як сильної і гідної держави». Втілювали цю «деяку ідею» протягом трьох десятків років – з 1944 по 1974, і країна радикально змінилася, перетворившись в те, що ми маємо можливість спостерігати зараз.

Про російську національну ідею українська газета «Контракти» пише наступне: «У Росії сьогодні також активно ведеться пошук національної ідеї. Він базується на основі російської національної інтелектуальної історії ХІХ століття, що включає в себе бачення Росії як унікального симбіозу Європи та Заходу, спадкоємиці імперії Тамерлана та слов’янофільства. Російський народ увібрав усе краще в східній та західній цивілізаціях, вiн духовно ліпший від інших народів, має особливу духовність, яку матеріалістичний Захід ніколи не мав» [1]. Не дивлячись на певну шовіністичність наведених суджень можна говорити, що культивація такої національної ідеї надзвичайно успішна й приносить російському суспільству свої плоди.

Можна дійти висновку, що певні недоліки та проблеми в цих та інших країнах світу, безумовно, є, але є і досвід їх вирішення який, в переважній більшості випадків, набувався демократичним шляхом, чого, нажаль, не вистачає нашому сучасному суспільству.

Коротко охарактеризувавши світовий досвід із вирішення проблеми єднальної суспільної національної ідеї, спробуємо визначити, що для цього зроблено безпосередньо в нашій країні.

Прикро, але факт, ментальні особливості та національно-ідейну спрямованість переважної більшості українських громадян влучно охарактеризував у своєму творі відомий український письменник П. Губенко (він же Остап Вишня, він же Павло Грунський). Схема, подана в «Чухраїнцях» дуже проста і складається з чотирьох пунктів, що подані в діаграмі 1.

Діаграма 1.

Характеристика ментальних якостей особистості українця

(за Остапом Вишнею)

І зачароване коло, як правило, постійно повторюється.

Проте, не дивлячись на здавалося б повну безвихідь з такої ситуації, українська спільнота все-таки має певні рецепти розуміння та тлумачення національної ідеї як філософської та соціально-культурної категорії.

Думки з цього приводу знаходимо у політиків, що брали участь у проведенні круглого столу з приводу одинадцятої рiчницi з Дня Незалежності України, не дивлячись на певну їх «застарілість» переважна більшість залишаються актуальними і зараз. (Матеріали, що подаються нижче були взяті з інтернет сторінки (автори статті – Т. Лозінська та О. Гутін) http://www.ria.ua/print.php?event=news&id_news=99, яка зараз, нажаль, не доступна).

Політик Т. Григор’єва вважає, що «Нацiональна iдея – це коли, незалежно вiд нацiональностi, чи то українець, чи то американець, чи австралiєць – перше, що вiн робить, це пiднiмає свiй нацiональний прапор. Оце i є для мене неацiональна iдея – коли кожен українець зранку буде пiднiмати свiй нацiональний прапор» [3].

Більш ліричне бачення та розуміння проблеми зустрічаємо у Л. Ящук: «Нацiональна iдея – це понад усе любити свою батькiвщину, свою рiдну землю, любити людей, якi живуть i працюють на цiй землі» [3].

I. Лiвшиць висловив думку, що «Нацiональна iдея – це прiоритетна думка, яка об’єднує бiльшiсть народу. На жаль, в нас нацiональна iдея за цi роки вже випарувалася. Про що думає чиновник? Щоб його не звiльнили з роботи. Про що думає бюджетний працiвник? Щоб вижити на цю мiзерну зарплату. Про що думає бiзнесмен? Щоб його не з’їли певнi структури» [3].

Досить цікаві погляди, але в певній мірі здаються однобокими й кострубатими, адже характеризують національну ідею з якоїсь одної сторони, справжня ж суть приховується в синтезі даних сентенцій.

Політолог В. Мороз у своїй статті «Нова Україна: поза бінарним поділом «Схід-Захід»» припускає, що «національна iдея – це видумка iнтелектуалiв, їхнiй, так би мовити, iнтелектуальний хлiб, адже рефлексiя на великі ідеї – есенцiя iснування iнтелектуального середовища. Як тодi iнакше пояснити такi суперечностi і неоднозначності великих дебатiв щодо нацiональної ідеї: з одного боку аби вона має знаходити відголоски в звичайних громадян, вона має бути загальнодоступною. а з іншого, її смисл розумiють тільки що посвячені в дослідженні цієї тематики. По-друге, ніхто інший як iнтелектуали не здатні виробити її розуміння, окреслити її методологічне, а той же час, до процесу її реалiзацiї має бути залученим абсолютно кожен.

В певний момент нацiональна iдея перетворилась в самоцiль, пошуки якої нагадували марення за квiткою папоротi в нiч на Iвана Купали [5].

Для можливості вдалого формулювання сучасної української національної ідеї варто розглянути основні її складові компоненти. Багато в цьому напрямі зроблено науковцем А. Фурманом, який подає власну схему основних умов-складових національної ідеї.

Рисунок 1.

Основні умови-складові національної ідеї

(за А. Фурманом)

1 – ставлення людини до Бога як Абсолюта Добра і до України як Неньки-Батьківщини

4 – соціальний захист як розгорнута картина фізичного, соціального і духовного самоствердження і розвитку особистості в суспільстві

2 – консолідація громадянського

суспільства на засадах соборності, єдиного віросповідання, культуротворення і

3 – свобода як принцип стосовно кожного окремого члена суспільства, громадянина держави і всього народу загалом [7, с. 33]

державотворення

Досить оригінальна та повна схема умов-складових національної ідеї, хоча певні сумніви викликає позиція №2, щодо єдиного віросповідання та культуротворення, враховуючи полікультурність українського соціуму.

Підсумовуючи наведені вище факти визначимо ключові позиції сучасної української національної ідеї для об’єднання суспільства.

Отже, по-перше, національна ідея не може бути привнесена ззовні. Вона обов’язково має відповідати базовим ідеологічним і психологічним стереотипам конкретного народу та конкретної країни. Національна ідея хоча і лежить у сфері ідей, але зміст її народжується реальним повсякденним життям народу, що і робить її специфічною. «Як своя сорочка ближче до тіла, так і своя національна ідея ближче до інтересів свого народу» [2]. По-друге, національна ідея повинна бути органічною для нації, не вигаданою і, що дуже важливо, актуальною. Вона прив’язана до часу і з його плином наповнюється історично новим змістом. По-третє, у поліетнічних суспільствах – а україн¬¬ське суспільство саме таке – національна ідея не може бути ідеєю якогось одного етносу, вона повинна бути загальнонаціональною: гасло “Україна для українців” – це, м’яко кажучи, нісе¬ніт¬ниця [2]. По-четверте, національна ідея має працювати не на ізоляцію країни, а на її глибоку інтеграцію в сучасний світ.

І на сам кінець, національна ідея, поряд з деякою ідеальністю, з вираженою в ній надією і навіть елементом мрії, повинна бути практичною, здатною до створення стратегії, тактики і реальних практичних механізмів функціонування України – від рівня держави, суспільства, до рівня окремої родини, кожної людини. Реальне усвідомлення того, що твою країну визнають і поважають в світі як конкурентноспроможну (незалежно від того, в яких галузях ця конкурентоспроможність зосереджена), може стати важливим приводом для загальнонаціональної гордості незалежно від мови, конфесії та політичних переконань людини.

Звертаючись до лаконічного вираження розглянутих вище позицій на думку спадає сентенція «Я для України – Україна для мене» (психологами доведено, що абсолютно кожна людина, в більшій чи меншій мірі – егоїст, тому «Я» ми ставимо на перший план, що у великій мірі примушує людину повірити у власні сили й суспільну значимість), яка в повній мірі при свідомому її розумінні буде виступати об’єднуючим фактором та зможе подолати сьогоднішні суспільні сумніви у світлому завтрашньому майбутньому, які так заважають його досягти.

Література:

1. http://www.kontrakty.com.ua/ukr/gc/nomer/2000/2000-34/34tema2.html

2. http://www.madein.dp.ua/view.aspx?type=ja&lang=1&jaid=589

3. http://www.ria.ua/print.php?event=news&id_news=99

4. http://www.ukrlife.org/main/prosvita.htm

5. http://www.uv.ukranews.com/r6/massmedia/view/article.html?id=12600

6. Попов Б. Ментальність українського народу в контексті вічності // Освіта. –1997. – 3-10 вересня. – С. 6-8.

7. Фурман А. В. Психокультура української ментальності: Наукове видання. – Тернопіль: Економічна думка, 2002. – 132 с.

Володимир ВИШНЕВСЬКИЙ