* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

У НАС ОДНА ІСТОРІЯ -- МАЙБУТНЄ

09:18 28.04.2009

У НАС ОДНА ІСТОРІЯ -- МАЙБУТНЄ

Древлянські звичаї

Скільки пригадую древлянські звичаї, все гріють руки! – гріли руки на тюремнях, воланнях, конаннях шевченків, всієї біднезної інтелігенції позаминулого віку; гріли руки на злиденнях, сухотнях, здихотнях, на муках щоденних тесленків, васильченків; гріли руки, як консерви з тушонкою, на буденнях і самоспаленнях найжертовніших синів минуловіку; гріли руки на погибелях стусів, тихих; гріли руки в теплокалюжах крові чорноволів; гріли руки над вогніючим прожекторами й мільйоноочима майданним запалом, над упованням і обнадією сто раз оббілованих, переобдурених ними! гріли руки на смертях обезголовлених, повішених силоміць, постріляних у потилиці, попалених заживо! гріли руки на маревних цілинах і морозних «бамах», на малих зємлях і великих чорнгробилях; гріють руки на незгораючих кістякових вогнищах, на розстрільнях і голодарнях, палаючих крізь кагати; гріють руки на недовихрипленому, недожитому всіх прелюто повбиваних, всіх живцем прикопаних; і скільки древлянніє гибловік, свої своїх здають,

гнівлять, спалюють – і гріють руки; гріють на світловогні достойніших і на чорногангренному загниванні! на хрипах збезбожненого, зненависнілого в нерозкаянствах, недоживого і недомертвого несвіту; гріють руки на антоновому вогні лихоманніючої розбратом країни; гріють руки на всьому, в гарячці присмертей виболілому іншими; на останніх сподіванках і допомоги чеканнях; гріють руки на всьому, від погорільських трипіль до прогорілих виборів; від катованих палями до поприхромлюваних серед площ ідоляками! гріють руки на безпорадності загнаних, на безправ’ї тлінних вже, на праві нації називати жертовних героями; гріють жирні, стікаючі гарячим смальцем, як деруни картопляні, пухкенькі ручки на всьому всевіковому народогориську; на всіх тремтячожахких коналовах – гріють на холонучих повільно трупах; гріють за пазухами сиріт, замерзаючих по канавах; гріють руки – і все

не можуть вигріти свої роздуті, звеличнені, придемохрячені, помутантнені, пренаглезні, слизькі, зропушені, прищавосірі, на тепло

стогнань, на останній схлип роззявлені, комуножаб’ячі душаки; щоб миті безсмерть, щоб всю жалобу випити, їх непогребний лєнінодух надихає – і лізуть, тягнуться, гріють руки, оскорботнені братоїди; тому й не люблю злонадхнень історію, що сковує руки доброму – і відохочує добродіяти для вітчизни й ближнього; тому – щоб не згадувалось! – у нас є одна історія: майбутнє.

25.12.2007

Євген Пашковський

Інше життя

Добігає мить примітивних ідеологій – праволівих, чорнобілих, оранжевосиніх самопоборювань; завершується пора надпримітивних

розумінь мети суспільства, людських призначень і служінь у ньому:

тільки собі – і тільки за рахунок ближнього, усіма протизаповідними

методами; добігає час обовванень політпроектами, з’обнадієнь політпрожектами – і вже проглядає і важливіший, і найнеобхідніший

проект: людина! інша людина в інакшому майбутньому; інша людина з неспоживацькою іншометою – з іншими звичками, інакшим, відземленим, способом прожиття й інакшим життя осмисленням; в сутінках політошуканств, заобіцювань легковажних легким і безболісним порятунком, «от тільки довіртеся нам! ми знаємо як! ми команда професійобдиралів!», попри велику роз’єднаність і навороженість суспільства, попри чорну безвихідь і, майже, приреченість країни, попри невігластва й райдужні запотьмарива, провідною суспільнодумкою стає, «так жити нестерпно! так існувати неможливо! всі нинішні політпавичі анічим не різняться один від одного; всі негідні! Всі вичерпали себе – і чути й бачити їх ще десятиліття нестерпно». Нічого дивного! Оскільки становленням вищомети і духоєдності народу ніхто всерйоз не займався; ніхто не окультурював і не настановлював серйозно; оскільки взаконилось беззаконня і дух зачах, розвинулось вкрай глитайське, довкрай паразитарне уповання на дбайливого царя чи

партійку, що по суті засвідчує цілковите безвілля й недієздатність

ошуканих; так і мало статись! оскільки більшість повклякла, роззявлена на щедроти з фокусницьких рукавів політиків; оскільки впивались одним вогнем, видихнутим із їхніх факірських ротищ – то не могли не обгоріти зсередини, з духоглибин, як кислотою випалені; коли немає ні страху, ні благоговінь, ні обов’язків перед Богом, то й життя, яке матиме такий народ, буде сповнене страхот, ницостей, необов’язковостей одного перед одним, всіх перед усіма, – й обіцяльників перед громадою, – буденнітиме дознищенням.

Перспектива ж іншожиття – далеко не в економічній площині; не в заобіцюванні дичавіючих насолодами ницощастя: все ледачішого

існування, все легшої праці – і все вагоміших обідів, та все тяжчих

недугобід: від переситу, жадоби й ліні; від духоледачості й загнивань

у собі.

Обнадія іншожиття – не в показових речах; не у відродженнях

етнотрадицій, усіх без винятку свят, цибань через полум’я, нічних

пісень хороводження; не в череп’ї і псевдосвятощах; не в поклоніннях кісткам мертвотини.

Перспектива іншожиття – не в показусі і не в добробутах;

задобротовіла Америка зжовує питва та їдел вп’ятеро більше від решти світу, але щасливіших і духопросвітлених там не побільшало нітрохи.

Узвіз погублення один і той ж: що сильніше обездуховлення, то невситиміша жадоба земного; що більші статки, то більша відраза й нелюбства до свого співвітчизника, то сильніше жадання владарювати ним; щобільші пенсії і соцутриманства, то більше донищення смертоїдлами й отрутоліками; відразою до праці; щобільше свободи звичаїв, то дикіші й навальніші збочення й снідоморива; щобільш тимчасових радостей, то більш тимчасовіє людське життя, обертаючись для усієї країни виродженням; звироднінням духосуті; і жодним зовнішнім благодійництвом не спинити цього. Доки вершинну мету, верховинне щастя вбачатимуть у машинах і черевах, жодне інше життя – щось імовірніше від вимирань і всезвироднілості – не загрожує нам; ніколи.

Країна гойдається на межі, за якою – або повний розтлін і

розпад, або співчуття й спорідненість; або розпач довиродження, або

нагода опам’ятатись; узнати що: інше життя не в споживанні речами нас; не в упованні на самовкоханих різноколірних павлітиків, які райдужним трясуть пір’ям і галасують, напавичевлені, з екранів, біг-бордів, шпальт: країні потрібен той-то! країні потрібна відсутність пільг! країні потрібна хрюформ реформа! країні потрібна галюцинація з гасел, обіцянок, їх несправджень і подальших розчарувань; країні потрібне все з світових надбань найкраще! а виходить все гірше й гірше; все менше й менше нас. І це найпоказовіший показник злодіяльності всіх без винятку сліпих поводирів останнього нппівторадесятиліття: за те, що довірились

їм, життя голосує лопатами; на цвинтарях.

Країні ж потрібне інше: заміна рабсько-радянської і хапужно-глитайської, державно-здирницької свідомості періоду тимчасового збагачення; країні потрібне інше вміння: діяти для блага вітчизни, дбати про облаштування спільного, великого дому, де запанує співвідповідальність і невідчуження, співпильнування ладу й добропорядку; потрібно всім разом навчитись: не красти й не попускати злодійству; не привласнювати чужого й не потурати підступності; дарів не брати і не підкуплювати нікого, бо дари викривлюють основи справедливства і опідлюють громадянський дух суспільства; не вбивати ближнього ані ненавистю, ані наклепом; не вбивати безвинного і правого, а провинному й неправому добиватись кари! не виставляти добро як зло і злого не виправдовувати всепрощенством; пам’ятати, що роблення добра злому означатиме, незабаром, скоєння зла доброму; не бажати анічогісінького з усього того, що любить ближній і чим володіє, чим наділений він: ані краси, ані розуму, ані успіху, ані слави його; потрібно вчитись і вчити – життю заради іншого; вчитись і вчити як жити задля духостановлення інших; жити радістю іншою, а не животіти з привласнення чи обману іншого: свого ближнього, побратима й посестри, зріднених тимчасовим присуттям у земній вітчизні; потрібна зміна свідомості: із самознищувальної, псевдоколективної, одне на одного зазіхальної, на свідомість співуболівальну, доброзичливу не на словах і посмішках, а основану на співвідповідальності: багатьох за прийдешність кожного; основану на неробленні собі й своїм небажаного; потрібен такий простий, але загальнонародний, настрій і узвичаєність, коли зло виполюється, а добро підноситься; підлість в’яне, а доблесть процвітає; тоді й плоди доброчестя будуть доступні кожному; потрібен простий, і такий немислимий вже, всенародний обов’язок – не байдужіти! злу ніколи не потурати, а добру, по можливості, усіляко сприяти; знову ж таки: не красти на жодному державномісці, принципово не красти – і не допускати розпограбувань країни; не підкуплюватись ще принциповіше – і не сприяти здирництву й всепродажності; бути гідним свого громадянського призначення й непоказного, щоденного доброслужіння – гідним великого споріднення, великого співдбання й співчуття вже тутай, і у житті всевічному; не губити себе незліченними згубнозвичками й своєю недужістю, своїм нещастям, не завдавати шкоди й клопітства іншим; не отруювати середовища спілкувань неправдами і пересудами; не блудодіяти – і тим припиняти поглинання нас оповзнем снідомору; боротись не з наслідками, а з бажанням зла, з його метою: дозгублювати нас; стисло кажучи: не хотіти злого; і не замислювати

його; неможливо любити матір, користуючись намовлянням мачухи;

неможливо любити народ – впорядковувати його! дбати про нього віддано! – послуговуючись чужомовою чи чужослів’ям; себевиставленням чи просебемисленням; вся сутність іншожиття відчується в іншорадостях, у почуттях вищоступеня, дарованих задарма для тих, хто поборюватиме злозвиклість, хто відземлюватиме себе – і настановлюватиме до вищошляху інших; жити, як в передостанню мить; жити зречено, обмеживши споживацтво; жити як вчив апостол Павло коринфян, «ніхто не шукай своєї, але кожен – користі іншого»*; звісно, найперш, духокористі:

всього що просвітлює і підносить, надихає до дієвого милосердя,

всього, що небеснолюбов’ю овічнює, – тутай вже – і до вічночеснот

прилюблює; готує до всімпризначеного: проростання в вічності; жити

рішучим оздоровленням – і тим зупиняти від переситу смертність,

з’інваліднення й вимирання, смерть народу, полеглість кожного у війні супермаркетів із лікарнями; жити щомиттєвою пам’яттю про багатьох, спраглих уваги й підтриму; жити назовні, а дух підкаже як усмирити себе, – побачити іншого, – і здійснити призначене, найнеобхідніше; потрібне більше тобі, ніж іншому.

Є.ПАШКОВСЬКИЙ

Євген ПАШКОВСЬКИЙ