* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

ПРО ТВОРЧУ ПОСТАТЬ І ДОРОБОК ІВАНА З ЯБЛУНОВА БАНДУРКИ

17:11 27.01.2016

ПРО ТВОРЧУ ПОСТАТЬ І ДОРОБОК ІВАНА З ЯБЛУНОВА БАНДУРКИ

    Роман Кухарук, письменник, журналіст (м. Київ):

 

                               БЕНЕФІС В  «УКРАЇНСЬКОМУ  КЛУБІ»                                  

 

  23 січня 2007 року у Тернополі відбулось установче засідання Тернопільської обласної організації Всеукраїнської творчої спілки «Літературний форум». Керівником обрано Івана Бандурку. Зараз обласна організація налічує 27 літераторів…

 

                                                                           =  =  =

 

                                                                  Іван  Бандурка

 

   Син Петра та Марії – педагог, літературознавець, публіцист, краєзнавець, громадський діяч. Член Всеукраїнської творчої спілки «Літературний форум» (2006), член НСЖУ (1995). Член Всесвітньої громадської організації «Українське козацтво» (1998). Одині із засновників Гусятинського козацького товариства ім.С.Наливайка, член редколегії гагети «Українське козацтво».

   Народився в с. Яблунів на Тернопіллі у селянській родині. Закінчив філологічний факультет Івано-Франківського педінституту ім.В.Стефаника (1975). Викладав українську мову та літературу в Яблунівській середній санаторній школі (1975-1980). Очолював Яблунівську сільраду (1980 – 1994). Розширив інфраструктуру сіл Яблунова, Сухостава, Рудок. Покращив роботу усіх соціальних установ, підпорядкованих раді сіл. Ініціював у рідному Яблунові відкриття шкільного музею І.Франка (1976), першого на Україні пам’ятника Солдатським вдовам (1984), пам’ятника і меморіальної дошки І.Франку (1991), пам’ятника Т.Шевченку (1992).

     Працював кореспондентом Гусятинської районної газети «Вісник Надзбруччя» (1996).

     Трудиться на творчій ниві. Співпрацює з Тернопільською телестудією ТV-4, з обласними незалежними газетами «Вільне життя» і «Четверта влада».

     Автор книг «Через терня до волі» (2000), «Зернятка життя» (2001), «Праця на Вівтар нації, або Доля Михайла Палія» (2001), «Чотири вежі Богдана Мельничука» (2002), «Барвінковий словоцвіт Євгена Зозуляка» (2005), «Словосповідь, або Вільні вірші Володимира Барни» (2006), та інші.

     Книги І.Бандурки  поповнили приватні та державні бібліотеки України, США, Росії, Польщі, Канади, Франції, Грузії, Болгарії.

   «Слово і діло», м.Київ.

                                                                    *   *   *

 

     Ірина Демянова, письменник, журналіст (м. Тернопіль):

 

         Бандурка Іван Петрович (16.01. 1954, с. Яблунів Гусятинського району) – педагог, журналіст, публіцист, письменник, громадський діяч. Член НСЖУ (1995) та НСПУ (2012). Член Всесвітньої громадської організації Українського козацтва (1997), член редакції газети «Українське козацтво» (1998). Козацький Хрест і нагорода українських козаків Франції «Відзнака Наливайка». Закінчив філологічний факультет Івано-Франківського педагогічного інституту (1975). Очолював Яблунівську сільраду (1980–1994). Ініціював відкриття в селі музею І.Франка (1976), пам’ятника і меморіальної дошки І.Франку (1991), пам’ятника Т.Шевченку (1992), один із ініціаторів відкриття в Яблуневі першого в Україні пам’ятника Солдатським вдовам (1984), тощо. Редактор і упорядник мемуарів М. Палія «Полон гіркіший полину» (2003), вибраних статтей «Аннали української історії» (2006), бібліографіографічної праці «Бібліографія джерел до історії українців у США та Південної Америки» (2009). Автор виданих у Тернополі книг «Через терня до волі» (2000), «Праця на Вівтар нації, або Доля Михайла Палія» (2001), «Зернятка життя» (2001), «Чотири вежі Богдана Мельничука» (2002), «Барвінковий словоцвіт Євгена Зозуляка» (2003), «Земля Тернопільська» (2003, співавтор),«Праця на Вівтар нації… + Полон гіркіший полину» (перекидна книга-алігат,2003), «Син Подільської землі» (2006), «Словосповідь, або Вільні вірші Володимира Барни» (2009), «Орест Савка і його театр» (2009), «Літературний трилисник Іларії Корчемної» (2012), «Яблунів, Сухостав, Рудки – на перехресті століть» (2014). У книгах, газетах, журналах, Інтернеті опублікував більше чотирьохсот публіцистичних, літературно-мистецьких статтей і художніх творів. Ряд матеріалів прозвучало на радіотелехвилях.

 

 

                                                           

   ОЛЕНА КОСАНДЯКОВА, м.Тернопіль:

 

      Думки з приводу

                                                ХТО  БУДЕ  ЛАУРЕАТОМ ?

 

         …Не беруся судити і ставити на терези кандидатів у галузі журналістики та висловлювати прогноз. Гусятинці хотіли б бачити серед лауреатів Івана Бандурку, а бучачани – Василя Тракала. Роман «Колонія» Тракала подобається читачам. Драма Івана Бандурки «Через терня до волі» - річ потрібна з огляду на ювілей – 440-річчя від дня народження Северина Наливайка і актуальність піднятої теми та увіковічення героїки боротьби нашого народу і його втажків. А як вирішить комісія – покаже третій тур…

   …Подань понад 80, кандидатів – 11. Радує те, що премія Лепких престижна, що серед кандидатів – кращі з кращих, а серед лауреатів, без сумніву, будуть найкращі і що комітет не помилиться…

    «Вільне життя» від 14 листопада 2000 року.

 

                                                                   *   *   *

 

     ОЛЬГА  ЧОРНА, журналіст, редактор (м. Тернопіль):

    

                                             «ПЕРША  ЛАСТІВКА»  НАШОГО  ЗЕМЛЯКА

 

     Бандурка І. Через терня до волі. Драма.  – Тернопіль. «Економічна думка». 2000. – 68 с.

 

   Нещодавно побачила світ перша книга яблунівчанина Івана Бандурки «Через терня до волі». Вона приурочена 440-річчю з дня народження славного борця за волю України Северина Наливайка та 405-й річниці останньої битви козаків на річці Солониці під Лубнами. В історичній драмі на три дії автор правдиво, на історичних фактах змальовує окремі епізоди з життя і боротьби козацьких загонів з польськими військами під час селянсько-козацького повстання 1594-1596 рр., яке очолив наш земляк С.Наливайко.

 

    «Ровесник» від 8 березня 2001 року, N 9.

                                                                        =  =  =

   ПЕТРО  БУБНІЙ, журналіст, редактор, педагог (М. Тернопіль):

 

                                                          КААФИ   НАЛИВАЙКА

 

   Наші сучасники все частіше звертаються до історії України, шукаючи відповіді у минувшині на болючі питання сьогодення. Віковий досвід стає у пригоді тим, хто хоче уникнути помилок, звірити свій вибір шляху і дій, впевнитися у своїй правоті. Власне, не випадково молодий тернопільський драматург Іван Бандурка обрав предметом ґрунтовної обсервації героїчну постать постать свого земляка із Гусятина Северина Наливайка у п’єсі «Через терня до волі». В уста своїх героїв автор вклав сокровенні думки, намагаючись відтворити лицарський дух козаків гетьмна Наливайка, який ставить за мету визволити українські землі з-під польсько-шляхетського ярма. Стрижневим образом. Який цементує фабулу драми. Є образ народного героя, поборника козацької правди Северина Наливайка. Пророче звучать його передсмертні слова:: «Хто рідної землі не оберігає від поневолювачів, той не буде гідним пам’яті людської у віках».

   П’єса І.Бандурки «Через терня до волі», що торік побачила світ у тернопільському видавництві «Економічна думка», -- своєрідний пам’ятник нашому славетному землякові. Авторську розповідь доповнюють фотодокументи, які пов’язують зображувані події з нашою добою. І це вмотивовано. Подібно до легендарних квітів кафів, які своїм соком відроджують людину, автор повертає нам живий образ Северина Наливайка.

 

       «Тернопіль вечірній» від  25 квітня 2001 року.

 

                                                                        =  =  =

 

    ЛІДІЯ   ШЕВЧУК, вчитель-філолог, член НСЖУ (смт. Гусятин):

                                                                         

                                         ДЕ  ЦВІТУТЬ  КААФИ   НАЛИВАЙКА

 

   Нова книга – завжди радість для читача. Якщо ж автор її ще й земляк, радість подвійна. Коли книга вінчає тривалу пошукову творчу працю пристрасного ентузіаста, вона стає приємним дарунком долі.

   Саме такою бачиться мені драма яблунівчанина Івана Бандурки «Через терня до волі», нещодавно видана Тернопільським видавництвом «Економічна думка». То справді вінець праці літературознавця за фахом і правдивого натхненника українського козацтва за станом душі.

   Упродовж чотирьох років автор вивчав матеріали про життя і боротьбу за волю українського народу гетьмана Северина Наливайка, уродженця Гусятина. Літописи сивої давнини, томи історичної літератури, сучасної прози відомих і маловідомих українських письменників, нариси краєзнавців Гусятинщини, Київщини, Лубенщини, енциклопедичні статті з української і зарубіжної преси стали багатою поживою для роздумів над образом легендарного Северина.

   За словами автора драми, сприяли у роботі над нею листування і багаторічна дружба з Миколою Наливайком, нащадком наливайківського роду, який мешкає у Франції. Сьогодні він очолює товариства українсько-французької дружби та «Капітул Наливайка». До роботи над драмою підштовхнула І.П.Бандурку і його особиста співпраця з представниками багатьох козацьких структур України.

   «Знайомлячись глибше з життєписом С.Наливайка, - зазначає у «Слові від писаря» автор драми,- дійшов думки, що пропаганда життя та боротьби нашого краянина – це дороговказ до ще міцнішого братання наливайківців на теренах нашої держави, це міцний духовний місток дружби від Збруча й Дністра – аж до Сули».

   Знаєте, де цвітуть каафи (легендарні квіти, сік яких нібито відроджує людину) гетьмана Наливайка? На Івано-Франківщині, у Гусятині. Теребовлі, Острозі, Луцьку, Брацлаві, Барі, Білій Церкві, Гострому Камені, Германівці, Лубнах, на Солониці, на землях Білорусі, Молдови, Польщі…

   Іван Бандурка переконаний, що каафам просто необхідно дати друге цвітіння через обмін театральними колективами, гуртами козацької художньої самодіяльності. «Україна в нас одна і має бути ще сильнішою дружбою свого народу від Дністра до Дніпра».

   Як, скажіть, не погодитися з Іваном Бандуркою в тому, що саме Наливайко запалив іскру нашої волі і якби не було бунтаря Наливайка, то не було б і його наступника гетьмана Хмельницького. «І щоб колесо історії крутилося, треба народних Геркулесів (гетьманів), щоб ним рухали і щоденно гребли у всенародну комору,у всеукраїнський вулик, а не відкривали в закордонах рахунки на крадені у свого народу грош».

   Автор щедро запрошує нас з вами «посмакувати з його друкованого твору кращими зернами з буйного колоска козацької історії». Яскравий, колоритний образ народного героя – земляка Севериа Наливайка виписаний щедрістю душі та любові автора, тому сприймається читачем глибоко і проникливо.

   У цікавий букет прагнув зібрати Іван Бандурка інших героїв драми, зокрема, історичні постаті – Матвія Шаулу, Костянтина Острозького, писаря Журбу, Григорія Лободу, Шостака. Здається, йому це вдалося.

   Образи драми буквально розцвітають перед нами. Бо як коріння дерева живиться із землі, так людина, за словами Івана Бандурки, черпає свої знання з досвіду і розуму інших. Ні перше, ні друге не цвіте на самоті.

   Окремо хочу сказати про мову драми. Вона глибоко народна, лаконічна і образна. Кожен персонаж легко розпізнати за його мовою. Дійові особи драми обдаровують читача багатою палітрою вистражданих почуттів, виражених образним словом. «Від серця до неба шляху не треба», «Долю важко перелицювати», «Великі дерева, як і люди, поволі ростуть», «Сила без голови шаліє», «Волі не чекай – сам бери її й оберігай», «Козацька дружба міцніша від стін замків».

   Історичні факти і авторський домисел майстерно переплелись у драмі і віддзеркалили події з легенд та переказів старожилів з берегів Збруча та Сули. Завдяки цьому драма «Через терня до волі» справді має своє обличчя. Тема козаччини тісно переплітається у ній з реаліями нашого сьогодення і перегукується з нинішніми подіями боротьби за владу.

   Так і хочеться, щоб прочитали цей твір, а ще краще – побачили на сцені сьогоднішні борці за владу різних мастей. Можливо, тоді зрозуміли б, що чвари, майнова нерівність, ревність і зрада, як мудро зауважує автор драми, можуть, обійшовши розум і досвід, одного прекрасного дня все добре закопати у глибоку яму. І знову доведеться роками чекати суспільної бурі, щоб сколихнути світ.

   У післямові Вячеслава Мельника сказано, що Іван Бандурка підняв величезний пласт мало висвітленого в літературі повстання, організованого Северином Наливайком проти польських поневолювачів. Реалістично й цікаво вимальовані характери головного героя і його сподвижників.Творчо виписано сцени з використанням чудових зразків місцевого фольклору,зокрема, весілля у селі Сидорові.

   У драмі використано ряд пісень про Северина Наливайка, створених ще одним нашим земляком, учителем-пенсіонером Василем Пасічником із села Гусятина, що на лівому березі Збруча, сусідньої Хмельницької області.

   На завершення додам, що книга видана до 440-річчя від дня народження легендарного Северина Наливайка.

   Зробімо й ми крок до безсмертя своєї нації, як це пропонують нам видавці. Прочитаймо твір «Через терня до волі» і пропустімо його через серце, вистраждавши разом з героями волю.

 

   «Свобода» від 22 травня 2001 року.

                                                                 

                                                                  *   *   *

 

    М. МАЙДАНЮК – БОДНАР, журналіст, учитель-філолог (c. Городниця):

 

                                            ДРУГА  КНИГА  І.БАНДУРКИ

 

   Бандурка І. Праця на Вівтар нації, або Доля Михайла палія. – Тернопіль: Астон, 2001.-104 с.

 

    У видавництві «Астон» побачила світ друга книга нашого земляка Івана Бандурки «Праця на Вівтар нації». У біографічному, науково-популярному нарисі йдеться про життя і діяльність в Україні і США уродженця Хоросткова, нащадка козацького роду, доктора історії та культурного діяча Михайла Палія.

    Книга ілюстрована фотодокументами, подячними грамотами, у ній використано листи до земляків. «У віках той житиме, хто Батьківщину боронив…, хто зі зброєю в руках, а хто –на ниві духовності, культури». Ця думка і є лейтмотивом книжки.

 

          «Вільне життя» від 30 червня 2001 р.

 

                                                                     *   *   *

    

     В.ВЕРЕЩАК (ВАСИЛЬ  КОВАЛЬЧУК), журналіст, публіцист (м. Тернопіль):

    

                                      ЗЕРНЯТКА   З   РІДНОГО   КРАЮ

 

    Бандурка І. Зернятка життя. Прозові твори. – Тернопіль: «Економічна думка». – 2001. – 184 с.

 

   Гусятинський журналіст, краєзнавець Іван Бандурка – не новачок на літературному овиді Тернопілля. Понад двадцять років його твори друкуються на сторінках місцевої періодики, зокрема в газеті «Свобода», він – автор книг – історичної драми про життя і боротьбу земляка, козацького ватажка Северина Наливайка «Через терня до волі», біографічного і науково-популярного нарису про доктора філософії й історії, культурного діяча, уродженця Тернопільщини Михайла Палія «Праця на Вівтора нації…». І ось з друку вийшла збірка його прози малої форми «Зернятка життя».

   Тематика визначена у назві циклів – «Зернятка пам’яті», «Зернятка любові», «Зернятка журби», «Зернятка з гумором». Широка жанровість книги – оповідання і новели, бувальщини і легенди, етюди й образки, моралетки і гуморески. Але об’єднує всю цю різногамність істинне «зернятко життя»: все написане – не плід фантазії літератора, а трансформовані через художню уяву справжні події, що відбувалися у його рідному селі Яблунові, Гусятині, навколишніх Вільхівчику, Личківцях, Чабарівці, Васильківцях, Суходолі… Конкретні й герої оповідок – вістун Василь із Сидорова в «Каафах гетьмана Наливайка», яблунівський дід Михайло у спілкуванні з Іваном Франком («Незабутнє»), емігрант Йосип Вишинський, вбивство якого у Канаді замовили сини, аби не допомагав рідним в Україні («Спокута птаха»), лемкиня Ольга Синявська, яка загубилася у вихорі воєнного лихоліття і лише недавно далася чути сестрі у Кобиловолоках з Польщі («Зустріч через півстоліття»), кіномеханік Іван Баліта з Коцюбинців, котрий взимку 1947 року демонстрував фільм у розташуванні куреня УПА («Зустріч»)…

   Для стилю Івана Бандурки характерні психологізм, напруженість і динамізм дії. А ще – глибоке знання рідної мови, її афористичності, мелодійності, що притаманне дипломованому вчителеві і літературознавцю. Наведемо промовистий уривок з бувальщини-спогаду «Святий вечір»:»Батько взяв потрошки всіх святошних страв та пішов спочатку обдаровувати ними худобу, яку всі у родині дуже шанували. А дід з бабою, запорошені пишними сніжинками, повернулися з обходу. Старший господар уніс сніп жита, «дідуха», ПОСТАВИВ ЙОГО ЗА ЛІЖКО ПІД ОБРАЗОМ, БО ВІН ЗАХИЩАЄ РОДИНУ ВІД ЗЛОЇ СИЛИ. Приніс також оберемок соломи та сіна… Збоку, під столом, поклав леміш від плуга та сокиру. Жінки, підхопивши малюків, крутилися на підлозі навприсядки і кудкудакали, «щоб добре кури неслися», а також босоніж торкалися «залізяччя», щоб ноги були здорові та тверді, як залізо.

   Читається книга «Зернятка життя» легко, з усе наростаючою цікавістю. Хоча з деяких сторінок віє трагізмом, основний пафос оптимістичний, з вірою у кращу долю земляків, у світле майбутнє незалежної України.

   Можна б дорікнути авторові за деяку тривіальність у відтворенні стосунків закоханих (цикл «Зернятка любові», «безгуморність окремих «зерняток з гумором»…

   Загалом же нова книга Івана Бандурки – помітний крок у його творчому зростанні, самобутній штрих до життєпису надзбручанського краю. Хочеться сподіватися на його продовження.

 

       «Свобода» від 8 вересня 2001 р.

 

                                                         *   *   *

 

         ЄВГЕН  ЗОЗУЛЯК, член НСПУ, журналіст (м. Тернопіль):

        

 

                                        ТРИЛИСНИК  ІВАНА  БАНДУРКИ

 

   Нинішній книжковий потік нашого краю, можливо, не надто глибокий, але достатньо швидкий для того, щоб книжечка, мигнувши обкладинкою, загубилась віддалік серед собі подібних.. Що це справді так трапляється маємо достатньо прикладів.

   Можливо, подібне сталося б і зі збіркою літератора з Гусятинщини Івана Бандурки. Та він, завдяки усмішці долі, дістав можливість видати одну за одною аж три книжечки, які, погодьтеся, не могли залишитися непоміченими. У хронологічному порядку це виглядає так. Листопад 200 року: драма «Через терня до волі»; лютий 2001 року: нарис «Праця на вівтар нації, або Доля Михайла Палія»; червень 2001 року: книжка прози «Зернятка життя». Перші два видання – продукція тернопільських видавництв «Економічна думка» та «Астон», видавець третьої не зазначений.

   Іван Бандурка, знаний на Тернопіллі як автор замальовок, оповідань, новел з місцевого життя, у своїй першій книзі постав перед читачем в іпостасі драматурга. Тобто розпочав, як вважається, з найскладнішого в літературній творчості жанру, який рідко уже в першому ж творі дарує авторові успіх. Що ж дарував він творцеві п’єси «Через терня до волі»? Без сумніву, задовольнив авторське самолюбство: можу і драму написати. Безперечно, підсилив інтерес до постаті Северина Наливайка, 440-річчю від дня народження якого твір було приурочено. Стосовно ж мрії побачити сценічне втілення твору про славетного земляка, то вона поки що нею і залишається.

   Треба віддати належне Іванові Бандурці. Пєса написана соковитою мовою, діалоги рясніють влучними фразами, народними прислів’ями, афоризмами. Як висловився у післямові провідний методист обласного методичного центру народної творчості В’ячеслав Мельник, автор «створив цілісну героїчну епопею про боротьбу нашого народу під керівництвом Северина Наливайка проти поневолювачів». Він вважає, що п’єсу можуть ставити професійні та аматорські колективи, але «при деякому скороченні кількості другорядних дійових осіб та монологів».

   Наступна книжка Івана Бандурки «Праця на вівтар нації…» продовжує тему розповіді про знаних уродженців гусятинщини. ЇЇ героєм є наш сучасник, доктор історії, культурний діяч Михайло Палій зі США. Довгі десятиліття він проживає у заокеанській країні, але всіма своїми помислами, діями тут, в Україні, історію, культуру, мову якої активно пропагує серед американців та у середовищі української діаспори.

   Звичайно, в нарисі, хай і досить обємному, непросто всебічно охарактеризувати таку масштабну особистість, якою є добродій Михайло Палій. Це вимагало від автора великої підготовчої роботи: збирання якнайчисленніших фактів життєпису героя, знайомства із його науковими працями, листування та ін. Дещо полегшувало працю те, що Михайло Палій апмїжджав на вітцівщину, зустрічався із земляками і розповідав про своє життя, залишав добрий слід про себе у вигляді спонсорської допомоги на духовні, культурні цілі.

   Можливо, чималий документальний твір варто було подати розділами чи розчленувати текст підзаголовками. Автор пішов іншим шляхом: щедро ілюстрував розповідь світлинами, що доповнює і урізноманітнює сторінки. Добре, що тут подано кілька важливих статей Михайла Палія, рядки яких проливають додаткове світло на його неординарну особистість. Вона варта цієї, мабуть, першої книжки про неї. І не тільки її, бо, сподіваюся, про видатного хоростківчанина з американського міста Лоренса (штат Канзас) іще писатиме не одне перо.

   І, нарешті, третя книжка із Бандуркового трилисника – «Зернятка життя». Вона має чотири цикли: «Зернятка пам’яті», «Зернятка любові», «Зернятка журби», «Зернятка з гумором».

   Що загалом можна сказати про «зернятка»? Їх цікаво читати, бо вони правдиві. Мені здається, що сюжети творів не видумані і що кожен герой мав свого прототипа. Автор лише висвітлював істотне і затушовував, опускав другорядне.

   «Зернятка життя» Івана Бандурки западають в душу вдумливого читача, що немаловажно.

   Бандуркове трикнижжя побачило світ завдяки допомозі подружжя Любомири та Михайла Паліїв зі США. Для добрих вчинків і океан не перешкода.

 

        «Вільне життя» від 2 жовтня  2001 року.                         

                                                             

                                                                        *   *   *

 

    РОМАН  МАТЕЙКО, історик, доцент кафедри українознавства ТАНГ (м. Тернопіль):

    

                                                    ПРОВІСНИК   ВОЛІ

 

   Лиха доля розкидала по далеких світах тисячі уродженців Тернопільщини. Подолавши неймовірні труднощі, вони успішно влилися в економічне та інтелектуальне життя країн Заходу. Вимогою нинішнього державотворчого часу стала ліквідація багатьох прикрих прогалин чи перекручень у знаннях сучасних українців, у тому числі й тернополян, про різнобічне життя наших зарубіжних земляків. Виконанню цього важливого завдання підпорядкована низка книжкових видань. Не залишився непоміченим історико-краєзнавчий нарис Івана Бандурки «Праця на вівтар нації, або Доля Михайла Палія», який недавно побачив світ у тернопільському видавництві «Астон». Він присвячений нелегкому життєвому шляху, науковій та громадсько-патріотичній діяльності в Україні та США уродженця Тернопілля, доктора історії Михайла Палія.

   На початку нарису розповідається про дитячі та юнацькі роки М.Палія, пов’язані з містом Хоростковом на Гусятинщині. Чималі випробування випали на долю юного Михайла під час Другої світової війни та в повоєнні роки. Опинившись далеко від отчої землі, долаючи неймовірні труднощі, він наполегливо йшов до омріяних висот. Уже в 1947 році, проживаючи в Німеччині, завзятий українець вступає до Геттінгенського університету на відділення історії Східної Європи і Росії. Свої студії продовжив у США й завершив їх докторантом історії (1971 р.).

   З життєпису Михайла Палія, хай і викладеним іноді фрагментарно, стає зрозумілим, що наш земляк був і є гідним репрезентантом України у західному світі, активним поборником української національної ідеї. Пристрасний книголюб, він 1951 року в місті Міннеаполісі (США) відкрив книгарню, метою якої стало розповсюдження української літератури серед американських читачів.

   З цікавістю сприймаються й інші факти. Наведені у книжці Івана Бандурки. Зокрема. Про те, що М.Палій був одним із фундаторів і меценатом відомої «Енциклопедії українознавства».

   Чимало уваги автор приділяє науковій, публіцистичній та пропагандистській діяльності М.Палія. У цьому може переконатися кожен читач. У книжці коротко, але переконливо представлено низку наукових та публіцистичних праць доктора Михайла Палія, основним завданням яких є донести правду про Україну англосаксонському світу.

   Не можна не погодитися з тезою Івана Бандурки: вчений-історик завжди пам’ятав, що він – українець. Підтвердженням цього є аргументовані, пристрасні виступи М.Палія в американській пресі, по радіо й телебаченню. Правдива історія України постала у лекціях доктора в університетах, у численних доповідях.

   Окремий сюжет книжки присвячений активній благородній праці меморіального фонду імені Марії Палій, створеного в 1977 роц Михайлом Палієм і сином Петром на честь покійної дружини і матері Марії в Канзаському університеті (США).

   У книжці вміщено цінний матеріал про інші патріотичні справи славного сина подільської землі. Розповідається про організовані доктором Михайлом Палієм під час великодніх свят щорічні виставки українського мистецтва. Вони влаштовувалися в усіх американських університетах, де він працював. І мали незмінний успіх.

   Багату виставку літератури до 1000-ліття хрещення України-Руси організовувавали Михайло Палій з дружиною Любомирою 1988 року в бібліотеці Канзаського університету.

   З особливим хвилюванням і гордістю читаєш сторінки, де йдеться про щедру допомогу українського патріота із США бібліотеці рідного Хоростова. Славний краянин подарував книгозбірні понад 2 тисячі цінних книжок, виданих за кордоном, а також свої праці; постійно та вміло спрямовує її діяльність. У 2000 році книгозбірні з Хоросткова присвоєно його ім’я. Книги від вченого отримали бібліотеки Києва, Харкова, Донецька, Львова, Тернополя і навіть заполярного Мурманська.

   У нарисі Івана Бандурки розглядаються й інші напрямки діяльності доктора Михайла Палія. Адже він став меценатом греко-католицьких храмів у селі Зарваниці на Теребовлянщині та Яблунові на Гусятинщині. За його кошти в Хоросткові споруджено памятник на честь 2000-ліття Різдва Христового.

 

   «Вільне життя» від 5 лютого 2002 року.

 

                                                                *   *   * 

 

    ВАСИЛЬ  ПАВЛЮК, бібліотекар-літературознавець і краєзнавець (cмт. Гусятин):

   

                                        ПАМ’ЯТІ   СЛАВЕТНОГО   ЗЕМЛЯКА

  

   Гусятинці свято бережуть память про своїх героїв-земляків. Серед них імя невтомного борця проти польсько-шляхетського поневолення в кінці ХVІ століття Северина Наливайка. Його ім’ям названо одну з кращих вулиць містечка, в одному з парків красується чудовий пам’ятник національному героєві К.Сікорського, йому присвячено чимало пісень та віршів надзбручанських поетів-піснярів.

   До 440-річчя від дня народження народного гетьмана гусятинці отримали чудовий подарунок від місцевого журналіста Івана Бандурки – книжку «Через терня до волі», або «Каафи гетьмана Наливайка» (драма на три дії). Перед читачем відкривається панорама життя і боротьби вірного сина українського народу: від маленького пастушка до вмілого полководця. Автор твору дуже вдало використовує народні легенди й перекази, літописи, історичну літературу, сучасні прозові та віршовані твори, краєзнавчі матеріали для відтворення цілісної героїчної епопеї про боротьбу нашого народу за волю і незалежність України.

   Великим досягненням книги є те, що автор широко використав факти з життя героя, пов’язані з Гусятином, вміло та доречно звучить надзбручанський фольклор – народні прислів’я, звичаї та обряди. Вдало вписуються у канву твору пісні про козацького ватажка гусятинського поета-пісняра Василя Пасічника.

   А як по-сучасному звучать передсмертні слова Наливайка:»Нема нічого дорожчого, як свобода. Пам’ятайте і нащадкам передайте слова князя Ярослава Мудрого:»Любіться, сини мої, між собою. Як житимете в любові, Бог буде з вами і покорить вам ворогів ваших. Коли ж будете жити в ненависті, у сварках і незгоді, погинете й погубите землю батьків та дідів ваших, яку вони зібрали великим трудом»… Вірю: Україна ніколи не буде рабою ніяких чужинців, а брати-українці боронитимуть волю козацьку, відстоюватимуть незалежність своєї Вітчизни».

   Нехай би ці слова сьогодні дійшли до розуму і серця кожного з нас, особливо депутатів Верховної Ради.

   Гусятинці вдячні автору книжки за нелегку творчо пошукову працю, за яскраве відтворення в пам’яті образу славного земляка.

   Ніхто не знає місця, де земля прийняла останки його тіла. То нехай п’єса І.Бандурки «Через терня до волі» буде вінком надзбручанських мальв у всенародній пам’яті. Твір полюбився і молодим, і дорослим. Недаремно його висунуто на здобуття Всеукраїнської літературно-мистецької та громадсько-політичної премії імені братів Лепких.

 

         «Ровесник» від 14 лютого 2002 року.

 

                                                                   *   *   *

     РОМАН  КУЧМА, журналіст, редактор (cмт. Гусятин - м.Львів):

                

 

                            ЛІТЕРАТУРНИЙ  ПОРТРЕТ  БОГДАНА  МЕЛЬНИЧУКА

 

   Бандурка І.Чотири вежі Богдана Мельничука. Літературний портрет. – Тернопіль. 2002.-248 с.   

 

        Побачила світ четверта книга нашого краянина, літописця з Яблунова Івана Бандурки.

   Цього разу книга-нарис про життєвий і творчий шлях тернопільського письменника Богдана Мельничука – лауреата кількох Всеукраїнських літературно-мистецьких премій. Назва твору – «Чотири вежі Богдана Мельничука». Літературний портрет відомого в краю письменника, журналіста, редактора та краєзнавця створений з нагоди його 50-річчя.

   Автор вперше детально аналізкє розмаїтий художній доробок Б.Мельничука, визначає місце письменника в літературному процесі Тернопілля, простежує зв’язок його творчості з історією та культурою рідного народу.

   Безперечно, книга буде корисною вчителям, школярам, краєзнавцям та широкому загалу читачів.

      «Вісник Надзбруччя» від 6 грудня 2002 року.

 

                                                             *   *   *

 

   ІРИНА  БЕЛЯКОВА, журналіст (м. Тернопіль):

  

                             БОГДАН МЕЛЬНИЧУК: «ПИСАТИ В ОДНОМУ ЖАНРІ…»

 

    У 2002 році світ побачили шість книг відомого тернопільського письменника. Сьому ж написали вже про нього. Книга називається «Чотири вежі Богдана Мельничука»: письменник, журналіст, редактор і краєзнавець… Причому автор книги про Мельничука, письменник з Яблунева Іван Бандурка, запланував видати її з нагоди подвійного ювілею – 50-річчя і 35-річчя творчої діяльності. «Я не беруся судити, якою вийшла книга, бо, як кажуть, дитя пішло від батьків… Позитивним є принаймні те, що завдяки Івану Бандурці я нарешті впорядкував свій архів. А ще оглянувся, бо 50 – це той перевал, коли потрібно зважити: а що залишилось позаду…»

   «Щоправда, автор «передав куті меду» і висловив на мою адресу забагато епітетів,- вважає Б.Мельничук,- так що всі мої вороги матимуть підставу вишукувати ці речі і відверто знущатися наді мною».

                                  Про героя: письменника, журналіста, редактора і краєзнавця

     …У цій книзі якраз розповідається про всі ці етапи : де починав, як працював і чого досяг.Також йдеться про літературні процеси на Тернопіллі, що повинно би допомогти вчителям-філологам на уроках літератури рідного краю.

                                   Нова серія про митців

   Книга про Мельничука – спроба започаткувати серію «Митці Тернопілля»… До речі, подібної серії книг про митців не має жодна із областей України…

 

   «RІА ПЛЮС»  N 48 від 18 грудня 2002 року

                                                              

                                                                  *   *   *

 

   ЛІДІЯ  ШЕВЧУК, журналіст, учитель-філолог (cмт. Гусятин):

  

                                                    «ПРАЦЯ  НА  ВІВТАР  НАЦІЇ»

 

    Бандурка І.,Палій М. Праця на Вівтар нації + «Полон гіркіший полину (книга-алігат). – Тернопіль: «Збруч». 2003., іл., 124 + 52 с.

   

     З нагоди 90- річчя уродженця Хоросткова, професора Канзаського університету (США), відомого історика Михайла Палія вийшла його книга «Полон гіркіший полину».У ній вміщений також науково-популярний нарис краєзнавця з Яблунева Івана Бандурки «Праця на Вівтар нації, або Доля Михайла Палія». Книга стала добрим дарунком для всіх, кому небайдужа доля рідного краю і його славетних земляків.

 

       «Свобода» від 31 січня 2004 р.

 

                                                                 *   *   *

   НІЛА  СЕМКІВ, вчитель-філолог, журналіст, редактор (смт. Гусятин):

 

                                       КОЛОРИТ  ТЕРНОПІЛЛЯ – У  ПУТІВНИКУ

 

   У видавництві «Джура» вийшов з друку туристичний путівник «Земля Тернопільська». Книга є надзвичайно цікавою як за формою, так і за змістом. У ній розписано і проілюстровано кольоровими фотографіями дванадцять туристичних маршрутів по нашій області. Для нас, гусятинців, найбільший інтерес складають третій і четвертий з них, де йдеться про мальовниче Надзбруччя. Історія виникнення населених пунктів, а з нашого району їх потрапило до путівника понад тридцять, пам’ятники архітектури, культури та природи, видатні люди, що вийшли з даного села чи міста – про все це ви знайдете вичерпну інформацію у виданні.

   Матеріали про Гусятинщину до путівника готував краєзнавець з Яблунова, член Спілки журналістів України Іван Бандурка.

       «Вісник Надзбруччя» від 9 липня 2004 року.   

 

 

    ІРИНА  МАНДЗІЙ, журналіст (м. Борщів):

   

                                       СЛОВОЦВІТ,

                                                                ЩО  СПЛЕТЕНИЙ  З  БАРВІНКУ

 

    Бандурка І. Барвінковий словоцвіт Євгена Зозуляка. Нарис творчості. – Тернопіль: Джура. 2005. – 176 с.

 

 

     Пишу сьогодні до знемоги

     За всі часи, що згайнував,

     Коли я бив шляхами ноги

     Далеких від Парнасу справ…

       Ці слова відомого у нашому краї поета, журналіста Євгена Зозуляка. Вони чудово відображають внутрішній чвіт поета-лірика, поета-філософа, поета-пісняра.

       Він подарував мені кілька своїх поетичних збірок, і я, поцінувачка його творчості, можу з впевненістю сказати: його поезії є глибинними, чуттєвими і хвилюючими.

       Але про людину, особливо про земляка, завжди приємно дізнатися більше. Справжнім подарунком для мене стала книга Івана Бандурки із с.Яблунова на Гусятинщині «Барвінковий слово цвіт Євгена Зозуляка», яка побачила світ у тернопільському видавництві «Джура». Тут – весь його життєпис, від народження і по день нинішній, густо переплетений спогадами, віршами, роздумами автора над рядками поезій.

       «Барвінковий слово цвіт Євгена Зозуляка» - це третій нарис творчості, започаткованої Іваном Бандуркою серії книг «Митці Тернопілля», який автор приурочив до 60-річчя поета. До цього трилисника увійшли і два його попередніх видання про письменників Надзбруччя –«Чотири вежі Богдана Мельничука» та «Словосповідь, або Вільні вірші Володимира Барни».

       Книга-нарис складається із 9 розділів, у кожному з яких висвітлено життєвий і творчий шлях Євгена Зозуляка, віхи його зростання як митця. Життя поета, важке і неспокійне, показане автором без прикрас і пафосу. Багато невідомого і значимого відкриє для себе кожен, хто знає поета особисто. І.Бандурці вдалося торкнутися глибин душі Євгена Тадейовича, аби все почуте і прочитане відтворити в нарисі.

       В юності Євгену довелося спробувати гіркого хліба, бо життя напівсироти (батько не повернувся з війни) не раз було сповнене смутку і болю. Вчорашній випускник школи, він не поспішав вступати до вузу, натомість влаштувався підсобним робітником на будові. Копав рови в одній шляховій організації. Пізніше з братом пасли стадо в колгоспі, а у жнива хлопець пішов працювати помічником комбайнера на старенькому С-4, який часто ламався. За те, що якось із колгоспного поля взяв додому трохи зерна для курей, хлопчину засудили на півтора року позбавлення волі. У рідному селі служителі тодішньої радянської Феміди влаштували показове судилище. Що тоді відчувало серце хлопця, поет згодом розповів у автобіографічній поемі «Соло для камерного хору». Повернувшись з місць позбавлення волі, він робить перші кроки у творчості, надсилає свої поезії в газети. Те, що виходило з-під пера найпершим, хац і не надто довершене, - особливо дороге і не забувається ніколи.

       У розділі «Люди про Євгена Зозуляка», або У вінок ювілярові» наведенол уривок зі статті журналіста «Вільного життя» Миколи Добровольського:»Пам’ятаю, як уперше зустрілися в редакції районної газети «Надзбручанська правда». Прийшов він тоді прямо від трактора, після нічної зміни. І хоча був дуже стомлений, коли я попросив прочитати щось із нових віршів, обличчя його заясніло, а в очах з’явилися ісринки того вогню,яким наділені лише справжні поети… Нелегким, стражденним виявився життєвий і творчий шлях Євгена… Незважаючи на те, що доля була жорстокою до поета, куди б не кидало цого життя, він не втратиа головного – чистоти душі, віри в прекрасне, у свій народ. Тому й бринять, мов роси вранішні на сонці, його кращі вірші…».

       Тут же є і відгуки літературознавця Петра Сороки, письменника Георгія Петрука-Попика, журналіста Богдана Проника, співака і композитора Ігоря Вовчака, пета Володимира Дутчака, друга Онисима Лесицького. А ось землячка, молода поетеса Ірина Василик влучно і яскраво змалювала його образ – поет з мрійливо-мудрими очима.

       Окремий розділ у книзі присвячений слову Євгена Зозуляка про людей – це, здебільшого, уривки з його газетних публікацій.

       Без сумніву, окраса видання – понад сорок світлин, що є фотолітописом  життя поета.

       Іван Бандурка у своїй книжці відзначив ткож, що мовностилістичні засоби в ліриці та прозі Є.Зозуляка заслуговують на окреме мовне дослідження.Отож, можна сподіватися, що в майбутньому ми триматимемо в руках присвячену цій темі книжку.

       У своєму резюме автор так підсумовує свою працю:»Барвінковий слово цвіт Євгена Зозуляка» - це перше ґрунтовне хронологічне дослідження художньої та журналістської творчості письменника і журналіста. Воно є продовженням серії «Митці Тернопілля», яку автор присвятив 20-річчю від дня заснування обласної організації Національної спілки письменників України».

       Усім, хто шанує художнє слово, цінує творчість відомих поетів і прозаїків Тернопільщини, ця змістовна, гарно ілюстрована книга Івана Бандурки стане приємним подарунком і займе чільне місце на книжковій полиці…

 

         «Вільне життя« від  6 травня 2006 року.

                                                               

                                                                  *   *   *

 

   РОМАН  КУХАРУК, письменник, журналіст, голова Всеукраїнської творчої спілки «Літературний форум» (м.Київ):

         

                                                         І.   НА  БЕРЕГАХ  ТАЙНИ

 

    Бандурка І. Син Подільської землі. Нарис. – Тернопіль: Лілея. 2006. – 44 с.

 

     Невтомний Іван Бандурка потішив нас черговою своєю книжкою «Син Подільської землі», присвяченою багатогранній творчості садівника і поета Василя Корчемного.

     Героєві книжки виповнилося 75 років. Він народився 14 падолиста 1931 року в селі Киселі  Хмельниччини «на пагорбах тихоплинної річки Коритнці». Автор книжки розпочинає життєпис ювіляра здалеку – «Ще й досі на вулиці Новосілка стоїть давня хата колишнього козацького сотника Івана Тулубця. Коли українське козацтво було ліквідоване царицею Катериною ІІ, то Іван купив у євреїв незакінчену споруду корчми, розібрав  і перевіз її в село, де збудував собі хату і звідси пішло нове прізвище – КОРЧЕМНИЙ, від слова «корчма».

     З самого дитинства Василя Корчемного цікавила жива природа: «вичікував вечора, щоб позліталися усі комахи, а потім збирав їх і приносив додому. Брав материні череп’яні горшки чи глечики, вибирав збоку дірки, клав туди сім’ю джмелів разом із щільниками, а зверху накривав їх накривкою. Коли джмелі наносили у щільник мед, тоді юнак стеблиною з житнього снопа висмоктував його, але не весь…». Скільки у цьому неповторної, чистої і красивої поезії, що її дарує нам саме життя.

     Доля приводить героя до Хоросткова на Тернопільщині – на берег Тайни. І тут він витворює свій унікальний парк.

     Він також є автором багатьох книжок – прози, поезії, публіцистики, краєзнавства та природознавства.

     Оповідь Івана Бандурки ілюстрована багатьма світлинами.

     Дай, Боже, Іванові і його героєві здоров’я, радості і нових книжок.

 

                                                     ІІ.   ВНУТРІШНЄ  СУГОЛОССЯ

 

     Специфіка України полягає в тому, що вона – велика держава, і в неї чимало територій. Після того, як Москва перестала бути для нас столицею, центр культурної та елітної ваги перемістився до Києва.

     Київ став повновартісним столичним мегаполісом, у якому концентруються елітні та фінансові ресурси. Таким чином з провінцій викачуються кадри, які тим провінціям украй потрібні.

     Завдання української еліти і української влади ( якщо такі колись сформуються у потужну політично-суспільну силу) – зробити Україну країною без провінцій. Що це значить? Це значить – зясувати історичну та духовну специфіку того чи іншого краю, сформувати духовне поле місцевої (не містечкової) еліти, яка буде вписана у контекст загальноукраїнський, а відта і всеєвропейський.

     На думки саме в такому напрямку мене спонукала книжка невтомного Івана Бандурки з Тернопільщини, присвячена невтомному ж Богданові Мельничукові з Тернополя – «Чотири вежі Богдана Мельничука».

     Книжка написана зі знанням справи, добрим стилем, а дефініції автора про свого героя підтверджено повновартісними цитатами з його щоденників, інтерв’ю, творів.

     Драматург, прозаїк, краєзнавець, редактор і видавець – вежа за вежою, крок за кроком Бандурка відстежує життєвий і творчий шлях Богдана Мельничука, вписуючи його у контекст загальноукраїнського літературного процесу. І проз усю книжку червоною ниткою ( чи малиновою – кому як до смаку) проходить думка про першість Тернополя (отут ми випередили Львів, а тут – і сам Київ).

     У книжці багато влучних і доречних цитат («Поети кохаються з вічністю, а вічність достойних любить» (Борис Демків); «…специфіка праці актора, на відміну від, скажімо, роботи письменника, художника чи журналіста, така, що цей здобуток не можна поставити на полицю» (Богдан Мельничук). Тут багато поезії (хоч би й у назві новели Мельничука «Сліди з попелом і калиною», та й сам автор вдається до сміливих, свжих порівнянь – «Відтоді це незбагненне слово «журналіст» трепетним пташенятком жило в серці Богдана», «творчий виноградник», «внутрішнє суголосся».

     У книжці також є розлогий список літератури, що придасться кожному українцеві до вжитку.

     Отож Іван Бандурка закликає нас своєю книжкою – любіть свій край і провідників того краю, кажіть їм правду про них при житті, а не після погребу. І це внутрішнє суголосся краю і митця, митця і України, України і читача є коштовним і неперебутнім нашим спільним набутком.

 

        Всеукраїнська газета «Слово і діло N 1(8), квітень, 2007.

 

                                                                 *   *   *

 

   ОЛЬГА  ПЕТРОВА, доктор філософії, кандидат мистецтвознавства, професор кафедри культурології Національного університету Києво-Могилянської академії, академік Академії гуманітарних наук (Санкт –Петербург), член Національної спілки художників України (м. Київ):

  

   

                                             МАЕСТРО. МАЙСТЕР. ОРЕСТ  САВКА

 

    Бандурка Іван. Орест Савка і його театр. – Тернопіль: Воля, 2009. – 284с. Серія «Митці Тернопілля».

 

    Вихід такої  книги – це подія в мистецькому житті. Тому хочу привітати тернополян і усіх, кому відоме ім’я Ореста Савки, з виходом книги І.Бандурки «Орест Савка і його театр». Це – книга-літопис про непересічну особистість, безмежну любов до театру і про те, як можна дорівняти аматорський театр до професійного.

    Це хроніка життя актора і режисера, Для мене вона ніби відкрутила життєву стрічку на років тридцять, у той час, коли працювала викладачем кафедри образотворчого мистецтва Київського державного інституту культури ім. Корнійчука. Серед моїх перших студентів був Орест Савка. Він вирізнявся не тільки розкішною шевелюрою, а насамперед тим, що хотів не просто скласти сесію, як це властиво було студентам-заочникам, а й мати знання. Він цікавився усім, чого можна було навчитися в нашому інституті. Хоча сам оперувавгрунтовними знаннями і вже тоді був відомим режисером, але вроджена інтелігентність ніколи не дозволяла йому це підкреслювати. З такими студентами завжди цікаво працювати, такі студенти запам’ятовуються на все життя, і для мене студент Орест Савка залишився одним з найкращих.

    Те, що Орест Савка встиг зробити, - вражає і масштабом, і розмахом, і багатством ідей, і способами їх втілення. Таке під силу тільки дуже талановитій, відданій, здатній на творчий експеримент людині.

    Взяти хоча б факт існування аматорського театру під його орудою ( і на якому рівні!) упродовж 40 років, який свідчить про колосальні зусилля і великий талант його організатора і режисера. Зрозуміло, що все трималося на святій любові до театру Ореста Савки, його самопожертві, на його здатності захопити своїми ідеями усіх, хто допомагав творити його театр. Я, як художник, дуже добре розумію, якої титтічної праці коштувало режисере аматорського театру поставити спектакль з відповідним художнім вирішенням. Не завжди і  у професійному театрі режисеру вдається втілити на сцені свої ідеї, своє бачення. А Оресту Савці це вдавалося! Мабуть тому ,що кожен штрих відпрацьовували до кінця і у мізансценах, і в костюмах, і в шумових та світлових ефектах. Для нього не було другорядних речей, для нього не було дрібниць навіть тоді, коли ставив вистави з кількістю виконавців понад 90 осіб.

    Палітра робіт режисера Савки вражає – «Овід», «Драматична пісня», «Підступність і кохання», « Усписках не значився», «Дорога Олена Сергіївна», «У неділю рано зілля копала», «Мати-наймичка», «Сотниківна», «Мазепа, гетьман український». Вражає їх сценічне втілення, масштаби, рівень художнього оформлення, костюми. Знаючи інтелект, виняткову працездатність і вимогливість до себе, тонке художнє сприйняття світу цієї людини, не сумніваюсь, що його вистави – завжди викінчені, естетично довершені, з цікавим режисерським вирішенням. Судячи з фото, наведених в книзі, - це сцени з вистав професійного театрую Лише за постановку вистави «Гайдамаки», де зайнято три покоління акторів, з оригінальними за своїм задумом масовими сценами, з таким розмаїттям досконалого сценічного реквізиту, музичним оформленням, чудовими декораціями, розкішними костюмами, вистави, яка могла б стати окрасою будь-якого професійного театру., Орест Савка гідний визнання і пошанування. З такою ж мірою відповідальності режисер підходив до кожної нової роботи. Недивно, що в його театрі мали за честь грати професійні актори, з ним співпрацювали відомі художники України. Мабуть, та висока планка внутрішньої культури привертала до Ореста Савки багатьох талановитих людей.

    Попри таку колосальну роботу з Копичинецьким народним драматичним театром, яка забирає майже весь час, виснажує врешті-решт, Орест Савка є творцем музею театрального мистецтва Тернопільщини, єдиного в Україні музею такого плану! Мабуть, треба дуже любити театр і свій край, щоб усе життя так вірно їм служити. Мені припав до душі відгук одного з відвідувачів музею:«Тльки люди з полум’яним умом і кришталевим серцем спроможні в часи руїни творити для України справжні цінності».

    Людина талановита – талановита у всьому: ця книга – насамперед розповідь про життя актора і режисера, громадсько-політичного діяча, патріота. Але не тільки. Вона хвилює і підносить душу.Яка ж мусить бути сила і хист у цій людині, що так зуміла організувати власне життя і життя тих, хто його оточує. На таких жертовних людях тримається наша культура.

    Щиро вітаю Ореста Савку, автора і усіх, хто причетний до видання цієї чудової книги – вони попрацювали на славу. Думаю,книга стане настільною для багатьох молодих режисерів і акторів, подарунком – для тих, хто хоч коли-небудь переживав прекрасну мить творчості.

 

       «Свобода» від 30 червня 2010 р.

 

                                                                   *   *   *