* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

СУСІДИ ПРО УКРЛІТ

15:21 01.04.2011

СУСІДИ ПРО УКРЛІТ

Говорячи про українську літературу в контексті світової, часто нарікають на те, що, мовляв, рівень не той, аби про нас знали у світі. Втім, багато хто з експертів вважає, що все тут залежить від кількості та якості перекладів українських творів іноземними мовами.

Тому ми вирішили поцікавитися, наскільки часто українські книжки з’являються в інших державах і чи чекають на них там. Про тенденції і затребуваність українського на книжковому ринку сусідніх країн, смаки тамтешніх книголюбів ми вирішили запитати у людей, які, власне, і дають українським творам нове життя. Перекладачі української поезії і прози розповідають про своє знайомство з українською літературою, аргументованість вибору тих чи інших творів та про свої плани й перекладацькі мрії.

Олексій СЕВРУК, Чехія:

— Я переклав кілька оповідань із книжки «БігМак» Сергія Жадана, оповідання «Сота відьма» Валерія Шевчука, уривок із «Таємниці» Юрія Андруховича та уривки з новели «Історія» Ксенії Харченко. Такий вибір творів був зумовлений лише особистим уподобанням текстів. «БігМак» почав перекладати сам, потім долучився колега. Пізніше переклад запропонували видавцеві, незабаром має з’явитися книжка. Зараз саме працюю з колегою над «Московіадою» Андруховича на вже замовлення того ж таки видавця. Проте навряд чи я б за це взявся, якби роман мені не подобався. Якщо говорити про попит, то мені здається, що на літературу немає попиту взагалі, чи не кожне белетристичне видання мусить бути підтримане якоюсь формою «позитивної дискримінації» — дотаціями, грантами тощо. Зараз у Чехії мають удвічі збільшити оподаткування книжок і часописів. Якщо це станеться — у людей взагалі зникне бажання будь-що читати. Загалом найбільшим попитом серед закордонної літератури користуються низькі жанри: детективи, жіночі романи, фантастика, а також переклади зі світових мов, зокрема англійської. Проте іншу продукцію теж купують: перекладені з української «Сестро, сестро» Забужко, «Рекреації» Андруховича , які вийшли кілька років тому, вже не можливо знайти у книжкових крамницях. Щоправда, наклад невеликий — 1000 примірників. Вважаю, якщо талановитий автор уміє поєднати своє, вузько регіональне, із загальнолюдським, то він буде цікавий і вдома, й у світі. Мабуть, не здивує те, що вважаю цікавими Андруховича, Жадана, Прохаська, Забужко, Ірванця, Винничука чи Діброву. Гадаю, своїх читачів у Чехії знайшли б також прозаїки І половини ХХ століття, як то Хвильовий, Винниченко, Антоненко-Давидович чи Підмогильний. Із молодших чи не настільки знаних у світі можу назвати, наприклад, Отара Довженка, Таню Малярчук, Павла Вольвача, але цим перелік авторів, які можуть зацікавити чехів, не вичерпується.

Моя велика перекладацька мрія — опосередкувати нашому читачеві «Старшого боярина» Тодося Осьмачки, який я вважаю шикарним романом, що закохає в себе з перших рядків. Там є все: історичне тло, легенди, народна магія, сучасні та вічні, метафізичні проблеми, пригоди і кохання, трагізм людського існування і хепі-енд. Автор чудовий стиліст і наратор, його мова яскрава, візуальна. Так само хочу перекласти «Московіаду», багато з вище перерахованого стосується й цього твору та його автора. А сучасна мова не чинить такого опору і ліпше піддається перекладу. І маю надію повернутися до перекладання прози Сергія Жадана. Його творчість — непересічне, яскраве явище, саме таке, яке має перекладатися.

Богдан ЗАДУРА, Польща:

— Почалося все з віршів Дмитра Павличка. Його збірка віршів «Таємниця твого обличчя» вийшла у 1980 році. То був мій перший контакт із українською поезією в оригіналі та українською мовою. І також то була єдина праця, яка робилася на конкретне замовлення. Пізніше я перекладав те, що мені подобалося, в основному поезію. Ті поетичні переклади були укладені в антологію «Вірші завжди вільні» (Вроцлав, 2004, друге змінене видання 2007), в якій уміщено 20 авторів: Дмитро Павличко, Емма Андієвська, Микола Холодний, Григорій Чубай, Микола Рябчук, Наталка Білоцерківець, Юрій Андрухович, Олександр Ірванець, Віктор Неборак, Костянтин Москалець, Євген Бруслиновський, Володимир Цибулько, Василь Махно, Сергій Жадан... На тій книжці зазначено «Українська поезія в перекладі Богдана Задури», спеціально не вжито слова антологія, бо вона не презентує усього найкращого з української поезії, а те, що найбільше припало до душі перекладачеві. Але трапилася та книжка вчасно, бо після помаранчевої революції зріс інтерес до України, і українська література почала здобувати собі хорошу репутацію, в основному завдяки Андруховичу. Зазначених авторів я перекладав більше. Така ситуація мала один великий плюс, що завжди перекладав, що хотів. Гірший бік — це те, що поза друком уривків у часописах не дуже зрозуміло, що з тими перекладеними речами робити.

Я збрехав би, якби сказав, що добре знаю літературу, якою цікавляться поляки. Андрухович, Забужко, Ірванець, без сумніву, мають успіх у польських читачів. Поляки, перш за все, цікавляться прозою. Окрему групу шанувальників має Сергій Жадан. Людям, які цікавляться літературою, знайомі також імена Наталки Сняданко, Софії Андрухович, Тараса Прохаська, Юрка Іздрика, Любка Дереша.

Неочікувано для мене українська література стала важливою частиною моєї діяльності і навіть життя. Але тільки частиною. Я не маю спеціальних планів щодо перекладів, які хотів би реалізувати. Напевно, я є вірним авторам, із якими працюю давно. Мені б дуже хотілося, аби Андрій Бондар дав мені шанс представити Польщі його нові вірші, але для цього він має почати знову їх писати. Чекаючи на вірші, переклав останню збірку його короткої прози, яка буде випущена цього року у Вроцлаві. На Василя Махна в цьому плані не нарікаю, але з ним маю трохи інший клопіт: частіше є вірші, написані традиційно, римовано, але щоб їх перекласти, потребую більше вільного часу, ніж маю.

Щоправда, я хотів би, щоб вийшли в Польщі ті книжки, які маю вже перекладені. «Напівсонні листи з Діамантової імперії і Королівства Північної Землі» Володимира Яворського, «Роман про батьківщину» Дзвінки Матіяш, збірку есеїв Василя Махна, вірші Галини Крук, Іллі Стронговського чи Андрія Любки, не кажучи вже про «Бруслиновський календар» Євгена Бруслиновського.

Олена МАРІНІЧЕВА, Росія:

— Щойно я закінчила роботу над збіркою оповідань Тані Малярчук. Зараз працюю над перекладом «Музею покинутих секретів» Оксани Забужко. Ось недавно вислала їй другий розділ, і ми із задоволенням листуємося, обговорюємо особливості української й російської мов і дійшли висновку, що українська зараз живе, вібрує, змінюється, в ній більше допускаються неправильності, розбіжності тощо. Російська ж потребує більшої правильності, інакше текст «не прокатіт». Я перекладала Забужко, Матіос, Кононенко, Малярчук, Жадана, Москальця, Прохаська. У випадку із Забужко на мене вийшли російські видавці, точніше Оксана поставила їм умову, щоб її роман перекладала саме я, бо у нас із нею давній творчий союз. Перекладати Марію Матіос — моя ідея, я сама і видавця знайшла. Так само я була ініціатором перекладу Євгенії Кононенко. Щоправда, для виходу її окремої книжки в Росії багато в чому допомогли київські видавці («Кальварія»). Малярчук, Жадан і Москалець — моя ініціатива. Прохаськом займалася більше через дружбу із харківським перекладачем і видавцем Завеном Баблояном, але публікацію нашого спільного перекладу організувала в Москві сама.

Щодо попиту на певні напрями літератури в Росії, то попит, звичайно, є на хорошу літературу, на роман, емоційну літературу. Як на мене, головне, щоб текст був енергійним, живим, яскравим, сповненим переживань і щирим. Думаю, так тому, що власне російська сучасна художня література, якщо так можна сказати, «притомилася».

Розпитала Любов БАГАЦЬКА

ДЕНЬ