Скоро Україні виповниться дев’ятнадцять років. Дев’ятнадцять років Україна, згідно конституції, є демократичною, правовою, соціальною державою. За дев’ятнадцять років Україна перейшла від «розвинутого соціалізму» до капіталізму та ринкових відносин. Було проведено роздержавлення та приватизацію державного майна, зареєстровані десятки тисяч приватних підприємств. Але чи є в Україні справжні підприємці-капіталісти, чи живе Україна за ринковими принципами?     

Для того, щоб дати відповідь на це питання спочатку необхідно поглянути на історію українського капіталізму.

Так після проголошення незалежності молода українська держава отримала від Радянського союзу значну економічну спадщину. Так пишуть в шкільних підручниках з історії, але чи насправді все було так?  

З кінця 70-х років СРСР перебуває в стані перманентної економічної кризи. В зв’язку з величезною ресурсозатратністю радянських підприємств, яка інколи в три-чотири рази перевищувала показники західних країн, темпи розвитку країни поступово сповільнювалися. Особливо помітною криза стала на при кінці 80-х коли вся країна стояла в чергах навіть за товарами першої необхідності. Широко було розповсюджено виробництво заради виробництва. Так 65% продукції виробленої в УРСР були засоби виробництва, а не товари для споживання. Більше того з загальної кількості товарів вироблених в УРСР, лише 20% були виробами готовими до реалізації.

Таким чином ми бачимо, що економічна ситуація в Україні напередодні незалежності була дуже складною і будь які розмови про чудовий економічний стан та величезні перспективи є абсолютним фарсом та пустослів’ям.

Але тим не менш з 1991 року Україна бере шлях на демократизацію та лібералізації. Основними чинником цих перетворень стає роздержавлення. Так з 1992 року офіційно в Україні стартує програма приватизації державного майна, яка триває і до сьогодні, але вже на відміну від масової приватизації 90-х носить «лазерний» характер. Фактично з цього часу в Україні з’являються як клас підприємці. Але програма приватизації була виконана не належним чином. Так замість малих та середніх підприємств, які повинні були бути приватизовані в першу чергу, були за безцінь приватизовані найбільші та найприбутковіші підприємства. Долею більшості малих та середніх підприємств стало банкрутство та зникнення. Так в Україні виникає великий бізнес та перші мільйонери, але чи можна таких людей назвати бізнесменами? На моє тверде переконання ні. Якщо почитати їхні біографії то вимальовується цікава тенденція – більшість з них були представниками КПРС, комсомолу, чиновництва та інших теплих місць у СРСР. Свої капітали вони заробили у період перебудови, розпаду СРСР здебільшого не ринковим, капіталістичним, а бюрократичним та адміністративним шляхом. Більшість з них зробила стрибок від фізичної особи до власника великого підприємства без проходження через малі та середні підприємства. Звичайно це не тільки вплинуло на їхню діяльність, а повністю сформувало її і формує до сьогоднішнього дня. Фактично в країні у якій ще не склалися ринкові, капіталістичні господарські відносини вже була створена політико-економічна «консерва», яка повністю взяла під свій контроль усю політику держави і заморозила будь-які зміни та реформи, що могли зачепити її. Таким чином в Україні були встановлені подвійні стандарти – одні для великого бізнесу, інші для малого і середнього.

Але на завершення хочеться сказати, що не все так трагічно. З розвитком демократичних, ліберальних процесів відбулося зростання рівня політичної культури та свідомості громадян, розвитку громадянського суспільства. І це починає поступово впливати на існуючу систему. Стає цілком зрозуміло, що змінити цю систему можливо лише одним шляхом – лише змінами проведеними знизу, тобто громадськими організаціями та рухами, профспілками тощо. Таким чином лише побудова розвинутого, ефективного громадянського суспільства зможе забезпечити ринкові, капіталістичні умови існування бізнесу в Україні.