Підхоплюю слова Сергія Руденка про те, що «книжковий ринок в Україні стане справжнім лише тоді, коли цього справді бажатимуть самі його учасники». Персонажі «гостросюжетного» міфу про книжковий ринок України напевне знають не тільки походження, а й значення слова «штрейкбрехерство». Це як у школі – прогуляти урок за попередньою домовленістю охочий весь клас. І от, коли всі гуртом зірвалися навтьоки зі школи, хтось один таки повернеться (він і однокласників начебто не підвів, і в директора авторитет підкріпив).Бути слухняним – це загалом непогано. Та не на книжковому ринку України, коли йдеться про діяльність бізнесових структур і книжкових порталів. Є категорія торговельних мереж, які вперто й цілеспрямовано не розраховуються з українськими видавцями. Є українські видавці, які вперто й цілеспрямовано віддають і далі свої книги тим самим мережам і потім вперто й цілеспрямовано скаржаться, що їм не платять грошей. Якщо взяти нинішню ситуацію і переграти її, змінивши статус бізнесових структур відповідно до реального характеру їхньої діяльності, то картина постає кумедна: благодійна організація видавництво Х дарує книги мережі У (хоча наївно вірить, що книги воно таки продає), яка, у свою чергу, продає подаровані книги або ділить їх навпіл з мережею Z. Ну й прибуток потім – також навпіл… Тільки «мороз вмикається», коли видавець заявляє, що час розплати настав.
А якщо конкретно, без іксів та ігреків – візьмімо дистриб’юторську компанію «Самміт-книга». З українськими видавцями ця мережа не розраховується, проте водночас активно підтримує мережу «Емпік», яка також не платить українським видавцям. Напевне, то польські інвестиції винні, бо чому ті інвестиції мають про українських видавців думати, вони ж польські? Проте якщо відверто хамське поводження цих мереж уже нині й не дивує нікого, то яку ж тоді громадянську позицію має, наприклад, український оптовик із Дрогобича пан Яворський? Теж «ненашенську», але інакшу, бо інвестиції там не польські, а наші – українські, адже за рахунок українських видавців він кредитується. І чому українські письменники охоче беруть участь у заходах, організованих тими, хто не платить українським видавцям. Якась вибіркова духовність, фрагментарна. Знаючи, що порядність тої ж мережі «Емпік» нижча за мінімальний рівень, українські письменники могли би сказати своє слово.
Видавництво «Грані-Т» припинило співпрацю з «Емпіком», припинило постачати книги панові Яворському і ось стало на порозі припинення співпраці з «Саммітом». Тому, повертаючись до слів Сергія Руденка, зараховуємо себе до «винятку в кілька осіб». Але регулярно відвідуючи «Буквоїда», ми щиро дивуємося, що там висить книжковий рейтинг «Емпіка»! Чому лунають докори видавцям про непослідовну позицію, а власна непослідовність уже чимось виправдана? Якщо «Емпік» витирає ноги об українських видавців, то чому на центральному українському книжковому порталі (їх же й так мізер) висить рейтинг «Емпіка»? І простежте, скільки в тому рейтингу книг наших видавців. Тим паче, ці рейтинги – справді примарні, бо ми відверто заявляємо, що за 1,5 року роботи з «Емпіком» ми не отримали жодного звіту про продажі. Звідки тоді беруться рейтинги, якщо мережа не має елементарних рядових звітів?
За приклад ми ставимо книгарню «Є», де бережно поводяться з книгами, роблять помірні націнки, вчасно розраховуються з видавцями, проводяться презентації, круглі столи. Місяць тому ми почали працювати ще з мережею «Читай-город» і дуже сподіваємось, що не поставимо за кілька місяців її в один ряд із «Саммітом» чи «Емпіком».
Учасникам ринку треба визначитися зі своєю позицією, а не намагатись балансувати серед непорядних партнерів, боячись їх образити та прагнучи бути для всіх хорошими. І починати треба з себе. Ми з себе й почали. Почніть і Ви, шановні суб’єкти книжкового ринку України. Тоді ринок у нас справді буде, і нам не доведеться вживати щодо нього слово «міф» у значенні «фікції».
А якщо то зробити заскладно, то ми звернемося до пана Олександра Афоніна з проханням підготувати пропозицію в профільний комітет Верховної Ради про внесення змін у закон про юридичний статус суб’єктів підприємницької діяльності та зареєструвати книготорговців і дистриб’юторів як благодійні фонди. Тоді вони (як-от «Самміт» чи «Емпік») будуть отримувати книги від видавництв не для продажів, а для благодійної діяльності, і платити за ці книги не буде необхідності, до того ж – на законних підставах. А перелік таких книжкових благодійників ми панові Афоніну радо надамо!

Ірина ЯРОВА
Комерційний директор видавництва «Грані-Т»