* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

СВОБОДА БІЗНЕСУ: ВИХИЛЯСИ

06:34 17.03.2010

СВОБОДА БІЗНЕСУ: ВИХИЛЯСИ

У доктора Йозефа Менгеле й представників Міжнародної фінансової корпорації Світового банку чи Міжнародного валютного фонду дуже подібні ідеали й майже однакові результати, які потім потерпілий народ назве злочином проти нього.

 

 

Триєдині джерела написання чергового розділу звіту доктору Менгеле полягають в необхідності виконати зобов’язання щодо звітування за проведену роботу у складі Ради підприємців, в деяких нових обставинах у справі доктора Менгеле, які з’ясувалися під час відкритого засідання Уряду України 27 січня 2010 р. щодо підтримки «малого та середнього бізнесу», та в осмисленні листа до Ради підприємців з Мінагрополітики про ковбасу. Про об’єктивність цих триєдиних обставин та їх аналізу свідчить те, що автор ковбасу не вживає, особливо «варену».

 

Головним статутним завданням підприємства є отримання прибутку. Головним завданням Ради підприємців як дорадчого органу уряду країни є захист підприємців у реалізації їхнього права на отримання прибутку. Тобто, захист отримання прибутку. Опустимо питання від кого «захист», бо це питання в країні неляканих споживачів (далі за текстом – ідіотів) сьогодні не на часі.

 

Отримання прибутку. В країнах західної «цивілізації», які ми ще помилково називаємо «демократіями»[1] бо те не для нас, норма прибутку зазвичай коливається від кількох до п’ятнадцяти  відсотків. Причому, п'ятнадцять відсотків – то фантастично успішний прибуток. Чітка система перерозподілу і контролю прибутків між підприємцями і державою там унеможливлює такі масові у нас явища, як контрабанда, контрафакт, фальсифікація, обважування, прострочене і навіть «неякісне» типу «польське» чи «китайське». Ні, не треба абсолютизувати. І у них є безпритульні, яких треба кудись прилаштувати і краще до Бога й так, щоб наче природно… Але розділ «Книги буття» власної країни в частині захисту своїх громадян і їхнього добробуту більшість західних «демократій» переписали з програмних документів націонал-соціалістичної партії А. Гітлера, керуючись біблійським «своя сорочка ближче до тіла». Водночас, деякі дослідники стверджують, що й сам А.Гітлер у цих питаннях не був святенником, а поцупив ідеї та тексти в Талмуді …

 

Країна неляканих споживачів. Ставлення до отримання прибутку визначає рівень цивілізованості країни. Якщо «отримання прибутку» піднесено до рангу головної тези уряду й ключового гасла передвиборчої компанії, то це означає, що мова йде про країну неляканих споживачів у їхній крайній фазі «неляканості» - ідіотизмі. Адже з медичної літератури відомо, що ідіоти мають тільки вегетативні рефлекси і не здатні адекватно розрізнити популізм і здоровий глузд та встати на захист останнього. Та споживачі будь-якої країни, у т.ч. заселеної ідіотами, не є однорідними у своїй реакції на урядові дії та гасла. Наведемо декілька типових реакцій споживачів на переляк від уряду для ідіотів:

1.    

1.   Злякалися й виїхали а-ля «на заробітки» (від чотирьох офіційних до семи реальних мільйонів остарбайтерів).

2.   Злякалися й померли (більше 13 мільйонів передчасно померлих згідно кладовищенської неофіційної статистики).

3.   Не злякалися і вірять (уже всього сорок п’ять з п’ятдесяти двох мільйонів громадян) або чогось чекають (нелякані споживачі – ідіоти).

Бізнес індиферентний до моралі. Ідіоти, які вірять, включають у свою чергу різні підкатегорії лохів. Лохи відрізняються від ідіотів (неляканих споживачів) тим, що ще здатні думати. Саме про них Джавахарлал Неру сказав: «Інтелігенція, яка вихована колонізатором, є головним ворогом свого народу». І саме інтелігенція складає кістяк еліти лохів, яку ще називають чомусь «бидлоелітою Маложидовії[2]». Ця виокремлена каста споживачів ще мало вивчена, так як не було зроблено достатню кількість патологоанатомічних досліджень її найкращих представників з великого бізнесу, аби робити науково-обґрунтовані висновки. Тому на основі емпіричних знань ми можемо тільки повторити схематичний поділ лохів на підкатегорії, озвучений 13 грудня 2006 року на останньому засіданні Ради підприємців Ксенії Ляпіної у день її ліквідації:

1.   Лохи, які думають, що раз в супермаркеті, значить якісне.

2.   Лохи, які думають, що раз дороге, значить якісне.

3.   Лохи, які думають, що наша медицина їм допоможе.

Ясно, що згідно правил комбінаторики, лохи можуть бути носіями від однієї до трьох ознак «лохів». Але в нашій країні, по-перше, їм нікуди діватися і, по-друге, чим вищий соціальний статус, тим більше ознак «лоха». Ксенія Ляпіна виправдовує явище «лох» політичним консалтингом, який «не буває безплатним»[3].

 

Що не можна давати собакам і котам? Як учив великий Бланк, син дочки Бланка-підпалювача синагоги зі Старо-Костянтинова, кожна нація ділиться на дев’ять неБланків і одного Бланка. Гіпотетично, в нашій країні Бланків як споживачів можна розділити на такі підгрупи:

1.   паскудять за завданням Комуністичної партії Радянського Союзу;

2.   напаскудили і виїхали посилювати комуністичну партію Ізраїлю[4];

3.   Бланки-зайди з транснаціональних корпорацій – структур Світового банку[5];

4.   паскудять, сподіваючись, що колега – чесний підприємець;

5.   просто паскудять з метою отримання прибутку, але не жеруть те, що продають ідіотам і колегам-підприємцям;

6.   просто паскудять з метою отримання прибутку і жеруть те, що продають ідіотам і колегам-підприємцям;

7.   допомагають паскудити іншим і жеруть з їхніх рук таке, що в деяких країнах західних «демократій» заборонено давати навіть собакам і котам, а тільки безпритульним й так, щоб ніхто не бачив[6]

В країнах, де споживачів мають за ідіотів, не можна давати їсти собакам і котам те, що вони не їдять. Отже, глупо давати те , що все одно не буде спожито. Не важко здогадатися, що мова далі йтиме про «ковбасу».

 

Як отримати прибуток в країні ідіотів (неляканих споживачів). В Україні завдяки спрощеній системі оподаткування можна отримувати прибуток у 300…1000 та більше відсотків навіть тоді, коли в країнах західних «демократій» мають місце збитки у 100…200 і більше відсотків. В сусідній Польщі, наприклад, випадково замість повареної солі у сто тисяч упаковок йогуртів насипали діоксину в ющенковських дозах[7]. Утилізація й знешкодження такої партії «харчів» там завдасть великих збитків. Проте, завдяки контрабанді та відсутності механізмів фінансового контролю і донарахувань обов’язкових податкових платежів на митній території України, в країні неляканих споживачів (ідіотів) СТО ТИСЯЧ упаковок йогуртів з діоксином можна безкарно реалізувати через мережі супермаркетів. Згоден, щодо «безкарно» тут не зовсім так. Штраф у 170 гривень за відсутність накладної та штраф у розмірі вартості залишку нереалізованої продукції  випаду перевірки за скаргою вижившого споживача. Наприклад, якщо зі ста тисяч буде реалізовано дев’яносто дев’ять тисяч, то штраф становитиме біля трьох тисяч гривень проти збитків тих десятків тисяч сімей, які витратяться на лікування й поховання. Та навіть сто тисяч не будуть помічені владою у багатомільйонній кладовищенській статистиці. Чим не свобода бізнесу?

 

Хто в країні ідіотів (неляканих споживачів) головний. Проте, вкрай важливо зрозуміти правильну методологію отримання надприбутків в країні неляканих споживачів (ідіотів), щоб сконцентрувати зусилля у справі захисту малого і середнього бізнесу у правильному напрямку. Водночас, важливо уточнити ще деякі категорійні поняття, перш ніж переходити до суті. Маються на увазі «малий і середній» бізнес в частині «спрощенців». Тут термінологія саме зараз опинилася в «перехідному» стані. На відкритому засіданні уряду за участі представників бізнесу 27 січня 2010 р. у своєму як завжди красивому і правильному виступі єврей О.Кірш[8], який представляє і захищає «спрощенців», публічно наїхав на євреїв-олігархів. Зі слів «єврей О.Кірш» у попередньому реченні й до останньої крапки статті автор офіційно заявляє, що він також на цей час має таку ж натуру. І разом з усіма іншими євреями пишається тим, що Гітлер, Муссоліні, Ейхман, як і дружини більшовицької верхівки і партноменклатури, також євреї та єврейки. Ця заява вкрай важлива, так як автор не хоче бути звинуваченим в «антисемітизмі». Відомий сучасний російський вчений і філософ Кара-Мурза так і не встановив, що означає термін «антисемітизм». А автору в результаті глибокого наукового аналізу вдалося встановити, що «антисемітизм» полягає не в тому «що сказано», а в тому, «хто сказав». Тож, якщо у автора правильна натура, то в цьому тексті в принципі не може бути ознак «антисемітизму». Та повернемося до епохального наїзду О.Кірша на пінчуків з рабіновичами.

 

«Спрощенці» більш корисні, ніж олігархи. Спочатку, коли почув слова шановного О.Кірша, з жахом подумав «нє к войнє лі ето?» [9]. Та потім, проаналізувавши деякі положення урядового законопроекту щодо спрощеної системи оподаткування, на підтримку якого й виступав О.Кірш, зрозумів, що «внутрішній офшор», а точніше, окремі його представники -«спрощенці», вступили на стежку війни всього лише амбіцій з «зовнішнім» офшором, який і представляють пінчуки, коломойські, кучми, кравчуки, клєри, рабіновичі й інш. та борються лише за те, щоб офіційно грабувати й нищити неляканих споживачів у таких же масштабах, як й олігархи.

Отже, по-перше, коли ми говоримо про «малий і середній бізнес» на загальних умовах оподаткування, то ми дійсно говоримо про малий і середній бізнес. Але коли ми говоримо про «малий бізнес» на «спрощених» умовах ведення бізнесу, то ми говоримо про бізнес, співрозмірний з бізнесом олігархів! Отже, ніякої війни в Маложидовії не буде, бо євреї розумні і завжди про все між собою домовляться. І це головне для пострадянських людей: «аби не було війни» і місце на кладовищі було безплатно! Потім Осланд[10] научить нових олігархів-«спрощенців» благодійності й буде така благодать, що й не треба буде та біблійна Палестина.

 

В країнах ідіотів влада не буває в руках ідіотів. І математичним доказом усього цього є те, що в законопроекті та в інших нормативно-правових документах не встановлено, яким чином «малий» бізнес «спрощенців» буде обраховувати верхню межу своїх оборотів. Новий законопроект встановлює для «бабусі з петрушкою, у якої нема грошей на касовий апарат і зарплату бухгалтера» граничний розмір річного обороту в десять мільйонів гривень. Але не встановлює механізму його визначення. На думку експертів, все залишиться без змін. Як писали «зі стелі» до півмільйона чи мільйон за рік, стільки й будуть писати. А от імпортери-спрощенці, контрабандисти й фальсифікатори зможуть розширити офіційну «білу» частину свого сировинного бізнесу на чорному непотребі у десятки разів. По-друге, ось одна заковичка, у якій можна буде звинуватити уряд і українців подібно тому, як зараз їх, наче слабку ланку серед європейських країн, звинувачують у придуманому євреєм Гітлером голокості. Ніхто ж дорогою до Свободи бізнесу в Україні не обіцяє безпеки як для більшості, так і для меншості! І добре, якщо меншість їсть тільки одну гречку та запиває дистильованою водичкою з прісною мацою. А якщо «польські» йогурти чи «ковбаску» їсть? Хто буде нести відповідальність за мор еліти Маложидовії?

 

Про «спрощення» бізнесу. Щоб не бути голослівними, наведемо декілька практичних моделей «спрощення» ведення бізнесу для максимізації отримання прибутку без будь-якої відповідальності, а якщо така й трапляється, то випадково.

1.   «Скальп Ляпіної». Модель була озвучена під час одного з круглих столів у Верховній Раді України. Суть полягає у тому, що якщо «спрощенцю» запропонувати 5000% навару за скальп Ксенії Михайлівни Ляпіної, то він знайде спосіб як його отримати й, завдяки спрощеній системі оподаткування, не понесе кримінальної відповідальності та не поділиться доходами з бюджетом на соціальні потреби.

2.   «Кошерні рукавички» з ніжної чарівної шкіри, скажімо, Оксани Петрівни Продан[11] для леді з «Сохнут»[12]. Звичайно, тут складніше: треба дотримуватися не тільки технології виготовлення, а і залучити фахівців з підготовкою як у О.Кірша, а краще його самого.

3.   Варена ковбаса «Останкінська». Невід’ємна частина перших двох моделей бізнесу для забезпечення замітання слідів і утилізації решток («останків») з отриманням надприбутків.

 

Скальп. З Ксенією Михайлівною з позицій бухгалтерського обліку усе просто. Знаходиться дідусь років під «ящик», оформлюється еспедешником (від спрощена підприємницька діяльність – прим. авт.). Новоспечений «бізнесмен» виписує накладну на товар, навіть не бачачи його в очі, під шифром, наприклад, «ск-п КМЛ. Штук – одна. Ціна – 500 000 грн. Знижка – «0». Самовивіз». Все, товар легалізовано на ринку й можна офіційно продавати на благодійному аукціоні мецената-олігарха як «Скальп Ксенії Ляпіної». Коли в кінці року дідусь звітуватиме, то хто згадає чи здогадається. Навіть якщо і знайдуть дідуся – еспедешника, то що він знатиме? Міліція, тіло? Так це вже про варену ковбасу і буде нижче написано.

 

Кошерні рукавички. На чарівну красуню Оксану Петрівну Продан я дивлюся очима офіцера – відмінника марксистсько-ленінської підготовки й кандидата у члени КПРС[13]. А от бізнесмени, як свідчить В.Маяковський, дивляться на чарівну красуню Оксану Петрівну за принципом «на скільки баксів виглядає». Методика оцінки залежить від професійної орієнтації бізнесмена. Галантерейник, наприклад, бере стобаксову купюру, в уяві прикладає до ніжного тіла і якби обмірює скільки дециметрів, скільки пар лайкових рукавичок … Маркс з сім’ї житомирського рабина, як Адам і Сміт, оцінюють за скільки можна загнати робоче тіло чи хоча б робочі руки в Туреччині чи в Євросоюзі. І тільки дай їм свободу бізнесу, так зразу їхні хворі фантазії стануть жахливими реаліями для нашої чарівної красуні! Уявляєте, Віктор Федорович так інтелігентно ножичком і виделкою шинкує лангетик, а тут йому сують під носа оперативку, що це Леді Ю[14], а ніяка не корова! Але українці – нащадки трипільської культури.

 

Трипільці теж були «спрощенцями». Цю шокуючи новину приніс мій приятель від академіка Петра Толочка – видатного радянського фальсифікатора історії України-Руси. Академік, твердо стоячи на засадах марксизму-ленінізму стверджував, що Змієві вали, висотою дванадцять метрів й довжиною у сотні кілометрів, «корови намели хвостами». А тут почав доводити, що має незаперечні докази присутності в харчових ланцюгах трипільців їхніх одноплемінників. Криза там, важкі умови ведення бізнесу, економія на сировині та інгредієнтах, проблеми з імпортом й т.п. Змушені були спрощувати умови ведення бізнесу та давати більше свобод підприємцям. Сталося це у розквіт трипільської культури часів першого року Помаранчевої революцій, коли заборонили контролюючим органам перевіряти підприємців без письмового попередження за десять днів. Сьогодні, завдяки науково-технічному прогресу, харчові технології досягли такого рівня, що присутність одноплемінників чи чужинців в харчовому ланцюгу академіку вже не довести.

 

Отже, невід’ємною частиною перших двох методів ведення бізнесу на «спрощених» умовах є філейна частина. Бухгалтерські аспекти бізнесу залишаються такі ж самі, як і у випадках зі скальпом, кошерними рукавичками чи уже готовою вареною «ковбасою». Питання ветеринарного і санітарного нагляду не виникають, якщо торгівля здійснюється на стихійних ринках. От питання решток буде постійно створювати загрозу криміналізації свободи бізнесу.

 

Свобода бізнесу: нема тіла – нема справи. Практика показує, що при правильній організації бізнесу у відповідності з історично, у глибину трипільської культури сформованими традиціями, і рештки – не проблема. Українські ветеринари й санітари за належну винагороду якось дали довідку, що двадцять вагонів імпортних курячих кісток з антибіотиками і гормонами у кількості, що унеможливлює їх використання для єврохарчу єврособак і єврокотів, то є двадцять вагонів типу телячої вирізки для вареної ковбаси. Міліція, служба безпеки і митники повірили. Тому після остаточного скасування обов’язкової сертифікації продуктів харчування не буде підстав і можливостей не вірити й внутрішнім постачальникам інгредієнтів для варених ковбас. Головне, довезти рештки до м’ясопереробного комбінату. І нікому не прийде в голову і тому ніхто не буде звіряти ДНК вареної ковбаси з ДНК нардепа чи урядовця. А у міліції усе просто: нема тіла – нема справи. В цьому й полягає іноваційність спрощеної системи оподаткування та бухгалтерського обліку: абсолютна свобода в отриманні прибутку обумовлює новаторство в бізнесі й необхідність створення інноваційних підприємств при державних комітетах з регуляторної політики в рамках співпраці з країнами розвинутої євродемократії.

 

Наркотрафік. Після підняття межі у класифікації малих підприємств з 0,5 до 10 млн. гривень,  можливо більшість м’ясокомбінатів перереєструється з акціонерних товариств на фізичних осіб – підприємців (ФОП) зі спрощеною системою ведення обліку й контролю. Аналогічним чином вже вчинили підприємства з простим технологічним укладом типу автоперевізників чи великих збутових мереж. Це призводить до певних незручностей для неляканих споживачів, але на те й вони ідіоти в нашій країні. Наприклад, гроші за доставку бере один ФОП, доставляє – другий, видає посилку – третій. Тому квитанцію не підшити до бухобліку, бо не ясно за яку послугу взято гроші. Зате, мабуть зручно, якщо доставляти клієнтам білий порошок. Та повернемося до решток.

 

Останкіно – угро-фінське кладовище часів країни Моксель. В часи розквіту соціалізму надзвичайною популярністю користувалася варена ковбаса «Останкінська». Одні думали, що бренд походить від назви московської телевежі. Інші натякали в патріотичних піснях «ні что нє пропало бєслєдно» на майже п’ять мільйонів безвісті зниклих загиблих солдатів, призваних з України у роки Другої світової війни[15]. Треті просто жували варену ковбасу «Останкінську» під час телепередач з «Останкіно»… Тому, щоб не було ніякої плутанини в умах українських громадян, Мінагрополітики у 2004 p. розробило першочергові державні стандарти на м'ясну продукцію на заміну стандартів колишнього СРСР на ковбаси сирокопчені та сиров'ялені, ковбаси смажені, ковбаси напівкопчені та ковбаси варені, сосиски, сардельки, хліби м'ясні.

 

А Світовий банк проти? Особливістю нових стандартів є те, що для унеможливлення фальсифікації традиційного асортименту ковбасних виробів, заборонено присвоювати новим видам «ковбас» традиційні назви, а також використовувати їх назви з додаванням окремих слів, наприклад, «нова», «екстра», «прима», «люкс» тощо. Визначено конкретні показники до сировини і матеріалів, характеристики ковбасних виробів відповідно до їх виду, ґатунку і рецептури. При цьому Мінагромолітики спеціально наголосив для Ради підприємців і Міжнародної фінансової корпорації (МФК), що не обмежується використання якісної імпортної м'ясної сировини. Отже, у наївних виникала надія, що з введенням нових стандартів батони з фарбованою квасолею чи картоплею та хімічними ароматизаторами не будуть продаватися під виглядом ковбаси ще з 1 липня 2006 р. Але з введенням нових стандартів не були скасовані старі стандарти колишнього Радянського Союзу та технічні умови (ТУ), кількість яких налічується близько 1300, серед яких мабуть є і ТУ на ковбасу з решток «Останкінська».

 

Апрельські тези. Половинчасті урядові рішення, пролобійовані більш за все МФК, призвели до того, що сьогодні основна частина підприємств виготовляє м'ясні продукти згідно ТУ, де до рецептури варених ковбас «вищого сорту» входять свиняча шкіра, м'ясо механічного обвалювання (пастоподібна м'ясна маса з вмістом кісткової тканини), соєве борошно і текстурати – дешева, низькосортна м'ясна сировина, застосування якої раніше діючими ГОСТами для «вищого ґатунку» не дозволялось. Щодо «ковбас» нижчих, «народних» сортів для повноти картини слід нагадати апрельський Пленум Центрального комітету компартії України в 1975 р., коли Володимир Щербицький сказав: «…поголів’я свиней все падає, а поголів’я людей все росте…»[16]. У варені «ковбаси» додавали й целюлозу, й «білково-вітамінні концентрати» з нафти, й мінерали-цеоліти… в межах хоч якихось норм. Тепер діючими ТУ передбачена така кількість різних добавок у кілька разів більших кількостях за науково обґрунтовані нормативи, що «честь підприємця» - міф далекого минулого. Водночас, нічого страшного не станеться, якщо в сировину потраплять черевики з шкіри страуса, дамські сумочки з шкіри крокодила, прикраси з перлин чи кістки мамонтів та інші атрибути народних обранців, урядовців і бізнесової еліти країни чи, власне, не філейні частини цієї еліти. Хоча це й призводить до істотного погіршення якості «продукції», що негативно впливає на здоров'я споживачів і, особливо дітей, проте бізнес економить величезні кошти на сировині. Відповідальність за шкоду не передбачена. Ситуація якнайкраще відповідає принципам свободи бізнесу, які відстоює в Україні МФК, бізнесова структура Світового банку.

 

Тринадцятий раз і знову Рада підприємців. Після дванадцятиразового перенесення наказами Держспоживстандарту терміну набуття чинності нових стандартів, вони вважаються як прийняті, але практично не впроваджені, оскільки на них розповсюджувався «перехідний період». Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2008 р. № 1152 перехідний період одночасної дії нових стандартів та радянських стандартів і різних близько 1300 ТУ, у т.ч. на варені ковбаси «Шахтарська», «Депутатська», «Докторська», «Шкільна» та інші з серії «останкінських», закінчився 1 січня 2010 року. Це викликає велике занепокоєння у представників «малого» бізнесу, особливо у «спрощенців», що населення не зможе поласувати вареною ковбаскою «Ляпінська», «Малобізнесовська», «Олігархосотанкінська» та іншими вишуканими делікатесами в яких якщо і є м'ясо, то ви вже з назви знаєте яке.

 

Свобода бізнесу в небезпеці. Найбільше підприємців обурює те, що на виконання положень Закону України від 22.12.2009 р. № 1782 «Про внесення змін до деяких законів України щодо підтримки агропромислового комплексу в умовах світової фінансової кризи» Держспоживстандарт листом від 12.01.2010 р №015-1-7/19 доручив своїм територіальним органам перевірити зареєстровані ТУ на ковбасні вироби на відповідність вимогам національних стандартів і у разі виявлення невідповідностей призупинити їх дію. Це може призвести до того, що філей й може можна буде реалізовувати на стихійних ринках. А от рештки в «ковбасу» не переробити і кримінальна міліція може «сісти на хвіст» «малому» бізнесу. Хоча як знати. Може урядовцям і вдасться взагалі скасувати обов’язкову сертифікацію продуктів харчування і тоді елітарним споживачам пощастить покуштувати ковбаску «Данилишинська-СБ» з пікантним смаком котону від GIORGIO ARMANI чи CHRISTIAN DIOR...

 

Промінь світла. Автор не вживає варені ковбаси, тому аналізувати бухгалтерські чи технологічні аспекти участі в процесі їх приготування депутатів, урядовців, олігархів і «спрощенців» більше не збирається. Під час чемпіонату світу Євро-2012 багато представників західних «демократій» матимуть змогу самостійно провести аналіз того, що у них лежатиме в тарілці. А населення країни неляканих споживачів (ідіотів) мовчки зжує і «Президентську», і «Кошерну», навіть не задумуючись про «сировину». А от з викладено варто зробити інші висновки, які лише на перший погляд здаються евристичними.

1.   Публічна заява на засіданні уряду О.Кірша що «спрощенці» за своїми масштабами доросли до олігархів-мільярдників на тлі нових преференцій «спрощенцям» без утиску офшорного бізнесу олігархів, на яких «тримається добробут і процвітання інших країн», свідчить, що уряд не збирається виконувати умови Меморандуму про позику з Міжнародним валютним фондом і не збирається повертати грошима багатомільярдний кредит з відсотками. При цьому населення країни зі своїми соціальними потребами однаково заважає як уряду, так і «спрощенцям», так і євреям-олігархам.

2.   Позиція Міжнародного валютного фонду та його структур може свідчити, що він не зацікавлений у поверненні кредиту коштами й розраховує на іншу форму стягнення  боргу з України. При цьому населення країни та його праця не є джерелом і гарантом повернення кредиту, а тільки заважає інтересам Міжнародного валютного фонду та його структур і тому населення треба фізично скоротити шляхом усунення технічних бар’єрів для «бізнесу» до розрахункових 35 мільйонів осіб.

Та головний результат аналізу ситуації з потенційним тринадцятим перенесенням терміну заборони виготовлення небезпечних продуктів під виглядом «ковбаси» і гасел про свободу бізнесу для «спрощенців» і євреїв-олігархів не може бути вирваним з контексту подій в Україні. На думку автора, головним висновком є визначення терміну «кошерний антисемітизм». Кошерний антисемітизм – це коли в ім’я отримання прибутку один єврей робить лайно, яким труїть другого єврея та його дітей, а другий єврей робить інше лайно та труїть першого і його дітей і обидва одночасно думають, що їхня медицина саме їм допоможе.  От тільки що робити з рештою невинних людей?

 

 

[1] В лапки взято тому, що країни західних «демократій» не вважають за потрібне дотримуватися загальнолюдських принципів моралі у ставленні до України та її громадян через комерційні інтереси свого бізнесу.

[2] Термін «Маложидовія» в науковий обіг більш за все ввів відомий сучасний громадський діяч Едуард Ходос. М. відображає перманентний статус України як колонії спочатку угро-фінської імперії (Малоросія), а тепер – транснаціональних корпорацій.

[3] Судячи з публічних комунікацій Ради підприємців часів Ксенії Ляпіної, головним замовником її послуг «політичного консалтингу» виступала Міжнародна фінансова корпорація – структура Світового банку, яка зараз скуповує активи збанкрутілих завдяки її консультаціям підприємств.

[4] Мається на увазі ВЧК-ОГПУ-НКВС-МГБ-КГБ як передовий загін ВКП(б)-КПРС та їхня боротьба з «українським буржуазним націоналізмом та українським народом.

[5] Можливо, Флорентіно Бланк з МФК – родич й послідовник справ В.І.Леніна (Ульянова-Балнка) в Україні та СНД. Питання потребує більш глибокого дослідження.

[6] Сучасний світ у ставленні до Людини розділений двома антагоністичними філософіями, які формують парадигму сучасного бізнесу: «нагодувати чим не будь і потім вилікувати» (США) й «не годувати чим попало щоб потім не витрачатися на ліки» (ЄС). Інтелектуальний рівень української еліти не дозволив визначитися країні на практиці попри гучні декларації.

[7] Правильно вказувати в «зінченковських». Але так як О.Зінченка вже не пам’ятають, в побуті вказують «ющ.».

[8] Головний редактор газети «….», один з корифеїв у справі створення Л.Кучмою внутрішнього офшору для зменшення соціального збурення, викликаного нахабним розграбуванням олігархами багатств пострадянської республіки та класового розшарування населення і маргіналізації інтелігенції.

[9] На єврейському діалекті української мови. Як не дивно, одними з ключових апологетів «роскоязичія» виступає єврейська громада в Україні.

[10] Осланд – «український підполковник Олівер Норт», який, судячи з дивовижної ресурсозабезпеченості та впливовості в українських питаннях, більш за все є агентом ЦРУ під прикриттям «старшого наукового співробітника» і куратором лідерів та провалу Помаранчевої революції. Провал революції якби вже очевидний, а причиною може бути нехтування Осландом рекомендацій Джорджа Плетта, засновника й першого керівника ЦРУ (читай – безграмотність).

[11] Співголова Ради підприємців при Кабінеті Міністрів України. Рада підприємців К.Ляпіної та О.Продан не зробили мою країну кращою.

[12] «Сохнут» в Україні інспірував розгляд урядом Ізраїлю питання щодо «загрозливого антисемітизму в Україні» у дні 80-х роковин започаткування «розкуркулення» та Голодомору українців.

[13] В партію не взяли через «разгільдяйство» (читається через «п»), хоча «дєлу партії й правітєльства продан».

[14] Віктор Федорович і Леді Ю – вигадані персонажі.

[15] З поіменно облікованих 6 068 тисяч загиблих в роки Другої світової війни призваних до Червоної армії, московський уряд визнав 1 280 тисяч бійців. Решта числились «безвісті зниклими» попри наявність в радянських архівах інформації про факт, дату смерті й місце поховання. Члени сімей таких загиблих були уражені в громадянських правах та позбавлені соціальної допомоги.

[16] Стенограма Пленуму. ЦДАГО, Київ

Іван ГАЛЕНКО