Шевченківські дні  приходять до нас здебільшого у дні Великого Посту. Проте, незалежно від церковних  приписів, ці дні завжди є  іспитом  національного духу. Ми зажурено поринаємо думкою то в минуле, то з надією - в найближчу перспективу. Перше, що приходить на думку з Шевченкового- «…присплять лукаві і в огні…» і Заповіт. Не лише зараз, а  три місяці тому, нам годилося б перегорнути пару сторінок Кобзаря,  шукати щось навздогад, рятуючи душу від надоїдливої виборчої агітації. Майже ніхто цього не робив, але чимало з нас підсвідомо чули оте: «…присплять лукаві і в огні її окраденою збудять!»

Доля  нас вберегла і застерегла, адже більшість з нас майже піддались солодким, любим українцю речам  в надії, що хтось за нас і без нас зробить  для українців національний рай. Галас безконечних телешоу ледь не заглушив Шевченкове благання про братню любов, а  дехто й досі кидає каміння  навздогін першому президентові-українцеві  Чи є хтось з українців, здібний сподобатись  вічно невдоволеним  і незгідливим українцям? Завжди  прагнемо найкращого героя, а свого брата , що ненароком програв топтати нам не йметься. Час навчитися прощати, якщо справді віримо у  Бога. Навчитись прощати тим із нас, хто був  найпершим у вищій владі  і  цим прирік себе на роль мішені, адже ніхто вірдазу не буває сильним. Ми мусимо обрати лідера  з між себе,такого , як ми. Інакше в непевний час наших українських  демократів  захоче «об’єднати»  досвідчений, харизматичний цинік ,  щоб ласкою і словом заприсягти  й здобути неподільну   владу. Без братньої любові  омана може нас спіткати будь- коли, у в будь-які святі для українця дні, коли душа  відкрита для  надії..

Минули вибори і  нас минула чаша фарисейства, ніхто вже не дарує  дармового  європейства, нема кіно про бистроїздний потяг у   Європу. Пропало все - кіно скінчилося і трохи жаль, бо вже ніхто словами  театрально, майже щиро так не полюбить  українців. Жалітись гріх. Нас не приспали й  дякувати Богу! Ми знову нація жива, готова  домагатись прав і здатна шанувати мову. Ми Українці вільної держави і  нам звершити силу Заповіту!   У наших душах Мрія-Україна тепер заступить щоденно вільною і сильною,  живою, приємною для праці і життя, Українською Державою. Це означає конкретну відповідальність нині сущих, сильних українців, перед «мертвими і живими і ненарожденними». У кожного буде своя міра національної ноші, але важливо щоб  ми ніколи не топтали в болото тих, хто не поніс увесь тягар і  не зробив усе відразу.  Час непростий, бо покоління з безнадійних мрійників духовно переходить до стану українців –громадян. Від Шевченкової України-Мрії  до конкретної науки бути українцем, яку тяжко пережив  сам і передав нам як  важкий інструмент каменяра  незабутній  Іван Франко. Нашим дітям буде набагато легше, ніж нам, які  опинились в часі  перемін, коли остаточно формується  духовна вісь нації -« від Тараса Шевченка до Івана Франка». Разом з Шевченковим «…і мертвим і живим…»  починає напружено звучати  новим ритмом сучасного життя –«Кожен думай, що на тобі міліонів стан стоїть і за долю міліонів мусиш дати ти отвіт!»  « І мене в сім’ї великій, сім’ї вольній, новій не забудьте пом’янути незлим, тихим словом!»- тихо згадається нам Пророк-провісник Тарас Шевченко. Треба пом’янути, перед тим вигнавши  мітингуючи торговців демократією  і фарисеїв з Храму Української Душі!