* * *

Невеликі міста Квебеку приймають 400 канадських солдатів, які тренуються для участі в операції НАТО в Латвії.
Солдати Збройних сил Канади тренуються в семи населених пунктах на південний захід від міста Квебек, щоб підготуватися до їхнього розгортання в Латвії в рамках операції НАТО.

* * *

Коли очі не зустрічають перешкод, серце б'ється швидше...

* * *

Ой, треба жити інакше,
бути іншим,
більше під небом
і серед дерев,
більш самотнім
і ближчим до таємниць
краси і величі.

Герман Гессе
з: Пекло можна подолати

* * *

Президент Байден називає президента Єгипту Ель-Сісі «президентом Мексики» після того, як він зробив зауваження на захист його пам’яті.

* * *

Колишній президент Бразилії Болсонару перебуває під слідством у справі про спробу державного перевороту
Колишній президент Бразилії Жаїр Болсонару перебуває під слідством у рамках розслідування ймовірної спроби державного перевороту з метою утримати його при владі, повідомив один з його колишніх помічників.

* * *

Цей гамбургер на сніданок такий смачний, Боже мій, я забув сфотографувати та доїв його! Солодкий, солоний, загалом надзвичайно непереможний і приголомшливий

ПИТАННЯ ЛОБІЗМУ

04:55 03.03.2010

ПИТАННЯ ЛОБІЗМУ

 

«Аби щось вийшло - потрібно пробувати»

Свого часу відомий англійський історик і соціолог Генрі Бокль сказав мимохідь, що в старі часи найбагатшими країнами вважалися ті, природа яких була найщедрішою, нині ж найбагатші країни ті, в яких людина найдієвіша. Імовірно це спостереження залишається актуальним і тепер, у ХХІ столітті, а надто – щодо України. Щодо її реформ, її євроінтеграційних та євроатлантичних прагнень у державній політиці загалом.Існує безліч способів захищати та відстоювати свої інтереси, які не суперечать духові демократичного закону і допомагають впливати на ухвалювані державною владою рішення. Один з них – лобіювання.

Звідки воно пішло?


Вперше слово лобізм згадується в «Оксфордському словнику». На той час цей термін визначали як «прохідний коридор» (як правило, у монастирях). Саме від них відходили двері в окремі кімнати, галереї, тихі куточки, які й ставали місцем зустрічей зацікавлених осіб із «зовнішнього» щодо монастиря світу і ченців, які на той час володіли чималою владою, в тому числі й політичною. Проте згодом такі монастирські «закапелки» почали з’являтись і в публічних місцях. У театральних холах, коридорах і навіть – у парламенті. Саме в парламенті, довкола залів засідань, де відбувалися зустрічі законодавців, з 1640 р. почали функціонувати лоббі-кімнати.

 

На сьогодні лобізм явище досить поширене по всьому світові. Павутину лобістських інтересів снують повсюди: Європа, США, Азія… Корпорації, холдинги, фірми, банки – цей перелік не вичерпний. Ціна лобістських рішень – зашкалює.
Як усе починалось? На законодавчому рівні лобізм як сферу діяльності уперше закріпили в Сполучених Штатах Америки. Зокрема, ініціатором законодавчого оформлення виступив Конгрес. Саме там були прийняті перші три закони, окремі статті яких регулювали лобістські відносини, –  Закон про холдингові комунальні компанії, Закон про морський торговельний флот, Закон про реєстрацію іноземних агентів. На той час це був прорив у лобістській сфері, що не мав права на провал у капіталістичному майбутньому США.  

 

Процес пішов


З першими дивідендами в лобістській сфері виникло бажання затвердити загальноприйняті правила гри остаточно. І як показав час, чекати довго не довелося. Уже через кілька років після того, як лобізм отримав декілька статей у законі, він мав окремий розділ у законі про Реорганізацію Конгресу (назва розділу – «Федеральний закон про регулювання лобізму»). Значення цього явища для бізнесу, політики і влади, гадаю, не варто коментувати. Американці відчули запах нового грошового клондайку, яким потягнуло з кишень бізнесових магнатів.


У цьому випадку доречно провести аналогію з нашими магнатами і їхнім, точніше народним, клондайком в їхніх кишенях. Надворі дев’ятнадцятий рік незалежності. У нас, який не який, а все-таки свій бізнес, свої економічні інтереси, а от лобізму катма. Попри всі намагання наших законодавців хоч би щось зробити в цій сфері, жодного закону досі не ухвалено і жодної статті не обговорено. А чим кращий лобізм від правової політики, спитаєте ви? Там теж закони лишають бажати кращого. І, до речі, не тільки там. Проте, це тема інших публікацій.

 

Повертаючись до нашої теми, слід визнати, що певні напрацювання у нас таки є. Скажімо, якщо якійсь із партій, спаде на думку приймати закон, то їй варто було би прочитати відповідні проекти, що вже розроблені депутатами У них справді є корисні та цікаві пункти. Зокрема, у проектах цих депутатів чітко визначено обмеження для лобістів. Починаючи від того, що лобістам заборонено впливати на Голову Верховної Ради України, закінчуючи забороною провадити лобістську діяльність в органах судової влади. І таких збігів, які можуть сати матеріалом для одного нового закону, безліч, але «не так стається, як здається».

 

Попри те, що український бізнес набирає стрімких обертів, свідомість вітчизняних бізнесменів тупцяє на місці. Український лобізм – це дядько з Донецька, Дніпропетровська і ще пару з Києва: у них важелі прийняття рішень. Правила? А хто про них думав. Усе робиться за принципом «очі завидющі, руки загребущі». Маєш гроші і бажання, отже, тобі дозволено все – таке гасло українського лобізму.

 

Непогано було би повчитися


Говорячи про єдині правила гри, було б непогано повчитися у тих самих американців, чия законодавча база в сфері лобізму уже згадувалась. У них, до речі, на відміну від нас усе розкладено по полицях. Прийнято відповідні профільні закони, норми. Ба більше, в палаті представників і в Сенаті діють спеціальні правила, що регулюють лобістську діяльність. Ці правила встановлюють етичні норми і приписи поведінки для депутатів і службовців Конгресу. Крім того, є етичні і професійні норми для лобістів, що їх встановлюють добровільні організації професійних лобістів. Вони є куди жорсткішими, адже це неформальні правила гри, які ухвалює професійний лобіст.

 

Велика гра


Там, де крутяться великі гроші, чекай масштабних лобістських кампаній та амбітних інтересів бізнесу. При тому не лише національного, а й міжнародного. Реалії сьогодення США тільки підтверджують це. Зокрема, за інформацією Міністерства юстиції США, упродовж другого кварталу 2009 року лобістський бюджет американських корпорацій росте, як на дріжджах.

 

Так, згідно з офіційною статистикою в другому кварталі GlaxoSmithKline  інвестувала $ 2.3 мільйони в лобістську діяльність, що на декілька пунктів більше, аніж у першому кварталі цього ж року. Novartis інвестувала 1,8 млн. долл. США, порівняно з 1,3 млн. долл. США. Біотехнологічна компанія Amgen Inc збільшила свої витрати в цій частині до 3,4 млн. долл. Гадаю, продовжувати зайве.

 

До того ж це лише цифри, що стосуються бізнесових корпорацій. Країни теж витрачають чималі гроші на лобіювання власних інтересів в Конгресі. Для прикладу, Туреччина у 2008 році частіше за всіх лобіювала свої інтереси в Конгресі (2268 разів, 4,2 мільйони доларів),  і поступилася в цьому показнику за кількістю витрачених грошей тільки ОАЕ (11 млн.), Великобританії (6 млн.) та  Японії (4,23 млн.).

 

Хочете аналогії з Україною? Як виявилося, у нас у цьому плані теж є певні зрушення. Зокрема, за даними газети «Дело»   Україна в останні роки посідає передові позиції в рейтингу пострадянських лобістів у США.

 

Але наскільки цей лобізм продуктивний для нашої держави? У позитивній відповіді сумніваюся. А сумнівів мало би не бути. Бо якщо ми хочемо європейського паспорту, то чому не живемо європейським життям. Чому так мало витрачаємо на лобізм українських інтересів за кордоном? Чому наші бізнесмени не входять до UNICE, EUROCHAMBERS, ERT, СОРА – основних гравців лобізму в Європі. Наше місце саме там. В Європі лобістів, постійних інтересів та нестримних амбіцій. «Хто стукає, тому й відчинять» - може, ці пророчі слова наших предків будуть виправдані вже згодом? Час покаже. А поки що треба озброїтися грошима, інтересами і … стукати.

 

Стара добра Європа та лобізм                               

Попри свою традиційність, позиція європейських країн по відношенню до лобістських процесів є досить сучасною.

Звичайно не можна говорити про такий рівень законодавчої унормованості як у США, проте, з «миру по нитці» і лобістські процеси вже в Європі.

Для прикладу, взяти хоча б Велику Британію. Країна, що є батьківщиною парламентаризму, протягом років випрацювала свою традицію задоволення інтересів.

Практика лобізму в Англії є достатньо оригінальною, в порівнянінні з іншими країнами. Тут діє закон, відпо­відно до якого член парламенту може офіційно виступати представником комерційних інтересів однієї зі сторін. Уявіть, якби такий закон прийняли в Україні. Тоді б наш парламент мав не фракційне забарвлення, а лобістське. В лівому куті Ради була б фракція лобістів SCM, в центрі Коломойського в правому Фірташа. Таке і в страшному сні не представиш. А от англійці нормально живуть за такою схемою. (колишній прем’єр Маргарет Тетчер публічно представляла інтереси British Petroleum).

Річний оборот лобістських фірм у цій країні перевищує 500 млн фунтів стерлінгів. Послугами найбільшої з них – «Chime communications» користувалася не тільки Маргарет Тетчер, а й великі ме­діа- та промислові магнати, а також іно­земні лобісти, зокрема – колишнє полі­тичне керівництво ПАР і султан Брунею.

У палаті громад і палаті лордів парла­менту Великої Британії ведеться реєстр фінансових інтересів членів парламен­ту. Відповідальним за ведення реєстру є парламентський уповноважений зі стандартизації сер Гордон Доуні. Він має й інші обов’яз­ки – консультувати членів парламенту з питань етики поведінки, роз’яснюва­ти положення Етичного кодексу членів парламенту, проводити розслідування неналежної поведінки парламентаріїв.

На батьківщині Меркель

Що стосується Німеччини, то її можна характеризувати в першу чергу, як якравого представника країн з європейською (або континен­тальною) моделлю лобізму. Лобізм в Німеччині регулює низка нормативно-правових актів. Найваж­ливіший серед них – Єдине положення про федеральні міністерства,  Регламент діяльності Бундестагу, Кодекс поведінки члена Бундестагу, Положення про реєстрацію союзів і їхніх представників при Бундестазі.

Відповідно до положення, експерти із зацікавлених професійних союзів і асоціацій можуть брати участь у розробці законопроектів у федеральних міністерствах. Таким чином, у Німеччині передбачено лобізм на рівні виконавчої влади.

Що стосується Кодексу поведінки члена Бундестагу, то він надає депутатам право займатися за винагороду проблемами, які виносяться на обговорення комітетів парламенту. Однак у таких випадках перед початком слухань у комітеті вони зобов’язані “оголосити про свою зацікавленість”. Кодекс також зобов’язує кожного депутата оприлюднити у встановленому порядку інформацію про те, з якими лобістськими організаціями той чи той депутат у цей момент взаємодіє. Крім того, передбачено, що якщо такий депутат заперечує факти своєї лобістської діяльності, його доходи обкладаються податком за вищою ставкою.

Одним із основних, якщо не основним, вважається положення про реєстрацію союзів і їхніх представників при Бундестазі Цей документ було ухвалено 1972 року і він вважається основним підзаконним актом, який регулює лобістську діяльність у Німеччині. Він переслідує таку саму мету, що й американський закон, – легалізацію контактів суб’єктів лобізму з органами державної влади. Положення передбачає відкриту публікацію лобістського списку, у якому вказуються всі союзи, асоціації та об’єднання, які отримали офіційний доступ до відомств федерального уряду і комітетів парламенту.

Варто зазначити, що реєстрація не дає групі автоматичного права на особливе ставлення до неї. Бундестаг і його комітети можуть запрошувати на свої слухання також об’єднання або експертів, які не фігурують у реєстрі.

Французький підхід до лобізму до­корінно відрізняється від згаданих. Особливість лобіювання тут пов’язана зі значно більшою, порівняно з інши­ми розвиненими країнами Європи, роллю держави в регулюванні еконо­мічних відносин, з високим ступенем централізації прийняття рішень. На дії механізму лобіювання позначають­ся й історично сформовані традиції функціонування законодавчої влади. У Франції лобістська діяльність тривалий час була поза законом, бо вважалося, що уряд має обстоювати лише загаль­нонаціональні інтереси. Тільки з по­чатку 1980-х у законодавців з’являється інтерес до легітимного лобіювання ін­тересів .

Зокрема у 1884 року в країні було ухвалено закон про свободу союзів, який сприяв захисту цехових інтересів лобістів. Нині у Франції налічується понад 1 500 таких груп, які мають здебільшого професійний профіль. Утім, контакти влади і капіталу в країні відбувалися і відбуваються переважно не прилюдно. Апарат державного управління дистанціюється від лобістів. Тому у Франції процес легалізації лобізму запізнюється. Громадська думка досі не може визначитися щодо лобізму в органах влади – добре це чи погано. Більша частина французьких чиновників вважають, що лобісти можуть виступати як посередники, менша – що вони не можуть визначати характер політичного рішення на жодному з рівнів. Тому ні в Сенаті, ні в інших органах немає жодного реєстру або списку груп впливу. Професійні групи або організації, які прагнуть отримати доступ до Сенату, звертаються із заявою до Президії Сенату. Заяву розглядає Генеральний секретаріат. Президії, який, крім надання доступу до Сенату, може також дозволити доступ до кулуарів зали засідань, якщо професійна група вважається важливою і представницькою. Заяву можна також надіслати Колегії квесторів (колегія чиновників, які ведуть адміністративні і фінансові справи), яка після цього видає перепустку до конференц-зали і Галереї погрудь, де є можливість зустрітися із сенаторами. У цьому разі доступ до зали засідань не передбачено.

Хоча лобістську діяльність у стінах французького парламенту формально заборонено, фактично вона здійснюється. В обох палатах вищого законодавчого органу країни цим займаються члени понад 170 так званих співдружностей і дослідницьких груп. Водночас лобізм здебільшого здійснюється через розробку конкретних проблем і подальшого просування отриманих результатів як законодавчих ініціатив, поправок до правових норм.

Але, рівень національних держав уже давно не задовольняє інтереси провідних лобістів Європи, а тому інституалізація даного явища на міждержавному рівні має теж свою історію.

Основи регулювання лобізму в ін­ститутах ЄС було закладено наприкінці минулого століття. До того часу лобізм мав національний характер і був спря­мований на державні органи конкрет­ної країни.

Практика впливу на прийняття рішень європейськими інституціями почала формуватися вже з 1970-х років. У міру того як Брюссель ставав важливим центром ухвалення рішень (саме там визначається зміст близько 80% національного законодавства країн – членів ЄС), почали з’являтисялобістські центри.

В цілому, регулювання лобізму в ЄС фактично почалося 1989 року, коли представник Бельгії М. Галлі запропонував Європар­ламенту скласти кодекс поведінки й від­критий реєстр лобістів. За визначенням пана Галлі, лобіст – це особа, яка висту­пає за дорученням третьої сторони на її захист. Єврокомісія підійшла до цього питання ширше й визнала за необхідне розробити саморегулювальну модель контролю за лобістською діяльністю представників різних інтересів. У тому числі – стимулюючи самоорганізацію груп інтересів. Водночас група консал­тингових компаній, що теж працювала над проектом такого кодексу, запро­понувала впровадити його в життя на основі добровільного саморегулюван­ня. У травні 1997 року, після тривалих суперечок, Європарламент кодекс за­твердив. Але поправка, згідно з якою лобісти мали б щороку звітувати про свою роботу, не пройшла.

Ухвалив Європарламент і рішення про реєстр лобістів. Систему стимулю­вання реєстрації останнніх (наприклад, перепустки до приміщень інститутів ЄС) доповнено вимогами щодо деклару­вання подарунків і послуг депутатам та чиновникам. Декларувати отримані від лобістів подарунки мають і депутати.

За різними оцінками, у 1987–2001 роках у Брюсселі працювали від трьох до десяти тисяч лобістів. У Європейському Союзі діє велика кількість асоціацій, метою яких є вплив на рішення європейських інституцій, насамперед – Європейського Парламенту та Європейської Комісії. Більше того, перед вступом до ЄС країни Центральної та Східної Європи створювали своєрідні міжнаціональні й міжрегіональні лобістські групи з метою захисту своїх інтересів перед Євросоюзом. На відміну від цих країн, Україна не має такого досвіду і їй бракує знань та розуміння практики відстоювання власних інтересів у ЄС.

У ЄС існує перелік рекомендацій, що їх мають дотримуватися всі члени співдружності. Головна їхня мета – щоб системи регулювання лобістської ді­яльності в окремих державах не були надто суворі й громіздкі. Для України, як потенційного кандидата в ЄС, виконання нижче перелічених пунктів має стати одним із стратегічних напрямків роботи української влади. Зокрема до таких вимог відносяться:

  • не можна приховувати комерцій­них відносин між політиками і приват­ними структурами, профспілками і гру­повими лобістами, у тому числі фактів подарунків політикам;
  • списки лобістів мають реєструва­тися й надаватися громадськості та ЗМІ;
  • лобісти повинні надавати відо­мості про назву організації, імена оплачуваного персоналу й керівників організацій, а також законодавців, з якими існують комерційні відносини; при цьому фірмам, що консультують з проблем лобізму, рекомендується ре­єструвати своїх клієнтів (інформацію щодо лобійованих питань можна не надавати);
  • не можна вважати лобістом того, хто намагається впливати на полі­тичний курс виключно за допомогою зв’язків із громадськістю, через ЗМІ або надсилаючи листи на адресу парламен­тарія чи державного чиновника;
  • для часткового покриття витрат з управління лобістською діяльністю слід запровадити реєстраційний збір, розмір якого має бути невеликим, аби стимулювати участь небагатих орга­нізацій.

Легітимність роботи професійних лобістів має забезпечуватися надійним механізмом прозорості джерел фінан­сування. Таким механізмом у ЄС став, зокрема, Регламент (ЄС) № 2004/2003 Європарламенту і Ради Євросоюзу від 4 листопада 2003 року. У ньому міс­тяться норми-дефініції та умови визна­ння політичної партії, яка діє на євро­пейському рівні, питання фінансування з бюджету ЄС тощо.

Як бачимо, система інститутів лобізму в деяких аспектах істотно відрізняється одна від одної на рівні національних держав, проте рівень міждержавної комунікації змушує країни гравці, грати за одними правилами міжнародного лобізму.

Оскільки в нашій державі процес законодавчого закріплення норм закону про лобізм теж проходить становлення, гадаю доречним, щоб у ньому були одразу ж враховані ті положення, які вимагає європейська спільнота. Таким чином ми ще раз зможемо продемонструвати безальтернативне прагнення України стати не лише географічною частиною Європи, а й політичною її складовою.

 

В написанні матеріалу використовувалися наступні публікації:

  1. Лоббистская деятельность в ФРГ, Белов В., Вяткин К. Бизнес и политика. М., 1995. № 4.
  2. Лоббизм по-французски, Прохода Н., Деловой мир. 1994. 2 июня.
  3. Лобіювання в Україні та закордоном: досвід, проблеми і перспективи: інформаційно-аналітичні матеріали до круглого 26 лютого 2009 р., місто Київ

 

СЛОВО ПРО ГРАНДІВ                                                           «Кому мені зателефонувати, якщо я хочу поговорити з Європою?»

Гадаю в зміст цих слів Генрі Кісінджер вкладав не лише протокольні перемовини. Політика, економіка, екологія, промисловість… Перелік невичерпний.

ЄС дав відповідь і на це питання. Новий Президент ЄС, премєр-міністр Бельгії Херман Вам Ромпей – має функціонально закрити всі ці вище перелічені пункти. Лобізм в ньому, аж ніяк не виключення. Для рівня міждержавного лоббі – це ще один функціонер.

 

Call-центр європейського лобізму

Що ж до внутрішньо європейського процесу задоволення інтересів, то він є досить строкатим. Проте, в порівнянні з політичною різношерстістю, лобізм в ЄС, і не тільки, має одну вагому перевагу. Її імя – профільний бізнес інтерес. Його ресурс невичерпний, його сила – безмежна.  Зміст цього явища дуже простий та уніфікований: вигода, вигода і ще раз вигода.

Ще у 80-ті роки число зацікавлених представників у Брюсела не перевищувало 800. Зараз же, по оцінкам Єврокомісії, там діє близько 10 тисяч лобістів, що представляють більш ніж 3 тисячі лобі організацій та бізнес структур.

Створені протягом років, об’єднані центри профільних бізнес інтересів формують відповідне поле корпоративної культури лобістських груп. Такий собі лоббі call-центр ЄС.

Особливість – багатоканальність та монопрофільність лоббі груп. Хочете задовольнити бізнесу в економічній сфері, телефонуйте в одні організації, цікавлять споживачі, малий та середній бізнес, телефонуйте іншим.

На превеликий жаль, практика задоволення подібних інтересів в Україні є менш

втішною. Організований лобізм у нас присутній хіба що у ВРУ. В основному до цих команд входять голови комітетів, підкомітетів, секретарі та впливові рядові депутати. Для підтвердження, варто сказати, що найактивнішими законотворцями з економічних і бізнес-питань III Сесії ВР IV скликання (минуле скликання було взяте навмисно, щоб не виникало сумнівів аполітичності автора) були Сергій БУРЯК,на той час, голова комітету ВР з питань фінансів та банківської діяльності, Станіслав ГУРЕНКО, КПУ, голова комітету з питань економічної політики, Василь ЦУШКО, СПУ, заступник голови комітету з питань фінансів і банківської діяльності і їм подібні.

Результати лобі-діяльності депутатів III Сесії ВР IV скликання: Онопенко В. В. – прийнятих постанов лобі-характеру 26, Буряк С. В. – 19, Томич І. Ф. – 18, Гуренко С. І. - 14

Та попри те, що механізми лобізму через депутатські групи відбувається вже не один рік «по накатаному», все ж, побутує думка про відходження основними гравцями українського бізнесу від такої схеми задоволення інтересів.

        Причина всьому – прагнення окультурити та перевести в цивілізоване русло власні бізнес стосунки із українською владою. Яким чином це можна зробити?

        Як варіант можна розглядати ідеальний підхід народних обранців до своєї роботи, що послужить прийняттю ефективного та дієвого Закону України «Про лобізм». Проте, не будучи утопістами і говорячи мовою реалій, на це важко сподіватися найближчим часом. А тому, в поле зору вступає другий варіант, витоки котрого йдуть із теми, що порушувалась на початку цієї статті. Мова йде про євроінтеграцію в лоббі структури Європейського Союзу. А чому ні? Якщо ми говоримо про інтеграцію економічну, освітню, культурну, (ремарка: культурно інтегруватися немає куди, бо ми і так в Європі), то чому б не спробувати і лобізм.

Я не кажу про створення своїх подібних європейській лоббі-традиції, організацій по задоволенню тих чи інших інтересів в Україні. Ні. Можна просто вступити до європейських. Гадаю це хороший потенціал, використання котрого дасть і ринки збуту, про які так плачуться українські бізнесмени і економічну вигоду, на яку працює вся економіка.

Не вірите? Гадаю більш переконливішими будуть виступати вище зазначені аргументи, ми будемо знайомі із загальною структурою лобі груп у ЄС

Оскільки існує історично складена профільна градація, почнемо по порядку.

Отож, представники економічних інтересів на теренах Європейського Союзу об’єднані в 6 найбільших лоббі-угруповань. Як зазначає журнал Польського інституту міжнародних справ, зазвичай до цієї групи відносять організації роботодавців та профсоюзів. Більше половини організацій цієї групи виражають інтереси промислових та торгових підприємств, 30% складають об’єднання фермерів та виробників, 20% – сферу послуг.

Одна із най яскравіших організацій – це СОРА, відома європейська конфедерація ринку задоволення інтересів. Представники цієї групи, задовольняють інтереси фермерських організацій окремих країн та діють в межах Європейського Союзу. Окрім відносної чисельності, дана група має привілейований статус по відношенню до інших та справляє вирішальне значення на аграрну політику. Її пріоритетні цілі: представництво інтересів аграрного сектору, аналіз проблем, пов’язаних із розвитком єдиної аграрної політики, пошук рішень, що стали б прийнятними для членів усіх організацій, що входять в СОРА. Підтвердженням впливовості аграрного сектору та організації зокрема виступає той факт, що на сьогодні, близько 50% бюджету ЄС йде на аграрну сферу, а отже лобі працює.

Однією із найцікавіший лобістських кампаній СОРА була кампанія в рамках протидії здійснення реформ в межах програми Agenda 2000 в сфері сільського господарства. Успіхом СОРА слід вважати те, що були збережені не лише вигідні умови гарантійних цін для виробників на основні сільськогосподарські продукти, а й збережено щорічні витрати на єдину аграрну політику на рівні більш ніж 40 млрд. євро.

Наступним грандом економічного блоку виступає UNICE – Союз конфедерацій промисловців та роботодавців Європи. Ця структура являє собою конфедерацію 32 національних союзів із 22 європейських держав, в тому числі Польщі, Чехії, Словаччини. Особливістю діяльності цієї структури є те, що вона діє як на офіційному так і на не офіційному рівнях. Та разом з цим, присутня й критики. Європейські експерти неодноразово відзначали поступливість UNICE по відношенню до опонентів. Після ряду гучних справ, подібних тій, коли UNICE поступилося інтересами професійним союзам ETUC, багато її членів висловили бажання покинути організацію та припинити співпрацю в її межах.

        Окрім цих двох, з когорти орієнтованих на економічні інтереси варто відмітити ще

EUROCHAMBERS – асоціацію європейських торгово-промислових палат, ERT – Європейський круглий стіл та все той ETUC – європейську конфедерацію професійних союзів.

Всі вони мають достатню історичну практику та власну традицію відстоювання лобі інтересів в ЄС. Ба, більше, деякі з них, про лобіювали собі навіть фінансування з боку ЄС. Приклад цьому ETUC . За ініціативою Єврокомісії – ETUC має статус її соціального партнера та стоїть на конкуруючих принципах із конкуруючим UNICE. Всі провідні профсоюзи країн членів ЄС входять до цієї організації. Фінансування організації здійснюється за рахунок членських внесків а також за раху8нок підтримки з боку Єврокомісії (її вклад становить близько 4 млн. щорічно).

Ключовим виразником регіональних інтересів в ЄС виступають EUROCITIES, FOUR MOTORS це так звані мережі міст. У випадку з першою – це мережа, що створена більш ніж 60 великих містами, серед завдань якої розповсюдження інформації та обмін досвідом, здійснення підтримки тих країн, котрі не значаться в списках членів Європейського Союзу; друга – це мережа економічних двигунів (Баден Вюртенберг, Каталонія, Ломбардія) А як би хотілося бачити Донецьк,Дніпропетровськ.

Середній та малий бізнес

Не дивлячись на те, що в межах UNICE діє комітет з питань середнього та малого бізнесу, представники цієї сфери створюють свої лобі групи та організації. До найбільш впливових відносять UEAPME – Європейську асоціацію ремісників малих та середніх підприємств, EUROPMI – Європейський комітет у справах малих та середніх незалежних підприємств, CEDI – Європейська конфедерація незалежних суб’єктів, EMSU – Європейський союз малого та середнього бізнесу. Перших дві, враховуючи їх масштаб та можливості наділені статусом соціальних партнерів Єврокомісії. Але разом з цим. Поряд із такими грандами. В Європі починає з’являтися традиція створення вузько профільних організацій: пивоварів, виробників майонезу, ґудзиків і тд.

Подібна практика спільнот існує в Європі і серед споживачів. А враховуючи те, що українському споживачу теж потрібно лобіювати свої інтереси, інакше, неминуче повернення «шерпотребів» та «генномодифікатів» на прилавки українських магазинів, членство в таких структурах – неминуче.

Серед основних гравців ринку захисту споживачів варто відзначити BEUS – Європейський союз споживачів, що у своїй структурі має близько 25 національних союзів країн Західної Європи; COFACE – Конфедерація сімейних союзів; EUROCOOP – Європейську спільноту споживацьких кооперативів, що представляє собою об’єднання 19 національних споживацьких організацій та займається проблемами манкіровки і упаковки продукції.

Чи корисно це нам? Гадаю, що так. Аргументів, більш ніж достатньо. Найближчим часом – рух у відповідному напрямку має стати пріоритетним. І хоча для того, щоб зявився пріоритет, психологи говорять, що має виникнути бажання, вірю, що в модерних бізнесменів воно уже є.

Євген ЗАЇКА