* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

З позиції здорового глузду

20:25 25.12.2009

З позиції здорового глузду

 

Недавно керівник Центру  прикладних політичних досліджень «Пента»,  відомий  політолог Володимир Фесенко  в одному з коментарів виборчої ситуації назвав Західну Україну  «національно-демократичною резервацією». Варто сприйняти це не як образу, а як політологічну асоціацію. Надто часто ми  висловлюємо свої страхи, особливо зараз, в час невідворотних виборів президента і  зациклюємось на тому, що буде, якщо переможе Янукович чи Тимошенко. Звісно, обидва кандидати не наші, бо не є демократами і не мають мотивації будувати національну державу, основану на  головних цінностях мовної, релігійної і культурної  самобутності  українців. А наш кандидат повинен мати мотивацію послідовно впроваджувати українську національну ідею, яка  може «спрацювати» лише як  повноцінна національна державність. Саме цього прагнули наші предки, чимало з яких молодими загинули в боротьбі за цю єдино вартісну мету. В цій меті немає  ні захланності, ані екстремізму. Кожен народ має національну державу починаючи з поляків і французів і навіть росіян, які  багатонаціональну федерацію намагаються втримати в тілі сильної  і монолітної держави з явними ознаками національної. Тільки національна держава здатна захистити власну економіку від світової кризи, що успішно продемонстрували європейські  держави, Японія, Індія, Китай. Щоб пережити погані часи і дати перспективу дітям, нам  треба  мати президента, який дбатиме про національну державність, тому важливо не піддатись  звабленню   обіцянками чи фальшивою рекламою. Для нас важливо не просто обрання  президента, який нам сподобався політичною грою і мовою, поставою та обіцянками. Якщо ми не зробимо все можливе для збереження наступності президентів , які в житті і політиці керуються  цінностями українців, ми можемо втратити  громадянську ініціативу  і замість поступового зміцнення національної державності ризикуємо пережити  добрий  десяток втрачених років і  важкі випробування бідного жителя бідної держави.

В чому ж полягає національна мотивація поведінки на виборах? По перше, в жодному  разі не голосувати за тих кандидатів, які не є виразниками національної ідеї, а мають на меті  лише здобуття влади для себе і власної «команди» і фінансуються найбільшими олігархічними політичними кланами. По друге, не марнувати свій голос на технічних кандидатів, які крім «чорної пропоганди» можуть   пропонувати доволі привабливе бачення держави, але реально ні самі  в особистому житті не шанують самобутніх цінностей українців, ані не мають жодного наміру надавати їм державної ваги як майбутні президенти. Елементарна наука управління  вважає, що будь-який керівник, в тому числі і керівник держави в процесі прийняття важливих рішень переважно послуговується  власними національними цінностями, тому  мова і самобутні цінності кандидата є надзвичайно важливими. Простий приклад – відсутність вимогливості до мовної поведінки на державній службі призвів до того, що в житті, по радіо і телебаченні ми чуємо,  бачимо переважно російськомовних міліціонерів, суддів, прокурорів і державних службовців та політиків. Їх так багато, що грішні ті, хто має карати порушників, тому ігнорується  відоме роз’яснення  Конституційного Суду  10-ї статті Конституції  про обов’язкове застосування в публічній діяльності державної мови всіма громадянами України. А це вже не просто порушення, а підрив основ конституційного ладу держави, бо 10-та стаття належить до основних положень Конституції. І подібних прикладів можна знайти багато  в різних галузях суспільної діяльності, а в політиці - особливо.

 То хто з кандидатів  є нашим? Той, хто живе українським життям і  готовий бути гідним і кращим наступником діючого Президента Віктора Ющенка. Ющенко об’єктивно є українським національним президентом, як би хто критично не оцінював його минулу  діяльність. Він сам в родині і з народом спілкується українською мовою, захоплений українською старовиною, культурою, мистецтвом і виховує так само своїх дітей. Його стараннями відновлена історична пам’ять про Голодомор ,  Батурин і багато символів національної державності. За свою любов до українського він витримав  численні несправедливі  нападки і звинувачення  противників національної державності , пережив отруєння ,  численні провокації  і типові українські зради, але не зійшов з шляху, а  став більш переконаним  державником. Почавши як президент – ліберал, він  під кінець каденції став  виразником  державницького націоналізму. Багато чого він не зміг довершити, але  важливішими для нас є уроки його президентства, які допоможуть в майбутньому уникнути невдач президентам, які сповідуватимуть українські цінності.

Урок перший - кожен президент  з  українським баченням України мусить бути готовим до жорсткого протистояння з цілим світом людей та інтересів, які не хочуть бачити Україну сильною національною державою, мусить пережити особисте випробування і наклепи ворогів, навіть жертву. Ми, українці, теж повинні бути готовим не вірити ворогам такого президента і допомагати йому бути сильним, самі при цьому стаючи сильними і вільними.

Урок другий – сам президент і ми, українці, повинні  дбати про  своєчасне висування і  рекламування гідного наступника, щоб процес нарощування української сили держави ніколи не припинявся. Останній урок найважливіший і він виник швидше, ніж ми були готові  ним скористатись. Чи маємо ми прохідного кандидата, здатного набагато краще продовжувати український курс?  Юрій Костенко наголошує на  економічному націоналізмі, закликаючи виробляти, купувати і захищати своє. Але ж економічного націоналізму не буває. В державах Європи є  звичайний громадянський націоналізм, який  забезпечив швидкий самозахист власної  економіки, тому кризи там майже не відчувають. Олег Тягнибок  вважає себе кандидатом від націоналістів, але демонструє  дивну для націоналіста непослідовність, агітуючи за себе, непримиренно демонструючи  невдачі Ющенка. Перше і головне правило кандидата від українців – не поборюй  іншого кандидата-українця, поки українська справа  не перемагатиме в Україні! Зараз наш кандидат ще не може дозволити собі  вільну конкуренцію, як це роблять кандидати, байдужі до національної ідеї або ті, які тільки маскуються під «єдиного кандидата від націонал-демократів»  і хитро вимолюють  довір’я  галичан. Для того, щоб  бути «прохідним», наш кандидат повинен  щонайменше два роки поспіль активно демонструвати українцям великі і малі перемоги. Нас, українців, багато, але ми сміліємо і стаємо непереможною силою тоді, коли наша справа  явно перемагає, коли  хтось не раз і не два покаже взірець перемоги  нашої сили. Так було завжди, в тому числі й у  недавніх 90-х. Для Олега Тягнибока  успіху тернопільських виборів явно замало, бо були досадні  моменти  невдач, про які краще не говорити . Можна зрозуміти свободівців, які відверто визнають президентські перегони як підготовку до виборів у парламент, але тоді фініш виборчих перегонів Тягнибока означає його початкову згоду на програш в боротьбі за президентство  напропало із чужими і своїми водночас. А націоналіст повинен погоджуватись тільки на перемогу, принаймні зробити все можливе. Для націоналістів важливо  пройти в парламент, але не менш важливою є місія  чорнової роботи серед людей, як це робила  ОУН, яка перемагала, хоч не була партією, а громадською політичною організацією. Юрієві Костенку  у свій час не вдалося  стати лідером процесу єднання українських партій, тому він теж не демонструє перемагаючої сили. Ющенко  останнім часом  почав активні дії, але зробив чимало помилок та й  самі українці спересердя і  з нетерплячки, під впливом емоцій і нашіптувачів добряче приклалися до руйнування його іміджу.

В цій ситуації непросто вибрати правильну виборчу стратегію. Мусимо визнати, що надії на обрання кандидата від українців  доволі  невеликі, бо ми реально маємо великий  сумнів і страх поразки, який радо підживлюють ворожі «політологи». Насправді  не все так страшно. Чого нам боятись, адже більшість виборців – це етнічні українці і громадяни, які розуміють життєву необхідність укріплення  національної державності  як справжньої сильної влади і не сприймають   диктатури істеричних кандидатів-владолюбців? При цьому всі уважно слідкують за поведінкою кандидатів Ющенка, Тягнибока і Костенка  в надії на те, що вони довірять шанс комусь одному з-поміж себе. Це може стати отим сакраментальним сигналом для масової дії українців, що кардинально змінить прогнози політологів і гарантує перемогу нашому кандидатові. Відрадно, що серед нас визріла  здорова  ідея і був скликаний Форум націоналістів, який  звернувся до українських кандидатів Тягнибока і Костенка та до інших  із закликом припинити виборчі перегони і підтримати кандидатуру Віктора Ющенка. Мотивація очевидна – Ющенко вже не конкурент на наступних виборах, бо третього терміну не буває, але він може забезпечити  умови для своєчасного становлення і реклами  свого гідного наступника з українців. Позиція чинного президента  і  його послідовність в розбудові національної державності,  при всіх  недоліках і минулих  невдачах,  є сильним аргументом  для всієї України. В цьому сенсі він сприймається скрізь навіть краще, ніж в Галичині. Тому при нашій підтримці на цей раз Віктор Ющенко зможе завершити розпочаті справи і зробити набагато більше. Останнє  має гарантуватись  фактом обєднання  всіх українських націонал-демократів в одну монолітну партію з осередками в кожному місті і селі. Така довгоочікувана сила має реальний шанс навіть здобути більшість в парламенті. Є надія, що до порад  Форуму націоналістів дослухаються, бо в них є великий здоровий глузд. Краще з ризиком невдачі віддати голос за єдиного кандидата  від націонал-демократів, ніж ганебно долучитись до обрання на пост президента  цинічної особи, якій головніше велика влада над українцями, ніж самі українці. Принаймні наші предки проголосували б за національну державність, то чому ми повинні піддаватись  фарисейській агітації олігархічних маріонеток чи інфікованих смертельним вірусом жадання влади істеричних осіб? Треба слухати здорового глузду і  не довіряти голосові з телевізора та  словам  добре оплачених агітаторів – посланців   шукачів легкого багатства  і   необмеженої влади над українцями. 

Володимир ФЕРЕНЦ