* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

ПРОГРАМА-МІНІМУМ

06:29 03.12.2009

ПРОГРАМА-МІНІМУМ

ПРОЕКТ ПРОГАМИ МІНІМУМ

ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ І ЇЇ ДЕРЖАВНОСТІ

 

ПЕРЕДМОВА

 

     Душевне здоров’я української слов’янської нації можливо набути лише припавши до чистого джерела національного духу, що міститься у ВЕЛИКІЙ УКРАЇНСЬКІЙ, РОСІЙСЬКІЙ СЛОВ’ЯНСЬКИХ МОВАХ, прислів’ях та приказках, в піснях та билинах, в традиціях, що споконвічно зберігалися на РУСІ. До цього ряду необхідно віднести тексти: : «КНИГИ ВЕЛЕСА», «КНИГИ КОЛЯДИ», «БОЯНОВА ГІМНА». Але язична традиція була планомірно жорстоко зруйнована в давнині. В царській Росії за часів Олексія Михайловича Романова існував закон, згідно якого за «богохульство», тобто язичну віру, призначалась КАТОРГА, а до 18 століття навіть ВОГНИЩЕ (саме існування цього закону підтверджувало те, що носії цієї віри, точніше релігії, не були рідкістю)! Замовчувалися ті знахідки археологів, які не укладалися в загальноприйняту іудо-християнську картину стародавньої словянської історії. Так, знайдені ще в минулому столітті руїни Бурського язичного храму із надписами та рельєфами, до нині не вивчаються. Чому? Іменно із-за рельєфів та рунічних надписів, що відносяться до письменності древніх словян. І чи варто дивуватися тому, що до цих пір не замовкають суперечки про достовірність великого пам’ятника словянської культури «Слово про полк Ігорів».

    Тепер нас знову стараються переконати, що словянам немає чим гордитися, мов ні в минулому, ні нині ми не створили нічого видатного, а лиш вчилися в іноземців. Нам торочать, що древні традиції не мають значення. Що неначе вся наука виступає супроти істинності древніх словянських пам’ятників. Особи, що мають долю належати до племені «вибраних богом» и їх блюдолизи, з титулами та науковими ступенями стверджують з телеекранів (жидобачення), що тут немає предмету досліджень, и що слід вивчати лиш православно-християнську літературу. Але згадаємо, що ці перевертні в недалекому минулому виступали проти християнської літератури в СРСР. Іменно за це вони отримали ПСЕВДОНАУКОВІ СТУПЕНІ. Вони завжди служили «генеральній лінії», але не істинній НАУЦІ і історичній ПРАВДІ. На жаль, в даний час САТАНІСТСЬКІ ПСЕВДОНАУКОВІ ТЕНДЕНЦІЇ всебічно заглиблюються у серце УКРАЇНСЬКОЇ СЛОВЯНСЬКОЇ НАЦІЇ.

      В основу відродження української нації необхідно покласти, перш за все, відродження національної духовності. А духовність основана на релігії наших Слов’янських пращурів. Рідна релігія наших предків -  ПРАВОСЛЯВ’Я (ЯЗИЧНІСТЬ), якому понад 20 тисяч років.

       Саме слово «релігія» (лат.religio) – це зв’язок. Зв’язок з ким? Із БОГАМИ, із космічними силами. Поняття віри в поняття релігії безпосередньо не входить. Існують псевдорелігії, які базовані на вірі, а є релігії, що основуються на знаннях.

   Язичність – це варіант відизму, загальної релігії для всіх арійців, адаптованої під конкретний  народ, під рівень його духовного та соціального розвитку.

    У всіх язичних релігій одна і та ж основа – відизм.  ВІДА – це не віра. ВІДА – це знання, відати – це знати.

     ПРАВОСЛАВ’Я  (Язичність) – релігія українського Слов’янського народу, що основана на знаннях, а не на вірі, брехні та безглузді!

   Наша православна релігія тісно пов’язана із природою і базується на принципах її законів. Людське тіло і всі його частини та функції являються невід’ємною частиною природи, негативне відношення до них недопустимо, а роль людини присвячена на досягнення ПРИРОДНОЇ МОРАЛЬНОСТІ, яка веде до здобуття глибокої єдності з ПРИРОДОЮ, РОДОМ, практично спрямована на сумісне виживання, стійку взаємодію зі всіма видами життя на Землі. В древній Русі славили ПРАВ, відали ПРАВДУ! Людина, що стала на шлях ПРАВА по іншому буде бачити себе і те, що він робити буде. Вихований на любові до Ба̀̀тьківщини, він стане справжнім патріотом, чітко буде розрізняти добро та зло, правду і кривду. Він відчує себе частиною природи і вже не зможе знищувати навколишнє як частинку самого себе. Якщо трошки підтримати  ще тліючий вогник відичної (язичної) слов’янської релігії, то світу проявиться вся многогранність нашої древньої культури: і військове мистецтво, і унікальна народна медицина, і музика, і архітектура, і ремесла, адже все це живуче і нині в нашій національній історичній і генетичній пам’яті. І це буде початок УКРАЇНСЬКОГО СЛОВЯНСЬКОГО ВІДРОДЖЕННЯ.

   Слов’яни – це нащадки своїх БОГІВ, які для них являються предками. На відміну від християн слов’яни не принижувалися перед своїми Богами, не являються ні «витворами» Богів, ні тим паче рабами Богів, ні великими грішниками перед Богами. Ніколи не стояли перед ними на колінах, ніколи, як раби, не гнули спину, ніколи не цілували руки жрецям. Вони розуміли всю перевагу своїх Богів, і в той же час відчували природне з ними споріднення і прославляли їх. Звідси і назва народу – СЛОВ’ЯНСЬКИЙ.

Слов’яни пройшли дуже довгий і тяжкий історичний шлях. Багато інших народів і їх імперії знищені, а слов’яни залишилися. Потужна і красива Православна (Язична) релігія українських слов’ян дала можливість для стрімкого розвитку  культури, духовної моральної сили, надзвичайної працездатності (яка часто доходила до самокатування) любові до батьківщини (часто навіть не усвідомлена розумом) та талановитість.

   Ще в 4 столітті до н.е. ряд вчених (Етик, Ульфіла, Ієронім) писали для слов’ян різними шрифтами і зовсім не примітивного характеру, адже перекладати богослужбові книги могли лише народи, що стояли на дуже високому рівні культури.

    Православна релігія, на відміну від християнської віри, СИЛОЮ не насаджується, а сприймається свідомо. Із стародавніх літописних документів перших століть минулого тисячоліття червоною стрічкою проходить всюди ненависть православних язичників до християнства і наявність напористої ідеологічної та політичної боротьби з ними. Автори цих документів  язичники і перш за все патріоти свого народу. В зраді своїй релігії вони бачили погибель народності і  завзято відстоювали традиції слов’янських пращурів.

   Але християнство продовжувало наступати, використовуючи різні хитрощі для втілення в православ’я. Одні князі використовували силу зброї. Це, наприклад, Аскольд і Дір, близько середини 9 століття н.е. були чужі, які охрещені в християнство  греками. У «Велесовій книзі» зазначено, що вони – варяги - по суті «звірі»,  розгромили сили місцевого князя и став «непрошен князь», тобто  стала правити сила. Але ніяка  сила не змогла допомогти чужим князям зламати потужний опір ПРАВОСЛАВНИХ СЛОВ’ЯН проти нав’язуваної їм чужої потворної християнської віри.

  Коли одна нація береться підкорити іншу, то свій самий рішучий удар вона наносить іменно на чужих богів як на твердиню духовних та життєвих сил противника. Так повелися євреї із СЛОВ’ЯНСЬКИМ ПРАВОСЛАВНИМ ЯЗИЧНИСТВОМ . Дуже  підступно і вміло євреї застосували свій багато тисячорічний підлий досвід для заволодіння і поневолення великих та сильних інших народів, внедраючи  у вищі ешелони влади  цих держав своїх спеціально підготовлених жінок.

    Ці єврейські дії стають першими в історії описами того, що тепер називають геноцидом. Коли вони без суду та слідства  знищили  75 тисяч тих людей, хто, на їх думку, був проти них вороже налаштований і до сьогоднішнього часу цей день прославляється всім єврейством як день радості.  Про це детально описано в книзі «Есфір».

   Аналізуючи епоху розквіту культури, жвавої торгівлі із Візантією та Заходом та епоху потужності КИЇВСЬКОЇ РУСІ часів правління ВЕЛИКОГО КНЯЗЯ СВ’ЯТОСЛАВА, ми бачимо, як в Києві з’являються євреї-торговці та купці.   Поселившись в Києві, вони швидко розбагатіли, і їхні дома по багатству не уступали палатам і хоромам багачів наближених Великого князя. Потім ми спостерігаємо практичну реалізацію типової єврейської методики по захопленню влади та силового, жорстокого, смертельного  насадження християнської віри в народ, що сповідав раніше десятки тисяч років СЛОВЯНСЬКЕ ЯЗИЧНЕ ПРАВОСЛАВ’Я.

    Мати  Великого князя Святослава – княгиня Ольга, керуючись своїм расово-хибним християнським світоглядом, взяла на роботу ключницю (хазарську єврейку) Малушу (улесливе від імені Малка – на івриті цариця). Батько цієї Малуші був рабин, що також мав ім’я Малк (на івриті – цар) із слов’янського міста Любича від Хазарського каганату. По настанові свого батька Малуша в один прекрасний момент відпочинку підпоїла і  спокусила князя Святослава та завагітніла. Княгиня Ольга, дізнавшись, що Малуша зачала від Святослава, розгнівалась і відправила її в село Будутине біля Пскову, де і народився Володимир. Навіть в «Повести временных лет» Володимир – онук рабина Малка залишився фігурувати як «робичич», тобто «рабинич», але в усіх наступних офіціальних історіях переклад  почав писатися як «син рабині».

     Не кращим чином відносився до незаконнонародженого (по п’янці)  сам князь Святослав Ігоревич. Залишаючи землю Руську, і  їдучи в Болгарію, Святослав старшого сина Ярополка посадив княжити в Києві, середнього Олега в землі Древлянській, а самому молодшому Володимиру не призначив ніякого наділу. Новгородці, прагнучи самостійності від Києва, за порадою Добрині (брата  Малки) стали просити у Святослава його сина Володимира в князі. Святослав не любив новгородців і, відпускаючи до них сина-полукровку  Володимира, сказав: «Візьміть його! По вас і князь».

    До повноліття Володимира Новгородом правив його дядя Добран (джерело «Повесть временных лет», 1864р). Добран не дрімав на престолі, а думав про реалізацію тисячорічних іудейських планів. Виховання Володимира він розпочав  із двохрічного стажування в Західній Русі, де до тієї пори іудейські псевдоязичники розпочали хитру ті малопомітну підривну діяльність, спрямовану на деградацію арійської релігії. Іудейські псевдоязичники, задовго до появи Володимира, цілеспрямовано компрометували релігію західних слов’ян повсюдним  насадженням грубих ідолів, храмів-капищ та, головним чином, здійснення кривавих людських жертвоприношень. Для цих  жертвоприношень використовували безневинних хлопчиків, кров  яких користувалася у євреїв великим попитом.

   Під час цього стажування іудеї  навчили Володимира, як йому віддячити ненависним родичам по батьківській лінії за втрату  влади його родичами по матері в Любичі та Хазарському каганаті. Він повинен був зірвати ПРАВОСЛАВНУ релігію із середини шляхом впровадження рабської християнської віри. При допомозі найнятої на іудейські гроші дружини покидьків Володимир жорстоко та віроломно вбиває свого брата Ярополка (адже хто він йому, лише ГОЙ – нижче худоби по іудейському)  та узурпує владу в Київській Русі. Вагітну вдову свого брата святий Володимир ґвалтує і бере собі другу жінку Рогнеду, яку спочатку ґвалтує у взятому приступом Полоцьку на очах її зв’язаних батьків – князів, яких потім наказав убити. На протязі 10 років Володимир  проявляє підвищений  псевдо інтерес до арійських Богів. Закликає поставити раніше невідомих на Русі ідолів и не тільки поклонятися їм, але і приносити в жертву  невинних хлопчиків. Жертвенна кров збиралася і поставлялася іудейським замовникам. Іудейські псевдоязичники стверджували, що буцім то в Древній Русі існували жертвоприношення і що Русь поклонялася кумирам. «Велесова  книга» категорично заперечує існування людських жертвоприношень, називаючи це брехнею і наговорами греків. С.Я.Лєсной, історик-філолог, в своїй книзі «Звідки ти, Русь» пише: «І протест «Велесевої книги» був настільки сильним, що примусив нас звернутися до літописів і уважно перечитати все, що там є про кумирів та жертвоприношеннях. Виявилося, що «Велесова книга» правдива : в літописі   чітко сказано, що кумири і людські жертвоприношення були новинкою , завезеною ВОЛОДИМИРОМ ВЕЛИКИМ в 980 році і кумири і жертвоприношення людьми проіснували на Русі не   більше 10 років».

   Криваве бузувірство здійснене «євреєм-полукровком» святим Володимиром, як і було заплановано, зірвало СЛОВЯНСЬКУ ПРАВОСЛАВНУ релігію із середини. Слов’яни стали нарікати на власних Богів, яким до цього шанобливо ПОКЛОНЯЛИСЯ.(розуміється не як приниження особистості і гідності людини перед обожнюючими силами а утворю єсть від слова «КОЛІНО», що означає РІДНІСТЬ  і ЄДНІСТЬ поКОЛІНЬ.).Тільки після цього віроломно Володимир впровадив християнство силою та смертю. Цього палача християни називають святим Володимиром-Червоне  Сонце. Загнані  ним слов’яни в льодяну воду Дніпра для здійснення ритуалу прийняття християнства підпали жорстокому фізичному насиллю. Від людської крові вода в Дніпрі була червоною!  Він у  християн один із головних святих. Яка віра – такі і святі. 

     Після виходу на трон Володимир вже не соромлячись бере на себе титул Кагана, жидівський титул глави держави, одночасно очолює СЛОВЯНСЬКУ КИЇВСЬКУ РУСЬ. Не зважаючи на те, що стара слов’янська релігія була в значній мірі скомпрометована, нова християнська віра не була сприйнята народом Київської Русі. Іудаїзм, християнство і жидокомунізм – три єврейські псевдорелігії одного походження і готувалися в одній  «майстерні» для перетворення всіх народів у вічне фізичне, а головне в ДУХОВНЕ рабство. Все сильне, життєве, природне, земне – християнство прагне погасити в душі свого віруючого. Юродиві і все життя страждаючі – ось ідеал людини. Християнство – це не релігія життя, це диявольська псевдорелігія смерті. Чудово  сказав Великий слов’янський князь СВЯТОСЛАВ (БАТЬКО Володимира, що запровадив силою і смертю християнство на Русі): «ВІРА ХРИСТИЯНСЬКА – УРОДСТВО ЄСТЬ». Який син міг виступити проти ВОЛІ БАТЬКА, тим більше з питань РЕЛІГІЙНОЇ ДУХОВНОСТІ своєї НАЦІЇ? Тільки СИН,  ЩО ДУХОВНО НАЛЕЖИТЬ ЧУЖОМУ, ВОРОЖОМУ ПЛЕМ’Ю!

І християнство, і комунізм нав’язані слов’янам силою, жорстокою силою. І та і інша єврейські псевдорелігії пролили на Русі море крові кращих синів СЛОВЯНСЬКОЇ БАТЬКІВЩИНИ.  На протязі декількох десятиріч практично йшла найжорстокіша громадянська війна. Християнський геноцид на Русі носив ще більш жорстокий характер, ніж жидокомунізм після 1917 року, ленінського жовтневого державного перевороту. За цей час слов’янське населення скоротилося із 12 до 3 млн. осіб. Цей геноцид у відсотковому відношенні був ще мерзенніший, ніж червоний терор і  колективізація. Слов’янський опір християнізації носило масовий характер. Особливо активний опір здійснили новгородці. Народний опір очолив Богоміл та тисячний Уганяй, які заявили: «Краще нам загинути, ніж Богів наших дати на поругу». В жорстокій боротьбі ісусівцям довелося підпалити все місто Новгород. На жаль, сили були не рівними, жидохристияни перемогли. Силою зброї, але не силою СЛОВА. Потім жидівська банда повбивала язичних волхвів, спалили в 996р. Літописний Звід Русі і встановлює заборону на слов’янську історію до християнізації, тобто, закривають історію. А запрошені Володимиром із Цареграда іудеї в попівських рясах («ЖУЛІКИ В ЧОРНИХ РИЗАХ»), розпочали війну з «поганим язичництвом», яким ці жиди назвали нашу Слов’янську Православну світлу релігію. Після володимирської  християнізації на Русі утвердилося єврейське засилля. Євреї захватили всю торгівлю і їх патологічне стремління до шахрайства та обману, нахабність та відношення до слов’ян як до худоби викликало народну ненависть до жидів.  В 13 столітті Русь потрапила під татаро-монгольський гніт. Християнство зіграло в цій поразці Русі свою сатанинську роль. Ісусові добре виконали своє головне завдання – паралізувати волю народу до опору перед ворожим нашестям. Дійсно: якщо іноземне нашестя – «кара за гріхи наші», отже не відбивати потрібно це нашестя, а КАЯТИСЯ та МОЛИТИСЯ! І вдячні татаро-монголи оцінили надану допомогу їм послугу: вони звільнили від данини християнське духовенство  і давали митрополитам ярлики, які   охороняли їх земельні володіння. Пробуючи сховати свою зрадливу роль, християнська церква розповідає байки про «подвиги» Сергія Родонєжського, неначе натхненника боротьби проти татаро-монголів. Це абсолютна брехня. Підняв Русь на боротьбу не Сергій, а Великий князь ДМИТРІЙ ДОНСЬКИЙ, якого попи хватали за руки. «Духовенство говорило, що подобає задобрити ярість Мамая великою даниною та дарами» (Д.Иловайський. Куликовская победа Д.И. Донського. М.,1880. с.10). коли Дмитрій Донський приїхав до Сергія, то найперше, що він почув від Сергія: «Одаруй їх дарами і вшануй нечестивого Мамая,  і побачивши твоє смирення, господь бог вознесе тебе, а його нескориму ярість і гордість поникне». Слава ПРАВОСЛАВНИХ  БОГАМ, Дмитрій Донський не став слухати цих зрадників – повалив ворога та здобув велику перемогу. Всіляко насаджуючи силою християнство слов’янському  народу, для його більшої сприйнятливості, церква перейменувала як «правовірне християнство». А в часи царювання Олексія Михайловича Романова бала здійснена чергова акція по ідеологічному гніту слов’янського народу: патріархом Никоном було проведена церковна реформа. Никон, використовуючи гру слів, вкрав у язичників назву «ПРАВОСЛАВНІ» і присвоїв цей термін християнам, назвав: «православні християни» замість «правовірні».  Мета цієї реформи – шляхом підміни зовнішньо схожих понять, стерти в пам’яті народній первородний, справжній зміст поняття терміну «ПРАВОСЛАВНИЙ». Никон замінив двоперсне хрещення на триперсне. Головний зміст всіх його дій прагнув повного фізичного знищення істинної ПРАВОСЛАВНОЇ  РЕЛІГІЇ.  

    Християнізація Русі – АКТ  безкарного геноциду словянського народу. Православ’я і християнство – це навіть не схожі релігії, а протилежні по суті та взаємно виключні  за метою. Християнство використовує православ’я, як ВОВК ОВЕЧУ ШКУРУ. Чудово пише Володимир Авдєєв в книзі «Преодоление християнства» (2, гл.32): Життєздатність будь-якого народу залежить тільки від його пам’яті, все інше – незначні дурниці. Той,хто забуває соє походження, неминуча вимирає. Ну, а щоб тренувати пам’ять народу, існує ЙОГО релігія. Є незаперечний, безспірно доведений факт, що ні одна  нація, ні один народ не піднімалися з колін при допомозі привізних заморських Богів. Але тільки з вірою в своїх Богів відбувався  будь-який національний зріст…». «В зв’язку з цим будь-які розмови про російське національне відродження  на чолі з Ісусом Христом являється маячнею божевільного або злочинною усвідомленою брехнею». Чим далі ми входимо в глибину століть, тим краще розуміємо, що відбувається сьогодні і вчора, і що може відбутися завтра. Головна причина всіх бід українського народу в тому, що він забув своїх СЛОВЯНСЬКИХ НАЦІОНАЛЬНИХ БОГІВ. Знати нашу правдиву історію, нашу національну ПРАВОСЛАВНУ (язичну) релігію, наших національних Богів та поважати їх – це необхідна умова відродження слов’янської України.

    Коріння іудо християнства починаються із Єгипту. Коли в Єгипті появилася ця зараза, то КВІТУЧИЙ край швидко перетворився в ПУСТЕЛЮ. Сатана завжди прагнув робити все НАВПАКИ, все проти ЗАКОНІВ ПРИРОДИ, які засновані ВСЕВИШНІМ. У 325р.н.е. в Римській імперії офіційно і фактично перемогло християнство, стало державною релігією и розпочалося мракобісся. Перше, що зробили християни, коли прийшли до влади, так це до тла спалили велику Олександрійську бібліотеку, заздалегідь винісши звідти книги для  втаємничених. Ця акція мала виключне значення для поховання відомостей та заміни всієї системи понять на нову,  хибну систему знань. В  529 році християнський імператор Юстиніан закрив Афінську академію, засновану ще Платоном. Розум людський затьмарився и замовк на сторіччя, в той день наступило темне середньовіччя. Юстиніан  заборонив навіть математику як «язичну нечисть». В комунізмі заборонили генетику як «фашистську науку», заборонили кібернетику за не матеріалізм. Та що там до науки. Християнство і жидокомунізм  - це крайня нестерпність до будь-якого іншого мислення, і головне, ненависть  до правдивої і істинної інформації. Християни – люди нескінченної брехливості. Проповідуючи на словах любов до ближнього, любов до ворогів своїх, розв’язували масу самих кровопролитних  війн та хрестових походів. Ісусівці не лише любили кров проливати, але і спалювали людей на кострах. 13 млн. спалили і далеко не гірших спалювали.

    І ось десять століть християни ведуть війну проти УКРАЇНСЬКИХ  СЛОВ’ЯН, проти людської думки, проти здібних і талановитих людей, займаючись антиселекцією і геноцидом проти видатних осіб. Головний ворог християнства – це людина мисляча або, як вони називають, «лівопівкульник», тобто той в кого працює ліва півкуля мозку.

     В наш час пропаганда та нав’язування християнства все більш  посилюється. Із вуст Святішого патріарха Московського і Всія Русі   Кирила ми чуємо призиви і настанови: «Христос прийшов для всіх – це шлях служіння всьому світу. Хто серйозно сприймає слово Спасителя - повинен ОБЄДНАТИСЯ!». Для більш глибокого осмислення сказаного, читаємо першоджерело «Новий заповіт» від Луки, гл. 12, ст.. 51,52,53: « Чи думаєте ви, що Я прийшов дати мир землі? Ні, кажу вам, але розділ: адже віднині п’ятеро в одному домі начнуть  ділитися: троє проти двох, і двоє проти трьох, батько буде проти сина; мати проти дочки і дочка проти матері; свекруха проти невістки і невістка проти свекрухи своєї». Від Матфія (10:34): «Не думайте, що Я прийшов принести мир на землю; не мир прийшов Я принести, а меч, адже Я прийшов розділити людину з батьком її, і дочку з матір’ю її, і невістку із свекрухою її». Далі Кирило сказав: «Християнський спосіб життя – ідеал святості». В «Новому заповіті» читаємо як жив «Спаситель»  - Від Матфія, гл.9 (14:15): « Тоді приходять до Нього учні Іоанові і запитують: чому ми і фарисеї постяться багато, а Твої учні не постяться? І сказав їм Ісус: чи можуть  сумувати сини чертогу  весільного, поки з ними жених? Але наступлять дні, коли забереться в них жених, і тоді будуть поститися».  Немає сумніву чим займався «Спаситель» зі своїми наближеними учнями на чертогах весільних, коли інші добросовісно постилися. Що не єврей, то і «Спаситель».

    Іудаїзм і християнство – це дві взаємно доповняючи сторони потужної ідеологічної зброї для поневолення народів, інструмент для захоплення і утримання світового панування жидократією та її окультними господарями. Візьміть банкноту в один долар США, переверніть, подивіться на єгипетську піраміду. Її 13 шарів – це соціальні рівні ієрархічного рабовласницького суспільства. А вгорі –«всевидяче око» - це око єврейського бога  - ЛЮЦИФЕРА-САТАНИ. Подивіться нашу УКРАЇНСЬКУ НАЦІОНАЛЬНУ ГРИВНУ номіналом  500грн. На одній стороні купюра прикрашена портретом нашого українського геніального філософа, поета, письменника, ВЕЛЕТЕНСЬКОГО ПАТРІОТА красивого слов’янського народу ГРИГОРІЯ САВОВИЧА СКОВОРОДИ. Все його не просте, тяжке життя переслідувала християнська церква в особі епіскопа Крайського. За те, що він свій геніальний потенціал відмовився присвятити на благо ненависних йому слуг мерзенного християнства, щоб заблокувати потужну позитивну дію ГЕНІЯ на свою УКРАЇНСЬКУ СЛОВ’ЯНСЬКУ НАЦІЮ, жидомасони зворотну сторону 500грн банкноти прикрасили «всевидячим оком» - оком єврейського бога – Люцифера-сатани!

     Сьогодні світові окультні сили, прагнучи до повного володіння СВІТОМ, створюють ЄДИНУ СВІТОВУ ДЕРЖАВУ. Із єдиними збройними силами, єдиною рабською мовою –«есперанто», єдиним єврейським царем – Машиахом. Створені окультистами міжнародні жидомасонські організації і спілки: ООН, МВФ, СБСЕ,НАТО, ЮНЕСКО, ЕБРР, ГАТТ, ЄВРОСОЮЗ – це спосіб для реалізації їх загального САТАНІСТСЬКОГО ПЛАНУ.    

 

«25» листопада 2009 года.                                             М. АЛТУНІН.

                                              Використана литература:

1. Библия, книги святого писання Старого та Нового Заповіту. 

2. Удар русских Богов,В.А.Истархов.

3. Откуда ты Русь?С.Я.Парамонов.

4. Евреи в России и в СССР.А.И.Дикий.

5. История русского масонства. Б.Башилов.

6. Книга Велеса.