* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

ПОРА ВИБИРАТИ

09:10 29.11.2009

ПОРА ВИБИРАТИ

Після останнього святкування річниці Майдану в мене препаскудний настрій. Це не стосується самої  суті  подій п’ятирічної давнини. Стає гірко, коли читаєш  недоладні інтерв’ю польових командирів. Навіть баба Параска, хоч болюче -гірко, але поважно і коректно висловилась щодо цих подій і  не жалкує, що підтримувала Ющенка, поважає всіх  майданних лідерів. Це каже проста сільська жінка без вищої освіти, без партійного стажу і гордого звання польового командира. Оце попалось мені інтервю ForUm’y  польового командира Володимира Філенка  і хотів написати щось дуже неприємне, але втримався. Він не винен, що память Майдану  паскудиться залежно від того, які вибори надворі і хто вважається фаворитом. Та все ж не маємо права спокійно слухати  суперечливі  оцінки Майдану так званими «зневіреними політиками». Якщо політик ніби то зневірився, він просто знайшов іншого хазяїна, він мусить так чинити, щоб залишитись в політиці, бо таку модель пропонує  діюча виборча система за партійними  списками.  Якась маленька фальш Майдану все-таки була, інакше так звані «польові  командири» не залишили б свого «генерала»  і не пішли б туди, де маячить  ілюзія удачі. Які вони польові командири? Жалкують, як Філенко,  що підтримали Ющенка, але не жалкують, що були на Майдані.  Де логіка? Якщо вони відцурались в гірку годину від того, якого прагнув Майдан, то які вони командири -. просто колишні наглядачі за порядком, щоб бува не сталось чого і народ не зірвався та не розніс усі вищі ешелони влади.

Зацитую слова Філенка: «Пряме запитання – пряма відповідь: жалкую. Але про те, що я був на Майдані, і був одним з організаторів і авторів ідеї – абсолютно не жалкую. Але хочу сказати, що тоді Ющенка підтримало все демократичне співтовариство, і Тимошенко, зокрема. Вона розуміла, що на той момент у нього є всі шанси на перемогу. Їй тоді вистачило мудрості поступитися йому на цьому етапі. А в нього на сьогоднішній день цієї мудрості немає. Якби вони працювали, як одна команда, то успіхи у цієї країни були б набагато кращі. І ще. Не вона його знімала з посади прем'єра, а навпаки. Це його почала душити заздрість. А потім були меморандуми. Ну, як це – критикувати Юлю, яка стояла поряд з тобою на Майдані, і зливатися в аморальному поцілунку з тим, хто був твоїм ключовим опонентом і політичним ворогом? Так хто тобі ближче – той, хто тебе підтримав і був поряд, чи той, який стояв по іншу сторону барикад?! Українці ж усе це бачать і розуміють, що в цій ситуації «тато» не має рації, тому дітки тягнуться до «мами». Це я образно виразився. Це такий образ української ментальності для розуміння. Звичайно, ми її так не називаємо. Вона для нас – лідер.» Ці слова не потребують коментування, подібне можна почути серед зневірених простих людей, але ж політики…Невже там, на  Майдані, дехто з оточення Ющенка вже тоді  не вважав його гідним перемоги на виборах і  при цьому носив помаранчеву стрічку, бо так треба, а думав про іншого свого харизматичного лідера – «маму»?  Отже маленька фальш Майдану полягає в в тому, що вже тоді,  серед волаючих «Ющенко, Ющенко, Ющенко!» було чимало  універсальних політиків, універсальних солдатів влади, які в душі йому вже тоді зрадили. А потім, майже відразу, один з них своїм виступом знаменує скандал під назвою «любі друзі», а далі всі, кому нелюба українська Україна накинулись на ослаблого, позбавленого політичної підтримки Президента. Так між людьми не буває. То що ми за люди? Відтоді проплачені ЗМІ не перестають паплюжити імідж президента, а «зневірені політики»  ввели в гріх і простих людей. Уряд , здається,  в опозиції до президента, хоч виконавча структура виступати проти голови держави в жодній країні не повинна навіть тоді, коли президент не правий – це відомо з біблійних часів і цього не допускає жодна демократія світу. Це руйнує державу. Донедавна  на базарах  чи в транспорті  можна було почути доволі непристойні і без нормальної логіки, майже дитячі звинувачення  свого президента. Найбільший гріх – це  знищувати людську віру, а «зневірені політики» це зробили і роблять, деякі несвідомо. Чому несвідомо? Краще вважати їх некваліфікованими і випадковими людьми в політиці, ніж відступниками, чи не приведи Господи зрадниками. Якщо уважно послухати деяких політиків, то крім мітингової  риторики, вони нічого не вміють і взагалі люди нульової кваліфікації як державники.  Не знаю як називається перехід нардепів  до блоку, який  демонструє силу. Навіть якщо демонструє правду і справедливість, напевно не варто  залишати лідера, товариство і стяг, під яким йшли на вибори. Нардепи ж обирались з волі народу на службу, а не щоб вершити власну волю  чи партійну доцільність. Таки не мають права жалкувати і звинувачувати Ющенка ті, хто був з ним  на Майдані  і  з його іменем увійшов у парламент. Це з біблійних часів називають фарисейством. Хоча  тим фарисеям, які  стояли на Майдані з думкою про «маму» порадити нічого не вже можна. Скоро  люди зрозуміють хто справді  за українську Україну і тоді,  хто розумніший, знайде нормальне пояснення  того пекла, яке пережив Ющенко. Будь-хто з президентів-українців в цій ситуації  невідомо чи витримав би все це та ще  в стані  наслідків отруєння , без підтримки «своїх»  політиків, штучно розсварений із народом  і  перебуваючи під потужним інформаційним тиском  неприхильних до українства сил. Проте він  таки зробив, всупереч обставинам,  свій перший внесок в утвердження нашої  української України. Якщо ми не оберемо його вдруге, є великий сумнів, що хтось інший  продовжить  цю справу  так щиро і самовіддано, як Ющенко.  Сам він не відступить, бо важко все пережив, а латинська мудрість гласить: «Хто потерпів, той не забуде!» В нього було замало помічників, хоч нас, українців  за самоназвою, дуже багато. Зараз, незважаючи на очевидні факти, чимало з нас готові повірити гарним обіцянкам  і піддатись, повірити замовленим рейтингам і брехні. Будуть і солодкі , сердешні запевнення в обіцянки.  На цих виборах ви почуєте все, що забажає змучена   українська душа. Проте завжди  можна сподіватись лиш на того, хто х поміж нас, з українців, виріс в українській родині. Свій, якщо не заплаче, то хоч пожаліє і зрозуміє. Свій скаже гірку  і неприємну правду, може бути не таким сильним,   вдалим і успішним, бо такими є більшість з нас. Але він знає якою має бути Україна – справжньою. Так, ми століттями прагли  своєї доброі і спокійної державою, тому готові розпинати навіть свого, прагнучи все і відразу. Так не буває. Маймо терпіння! Один за одним повинні змінюватись президенти України,  українці зроду. Наша молодь вже відчує  зміни, тому на ній відповідальність за вибір президента. В тому стані, якому ми є  українська Україна не може постати відразу і ніхто нам не допоможе – тільки наша праця і розум. Заглянеш і інтернет, візьмеш в руки доступну газету -  і , здається , весь світ зараз проти українського шляху України,  тому  підтримка Ющенка дає нам шанс стримати цей наступ на українство, переломити ситуацію і стати на шлях першості національних інтересів. Треба менше нарікати, адже багато залежить від нас, українців. За другу каденцію Ющенка  з народного середовища  обов’язково вийде його гідний наступник. Про це треба  думати вже на цих виборах – сьогодні обираємо Ющенка і  не творимо йому конкурентів, лише демонструємо когорту, в якій має бути наступний президент-українець . Тільки так, дбаючи про наступність зміни по-справжному українських президентів, ми збережемо самостійність держави,  зробимо Україну сильним геополітичним центром Європи. Вчинимо інакше, будемо тяглом в «поїздах бистроїздних» для чужих народів, від чого застерігав Іван Франко. Час вибирати.

Володимир ФЕРЕНЦ