16 жовтня 2009 року я відвідав у німецькій в’язниці Мюнхена Івана Дем’янюка. Зустріч відбулася у супроводі його сьогоднішнього німецького адвоката д-ра Буша (який, до речі, одружений з українкою з США), а також вартовим та перекладачем з англійської на німецьку. Мені було наказано розмовляти виключно англійською (не українською), певне, для того, щоби вартовий міг зрозуміти усе, про що говорилось.

Говорилось про стан здоров’я: пан Дем’янюк оповідав про свої фізичні болі та немічності - важкий артрит, неможливість ходити (він був на візку). Не говорили про його найважче - недугу крові, яка заповідається терміновою. Він говорив також про свою сім’ю в США, про складнощі бачитись з нею, або щонайменше поговорити телефонічно, оскільки таку тільки тридцятихвилинну розмову дозволяють німці і то тільки раз на два тижні за кошт підсудного та інколи змінюють день розмови, хоча ціла сім’я вже зібрана на раніше призначений день. Я запевняв його, що він у думках і молитвах не тільки своєї родини, але також своїх братів та сестер українців.

30 листопада 2009 в Мюнхені німецький суд розглядатиме кримінальне обвинувачення проти українця Івана Дем’янюка. Німеччина - це третя країна після США і Ізраїлю, яка збирається судити Івана Дем’янюка. Досі недоведено, що він вчинив будь який злочин.

У найновішому варіанті обвинувачення в Німеччині сам Акт про скоєння злочину вказує на посередні обвинувачення, а не на пряму вину Дем’янюка. Коротко кажучи, Німеччина намагатиметься довести, що Іван Дем’янюк був вартовим у таборі смерті в Собіборі, а тому, що там загинуло понад 20 000 євреїв, він причетний до їх вбивства.

Парадоксом у цій справі є те, що нацистська Німеччина взяла в полон Івана Дем’янюка, радянського солдата, та, за твердженням сьогоднішньої Німеччини, примусила його служити вартовим. Немає об’єктивного історика, який не свідчив би, що будь яка служба полоненого солдата була під загрозою смерті. Тим більше, німецькі архівні документи-розпорядження самі вказують, що німці не вводили прав «в’язнів війни» згідно з Женевською конвенцією, коли мали справу з совєтськими полоненими солдатами, і тому дозволяли собі з ними будь яке поводження. Тобто сьогодні (парадоксально!) Німеччина збирається судити Івана Дем’янюка за злочини, скоєні самими німцями. Натомість німцям-охоронцям було видано амністію Німеччиною ще у 1968 році.

Івану Дем’янюку сьогодні 89 років. Він тяжко страждає від кровної недуги та артриту. Фактично, вже від 1976 року він під загрозою різних процесів. Це все значно відбилося на його фізичному та психолохічному стані здоров’я. До речі, медики прогнозують йому у найкращому випадку один рік життя.

Іван Дем’янюк - це не єдиний українець, балтієць, поляк, тобто представник тодішнього бездержавного народу, якого взято в полон німцями і сьогодні через різні політичні впливи закидають воєнні злочини. Таких українців, полонених чи примусово взятих на роботу німцями, було багато. Іронія у цій справі ще більш гірка, бо тут збирається кат – Німеччина – судити свою жертву – свого полоненого, користуючись джерелами найгіршого колаборанта - СССР, який ще в 1939 договором Молотова-Ріббентропа проявив верх колаборанства, а своєю злочинністю перевищив навіть самих німців.

Справа Івана Дем’янюка найбільш гучна, бо досі у цій справі зазнали поразки не СССР-Росія за підробку фальшивих документів, свідчень, а євреї та їх прислужники в США своєю неморальною настирливістю та співпрацею з фальсифікаторами. До речі, ще 18 серпня 1993 року Верховний Суд Ізраїлю вже після свого рішення, що Іван Дем’янюк не був „Іваном Грізним”, відповідальним за злочини в Треблінці, дав відповідь настирливим єврейським організаціям, які після юридичної поразки пропонували судити Івана Дем’янюка за інші злочини. Верховний Суд об’єктивно заявив, що звільняючи Івана Дем’янюка з вини „Івана Грізного”, вважав неправомірним судити його за інші злочини, вважаючи більш правдоподібним, що Демянюка не вдастся засудити за ці інші лже злочини.

Але єврейські організації і впливи в США не припинили свого переслідування Дем’янюка. Після повернення його до США, почався новий процес депортації, але до якої країни? Німеччина скористала з нагоди. Недавно Німеччина на вимогу Ізраїлю розпочала нові переговори про відшкодування для єврейських жертв Голокосту, які сьогодні живуть довше та вимагають відшкодування за психолохічні травми протягом довших років. Безлично Німеччина рішила поділитися виною, тобто, що німці не змогли б стільки вимордувати без прислужництва інших національностей і тому ці інші повинні теж виплачувати відшкодування. Іван Дем’янюк хворий і немічний, певне, не витримає розправи, німці його не засудять, він помре, але питання участі других національностей у злочинах і відшкодуванні залишиться.

Я ввжаю, що ми, українці, де б ми не знаходилися в сам день початку розправи над Іваном Дем’янюком, 30 листопада 2009 повинні проявити свою солідарність з нашим братом та піддати осуду новітніх безличних німецьких «нацистів», які вдруге його взяли в полон. В той день влаштуймо демонстрації під дипломатичними місіями, посольствами, консульствами, державними установими Німеччини по цілому світі в діаспорі та в Україні.